11 жовтня 2021 року Справа № 160/9189/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09 від 20.01.2021р., -
08.06.2021р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 01.07.2021р., просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами відповідача від 20.01.2021р. №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09, якою на позивача накладено штраф у розмірі 60000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він не погоджується з оспорюваною постановою, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки 01.10.2020р. між позивачем та ОСОБА_2 був укладений трудовий договір, за яким працівника було прийнято на роботу продавця продовольчих товарів, про що було внесено відповідний запис у трудову книжку ОСОБА_2 ; 18.11.2020р. позивачем до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (Криничанський район) було подано Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Форма Д4, який було прийнято податковим органом, та згідно таблиці 5 якого на 10-й місяць 2020 року ОСОБА_2 на підставі наказу №2 від 01.10.2020р. була працевлаштована у ФОП ОСОБА_1 на посаді продавця продовольчих продуктів, якій була нарахована та виплачена заробітна плата; факт працевлаштування підтверджується також і Квитанцією №2 від 18.11.2020р. реєстраційний номер F3001001. За викладеного, позивач вказує на те, що відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи Управлінням Держпраці, оскільки ці відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю. В обгрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 06.07.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.86).
Ухвалою суду від 07.09.2021р. було продовжено строк розгляду даної адміністративної справи до 11.10.2021р. (а.с.96).
16.08.2021р. засобами поштового зв'язку, на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду від 06.07.2021р., від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив в задоволенні адміністративного позову позивача відмовити посилаючись на те, що в ході проведення органами податкової служби перевірки діяльності позивача було виявлено не оформлення належним чином трудових відносин з продавцем ОСОБА_3 , про що було складено акт фактичної перевірки, де зазначено що ОСОБА_3 відмовилась від надання інформації про початок роботи та розміри заробітної плати; до матеріалів перевірки долучено акт, що засвідчує факт відмови позивача від підписання акту фактичної перевірки; посилання представника позивача на те, що станом на дату перевірки органами податкової служби між ОСОБА_3 та позивачем було оформлено трудовий договір, є такими, що не були підтвердженні належними доказами; на момент проведення перевірки податковим органом ані позивачем, ані продавцем не було надано жодного документу на підтвердження оформлених трудових відносин, в електронній базі також не містилась інформація про укладення трудового договору між позивачем та ОСОБА_2 ; обов'язковою умовою правильного оформлення новоприйнятих працівників є вчасне повідомлення про їхнє прийняття органу ДФС та працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу і повідомлення про такий прийом органу ДФС згідно ч.3 ст.24 КЗпП. За викладеного, відповідач зазначає, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, складеною на підставі та у відповідності до норм діючого законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 04.09.2020р. по справі №160/8039/18 та від 16.06.2020р. у справі №815/5427/17 (а.с.90-92).
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 11.10.2021р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 з 20.08.2012р. зареєстрований фізичною особою - підприємцем за адресою: АДРЕСА_1 , основним видом діяльності якого є: 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, що підтверджується копією Виписки з ЄДРПОУ, наявною у справі (а.с.27).
Посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області у період з 22.10.2020р. по 30.10.2020р. була проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 на підставі, зокрема, Кодексу законів про працю України та складено акт (довідку) фактичної перевірки №380/04/36/07/10/РРО/ НОМЕР_1 , який зареєстровано 02.11.2020р. (а.с.12-13).
Вказаною перевіркою встановлено, що на момент проведення перевірки на місці здійснення господарської діяльності працював (здійснював розрахункові операції) найманий працівник - продавець ОСОБА_3 без оформлення трудового договору, яка відмовилась повідомити дату початку роботи та розмір заробітної плати (а.с.12-13).
В ході фактичної перевірки працівниками ГУ ДПС у Дніпропетровській області встановлено порушення позивачем трудового законодавства, а саме: вимог ст.ст. 2, 21-24 КЗпП України (а.с.12-13).
На підставі матеріалів проведеної фактичної перевірки, уповноваженою посадовою особою Головного управлінням Держпраці у Дніпропетровській області 20.01.2021 було прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09, відповідно до якої за встановлені порушення ч. ч. 1,3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, керуючись ст.259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", ч. 3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 60000,00 грн. (а.с.19-21).
Правомірність прийняття вищенаведеної постанови про накладення штрафу №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09 від 20.01.2021р., є предметом розгляду у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову повністю, виходячи з наступного.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно положень ст.259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні-особи підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, у разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Частиною 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509, тут і надалі у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом пунктів 1 та 2 Порядку №509 цей Порядок визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).
Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України, штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.
Аналізуючи вказані норми трудового законодавства, можна дійти висновку, що роботодавець, який використовує найману працю, несе відповідальність у вигляді штрафу лише у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Так, як вбачається зі змісту оспорюваної постанови, підставою для її прийняття було фактичне допущення до роботи 1 фізичну особу - ОСОБА_3 без оформлення з нею трудового договору (а.с.19-21).
Разом з тим, як встановлено судом з матеріалів справи, 01.10.2020р. між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір №02, за яким остання прийнята на посаду продавця продовольчих товарів, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці ОСОБА_2 , що підтверджується копіями трудового договору та трудової книжки ОСОБА_2 наявними у справі (а.с.22,23).
При цьому, 18.11.2020р. позивачем до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (Криничанський район) було подано Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Форма Д4 (місячна) за жовтень (10 місяць) 2020 року, згідно таблиці 5 (Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби) якого на 10-й місяць 2020 року ОСОБА_2 на підставі наказу №2 від 01.10.2020р. була працевлаштована у ФОП ОСОБА_1 на посаді продавця продовольчих продуктів, останній була нарахована та виплачена заробітна плата, що підтверджується копіями відповідних звіту, додатку 5 та квитанції №2 про їх прийняття (а.с.29-32).
Аналогічні звіти подавались позивачем також за листопад та грудень 2020 року (а.с.37-42).
Також, 18.11.2020р. позивачем було надіслано до ГУ ДПС у Дніпропетровській області повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_2 з 01.10.2020р., що підтверджується копіями відповідного повідомлення та квитанції №2 про його прийняття (а.с.33,34)
В подальшому, 24.01.2021р. позивачем було подано до ГУ ДПС у Дніпропетровській області Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2020 року, в якому значиться, зокрема, ОСОБА_2 (а.с.35-36).
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини у даній справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови наявності у позивача документів на підтвердження укладення між ним та ОСОБА_2 трудового договору, про що також і зроблено відповідний запис у трудову книжку останньої, посадова особа відповідача не мала обґрунтованих підстав для накладення на позивача штрафу згідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, яким встановлено, що фізичні-особи підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, у разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а, відповідно, відповідачем протиправно було прийнято оскаржувану постанову про накладення штрафу №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09 від 20.01.2021р., у зв'язку з чим вона підлягає визнанню судом протиправною та скасуванню.
При цьому, щодо несвоєчасного подання до органу ДПС повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_2 з 01.10.2020р. - 18.11.2020р., то суд виходить з того, що за приписами абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України за несвоєчасне повідомлення територіального органу ДПС про прийняття працівників на роботу роботодавцем відповідальність у вигляді штрафу не передбачена.
У відповідності до вимог ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, при цьому, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття посадовою особою відповідача оспорюваної постанови про накладення штрафу №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09 від 20.01.2021р., з урахуванням вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставин справи, встановлених судом, які відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростовані.
Є безпідставними та відхиляються судом посилання відповідача у відзиві на позов, як на підставу прийняття оспорюваної постанови, на те, що ОСОБА_3 відмовилась від надання інформації про початок роботи та розміри заробітної плати; станом на дату перевірки органами податкової служби між ОСОБА_3 та позивачем оформлення трудового договору не було підтверджено належними доказами; на момент проведення перевірки податковим органом ані позивачем, ані продавцем не було надано жодного документу на підтвердження оформлених трудових відносин, оскільки наведене не є належними та допустимими доказами відсутності факту оформлення між позивачем та ОСОБА_2 трудових відносин згідно ст.ст. 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, судом відхиляються посилання відповідача у відзиві на позов на постанови Верховного Суду від 04.09.2020р. по справі №160/8039/18 та від 16.06.2020р. у справі №815/5427/17, оскільки за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, разом з тим, спірні правовідносини (обставини їх виникнення), які виникли у справах №160/8039/18 та №815/5427/17 не є тотожними (подібними) до спірних правовідносин у цій справі, а тому не підлягають застосуванню у спірних відносинах.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги викладене та перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови про накладення штрафу №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09 від 20.01.2021р., суд приходить до висновку, що, приймаючи наведену постанову про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної постанови про накладення штрафу №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09 від 20.01.2021р., відповідачем були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судового захисту шляхом визнання протиправною та скасування наведеної оспорюваної постанови.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп., понесені позивачем згідно квитанції №0.0.2095273183.1 від 19.04.2021р. (а.с.47,61).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09 від 20.01.2021р. - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу, прийняту Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області від 20.01.2021р. №380/04/36/07/10/РРО/2659207358-ФС/09.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, буд.1Д; код ЄДРПОУ 39788766) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва