18 жовтня 2021 року Справа № 320/7608/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.06.2021 року засобами поштового зв'язку до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (Національної гвардії України), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, у зв'язку із звільненням з військової служби у запас;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки у сумі 10 823 (десять тисяч вісімсот двадцять три) гривні 67 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки. Всупереч вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» позивачу при звільненні не було виплачено компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Позивач вважає такі дії протиправними, що порушують його права, в зв'язку із чим звернувся з цим позовом до суду та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
05 липня 2021 р. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив передати адміністративну справу № 320/7608/21 ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (Національної гвардії України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії на розгляд Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
08.09.2021 р. на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали справи № 320/7608/21.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
11.10.2021 року відповідачем надано письмовий відзив на позов. В обґрунтування заперечень проти позову відповідачем вказано, що порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється на підставах та у спосіб, визначені Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.12.2017р. № 343 з ОСОБА_1 припинено контракт про проходження військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення. При звільненні з військової служби з позивачем було проведено всі розрахунки та було виплачено всі види грошового забезпечення, що було визначено у наказі № 343. Додаткова відпустка не надана позивачу у період з 2015 по 2017 роки через встановлення у країні особливого стану. З огляду на наведене, відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
ОСОБА_1 в період з 18.04.2013 року по 12.12.2017 року включно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та має посвідчення учасника бойових дій від 03.06.2015року серії НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.12.2017р. № 343 старшого солдата за контрактом ОСОБА_1 відповідно до пункту «і» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено у запас.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 343 від 12.12.2017 року ОСОБА_1 призначено до виплати:
- премію у розмірі 680% від посадового окладу;
- щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення
Також проведено утримання з грошового забезпечення за надані авансом 03 календарних дні щорічної основної відпустки за 2017 рік в сумі 773,12грн.
Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України надано довідку від 29.09.2021р. № 638, складену в тому, що ОСОБА_1 не використав додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2015-2017 роки в кількості 42 доби.
14 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою виплату компенсації за невикористані дні відпустки учасникам бойових дій за 2015-2017 роки.
11.02.2021 року військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України надано відповідь № 6/36/33-168, якою відмовлено в нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у зв'язку з відсутністю фінансування та правових підстав для проведення таких виплат.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій в період з 2015 по 2017 роки позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
За приписами ч.5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі по тексту - Закон №504) визначені види відпусток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 року №426-VIII, який набрав чинності 06.06.2015 року, Закон України «Про відпустки» доповнено ст.16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин викладена в наступній редакції: «Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі по тексту - Закон №3551) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551 учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011) передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку із навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно із абз. 2, 3 ч.14 ст.10-1 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч.17 ст.10-1 Закону №2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 18 ст.10-1 Закону №2011 передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог ч.19 ст.10-1 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ та «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-ХІІ.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Разом із цим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI наказу Міноборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованого в Мінюстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу) свідчить про те, що відповідачем не нарахувано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вказана правова позиція викладена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) провадження №11-550заі19.
Відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не проводився розрахунок за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 2015 року по день звільнення 12.12.2017 року, що вбачається з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №343 від 12.12.2017 року. Також, в ході розгляду справи відповідачем не було надано до суду доказів на підтвердження проведення остаточно розрахунку з ОСОБА_1 .
Отже, за таких обставин суд вважає, що військовою частиною протиправно не було нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, станом на день звільнення з військової служби 12.12.2017р.
Щодо позовної вимоги стосовно зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки саме в розмірі 10 823,67грн. суд зазначає наступне.
Обов'язок призначення, розрахунку, нарахування та виплати такої компенсації покладено на відповідача та є його дискреційними повноваженнями, як суб'єкта владних повноважень.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат у справі не здійснюється
Керуючись ст.ст. 244, 245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, у зв'язку із звільненням з військової служби у запас.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки.
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук