Рішення від 07.10.2021 по справі 921/574/20

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 жовтня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/574/20(921/102/21)

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.

розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099)

За участі представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

1. Судові процедури. Суть та рух справи.

Позивачка - ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою б/н від 17.02.2021 (вх.№112 від 23.02.2021) до відповідача - Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", у якій просить суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.06.2019 по 19.11.2020.

У відповідності до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2021 головуючим суддею для розгляду справи №921/574/20(921/102/21) визначено суддю Гевко В.Л.

Оскільки у відповідності до ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, вказана спір належить до господарської юрисдикції, тому ухвалою від 25.02.2021 справу №921/102/21 прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи № 921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» оскільки 25 вересня 2020 року Господарським судом Тернопільської області постановлено ухвалу про порушення справи № 921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Ухвалою суду від 25.02.2021 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням у справі підготовчого засідання на 15.03.2021 о 14 год. 10 хв.

Ухвалами суду, в порядку статті 183 ГПК України, неодноразово відкладалось підготовче судове засідання та його розгляд продовжувався з підстав, зазначених в ухвалах.

Суд у судовому засіданні 21.09.2021 протокольною ухвалою без виходу до нарадчої кімнати, постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.10.2021 о 15 год. 20 хв.

Позивач участі уповноваженого представника у призначеному судовому засіданні 07.10.2021 не забезпечив, проте надав суду заяву (б/н від 05.10.20211 (вх№8208 від 05.10.2021)), у якій позовні вимоги підтримує повністю та просить проводити судовий розгляд даної справи без участі його представника - Андрусенка І.

Відповідач участі уповноваженого представника у призначеному судовому засіданні 07.10.2021 не забезпечив, будь яких заяв чи клопотань суду не надав.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд, у судовому засіданні 07.10.2021, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

2. Аргументи сторін.

2.1. Аргументація позивача, викладена ним у позові.

У позовній заяві (№б/н від 17.02.2021 (вх.№112 від 23.02.2021) позивачка, серед іншого, позовні вимоги мотивує таким.

06.12.2010 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду економіста у філію Бучацький райавтодор (наказ №48к від 05.12.2018 року).

11.06.2019 року ОСОБА_1 було звільнено по ст.36 п.1 КЗпП (наказ №28к від 11.06.2019 р.).

Згідно відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є у відкритому доступі, Бучацький райавтодор був філією від юридичної особи - Дочірнього Підприємства Тернопільський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України.

10.03.2020 року Бучацьким районним судом було видано судовий наказ яким стягнуто із відповідача в її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 23 621 грн 63 коп. (справа №595/366/20).

Вказану суму заборгованості по заробітній платі позивачці було перераховано в ході примусового виконання судового рішення - 19.11.2020 року, що підтверджується довідкою із ПриватБанку від 29.01.2021 року.

У зв'язку із зазначеним ОСОБА_1 звернулася до суду про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме за період з дати звільнення 11.06.2019 року по дату фактичного розрахунку 19.11.2020 року.

06.09.2021 ОСОБА_1 подала до суду Зміни до позовної заяви (вх№7239 від 06.09.2021), у яких зазначає, що згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.03.2020, Відділом примусового виконання рішень УЗПВР у Тернопільській області, було відкрито провадження на підставі вказаного судового наказу, 30.11.2020 року вказане провадження було закінчено у зв'язку із виплатою боржником боргу.

Вказану суму заборгованості по заробітній платі позивачці було перераховано в ході примусового виконання рішення - 19.11.2020 року, що підтверджується довідкою із ПриватБанку від 29.01.2021 року.

Також, у вказаній заяві позивачка зазначаючи, що розмір її середньомісячного заробітку за останні два місяці (квітень, травень 2019 року) складає 342,81 грн, що підтверджується довідкою виданою філією ДП "Тернопільський облавтодор" №05-8/438.

А враховуючи, що в період з 12.06.2019 року по 18.11.2020 року був запроваджений трьох денний робочий графік, то кількість робочих днів склала 210. Відтак позивачка просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, а саме за період з наступної дати після звільнення 12.06.2019 року до дати фактичного розрахунку 18.11.2020 року у сумі 71 990 грн 10 коп. (210 днів х 342,81 грн).

Крім того, із посиланням на статті 233, 234 КЗпП України та із врахуванням, що фактичний розрахунок по заборгованості із заробітної плати з нею було проведено 19.11.2020 року, просить поновити строк для звернення із позовною заявою до суду.

2.2. Правова позиція відповідача, викладена у запереченні на позовну заяву.

Відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України'' у наданому суду запереченні на позовну заяву (№06-2/296 від 11.03.2021 (вх№2134 від 12.03.2021)) на позовну заяву, не погоджуючись із вимогами позивача, зазначає таке.

ДП «Тернопільський облавтодор» ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 , в порядку ст. 49 ЦПК України, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважає, що позивачкою безпідставно пропущено строк звернення із позовною заявою в суд. Оскільки в порядку ст..233 КЗпП України, працівник може звернутися про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня , коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

На підставі зазначеного, відповідач, із посиланням на те, що позивачкою не доведено тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог просить суд застосувати строки позовної давності та зменшити нарахування суми середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку.

3. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.

Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.

Розглянувши матеріали справи, доводи позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Предметом даного спору є заявлені вимоги позивачки - ОСОБА_1 до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні за період з 12.06.2019 року по 18.11.2020 року в сумі 71 990 грн 10 коп.

3.1. Норми права, які застосував суд.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно статті 233 КЗпП України строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).

Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей з 76 по 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

3.2. Щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.

Щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні у розмірі 71 990 грн 10 коп., то суд має за необхідне зазначити таке.

Позивачка - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною вимогою про стягнення з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 71 990 грн 10 коп. середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні (із врахуванням зміни до позовної заяви).

Як вбачається із змісту позовних вимог, 06.12.2018 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду економіста у філію Бучацький райавтодор (наказ №48к від 05.12.2018 року).

11.06.2019 року ОСОБА_1 було звільнено по ст.36 п.1 КЗпП (наказ №28к від 11.06.2019 р.).

Згідно відомостей які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є у відкритому доступі, Бучацький райавтодор був філією від юридичної особи - Дочірнього Підприємства Тернопільський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України.

Статтею 47 КЗпП України, станом на час звернення позивачки до суду, визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, визначений статтею 116 КЗпП України.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 910/4518/16 зазначено, що структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу філії "Бучацький райавтодор" №24 філії «Бучацький райавтодор» від 11.03.2019 року філія працювала на трьохденному робочому тижні (понеділок, вівторок, середа).

Згідно довідки, виданої філією ДП "Тернопільський облавтодор" розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 342 грн 81 коп.

Як встановлено судом, 10.03.2020 року Бучацьким районним судом було видано судовий наказ яким стягнуто із відповідача в користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 23 621 грн 63 коп. (справа №595/366/20).

Вказану суму заборгованості по заробітній платі позивачці було перераховано в ході примусового виконання судового рішення - 19.11.2020 року, що підтверджується довідкою із Приват Банку від 29.01.2021 року.

Звертаючись до суду із вказаним позовом позивачка просила суд стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 12.06.2019 по 18.11.2020 виходячи із середньоденної заробітної плати 342,81 грн.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 була звільнена з роботи 11.06.2019 року, то кількість робочих днів в період з 12.06.2019 року по 18.11.2020 складає 210 робочих днів.

Отже розмір середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, що підлягає до стягненню з відповідача на користь позивачки складає 71 990,10 грн (342,81 грн/день х 210 робочих днів).

Суд зазначає, що обсяг відповідальності відповідача відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо несплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на те, що позивачці під час звільнення з роботи 11.06.2019 не була виплачена заробітна плата, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 71 990 грн 10 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими, правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

3.3. Щодо строку звернення із позовом до суду.

Відповідач у наданому суду запереченні на позовну заяву (№06-2/296 від 11.03.2021 (вх№2139 від 12.03.2021)) вказував на необґрунтований та безпідставний пропуск позивачкою строку звернення із позовною заявою в суд, зазначивши, що позовна заява подана до Господарського суду Тернопільської області 17.02.2021, звільнено позивачку з роботи 11 червня 2019 року згідно наказу №28к від 11.06.2019, тобто строк пропуску складає 1 рік 8 місяців 17 днів, що суперечить вимогам ч.1ст.233 КЗпП України.

Проте суд вказане твердження відповідача розцінює критично з огляду на таке.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

При цьому, як встановлено судом, 11.06.2019 року ОСОБА_1 було звільнено по ст.36 п.1 КЗпП (наказ №28к від 11.06.2019 р.).

10.03.2020 року Бучацьким районним судом було видано судовий наказ яким стягнуто із відповідача в мою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 23 621 грн 63 коп. (справа №595/366/20).

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.03.2020, Відділом примусового виконання рішень УЗПВР у Тернопільській області, було відкрито провадження на підставі вказаного судового наказу, 30.11.2020 року вказане провадження було закінчено у зв'язку із виплатою боржником боргу.

Вказану суму заборгованості по заробітній платі позивачці було перераховано в ході примусового виконання судового рішення - 19.11.2020 року, що підтверджується довідкою із Приват Банку від 29.01.2021 року.

Отже, суму заборгованості по заробітній платі позивачці було перераховано в ході примусового виконання судового рішення - 19.11.2020 року і саме з цього дня слід обраховувати строк звернення із позовом до суду.

Таким чином беручи до уваги, що заборгованість по заробітній платі позивачці була перерахована в ході примусового виконання судового рішення - 19.11.2020 року (вказане підтверджується, також, довідкою із Приват Банку від 29.01.2021 року), а згідно відбитку поштового штемпеля на конверті позивачка звернулась із позовною заявою - 18.02.2021, тому суд вважає, що ОСОБА_1 не порушено строку для звернення до суду із вказаним позовом (протягом трьох місяців із дня проведення з нею повного розрахунку), а тому відхиляє заяву відповідача про пропуск строку позовної давності.

Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 2, 42, з 74 по 79, 86, 129, 209-210, 233, 236, 238, 240, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 71 990 (сімдесят одну тисячу дев'ятсот дев'яносто) грн 10 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.06.2019 по 18.11.2020.

3. Судові витрати покласти на відповідача.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) ;

Відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, (код ЄДРПОУ 31995099).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статей з 253 по 259 ГПК України подається протягом двадцяти днів, з дня його проголошення із врахуванням п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення, із врахуванням вихідних та святкових днів, відрядження судді, складалося на протязі робочих днів з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної) частини рішення та остаточно складено і підписано - 13.10.2021.

Повний текст рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручено наручно особисто уповноваженим представникам.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко