Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 вересня 2021 р. Справа№200/6352/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасенка І.М.,
при секретарі судового засідання: Масловій К.С.,
розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону ВЧ НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького прикордонного загону ВЧ НОМЕР_1 (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії.
В адміністративному позові позивач просить суд: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 неповного середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року; 2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ВЧ НОМЕР_1 ) нарахувати та сплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову суму середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року у розмірі 582575,93 грн.; 3) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) щодо не вчинення дій направлених на нарахування та виплату ОСОБА_1 рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні останнього із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року; 4) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ВЧ НОМЕР_1 ) сплатити ОСОБА_1 рівноцінну та повну компенсацію податку на прибуток з доходів фізичних осіб утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні останнього із військової служби в період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що станом на поточний момент наявні протиправні дії суб'єкта владних повноважень, в частині нарахування невірної величини та виплати неповного середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача по справі з військової служби, оскільки внаслідок зазначених дій постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 року у справі № 120/1960/20-а лишається невиконаною в частині 582575,93 грн. Крім того, позивач вважає, що відповідачем були допущені протиправні дії щодо утримання із суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб.
Також на думку позивача, відповідач виконуючи постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 року у справі № 120/1960/20-а, мав спочатку нарахувати середній розмір грошового забезпечення позивачу, утримати податок з доходів фізичних осіб, який в цей же день у повному обсязі спрямувати на виплату рівноцінної та повної компенсації вказаних втрат доходу, як це передбачено підпунктом 5 постанови КМУ від 15.01.2004 року № 44 та пунктом 168.5 статті 168 ПК України.
31 травня 2021 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 30 липня 2021 року вирішено питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Замінено спрощене провадження на засідання для розгляду справі по суті підготовчим засіданням.
26 серпня 2021 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження по справі № 200/6352/21 та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представники сторін до судового засідання не з'явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що виконуючи постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 року по справі № 120/1960/20-а ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) був зроблений розрахунок середньоденного грошового забезпечення виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно довідки розрахунку № 454 від 11.06.2021 року середній заробіток за день для обчислення розміру грошового забезпечення за час затримки склав 241,42 грн.
Грошове забезпечення за час розрахунку з дати звільнення по дату ухвалення рішення суду складає 241,42х1555 календарних днів = 375408,10 грн.
Відповідачем зазначено, що згідно діючого законодавства з суми нарахованого середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні утримано податків та зборів на загальну суму 73204,58 грн., у тому числі податок з доходів фізичних осіб в розмірі 18% у сумі 67573,46 грн., військовий збір в розмірі 1,5% у сумі 5631,12 грн. Після проведення утримання податків та зборів, 28.01.2021 року на картковий рахунок, відповідно наданих реквізитів, перераховано 302203,52 грн.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_3 .
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 23.11.2015 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.04.2016 року № 74-ос майора за призовом ОСОБА_1 , звільнено у запас відповідно до ст. 26 ч. 8 п. 1 пп. «є» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Згідно цього наказу позивач знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу.
При цьому відповідач не здійснив виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2016 рік, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2021 року, у справі № 120/1960/20-а, адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.04.2016 та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.04.2016 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю: Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, у відмовленій частині - скасовано.
Прийнято в цій частині нову постанову якою позовні вимоги задоволено: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення 07.04.2016 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас Збройних Сил України; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати на виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2016 по 10.07.2020 (день постановлення місцевим адміністративним судом рішення у даній справі). В решті рішення залишено без змін.
28 січня 2021 року фінансово - економічним відділом відповідача був нарахований та виплачений ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 302203,52 грн.
Отже, оскільки, на думку позивача відповідачем не вірно розрахований середній розмір грошового забезпечення, він звернувся із даним позовом до суду.
Позивач зазначив, що кількість календарних днів у період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року становить 1555 днів, у зв'язку із чим середній заробіток має бути обрахований виходячи саме з такої кількості днів, а також з урахуванням довідки Донецького прикордонного загону ВЧ НОМЕР_1 № 346 від 14.04.2016 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі-Закон № 2011-ХІІ) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з положеннями частин першої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Водночас, Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Суд зауважує, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Водночас, враховуючи, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
У статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Це переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства слідує, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 неповного середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року, підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) нарахувати та сплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову суму середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року у розмірі 582575,93 грн., суд враховує наступне.
Для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки. Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Так, з матеріалів справи, зокрема, із виписки з банківської картки позивача встановлено, що остаточний розрахунок з ним відбувся 28.01.2021 року.
Водночас, позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 07.04.2016 року, виплата індексації грошового забезпечення проведена 28.01.2021 року.
Згідно довідки про середній заробіток ОСОБА_1 № 346 від 14 квітня 2016 року, виданої Військовою частиною НОМЕР_5 , середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становить 568,99 грн.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і частини п'ятої статті 242 КАС України.
З цього приводу суд також зазначає, що встановлений ст. 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується у відсотках, як: належна позивачу до виплати на момент звільнення сума (в даному середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 302203,52 грн.) поділена на середній заробіток за весь час затримки розрахунку (в даному випадку 1555 днів та помножена на 100.
В подальшому, для визначення суми, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, середньоденний заробіток позивача множиться на істотність частки (у відсотках) та множиться на кількість днів затримки розрахунку, добутком чого і буде належний до виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.
При цьому, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про необхідність відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду. Відтак, розрахунок середнього заробітку, наведений в судовому рішенні, є сумою коштів, з якої в подальшому роботодавцем слід здійснити утримання встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у своїй постанові від 08.11.2018 року у справі № 805/1008/16-а.
Так, істотність частки невиплаченої суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби становить 300825,01 грн.
В той же час, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.01.2021 року у справі № 200/4185/20-а (адміністративне провадження № К/9901/26572/20), Суд зазначив про те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд доходить висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 30 000 грн.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.
Такої саме позиції також дотримується й Перший апеляційний адміністративний суд у своїй Постанові від 18.05.2021 року у справі № 200/10940/20-а.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) щодо не вчинення дій направлених на нарахування та виплату ОСОБА_1 рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні останнього із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) сплатити ОСОБА_1 рівноцінну та повну компенсацію податку на прибуток з доходів фізичних осіб утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні останнього із військової служби в період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року, суд зазначає наступне.
Отже, як зазначає позивач у своєму позові, разом із нарахуванням середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні повинна бути нарахована і компенсація податку з доходів фізичних осіб, утриманого із даної грошової суми.
Отже, на думку позивача, відповідач, виконуючи постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 року у справі № 120/1960/20-а, мав спочатку нарахувати середній розмір грошового забезпечення позивачу, утримати податок з доходів фізичних осіб, який в цей же день у повному обсязі спрямувати на виплату рівноцінної та повної компенсації вказаних втрат доходу, як це передбачено підпунктом 5 постанови КМУ від 15.01.2004 року № 44 та пунктом 168.5 статті 168 ПК України.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.
За пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податків до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:
а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;
б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.
Звільняються від оподаткування податком доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
П.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочення та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Згідно із п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу. Ставка податку становить 18 відсотків.
Відтак, грошове забезпечення за час затримки розрахунку, виплачена позивачу, повинно бути оподатковано податком.
Аналізуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону ВЧ НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Донецького прикордонного загону ВЧ НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) неповного середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ВЧ НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та сплатити ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплачену грошову суму середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 10 липня 2020 року у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена та проголошена у судовому засіданні 28 вересня 2021 року.
Повний текст рішення виготовлений 08 жовтня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко