06 жовтня 2021 року Справа № 160/4644/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіСерьогіної О.В.
за участі секретаря судового засіданняГанжі О.С.
за участі:
позивача представника позивача представника відповідача Лупиря Р.О. Старовойтової О.Е. Бабаніної Т.В.
розглянувши у судовому засіданні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу від 12.02.2021 року №60 о/с дск, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
26.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 60 о/с дск від 12.02.2021 року в частині звільнення за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) полковника поліції ОСОБА_1 заступника начальника - начальника 2-го відділу управління ГУНП з 12 лютого 2021 року;
- поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника 2-го відділу управління ГУНП з 12 лютого 2021 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 12 лютого 2021 року по день поновлення на службі.
Також позивач просить суд звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення полковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника 2-го відділу управління ГУНП з 12 лютого 2021 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах виплати за 1 місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.11.2003 року ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. 07.11.2015 року позивач прийнятий на службу до Національної поліції України. Проходив службу в спеціальному званні полковника поліції на посаді заступника начальника - начальника 2-го відділу управління ГУНП в Дніпропетровській області. 12.02.2021 року наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 60 о/с дск позивач був звільнений зі вказаної посади з 12.02.2021 року за п. 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України» (за власним бажанням). Підстава - рапорти ОСОБА_1 від 11.02.2021 року. На момент прийняття оскаржуваного наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №60 о/с дск ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Період перебування на лікарняному позивача з 12.02.2021 року по 27.02.2021 року включно, що підтверджується довідкою № 025487 про тимчасову непрацездатність поліцейського, виданою лікарнею ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області». Трудову книжку позивачем отримано 01.03.2021 року, у перший робочий день після виходу з лікарняного. Витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 60 о/с дск отримано 01.03.2021 року, того ж дня його було ознайомлено з наказом ГУНП від 12.02.2021 року № 60 о/с дск. Позивач з вищевказаним наказом та діями відповідача, що призвели до його звільнення не погоджується, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 30.04.2021 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи №160/4644/21 за правилами загального позовного провадження із викликом сторін відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року провадження у справі було зупинено до 11.05.2021 року.
23.04.2021 року на адресу суду від Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач позов не визнає, вважає його необгрунтованим та безпідставним, виходячи із наступного. 11.02.2021 року ОСОБА_1 подав рапорт від 11.02.2021 року про звільнення зі служби в Національній поліції за власним бажанням, в якому вказав, що відпустку за 2021 рік не використав, від проходження медичної (ВЛК) комісії відмовляється, тому, що вважає себе здоровим. Порядок пенсійного забезпечення йому роз'яснений, претензій до працівників підрозділів кадрового забезпечення з питань звільнення не має. Одночасно ним був поданий рапорт від 11.02.2021 року, в якому останній на звільненні наполягав та просив звільнити його з 12.02.2021 року, а також вказав, що йому доведено порядок подання декларації при звільненні та порядок відшкодування предметів однострою особистого користування, термін експлуатації яких не закінчився. 11.02.2021 року вказані рапорти були зареєстровані відділом документального забезпечення ГУНП за вхідними номерами № 1448 та 1448/1 від 11.02.2021 року та цього ж дня розглянуті керівництвом ГУНП. Наказом ГУНП від 12.02.2021 року № 60 о/с дск полковника поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію». В наказі зазначено підставу: рапорти ОСОБА_1 від 11.02.2021 року. 18.02.2011 року поштою до ГУНП надійшов рапорт ОСОБА_1 , в якому останній просив вважати не дійсним рапорт від 11.02.2021 року, який зареєстровано в той же день 18.02.2021 року за № Л - 1222. Звернення розглянуто та надано відповідь, де, крім іншого, зазначено, що розглянути рапорт не можливо, оскільки позивача звільнено 12.02.2021 року згідно поданого рапорту. На думку відповідача, ГУНП дотримано вимоги спеціального законодавства при виданні наказу від 12.02.2021 року № 60 о/с дск про звільнення ОСОБА_1 за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону країни «Про Національну поліцію». З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року поновлено провадження в адміністративній справі № 160/4644/21.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 року розгляд справи №160/4644/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання о 07.07.2021 року об 11 год. 00 хв.
Усною ухвалою суду від 07.07.2021 року, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, клопотання представника позивача задоволено та оголошено перерву в підготовчому засідання до 08.09.2021 року об 11 год. 00 хв.
29.07.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій він вважає, що факти та висновки, на які посилається відповідач, обґрунтовуючи свою позицію, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать доказам, які були надані позивачем, з огляду наступне. Відповідач помилково вважає, що звільнення позивача відбулося на підставі рапорту, в якому зазначена дата звільнення, оскільки рапорт з вх. № 1448/1 від 11.02.2021 року для реєстрації до електронної бази вхідних документів не вносився. Також зазначає, що рапорт № 1448/1, навіть при належній реєстрації, в якому зазначена дата звільнення, не підлягав задоволенню, у зв'язку з тим, що в ньому
не зазначена конкретна поважна причина такого звільнення. З посиланням на заборону звільнення поліцейських за власним бажанням без зазначення конкретної поважної причини такого звільнення представник позивача зазначає, що відповідач повинен був відмовити у задоволенні такого рапорту. З урахуванням наведеного, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.
Усною ухвалою суду від 08.09.2021 року, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 06.10.2021 року о 10 год. 30 хв.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, що наведені у позові.
Представник відповідача вимоги позову не визнав та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи викладені у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що 17.11.2003 року ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.
07.11.2015 року позивач прийнятий на службу до Національної поліції України. Проходив службу в спеціальному званні полковника поліції на посаді заступника начальника - начальника 2-го відділу управління ГУНП в Дніпропетровській області.
11.02.2021 року ОСОБА_1 подав рапорт від 11.02.2021 року про звільнення зі служби в Національній поліції за власним бажанням, в якому вказав, що відпустку за 2021 рік не використав, від проходження медичної (ВЛК) комісії відмовляється, тому, що вважає себе здоровим. Порядок пенсійного забезпечення йому роз'яснений, претензій до працівників підрозділів кадрового забезпечення з питань звільнення не має.
Одночасно позивачем було подано рапорт від 11.02.2021 року, в якому останній просив звільнити його з 12.02.2021 року, а також вказав, що йому доведено порядок подання декларації при звільненні та порядок відшкодування предметів однострою особистого користування, термін експлуатації яких не закінчився.
11.02.2021 року вказані рапорти були зареєстровані відділом документального забезпечення ГУНП в Дніпропетровській області за вхідними номерами № 1448 та 1448/1 від 11.02.2021 року та розглянуті керівництвом ГУНП в Дніпропетровській області.
12.02.2021 року наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 60 о/с дск позивач був звільнений зі вказаної посади з 12.02.2021 року за п. 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України» (за власним бажанням). Підстава - рапорти ОСОБА_1 від 11.02.2021 року.
На момент прийняття оскаржуваного наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №60 о/с дск ОСОБА_1 перебував на лікарняному.
Період перебування на лікарняному позивача з 12.02.2021 року по 27.02.2021 року включно, що підтверджується довідкою № 025487 про тимчасову непрацездатність
поліцейського, виданою лікарнею ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області».
Трудову книжку позивачем отримано 01.03.2021 року, у перший робочий день
після виходу з лікарняного. Витяг з наказу Головного управління Національної поліції в
Дніпропетровській області № 60 о/с дск отримано 01.03.2021 року, того ж дня його було
ознайомлено з наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 12.02.2021 року № 60 о/с дск.
18.02.2021 року поштою (згідно трек-номера «Укрпошти» 490008874586: відправлення прийнято 14.02.2021 року, доставлено 18.02.2021 року) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов рапорт ОСОБА_1 , в якому останній просив вважати не дійсним рапорт від 11.02.2021 року, який зареєстровано в той же день 18.02.2021 року за № Л - 1222.
Листом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 02.03.2021 року за №1/Л-1222р/103/01-2021 позивачу повідомлено, зокрема, що розглянути рапорт про відкликання рапорту на звільнення від 11.02.2021 року неможливо, оскільки позивача звільнено 12.02.2021 року згідно поданого 11.02.2021 року рапорту.
Не погоджуючись з прийнятим наказом про звільнення зі служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до вимог статті 1 цього Закону Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до вимог статті 3 Закону України "Про Національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з приписами статті 58 Закону України "Про Національну поліцію" призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.
У відповідності до статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
Відповідно до вимог статті 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга та третя статті 77 Закону №580-VIII).
Разом з тим, розділом XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що національна поліція є структурою Міністерства внутрішніх справ і в питаннях своєї діяльності та проходження служби поліцейськими керується в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ. Отже, нормативно-правові акти, які прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про неї, мають застосовуватися, як норми спеціального права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Спеціальним актом законодавства, нормами якого врегульовані спірні правовідносини та чинним на час виникнення спірних правовідносин є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення).
Пунктом 62 Положення визначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:
а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Підпунктом "ж" пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Таким чином, звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов'язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до пункту 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Суд зазначає, що трьохмісячний строк, встановлений зазначеною нормою, стосується періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби до постановлення наказу про звільнення і є обов'язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків застосування такого строку не передбачено.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, про що працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт.
Суд зауважує, що приписи Положення №114 у частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону №580-VIII, а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу, у разі звільнення за власним бажанням.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо звільнення з роботи за власним бажанням, яка викладена у постанові від 07 березня 2018 року у справі №810/2728/16, адміністративне провадження №К/9901/7417/18, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Верховний Суд зазначив, що аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави вважати, що за працівником, який попередив власника або уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням, упродовж двотижневого строку зберігається право на залишення на роботі, за виключенням випадку, коли на його місце запрошену іншу особу, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Крім того, оскільки звільнення у порядку, передбаченому статтею 38 КЗпП України є одностороннім волевиявленням працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, то він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, а він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.
При цьому, нормами чинного законодавства не передбачено право роботодавця приймати рішення про звільнення такого працівника до закінчення вказаного двотижневого строку".
Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд, зокрема у постановах 30 вересня 2020 року по справі №826/16621/17, від 05 лютого 2020 року по справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року по справі №804/868/16.
Отже, у відносинах звільнення за власним бажанням поліцейського діє таке ж правило: оскільки звільнення у порядку пункту 68 Положення є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин. Інших строків щодо звільнення за власним бажанням у Положенні не встановлено.
Відтак, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Судом встановлено, та позивачем не заперечується, що 11 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав рапорт від 11 лютого 2021 року про звільнення зі служби у поліції за власним бажанням, в якому вказав, що відпустку за 2021 рік не використав, від проходження медичної (ВЛК) комісії відмовляється, тому що вважає себе здоровим. Порядок пенсійного забезпечення йому роз'яснений, претензій до працівників підрозділів кадрового забезпечення з питань звільнення не має.
Одночасно позивачем був поданий рапорт від 11 лютого 2021 року, в якому останній просив звільнити його з 12 лютого 2021 року, а також вказав, що йому доведено порядок подання декларації при звільненні та порядок відшкодування предметів однострою особистого користування, термін експлуатації яких не закінчився.
11 лютого 2021 року вказані рапорти були зареєстровані відділом документального забезпечення Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за вхідними номерами № 1448 та 1448/1 від 11.02.2021р. та цього ж дня розглянуті керівництвом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
В рапорті, зареєстрованому 11.02.2021 року за №1448/1 зазначена конкретна дата, а саме - 12 лютого 2021 року, з якої поліцейський мав бажання звільнитися.
Проте, суд вважає помилковим твердження відповідача, що звільнення позивача відбулося на підставі рапорту, в якому зазначена дата звільнення, з огляду на наступне.
Рапорт позивача, в якому зазначена дата звільнення був зареєстрований за № 1448/1, а рапорт, в якому відсутня дата звільнення - за № 1448.
17 березня 2021 року, адвокат Бутманов М.В., діючи в інтересах позивача, звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надати завірену копію скріншоту електронної картки вхідного документу, згідно якого 11.02.2021 року зареєстровані за вхідними номерами №№ 1448 та 1448/1 рапорти ОСОБА_1 на звільнення.
У відповіді на адвокатський запит відповідач зазначив, що надсилає скріншот картки реєстрації рапорту ОСОБА_1 на звільнення в електронному вигляді від 11.02.2021 року за вх. № 1448. Також вказав, що рапорт з вх. № 1448/1 від 11.02.2021 року для реєстрації до електронної бази вхідних документів не вносився.
Таким чином, відповідачем було підтверджено, що рапорт з вх. № 1448/1, на який він посилається в обгрунтування своєї позиції, взагалі не був зареєстрований та відсутня картка реєстрації рапорту на звільнення.
Отже, за таких обставин, звільнення позивача відбулося на підставі рапорту вх. № 1448, в якому не зазначена дата звільнення.
Таким чином, оскаржуваним наказом № 60 о/с дск від 12.02.2021 року позивача звільнено зі служби в поліції з 12 лютого 2021 року за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII - за власним бажанням і підставою для звільнення зазначено рапорт останнього від 11 лютого 2021 року, в якому ОСОБА_1 не пропонував конкретної дати припинення служби в поліції.
Учинена на заяві резолюція суб'єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містила ні пропозиції, ні погодження строку, з якого служба може бути припинена.
В ході судового засідання судом також з'ясовано, що в іншій формі позивач і відповідач дати звільнення не обговорювали та згоди в цій частині не досягли. Доказів протилежного сторони суду не надали.
Поряд з цим, суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Поряд із цим, судом не приймаються до уваги посилання позивача на неможливість звільнення поліцейського в період перебування його на лікарняному, оскільки за приписами пункту 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.
Враховуючи викладене, враховуючи, що 18.02.2018 року (через тиждень) на адресу відповідача від позивача надійшов рапорт про відкликання рапорту про звільнення від 11.02.2021 року, суд дійшов висновку, що такі дії суб'єкта владних повноважень є не правомірними, а рішення (наказ) прийняте з порушенням установленого законом порядку.
З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що спірний наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 60 о/с дск від 12.02.2021 року в частині звільнення за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) полковника поліції ОСОБА_1 заступника начальника - начальника 2-го відділу управління ГУНП з 12 лютого 2021 року є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді, з якої його було звільнено.
За приписами пунктів 10, 24 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. У разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Пунктом 2.27. Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, прямо вказує, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, позивач підлягає поновленню з наступного дня за днем звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 року у справі №428/8276/16-а.
Тому запис в трудовій книжці, а також наказ про припинення трудового договору, повинні вказувати на останній день роботи працівника, який одночасно є і днем звільнення.
Згідно оспорюваного наказу про звільнення та даних трудової книжки позивача, останнім днем роботи позивача є 12.02.2021 року.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення полковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника 2-го відділу управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 12 лютого 2021 року з 13.02.2020 року.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Так, відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Абзацом третім пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана виплата.
Абзацом першим пункту 8 зазначеного вище Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 60 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок №260).
Пунктом 9 розділу І Порядку №260, який є спеціальним нормативно-правовим актом для нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Відтак, розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, має проводитись шляхом множення розміру середньоденного грошового забезпечення на кількість календарних днів вимушеного прогулу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 19 березня 2020 року по справі №360/4086/18, від 22 квітня 2020 року по справі №814/2551/16, від 26 травня 2020 року по справі №814/468/17.
Отже, обрахування середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення повинно здійснюватися відповідно до кількості календарних днів за два останніх повних місяці роботи (служби).
Згідно наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 від 13 квітня 2021 року №21/444 заробітна плата за період з 01.12.2020 року по 31.01.2021 року становила: за грудень 2020 року - 21906,30 грн, за січень 2021 року - 20765,50 грн, разом - 42671,80 грн.
Середньоденна заробітна плата становить: 42671,80 грн. (заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачем протягом двох місяців календарні дні)/62 (31 календарний день у грудні 2020 року + 31 календарний день у січні 2021 року) = 688,25 грн., середньомісячна заробітна плата складає 21335,90 грн. (42671,80 грн : 2).
Період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 13 лютого 2021 року (наступний день після звільнення) до 06 жовтня 2021 року (до дня ухвалення рішення у справі) склав 236 календарних днів.
Таким чином, заробітна плата за період вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить: 236 (календарних днів за період вимушеного прогулу) х 688,25 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) = 162427,00 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15 лютого 2019 року у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, а суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
З огляду на викладене, стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.02.2021 року до дати винесення судом рішення про поновлення позивача на посаді (06.10.2021 року) у розмірі 162427,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду про поновлення полковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника 2-го відділу управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підлягає негайному виконанню.
Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, сума в розмірі 21335,90 грн., що складає суму стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства України, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказів понесення судових витрат не пов'язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.
Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Згідно з ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 60 о/с дск від 12.02.2021 року в частині звільнення за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) полковника поліції ОСОБА_1 заступника начальника - начальника 2-го відділу управління ГУНП з 12 лютого 2021 року.
Поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника 2-го відділу управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 13 лютого 2021 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 лютого 2021 року по 06 жовтня 2021 року у сумі 162427,00 грн., із відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць у розмірі 21335,90 грн. допустити до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 18 жовтня 2021 року.
Суддя О.В. Серьогіна