Копія
18 жовтня 2021 р. Справа № 160/18930/21
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просить суд:
- зобов'язати Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , №3519 від 01.12.2012 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, та про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 973 від 12.08.2008 року, складеного Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, а саме, в графі "прізвище батька дитини" змінити прізвище з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_5 ", через що видати повторно свідоцтво про народження дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ним було змінено власне прізвище « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ». Позивач зазначає, що має чотирьох дітей, які народжені у шлюбі з ОСОБА_6 . При цьому, діти, зокрема, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мають прізвище « ОСОБА_4 (а)».
Позивач звернувся до органу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про внесення змін до відповідних актових записів про народження дітей, зокрема, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо зміни прізвища батька з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
Проте, відповідач відмовив у внесенні змін до актових записів про народження означених малолітніх дітей, оскільки з урахуванням приписів Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 року № 96/5, підставою внесення вказаних змін є, зокрема, актовий запис про зміну імені, який є підставою для зміни прізвища батька в актовому записі про народження малолітніх дітей у разі зміни їх прізвища з дотримання вимог ст. 148 СК України.
Тому, позивач вважає, що йому необхідно встановити факт зміни прізвища дітей та відповідно отримати повторно свідоцтва про народження дітей із зміненим прізвищем на « ОСОБА_5 ».
При цьому, у своєму позові ОСОБА_1 посилається, зокрема, на норми Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження за цією позовною заявою та призначення її до розгляду, виходить з такого.
У відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За змістом п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір це - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Відповідно до п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність, зокрема, особистого майнового чи немайнового інтересу учасника.
Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що розгляд справи щодо встановлення факту зміни прізвища в порядку адміністративного судочинства суперечить ст. 19 КАС України, якою визначені межі компетенції адміністративних судів.
Таким чином, враховуючи, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення розглядаються за правилами Цивільного процесуального кодексу України (п. 5 ч. 2 ст. 293, ст. ст. 315 - 319 Цивільного процесуального кодексу України), спір між сторонами, що по суті стосується встановлення факту зміни прізвища підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Така позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 року у справі № 337/2535/2017. Так, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відзначає, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника.
Крім того, суд враховує положення п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, яким передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Також, суд враховує те, що відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України, метою розгляду судами справ окремого провадження, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення виключно особистих майнових чи немайнових прав та інтересів фізичних осіб. Юридичні факти, що встановлюються судом під час розгляду справ даної категорії, мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд вважає за необхідне на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України відмовити позивачу у відкритті провадження за вказаною позовною заявою.
Крім того, відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі та роз'яснити позивачу, що позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 6, 7, 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Роз'яснити заявнику, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька