18 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/4967/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Служби безпеки України в особі Департаменту господарського забезпечення (далі - СБУ, позивач, скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021
у справі № 910/4967/20
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач)
до СБУ
про стягнення 7 762,04 грн,
СБУ 27.09.2021 (згідно з відміткою на поштовому конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 910/4967/20; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" відмовити у повному обсязі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.09.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/4967/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 910/4967/20, позов задоволено повністю; стягнуто з СБУ на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 3 % річних в розмірі 504,25 грн, пеню в розмірі 7 257,79 грн та 2102,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги СБУ у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі № 910/4967/20 є стягнення 7 762,04 грн, з яких: пеня в розмірі 7 257,79 грн та 3 % річних в розмірі 504,25 грн за неналежне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого товару за Договором постачання природного газу №150/16-ТЕ (Т)-41 від 25.02.2016, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Разом з тим Господарським судом міста Києва ухвалою від 15.04.2020 про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, справу №910/4967/20 віднесено до категорії малозначних.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначній справі залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
СБУ у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у малозначній справі, які передбачені підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Необхідність відкриття касаційного провадження у справі скаржник обґрунтовує, зокрема тим, що, дана справа хоча відноситься до категорії малозначних, суди першої та апеляційної інстанції прийняли рішення, яке прямо суперечить наявній правозастосовчій практиці та принципу "належного урядування", який слугує фундаментом для судової практики України.
При цьому, на обґрунтування своєї правової позиції СБУ у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що судами попередніх інстанцій порушено "частину першу статті 329 ГПК України" через не врахування висновку Верховного Суду у аналогічному спорі, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/2342/19.
Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон) не може бути розповсюджено на СБУ, оскільки докази протилежного відсутні в матеріалах справи. Водночас, на думку скаржника, частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, а її виконання не потребує від СБУ вчинення будь-яких дій, зокрема включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки право на списання неустойки, інфляційних нарахувань поставлено в залежність лише від умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк, до набрання чинності цим Законом.
У зв'язку з цим, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій підтягають скасуванню відповідно до статті 311 ГПК України.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/2342/19, є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Верховним Судом з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання та суб'єктного складу учасників справи. Так судами у цих справах досліджувались умови різних договорів, які є відмінними за датою укладання, номером, предмету договору тощо. Судами у справі № 910/2342/19, з посиланням на наведені докази встановлений факт використання природного газу для виробництва теплової та електричної енергії, про що свідчить зміст судових рішень. Тобто встановлені інші обставини і у залежності від яких прийнято відповідне судове рішення. Тоді як у цій справі суд апеляційної інстанції вказав, що скаржник не довів, що норми Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та темплегенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведння за спожиті енергоносії" розповсюджується на СБУ.
Суд касаційної інстанції під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також приймає до уваги принципи господарського судочиства, які закріплені в статті 2 ГПК України, зокрема принцип змагальності сторін.
Згідно з частиною другою статті 300 ГПК України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Касаційний господарський суд звертає увагу, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що за результатами перегляду судових рішень у іншій справі № 910/2342/19 Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду про застосування норми права у такій справі, тому, у розумінні положень частини четвертої статті 236, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказана постанова не може вважатися постановою Верховного Суду, у якій міститься висновок про застосування норми права, який має враховуватися судами під час вирішення господарських спорів у подібних правовідносинах.
Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні господарськими судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану справу.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Водночас обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви ненаведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою СБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 910/4967/20, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби безпеки України в особі Департаменту господарського забезпечення на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 910/4967/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова