11 жовтня 2021 року Справа № 160/8970/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибальський кар'єр» до Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровськ і Кіровоградська області) про визнання протиправними та скасування пунктів 1-11 припису №136/2.4/21 від 07.05.2021р., -
04.06.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибальський кар'єр» звернулося з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровськ і Кіровоградська області) та просить:
- визнати протиправними та скасувати пункти 1-11 припису відповідача від 07.05.2021р. №136/2.4/21.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у квітні 2021р. посадовими особами відповідача була проведена позапланова перевірка позивача з питань виконання припису від 26.03.2021р. №4-2810-5-3 за результатами якої був складений акт від 28.04.2021р. №136/2.4/21 на підставі якого був прийнятий оспорюваний припис. Позивач вважає пункти 1-11 припису протиправними та такими, що підлягають скасуванню посилаючись на те, що по 1 пункту припису позивач зазначає, що він не використовує відстійники (інших доказів відповідачем не надано), а в процесі своєї господарської діяльності підприємство здійснює збір ґрунтових вод у зумпф кар'єру, яка в подальшому використовується для виробничих потреб Товариства, що підтверджується і Журналом обліку водовикористання форми ПОД-12, тому позивач вважає, що у нього відсутній обов'язок оформлювати правоустановлюючі документи на землю; по пункту 2 припису позивач вказує на те, що наведений пункт є декларативним (дотримуватися встановлених у висновку з оцінки впливу на довкілля екологічних умов у повному обсязі) та ні акт, ні припис не містять обставин, в чому саме полягає недотримання вимог вказаного законодавства; по пункту 3 оспорюваного припису позивач посилається на те, що у акті та у приписі не конкретизовано якими органами влади, органами місцевого самоврядування слід погодити проект землеустрою, що, на думку позивача, свідчить про узагальненість формулювання припису з урахуванням того, що вказаний проект землеустрою містить погодження (висновок) Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпропетровської міської ради, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Міністерства екології та природних ресурсів; по пунктах 4-7 припису позивач вказує на те, що згідно до положень ст.26 Закону України «Про відходи» та Порядку №2034 Товариством проведено інвентаризацію та паспортизацію відходів про що свідчать технічні паспорти відходів, звіти про проведення інвентаризації твердих та промислових відходів та посадовою особою відповідача безпідставно не враховані дані Коригування робочого проекту розробки Рибальського родовища мігматитів у Дніпровському районі Дніпропетровської області, Житомир 2019 рік затверджений 07.11.2019р., який не передбачає зазначення видів та класів відходів про які вказано в акті перевірки, крім того, позивач у тому числі зазначає, що оскільки Товариство не використовує власний транспорт, то утворення відходів відпрацьованих акумуляторних батарей, фільтруючих елементів масляних та паливних фільтрів та відпрацьованих шин не можуть бути утворені на підприємстві, осад зумпфа не утворюється (таких доказів не надано), а про всі утворювані види відходів позивач звітує до органів статистики, що підтверджується відповідною статистичною звітністю за 2019 та 2020 роки; по пункту 8 припису позивач посилається на те, що в акті перевірки відсутнє обґрунтування щодо того, який саме вид/види відходів не відображено позивачем та в якому обсязі, а твердження відповідача про повну відсутність первинного обліку відходів спростовується копіями журналів за формою 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари» за 2019 та 2020 роки, копіями договорів та актів на вивезення та видалення відходів, що фактично утворюються і тимчасово зберігаються на підприємстві, окрім того, позивач вказує і на те, що у даному випадку, відповідач вийшов за межі позапланового заходу, оскільки направлення було видано з метою перевірки стану виконання припису за 2019 рік; по пункту 9 припису позивач посилається на його декларативний зміст (вжити достатніх заходів з охорони земель), даний пункт припису містить як узагальнені зобов'язуючі норми, яких позивач зобов'язаний дотримуватися повсякденно, а також і конкретні зобов'язання, які не мають відношення до господарської діяльності позивача; по пункту 10 оспорюваного припису (ліквідувати засмічення земель) позивач посилається на те, що виявлене зберігання запчастин (не відходи) було здійснено сторонніми організаціями, які зареєстровані та знаходяться за місцезнаходженням Товариства, вимоги даного пункту позивачем були усунуті шляхом звернення позивача до власника запасних частин з проханням придбати їх (запчастини) з території Товариства та недопущення у подальшому їх зберігання на території Товариства, зазначає, що вимірювання (про що зазначено в акті) фактично не проводилось та підприємству позивача не надавалось; по пункту 11 припису щодо забезпечення складання та подання статистичної звітності у сфері поводження з відходами, позивач посилається на те, що вказаний пункт пов'язаний із пунктами 4,5,6 цього ж припису та контроль за достовірністю ведення державної статистики звітності належить до компетенції не відповідача, а органів Держстату про що свідчить і позиція Верховного Суду у його постанові від 28.04.2021р. у справі №480/1752/19. Також позивач зазначає, що згідно до вимог Закону №877 припис не може бути декларативним, тобто, орган державного нагляду (контролю) не може посилатися на загальні норми, яких підприємство повинно дотримуватися повсякчасно під час здійснення своєї діяльності і без наявності такої вимоги контролюючого органу, вважає, що такі дії порушують права та законні інтереси Товариства на провадження господарської діяльності. У відповіді на відзив від 28.08.2021р. позивач посилається на ті ж самі обставини, що і у позові.
Ухвалою суду від 07.06.2021р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов'язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.37 том 2).
28.08.2021р. від відповідача засобами поштового зв'язку надійшов письмовий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного адміністративного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що заперечує проти аргументів та обґрунтувань позивача, викладених у позові та зазначає, що за аналізом наданих на розгляд під час перевірки документів встановлено, що документи на землекористування по фактичному розміщенню відстійників відсутні, що є порушенням ст.ст.124-126 Земельного кодексу України, а тому вважає, що пункт 1 припису є правомірним; також за візуальним оглядом та наданими документами під час проведення перевірки встановлено, що підприємство не в повному обсязі додержується встановлені у висновку оцінки впливу на довкілля екологічні умови, а саме: забезпечення організації збору, очищення та відведення ґрунтових вод, місця тимчасового зберігання відходів обладнано не в повному обсязі, відсутні протоколи вимірювання у відпрацьованих газах СО і СН, документи на землекористування по фактичному розміщенню відстійників відсутні, що є порушенням ст.ст.9,11 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», тому вважає що пункт 2 оспорюваного припису є правомірним; з приводу правомірності пунктів 4-7,11 припису, відповідач посилається на те, що у ході проведення перевірки підприємством не надано актуальну редакцію робочого проекту, а саме: коригування робочого проекту розробки Рибальського родовища мігматитів у Дніпровському районі Дніпропетровської області, Житомир 2019 рік, чим вчинено перешкоди для виконання обов'язків покладених на посадових осіб, які здійснюють державний контроль у галузі навколишнього природного середовища, що є порушенням ст.20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», тому вважає, що умисне не надання документів під час здійснення заходу державного нагляду (контролю) не може мати наслідком визнання протиправним та скасування пунктів 4-7,11 припису; за аналізом наданих документів в ході перевірки було встановлено, що первинний поточний облік кількості відходів, які утворюються на підприємстві (за формою 1-ВТ) ведеться не в повному обсязі (вказані лише тверді побутові відходи за 2019-2020 рік, а згідно затвердженого Звіту з інвентаризації відходів на підприємстві утворюються 9 видів відходів), що є порушенням ст.17 Закону України «Про відходи», тому вважає, що пункт 8 припису є правомірним; в ході візуального огляду під час проведення перевірки встановлено факт засмічення земельної ділянки, а саме: на відкритій земельній ділянці навпроти офісного приміщення без відповідного дозволу розміщуються сторонні предмети та матеріали (відходи відпрацьованого металевого обладнання, відходи резини тощо), площа земельної ділянки, що зазнала засмічення та товщина шару відходів визначені вимірюванням (додаток до акту), заміри проводились спеціальним мірним приладом - повіреною рулеткою, зазначене, є порушенням ст.35 Закону України «Про охорону земель», ст.ст.17,33 Закону України «Про відходи», тому відповідач вважає пункти 9,10 оспорюваного припису правомірними. Щодо судової практики, зазначеної позивачем у позові на підтвердження достовірності висновків про ні би то декларативний характер окремих пунктів припису про що зазначено у постанові Верховного Суду від 23.12.2020р. у справі №815/132/17, то відповідач вказує на те, що її правові висновки не підлягають застосуванню у даних правовідносинах, оскільки у них досліджувалися правовідносини, які виникли у 2016-2017 роках, процедура проведення перевірок визначалася в той час Порядком №464, який втратив чинність 21.05.2017р., тому вважає, що така судова практика не може бути покладена в основу судового рішення у цій справі, оскільки не відповідає вимогам ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (а.с.61-68 том 2).
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 07.09.2021р. було продовжено строк розгляду справи до 11.10.2021р. (а.с.75 том 2).
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 11.10.2021р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
26.03.2019р. Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області з метою усунення порушень, виявлених під час позапланової перевірки проведеної в період з 18.03.2019р. по 19.03.2019р на ТОВ «Рибальський кар'єр» було винесено припис за №4-2810-5-3 за яким приписано виконати 13 пунктів наведеного припису, що підтверджується змістом його копії наявної у справі (а.с.20-22 том 1).
У подальшому, на підставі направлення від 27.04.2021р. №4-554-24 Державною екологічною інспекцією Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) з 27 по 28.04.2021р. була проведена позапланова перевірка позивача щодо виконання ним припису від 26.03.2019р. №4-2810-5-3, що підтверджується копією відповідного направлення (а.с.19 том 1).
За результатами проведення такої позапланової перевірки, посадовою особою відповідача був складений акт від 28.04.2021р. за №136/2.4/21, у якому викладено опис виявлених порушень вимог законодавства, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.23-54 том 1).
З метою усунення виявлених порушень під час проведення позапланової перевірки позивача у період з 27.04.2021р. по 28.04.2021р. посадовою особою відповідача 07.05.2021р. був прийнятий припис №136/2.4/21, у якому приписано позивачеві усунути порушення, викладені у пунктах 1-11, а саме:
1) правоустановлюючі документи щодо користування земельною ділянкою по фактичному розташуванню відстійників оформити згідно вимог законодавства, термін виконання - 01.09.2021р. ст.ст.124-126 Земельного кодексу України;
2) додержуватися встановлених у висновку з оцінки впливу на довкілля екологічних умов у повному обсязі, термін виконання - 01.09.2021р. ст.ст.9,11 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»;
3) погодити згідно вимог чинного законодавства «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Самара в районі розташування Рибальського родовища по вул. Томська, 283, м. Дніпро Дніпропетровської області» термін виконання - 01.09.2021р. ст.ст. 44,87,88 Водного кодексу України;
4) розробити інвентаризацію відходів, з урахуванням всіх видів відходів, що утворюються на підприємстві відповідно до фактичного стану підприємства, термін виконання - 01.09.2021р. ст.ст. 17,26 Закону України «Про відходи»;
5) визначити склад і властивості всіх видів відходів, що утворюються при діяльності підприємства, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини, термін виконання - 01.09.2021р. ст.17 Закону України «Про відходи»;
6) розробити та погодити згідно вимог законодавства нормативи граничних показників утворення всіх видів відходів у технологічних процесах та нормативи питомих показників утворення всіх видів відходів, що утворюються при діяльності підприємства, термін виконання - 01.09.2021р. ст.7 Закону України «Про відходи»;
7) розробити технічні паспорти відходів (ТПВ) на всі види відходів, що утворюються при діяльності підприємства та погодити згідно вимог законодавства, термін виконання - 01.09.2021р. ст.ст. 17, 26 Закону України «Про відходи», постанови КМУ від 01.11.99 №2034;
8) забезпечити ведення первинного поточного обліку кількості відходів, що утворюються на підприємстві за формою 1-ВТ в повному обсязі, термін виконання - 01.07.2021р. ст.17 Закону України «Про відходи»;
9) вжити достатні заходи з охорони земель, термін виконання - 01.05.2021р. ст.ст.17,33 Закону України «Про відходи», ст.55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.35 Закону України «Про охорону земель», ст.164 Земельного кодексу України;
10) ліквідувати засмічення земель, термін виконання - 14.05.2021р. ст.ст. 17,32,33 Закону України «Про відходи», ст.35 Закону України «Про охорону земель», ст.91 Земельного кодексу України;
11) забезпечити складання та подання статистичної звітності у сфер поводження з відходами в повному обсязі, термін виконання - 28.02.2022р. ст.24 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища, ст.17 Закону України «Про відходи».
Зазначена копія оспорюваного припису наявна в матеріалах справи (а.с.55-57 том 1).
Наведені вище пункти 1-11 припису є предметом спору у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову повністю.
Задовольняючи позові вимоги позивача в частині протиправності та скасування пункту 1 оспорюваного припису (щодо необхідності оформлення позивачем правоустановлюючих документів щодо користування земельною ділянкою по фактичному розташуванню відстійників згідно ст.124-126 Земельного кодексу України), суд виходить з наступного.
Так, статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
У відповідності до статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно до статті 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Як вбачається зі змісту акту перевірки від 28.04.2021р. за №136/2.4/21 у пункті 3 цього акту у розділі «Опис виявлених порушень вимог законодавства» зазначено про порушення позивачем вимог ст.ст.124-126 Земельного кодексу України, а саме: інспектором виявлено у ході візуального обстеження території підприємства та встановлено, що підприємством експлуатується 2 відстійники кар'єрної води. Згідно «Рабочего проекта разработки Рыбальского месторождения мигматитов» з розділом ОВНС 2016 року кар'єрні води з зумпфу надходять до відстійників. Документи на землекористування по фактичному розміщенню відстійників відсутні (а.с.31 том 1).
В той же час, позивач вказує на те, що твердження інспектора щодо встановлення факту експлуатації відстійників шляхом проведеного візуального огляду не відповідають дійсності, оскільки відсутнє обладнання для відкачування води біля зумпфу та враховуючи віддаленість місця розташування відстійників та зумпфу, ґрунтова вода з зумпфу не зможе потрапити до відстійників без відповідного обладнання; окрім того, позивач вказує і на те, що вказані відповідні відстійники не належать підприємству позивача, а є власністю іншої юридичної особи (а.с.6 том 1).
Так, з метою підтвердження викладених у пункті 3 акту обставин та з метою перевірки судом обґрунтованості і вмотивованості пункту 1 оспорюваного припису, від відповідача судом були витребувані докази в обґрунтування правомірності прийняття оспорюваного припису виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що саме на відповідача як, суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок доказування правомірності прийняття свого рішення.
Проте, відповідачем у ході судового розгляду справи суду не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обладнання для відкачування води у наведених вище відстійниках з урахуванням територіальної віддаленості місця розташування відстійників та зумпфу, а також і не надано жодних доказів щодо використання вказаних відстійників саме позивачем, не надано і доказів, які б свідчили про те, що вказані відстійники належать позивачеві.
Є безпідставними та необґрунтованими посилання інспектора у акті перевірки на те, що факт використання відстійників саме позивачем установлений ним у ході візуального обстеження території підприємства, оскільки вказані обставини (візуальне обстеження) є лише припущеннями інспектора, які не є належними доказами у розумінні ст.ст.72-76 Кодексу адміністративного судочинства України, а відповідно, такі твердження посадової особи відповідача не підтверджені жодними доказами в порушення вимог ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, не можуть бути прийняті до уваги та відхиляються судом як необґрунтовані, аргументи відповідача про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що відстійники не належать позивачеві, а є власністю іншої юридичної особи, як наприклад договір про надання послуг, оренди та/або інших документів на підтвердження зазначеного факту, з огляду на те, що обов'язок з приводу доведення правомірності свого рішення (у даному випадку оспорюваного припису), належними, достатніми та допустимими доказами покладено саме на відповідача за приписами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, а, відповідно, докази того, що саме позивач користується вищенаведеними відстійниками (про що зазначено у акті перевірки) зобов'язаний був надати відповідач як суб'єкт владних повноважень з урахуванням того, що ці обставини були покладені відповідачем в основу оспорюваного рішення (припису).
З огляду на наведене та враховуючи, що судом установлено, що відстійники не належать позивачеві (інших доказів на спростування наведеного відповідачем суду не надано), а візуальне обстеження інспектора є лише його суб'єктивними припущеннями (не є допустимими доказами), які жодними належними доказами не підтверджені ні у акті перевірки, ні у ході судового розгляду даної справи у розумінні ст.ст.72-76 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що обов'язок оформлення земельної ділянки щодо користування земельною ділянкою по фактичному розташуванню відстійників згідно до вимог ст.ст.124-126 Земельного кодексу України за пунктом 1 оспорюваного припису у позивача відсутній, а тому прийняття відповідачем пункту 1 оспорюваного припису є протиправним та підлягає скасуванню.
Задовольняючи позові вимоги позивача в частині протиправності та скасування пункту 2 оспорюваного припису (щодо необхідності додержуватися встановлених у висновку з оцінки впливу на довкілля екологічних умов у повному обсязі згідно ст.ст. 9, 11 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»), суд виходить з наступного.
Статтею 9 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» встановлено, що уповноважений територіальний орган, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою статті 5 цього Закону, - уповноважений центральний орган видає висновок з оцінки впливу на довкілля, яким виходячи з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності, зокрема величини та масштабів такого впливу (площа території та чисельність населення, які можуть зазнати впливу), характеру (у тому числі - транскордонного), інтенсивності і складності, ймовірності, очікуваного початку, тривалості, частоти і невідворотності впливу (включаючи прямий і будь-який опосередкований, побічний, кумулятивний, транскордонний, короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий, постійний і тимчасовий, позитивний і негативний впливи), передбачених заходів, спрямованих на запобігання, відвернення, уникнення, зменшення, усунення впливу на довкілля, визначає допустимість чи обґрунтовує недопустимість провадження планованої діяльності та визначає екологічні умови її провадження.
Згідно до ч.2 ст.9 згаданого вище Закону, передбачено, що висновок з оцінки впливу на довкілля є обов'язковим для виконання. Екологічні умови провадження планованої діяльності, зазначені у частині п'ятій цієї статті, є обов'язковими. Висновок з оцінки впливу на довкілля враховується при прийнятті рішення про провадження планованої діяльності та може бути підставою для відмови у видачі рішення про провадження планованої діяльності.
За приписами частини п'ятою наведеної статті 9 Закону встановлено, що у висновку з оцінки впливу на довкілля уповноважений територіальний орган, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою статті 5 цього Закону, - уповноважений центральний орган:
1) зазначає тип, основні характеристики та місце провадження планованої діяльності;
2) визначає допустимість чи обґрунтовує недопустимість провадження планованої діяльності;
3) встановлює умови використання території та природних ресурсів під час виконання підготовчих і будівельних робіт та провадження планованої діяльності;
4) встановлює умови щодо охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки під час виконання підготовчих і будівельних робіт та провадження планованої діяльності;
5) встановлює умови щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та усунення їх наслідків;
6) встановлює умови щодо зменшення транскордонного впливу планованої діяльності, щодо якої здійснювалася процедура оцінки транскордонного впливу;
7) якщо з оцінки впливу на довкілля випливає необхідність:
здійснення компенсаційних заходів - покладає обов'язок із здійснення таких заходів;
запобігання, уникнення, зменшення (пом'якшення), усунення, обмеження, а також моніторингу впливу планованої діяльності на довкілля - покладає обов'язок із здійснення відповідних дій;
здійснення додаткової оцінки впливу на довкілля на іншій стадії проектування - визначає строки та обґрунтовує вимоги щодо її здійснення; додаткова оцінка впливу на довкілля здійснюється за процедурою, передбаченою цим Законом;
здійснення післяпроектного моніторингу - визначає порядок, строки та вимоги до його здійснення.
Якщо з оцінки впливу на довкілля з розглянутих виправданих альтернативних варіантів виявляється екологічно обґрунтованим варіант, відмінний від запропонованого суб'єктом господарювання, за письмовою згодою із суб'єктом господарювання у висновку з оцінки впливу на довкілля зазначається погоджений варіант здійснення планованої діяльності.
У відповідності до вимог ч. 2 ст.11 наведеного Закону «Про оцінку впливу на довкілля» передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, приймаючи рішення про провадження планованої діяльності, зобов'язані врахувати висновок з оцінки впливу на довкілля. У рішенні про провадження планованої діяльності зазначається, що екологічні умови провадження планованої діяльності визначені у висновку з оцінки впливу на довкілля. За рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування рішення про провадження планованої діяльності може включати екологічні умови провадження планованої діяльності, зазначені у частині п'ятій статті 9 цього Закону.
Аналіз наведених норм статей 9,11 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» свідчить про те, що ними врегульовані питання, які стосуються оформлення висновку з оцінки впливу на довкілля, який оформляється уповноваженим територіальним органом (центральним органом), обов'язковості його для виконання та врахування під час прийняття рішення цим же органом про провадження планованої діяльності, тобто, вказані норми визначають повноваження та послідовність дій саме державних органів влади (територіальних або центральної), органів місцевого самоврядування.
З огляду на досліджені судом та проаналізовані вище норми законодавства, суд приходить до висновку, що посилання у пункті 1 акту перевірки та у пункті 2 оспорюваного припису на порушення саме позивачем вищенаведених вимог ст.ст. 9, 11 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», який не є ні територіальним органом, ні центральним органом державної влади, якому надано повноваження на складання відповідного висновку з оцінки впливу на довкілля (такий висновок складається уповноваженим державним органом або органом місцевого самоврядування за ч.5 ст.9 згаданого Закону) та позивачеві за вказаними нормами статей не надано повноважень на прийняття відповідних рішень про провадження планованої діяльності, а відповідно, слід дійти висновку, що позивач і не міг порушити вказані норми наведених статей.
В той же час, зі змісту акту перевірки, зокрема, із пункту 1 акту видно, що відповідачем в основу порушення вищенаведених вимог ст.ст.9,11 наведеного Закону, покладено саме дії позивача, а саме: зазначено, що підприємством позивача не у повному обсязі додержується встановлені у висновку з оцінки впливу на довкілля екологічні умови (забезпечення організації збору, очищення та відведення ґрунтових вод, місця тимчасового зберігання відходів обладнано не у повному обсязі, відсутні протоколи вимірювання у відпрацьованих газах СО і СН, документи на землекористування по фактичному розміщенню відстійників відсутні тощо), що не відповідає та суперечить вищенаведеним проаналізованим судом нормам ст.ст.9,11 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» (а.с.30 - зворот том 1).
Також судом критично надається оцінка доводам відповідача у акті перевірки про недодержання підприємством у повному обсязі встановлених у висновку з оцінки впливу на довкілля екологічних умов, зазначених вище, оскільки порушення не конкретизовані та не зазначено, які конкретно пункти висновку з оцінки впливу на довкілля порушені позивачем, не вказано, в чому саме таке порушення полягає та якими нормативно-правовими актами врегульовано обов'язковість ведення протоколів вимірювання у відпрацьованих газах СО і СН з урахуванням того, що судом установлено (а відповідачем жодними доказами не підтверджено і не спростовано), що відстійники не належать позивачеві (доказів протилежного суду відповідачем не надано); не зазначено у акті перевірки і в чому саме полягає неповнота недодержання підприємством висновку з оцінки впливу на довкілля, а отже, порушення, описані у акті у цій частині не конкретизоване та не підтверджене жодними доказами в порушення вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Є безпідставними і доводи відповідача, викладені у пункті 1 акту перевірки з приводу виявлених порушень вимог ст.ст.9,11 наведеного Закону, з огляду на те, що, по-перше, у акті не зазначено, в чому полягає забезпечення організації збору, очищення та відведення ґрунтових вод, обладнання місця тимчасового зберігання відходів не у повному обсязі, необхідність складання протоколів вимірювання відпрацьованих газах СН і СН та чим передбачений обов'язок складання таких протоколів, якими нормативно-правовими актами не вказано, таких посилань ні акт, ні оспорюваний припис не містять; по-друге, повторна вимога щодо оформлення документів на землекористування по фактичному розміщенню відстійників, зазначена у пункті 1 акту перевірки дублюється у пункті 3 акту перевірки, яка уже судом проаналізована вище та визнана протиправною, а, відповідно, повторному обґрунтуванню та дослідженню судом не підлягає, тому є безпідставною.
Окрім того, слід зазначити, що пункт 2 оспорюваного припису (додержуватися встановлених у висновку з оцінки впливу на довкілля екологічних умов у повному обсязі, містить декларативний (загальний) характер, направлений не на усунення виявленого порушення, а на додержання вимог законодавства фактично у майбутньому, що не відповідає змісту (суті та меті) припису, визначеного у частині 8 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007р. №877-У (далі - Закон №877).
Зазначена правова позиція також узгоджується і з позицією Верховного Суду, викладеній у його постанові від 23.12.2020р. у справі №815/132/17 та є обов'язковою для застосування судом у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на обов'язок суб'єкта владних повноважень доводити і обґрунтовувати правомірність своїй дій, бездіяльності чи прийнятого рішення згідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем як суб'єктом владних повноважень ні у акті перевірки, ні у оспорюваному приписі, ні у відзиві не наведено жодних підстав та не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність порушень та правомірність прийняття пункту 2 оспорюваного припису та виходячи із вище встановлених судом обставин і аналізу наведених ст.ст.9,11 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про протиправність пункту 2 оспорюваного припису, а, відповідно, необхідність його скасування у судовому порядку.
Задовольняючи позові вимоги позивача в частині протиправності та скасування пункту 3 оспорюваного припису (погодити згідно вимог чинного законодавства «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р.Самара в районі розташування Рибальського родовища по вул.Томська, 283, м.Дніпро Дніпропетровської області» згідно ст.ст. 44,47,88 Водного кодексу України), суд виходить з наступного.
Як вбачається зі змісту акту перевірки у пункті 2 наведеного акту «Опис виявлених порушень вимог законодавства» зазначено, що підприємством надано на розгляд «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Самара в районі розташування Рибальського родовища по вул. Томська, 283, м. Дніпро Дніпропетровської області, однак вищезазначений проект не погоджений згідно вимог чинного законодавства, що, на думку відповідача, є порушенням ч.1 п.6 ст.44, ч.5 ст.87, ч.1 ст.88 Водного кодексу України (а.с.31 том 1).
Зі змісту пункту 3 припису, винесеного на підставі наведених висновків акту перевірки, видно, що оспорюваний припис містить вимогу до позивача у наведеній частині порушення, а саме: погодити згідно вимог чинного законодавства «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р.Самара в районі розташування Рибальського родовища по вул.Томська, 283, м. Дніпро Дніпропетровської області» згідно до ст.ст.44,87,88 Водного кодексу України (а.с.55 том 1).
У відповідності до вимог пункту 6 частини 1 ст. 44 Водного кодексу України передбачено, що водокористувачі зобов'язані, зокрема, утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої.
За приписами частини 5 та 6 ст.87 Водного кодексу України встановлено, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ч.1 ст.88 Водного кодексу України визначено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Аналізуючи вказані наведені норми чинного водного законодавства, які покладені відповідачем в основу прийнятого пункту 3 оспорюваного припису, можна дійти висновку, що вони не містять обов'язку саме суб'єкта господарювання погодити Проект землеустрою згідно вимог чинного законодавства, а відповідно, оскільки вказані норми такого обов'язку до позивача не висувають, тому посилання відповідача на виявлення порушення саме наведених норм позивачем є не обґрунтованими та протиправними.
При цьому, провівши аналіз змісту пункту 2 акту перевірки та пункту 3 оспорюваного припису, судом встановлено, що у ньому зазначено про те, що підприємством позивача надано на розгляд Проект землеустрою, проте, не зазначено коли та кому надано на розгляд цей проект, хто саме повинен прийняти за ним рішення чи інший розпорядчий документ, а отже, із наведеного судом встановлено, що фактично ні акт перевірки, ні оспорювний пункт 3 припису не містять викладу обставин з приводу виявленого порушення, а зазначені у них норми ст.ст.44, 87, 88 Водного кодексу України не регулюють питання погодження цього проекту, не зазначені і норм закону, які не дотримався у цій частині позивач та які регулюють питання такого погодження проекту, не вказано, які саме державні органи чи органи місцевого самоврядування повинні погодити цей проект, а викладена у акті та у приписі вимога у цій частині - «проект не погоджений згідно вимог чинного законодавства» (у акті), «погодити згідно вимог чинного законодавства» (у приписі) носить загальний характер, що не є метою припису, оскільки припис повинен містити конкретні вимоги на усунення виявлених порушень, які фактично у ньому відсутні, що не відповідає вимогам припису, встановленим у ч.8 ст.7 Закону №877.
В той же час, судом враховується і те, що позивачем як у ході проведення перевірки, так і до суду було надано копію «Проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р.Самара в районі розташування Рибальського родовища по вул.Томська, 283, м. Дніпро Дніпропетровської області», який містить відповідні погодження таких державних органів та органів місцевого самоврядування, а саме: містобудівний висновок Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпропетровської міської ради від 12.12.2016р. №4/16/9067113; погодження проекту землеустрою з Державним агентством водних ресурсів України від 28.12.2016р. за №8569/ДП/30-16; висновок ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 11.01.2017р. №28-411-03-120/2:17; лист-погодження «Про розгляд документації із землеустрою» Міністерства екології та природних ресурсів вих. №5-26/8-2966/17 від 13.04.2017р. (а.с.69-89 том 1).
Тобто, проект землеустрою фактично позивачем був погоджений згідно до вимог чинного законодавства, тому вимога у пункті 3 припису є необґрунтованою та протиправною.
За викладеного та враховуючи те, що оскільки наведена вимога, зазначена у акті перевірки та у пункті 3 припису не містить обставин та вказівок, які саме конкретні порушення в даній частині вчинив позивач, не зазначено у який саме спосіб таке порушення підлягає виконанню, не враховано чи залежить його виконання від волі позивача та чи може він вплинути на прийняття таких рішень (погоджень), суд приходить до висновку, що вказана вимога пункту 3 припису носить загальний характер та включення до змісту припису вимог, які не спрямовані на усунення конкретних виявлених порушень (не зазначено з ким і де слід погодити проект) суперечить суті та меті припису, як розпорядчого документа про що уже зазначалось вище.
При цьому, не можуть бути покладені в основу цього судового рішення та відхиляються судом доводи відповідача у відзиві (а.с.64 том 2) про те, що вказаний проект землеустрою підлягає затвердженню Дніпропетровською міською радою та термін дії містобудівного висновку - 2 роки з дати підписання (12.12.2016р.), оскільки ні акт перевірки, ні пункт 3 оспорюваного припису таких мотивів та обґрунтувань не містять, а згідно до вимог абз.2 ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
За викладеного, суд приходить до висновку, що пункт 3 оспорюваного припису підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.
Задовольняючи позові вимоги позивача в частині протиправності та скасування пунктів 4-7 оспорюваного припису (4- розробити інвентаризацію відходів, з урахуванням всіх видів відходів, що утворюються на підприємстві відповідно до фактичного стану підприємства згідно ст.ст. 17,26 Закону України «Про відходи»; 5- визначити склад і властивості всіх видів відходів, що утворюються при діяльності підприємства, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини згідно ст.17 Закону України «Про відходи»; 6 - розробити та погодити згідно вимог законодавства нормативи граничних показників утворення всіх видів відходів у технологічних процесах та нормативи питомих показників утворення всіх видів відходів, що утворюються при діяльності підприємства згідно ст.7 Закону України «Про відходи»; 7- розробити технічні паспорти відходів (ТПВ) на всі види відходів, що утворюються при діяльності підприємства та погодити згідно вимог законодавства за ст.ст.17,26 Закону України «Про відходи», постанови КМУ від 01.11.99 №2034), суд виходить з наступного.
Як встановлено судом зі змісту пунктів 4-7 оскаржуваного припису, вони стосуються питання вжиття заходів позивачем щодо паспортизації та інвентаризації відходів, що утворюються в процесі провадження позивачем господарської діяльності.
Із акту перевірки видно, що у ході її проведення за візуальним оглядом та за аналізом наданих на розгляд документів встановлено, що у матеріалах інвентаризації відходів обліковуються не всі відходи, що утворюються на підприємстві, а саме: осад зумпфа, вскришні породи, відпрацьовані акумуляторні батареї, фільтруючі елементи масляних і топ ливних фільтрів, відпрацьовані автомобільні шини (згідно «Рабочего проекта разработки Рыбальского месторождения мигматитов»). Склад, властивості, ступінь небезпечності для навколишнього природного середовища та норми утворення цих відходів не визначено. Показник загального утворення відходів розраховано не достовірно, а саме: без урахування відходів не облікованих в матеріалах інвентаризації. Технічні паспорти відходів (ТПВ) розроблені не всі види відходів. Статзвітність 1-відходи складається не в повному обсязі (без урахування не облікованих в матеріалах інвентаризації видів відходів), вищезазначене є порушенням ст.ст. 7,17, 26 Закону України «Про відходи».
Наведені висновки зроблені посадовою особою відповідача за результатами дослідження «Рабочего проекта разработки Рыбальского месторождения мигматитов. Корректировка. 17794-ОПЗ. 2016» Том 2 «Оценка воздействия на окружающую среду 17794-ОВОС.ПЗ, от 2016 года», що не оспорюється відповідачем у відзиві.
У відповідності до вимог статті 7 Закону України «Про відходи» передбачено, що нормативи у сфері поводження з відходами розробляються відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями за погодженням із уповноваженими органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Згідно статті 17 Закону України «Про відходи встановлено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані, зокрема, визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь небезпечності відходів для навколишнього природного середовища та здоров'я людини відповідно до нормативно-правових актів, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.
За приписами статті 26 Закону України «Про відходи» визначено, що державному обліку та паспортизації підлягають в обов'язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону.
Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Система і форми звітності, порядок надання і використання відповідної інформації про відходи, а також порядок перегляду їх номенклатури розробляються на основі державного класифікатора відходів і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 р. №2034 затверджено Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів (далі - Порядок №2034).
Наведений Порядок №2034 встановлює єдині правила ведення державного обліку та паспортизації відходів, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів та здійснення операцій поводження з ними.
У пункті 2 вказаного Порядку №2034 передбачено, що:
- інвентаризація відходів - це комплекс разових організаційно-технічних заходів з виявлення, ідентифікації, опису і реєстрації відходів, обліку обсягів їх утворення, утилізації та видалення, а також виявлення і обстеження місць утворення відходів і об'єктів поводження з ними;
- паспортизація відходів - процес послідовного збирання, узагальнення та зберігання відомостей про кожний конкретний вид відходів, їх походження, технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, санітарні, економічні та інші показники, методи їх вимірювання і контролю, а також про технології їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.
У відповідності до вимог пункту 9 Порядку №2034 встановлено, що паспортизація відходів передбачає складання і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора ДК 005-96 «Класифікатор відходів».
Так, на виконання зазначених вище норм чинного законодавства, судом установлено, що позивачем було проведено відповідний комплекс заходів, зокрема, проведено інвентаризацію та паспортизацію відходів, що утворюються на підприємстві, що підтверджується копіями технічних паспортів відходів, які погоджені Департаментом екології та природних ресурсів Дніпропетровської облдержадміністрації від 11.03.2019р. на такі відходи, а саме: відходи масла не позначені іншим способом (нафтопродукти відпрацьовані); відходи, одержані в процесі очищення вулиць, місць загального використання, інші (відходи побутові); макулатура паперова та картонна (макулатура); одяг захисний зіпсований, відпрацьований чи забруднений (спецодяг відпрацьований); обладнання електронне загального призначення зіпсоване, відпрацьоване чи не ремонтоване (відходи оргтехніки); взуття зношене чи зіпсоване (зношене взуття); засоби захисту від хімічних або бактеріальних аерозолів зіпсовані або відпрацьовані (засоби індивідуального захисту відпрацьовані); відходи речовини для вогнегасіння (відпрацьовані вогнегасники); матеріали електроізоляційні та вироби ізолювальні зіпсовані, забруднені або не ідентифіковані, які не можуть бути використані за призначенням (відходи електроізоляційних матеріалів); копіями звітів по інвентаризації твердих промислових відходів позивача від 2013 року; річними статистичними звітностями № 1- відходи «Утворення та поводження з відходами» за 2019 та 2020 роки; копією журналу обліку відходів та пакувальних матеріалів і тари 1-ВТ за 2019рік, копією листа Департаменту екології та природних ресурсів від 10.12.2018р. №3-6434/0/261-18 про взяття на облік результати інвентаризації джерел утворення відходів ТОВ «Рибальський кар'єр» - (а.с.90-250 том 1, а.с.1-28 том 2).
Таким чином, аргументи відповідача з приводу не обліку всіх відходів, що утворюються на підприємстві позивача та не визначення позивачем складу, властивостей та ступеню небезпечності відходів, що утворюються, спростовуються вище дослідженими копіями звітів про інвентаризацію та паспортизацію таких відходів, які відповідачем жодними іншими доказами не підтверджені у порушення вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і твердження відповідача про утворення на підприємстві позивача відходів відпрацьованих акумуляторних батарей, фільтруючих елементів масляних та паливних фільтрів та відпрацьованих шин жодними доказами не підтверджені, не надано відповідачем і доказів, які б свідчили про використання позивачем власного транспорту, що могло б свідчити про утворення таких відходів.
За викладеного та враховуючи вжиття позивачем всіх залежних від нього заходів і проведення інвентаризації та паспортизації відходів, що утворюються на підприємстві позивача, складання та подання статистичної звітності, що підтверджено вище дослідженими судом копіями документів, які відповідачем не спростовані, суд приходить до висновку, що вимоги пунктів 4-7 спірного припису є протиправними, у зв'язку із чим підлягають скасуванню.
Задовольняючи позові вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування пункту 8 оспорюваного припису (забезпечити ведення первинного поточного обліку кількості відходів, що утворюються на підприємстві за формою 1-ВТ), суд виходить з наступного.
Як вбачається із акту перевірки (пункт 7 акту) за аналізом наданих документів у ході перевірки було встановлено, що поточний облік кількості відходів, які утворюються на підприємстві (за формою 1-ВТ) ведеться не в повному обсязі (вказані лише тверді побутові відходи за 2019-2020 роки, а згідно Звіту із інвентаризації відходів на підприємстві утворюється 9 видів відходів), що є порушенням ст.17 Закону України «Про відходи».
У відповідності до вимог статті 17 Закону України «Про відходи» суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані, зокрема, на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.
Так, на спростування вищенаведених у акті перевірки виявлених порушень у наведеній частині позивачем надані копії Журналів обліку відходів та пакувальних матеріалів і тари форми 1-ВТ за 2019 та 2020 роки (а.с.239-250 том 1, а.с.1-14 том 2), що свідчить про відсутність порушення та дотримання позивачем вимог ст.17 Закону України «По відходи», а, відповідно, за викладених обставин та аналізу наданих копій документів, суд приходить до висновку про протиправність пункту 8 оспорюваного припису, який також підлягає скасуванню.
Задовольняючи позові вимоги позивача в частині визнання протиправними та скасування пунктів 9,10 оспорюваного припису (вжити достатні заходи з охорони земель; ліквідувати засмічення земель), суд виходить з наступного.
Зі змісту акту перевірки видно, що у ході проведення перевірки шляхом візуального огляду посадовою особою відповідача було встановлено факт засмічення земельної ділянки, а саме: на відкритій земельній ділянці навпроти офісного приміщення без відповідного дозволу розміщуються сторонні предмети та матеріали (відходи відпрацьованого металевого обладнання, відходи резини тощо), що є порушенням вимог ст.35 Закону України «Про охорону земель», ст.ст.17,33 Закону України «Про відходи».
У відповідності до вимог статті 35 Закону України «Про охорону земель» встановлено, що власники і землекористувачі, у тому числі орендарі земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані, зокрема, забезпечувати захист земель від пожеж, ерозії, виснаження, забруднення, засмічення і таке інше.
Згідно до ст.17 Закону України «Про відходи» передбачено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані, зокрема, не допускати зберігання та виділення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах, відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров'ю, та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами відповідно до законодавства України.
За приписами ст.33 Закону України «Про відходи» визначено, що зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення).
Разом з тим, ні зміст акту перевірки, ні пункти 9,10 оспорюваного припису не містять жодних посилань на докази, які б свідчити про те, що таке засмічення земельної ділянки відбулося саме з вини позивача, таких доказів відповідачем суду не надано, а судом не встановлено.
Між тим, як вказує позивач у позові, а також і підтверджується матеріалами справи (зокрема, листом позивача до ТОВ «Ліга-ЄС» за №18-1 від 07.05.2021р. а.с.36 том 2), при проведенні перевірки було виявлено зберігання не відходів, а зберігання запасних частин технологічного обладнання сторонніми організаціями, зокрема, яке належить ТОВ «Ліга-ЄС» та яке знаходиться за місцезнаходженням позивача, вказані встановлені судом обставини жодними іншими доказами відповідачем не спростовані, у зв'язку із чим суд приходить до висновку, що засмічення земельної ділянки саме з вини позивача не підтверджене жодними доказами, а тому вимоги пунктів 9 та 10 оскаржуваного припису є протиправними і підлягають скасуванню.
Окрім того, слід зазначити, що пункти 9 та 10 оспорюваного припису носять декларативний (загальний) характер, направлені на недопущення засмічення землі у майбутньому, а отже, не мають на меті усунення виявленого порушення, що не відповідає меті припису як розпорядчого документа та така позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 23.12.2020р. у справі №815/132/17, яка уже викладена та застосована адміністративним судом вище.
Задовольняючи позові вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування пункту 11 оспорюваного припису (забезпечити складання та подання статистичної звітності у сфері поводження з відходами в повному обсязі), суд виходить з наступного.
Як вбачається зі зміст акту перевірки, у ньому взагалі відсутні обставини щодо виявлених порушень з приводу не складання та не подання позивачем статистичної звітності у сфері поводження з відходами, що не відповідає та суперечить вимогам Закону №877 та наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 26.11.2019р. №450, яким затверджено уніфіковану форму акту перевірки (а.с.33-33 том 1).
Навпаки, як свідчать надані копії документів, які також і надавались відповідачеві у ході перевірки, факт складання та подання позивачем статистичної звітності № 1-відходи «Утворення та поводження з відходами» за 2019 та 2020 роки підтверджується його копіями, наявними в матеріалах справи та спростовує твердження відповідача про не складання та не подання такої статистичної звітності позивачем (а.с.15-28 том 2).
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що пункт 11 оспорюваного припису є протиправним у зв'язку із чим також підлягає скасуванню.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, у ході судового розгляду даної справи відповідачем у відзиві не було наведено жодних підстав та не надано суду доказів, які б свідчити про правомірність та обґрунтованість прийняття відповідачем пунктів 1-11 оспорюваного припису з урахуванням встановлених судом обставин, які відповідачем не спростовані жодними доказами та аналізу норм чинного законодавства у наведених вище сферах.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом, аргументи відповідача у відзиві про те, що правова позиція на підтвердження достовірності висновків про ні би то декларативний характер окремих пунктів припису, яка викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020р. у справі №815/132/17 не підлягає застосуванню у даних правовідносинах, оскільки прийнята не у подібних відносинах та у ній застосовувалися норми наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. №464, які втратили чинність 21.05.2017р., з огляду на те, що проаналізована судом правова позиція, викладене у наведеній постанові стосувалася, не лише застосування у ній вищенаведених норм наказу №464 (щодо процедури проведення перевірки), а ще й стосувалася висновків з приводу оформлення суб'єктом владних повноважень припису у відповідності до вимог статті 7 Закону №877 (пункти 40,41, 42 наведеної постанови), що, у даному випадку, і є підставами позову у цій справі, а отже, наведена правова позиція з приводу оформлення припису у відповідності до вимог ст.7 Закону №877 підлягає застосуванню судом у даних правовідносинах в обов'язковому порядку згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень пунктів 1-11 оспорюваного припису, суд приходить до висновку, що відповідач, при прийнятті оспорюваного припису діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, при прийнятті пунктів 11-11 оспорюваного припису, відповідач допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування наведених пунктів припису.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровськ і Кіровоградська області) на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп. понесені позивачем згідно платіжного доручення №6251 від 21.05.2021р. (а.с.17 том 1).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибальський кар'єр» до Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровськ і Кіровоградська області) про визнання протиправними та скасування пунктів 1-11 припису №136/2.4/21 від 07.05.2021р. - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати пункти 1-11 припису Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровськ і Кіровоградська області) від 07.05.2021р. №136/2.4/21.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровськ і Кіровоградська області) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибальський кар'єр» (52042, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с.Любимівка, вул. Томська, буд. 283, код ЄДРПОУ 32990050) - витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва