11.10.2021м. СумиСправа № 920/886/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Жерьобкіної Є.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників за наявними матеріалами справу № 920/886/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРА СУМИ” (40004, Сумська область, м. Суми, вул. Реміснича, 35),
до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165),
про стягнення 99349,14 грн,
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 99349 грн 14 коп. інфляційного збільшення суми боргу за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати активної електричної енергії за період з грудня 2020 року по березень 2021 року відповідно до укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу № 30100053 від 20.07.2020.
Ухвалою від 11.08.2021 господарський суд Сумської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/886/21; визначив, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; надав відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву; надав позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив; надав відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.
За приписами ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
25.08.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 7469 від 25.08.2021), в якому зазначає, що у нього не було можливості оплатити заборгованість за спожиту електричну енергію вчасно (відсутність вини). Строк дії договору про постачання електричної енергії споживачу № 30100053 від 20.07.2020 було продовжено додатковою угодою № 6 від 21.12.2020 до 31.03.2021. З метою здійснення видатків на час проведення процедури закупівлі КЕВ м. Суми електричної енергії на 2021 рік, відповідач уклав з позивачем додаткову угоду від 19.01.2021 № 8 на 20 % від суми договору, що становило 626 331 грн 57 коп., яких вистачило тільки на оплату частини заборгованості за грудень 2020 року. За умовами пункту 4.9. договору споживач бере на себе бюджетні зобов'язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з пунктом 8.2.1. договору, сторони домовились, що погоджений розмір збитків, а також неустойки, який підлягає відшкодуванню споживачем за несвоєчасність грошових розрахунків не може бути більшим за суму заборгованості, скоригованої на офіційний індекс інфляції за відповідний період (час прострочення); відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України для споживача сторони встановили інший розмір процентів: 0 (нуль) процентів. Також відповідач просить суд врахувати, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 855 від 11.08.2021, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020, за аналогією із штрафними санкціями, нарахування інфляційної складової за фактом заборгованості на період дії карантину в України здійснювати заборонено.
31.08.2021 позивач подав відповідь на відзив (вх. №7631 від 31.08.2021), в якій зазначає, що відповідачем визнано наявність договірних відносин між сторонами, факт споживання електричної енергії, а також заборгованість за спожиту активну електричну енергію. Відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання. Розрахунок інфляційного збільшення суми боргу здійснений правильно, з урахуванням правової позиції Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга». Позивач зауважує, що інфляційні нарахування не є штрафними санкціями.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарський суд, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
20.07.2020 між сторонами укладений договір про постачання електричної енергії споживачу шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання до умов договору № 30100053, згідно з яким постачальник продає електричну енергію для потреб військових частин та установ в зоні відповідальності споживача, а останній оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 5.2. договору, споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов договору.
У комерційній пропозиції №1ВСПт, що є додатком № 2 до договору, сторони погодили строк оплати отриманої електричної енергії: протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання рахунку - розшифровки та акту прийняття - передавання товарної продукції.
Відповідно до п. 12.1. договору, останній набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2020 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
За умовами додаткової угоди №6 від 21.12.2020, пункт 12.1. договору викладений в новій редакції, згідно з якою договір діє до 30.03.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно оплатив вартість переданої у грудні 2020 року-березні 2021 року активної електричної енергії, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивачем здійснене нарахування інфляційного збільшення суми боргу на 99 349 грн 14 коп.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Частиною сьомою статті 276 ГК визначено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно зі ст.ст. 526, 629 ЦК, п. 1 ст. 193 ГК, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до актів прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії та рахунків-фактури за період з грудня 2020 року до березня 2021 року включно, позивач здійснив відповідачу постачання активної електричної енергії загальною вартістю 4490940 грн 98 коп., зокрема: у грудні 2020 року - вартістю 1103646 грн 91 коп. (акт та рахунок № 30100053 ВЦ/228294/1 від 31.12.2020, що отримані споживачем 08.01.2021); у січні 2021 року - вартістю 1128401 грн 83 коп. (акт та рахунок № 30100053 ВЦ/18237/1 від 31.01.2021, що отримані споживачем 16.02.2021); у лютому 2021 року - вартістю 1263819 грн 54 коп. (акт та рахунок № 30100053 ВЦ/34982/1 від 28.02.2021, що отримані споживачем 15.03.2021); у березні 2021 року - вартістю 995072 грн 70 коп. (акт та рахунок № 30100053 ВЦ/52453/1 від 31.03.2021, що отримані споживачем 09.04.2021).
З пояснень представників сторін суд встановив, що заборгованість за активну електричну енергію за період з грудня 2020 року до березня 2021 року була стягнута з відповідача за позовами позивача у судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 25.05.2021 у справі № 920/339/21 з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРА СУМИ” стягнуто 2 519 907,87 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу №30100053 від 20.07.2020 за грудень 2020 року - лютий 2021 року (рішення суду набрало законної сили 23.06.2021; https://reyestr.court.gov.ua/Review/97283364).
Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.09.2021 у справі № 920/515/21 з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енера Суми” стягнуто 995072 (дев'ятсот дев'яносто п'ять тисяч сімдесят дві) гривні 70 коп. заборгованості за спожиту електричну енергію за березень 2021 року (рішення суду набрало законної сили 28.09.2021; https://reyestr.court.gov.ua/Review/99447426).
Суд встановив, що активна електрична енергія за грудень 2020 року - лютий 2021 року оплачена відповідачем з порушенням строків розрахунків, визначених договором: в сумі 349 628,84 грн 28.12.2020, в сумі 626 331 грн 57 коп. 25.02.2021, в сумі 2 519 907 грн. 87 коп. 13.07.2021. Докази оплати активної електричної енергії, поставленої у березні 2021 року в матеріалах справи відсутні.
Статтею 625 ЦК визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач відповідачу нарахував інфляційне збільшення суми боргу на 99349 грн 14 коп., виходячи з суми заборгованості за період з грудня 2020 року до березня 2021 року, з урахуванням строків розрахунків, визначених договором (у комерційній пропозиції) та часткових оплат активної електричної енергії.
Суд перевірив розрахунок позивача та встановив, що він є арифметично вірним.
Суд зазначає, що за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію за знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Слід зазначити, що наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Посилання відповідача на положення ст. 48 Бюджетного кодексу України та умови п. 4.9. договору суд вважає необгрунтованими, оскільки відсутність державних асигнувань не звільняє відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором.
Згідно з ч.1 ст. 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частина 2 статті 218 ГК передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічні положення містяться у ст. 617 ЦК.
Відповідач як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі і від надходження бюджетних асигнувань.
Приписи Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету.
Оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати своєчасно зобов'язання за договорами.
Безпідставними суд визнає посилання відповідача на те, що нарахування інфляційної складової на період дії карантину в України заборонено здійснювати за аналогією із штрафними санкціями, оскільки, як вже зазначено судом, інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Необґрунтованими суд також вважає посилання відповідача на п. 8.2.1. договору, оскільки вказаним пунктом договору передбачене коригування суми заборгованості на офіційний індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України у цьому пункті договору сторонами встановлений інший розмір процентів річних та пені, які позивачем до стягнення з відповідача у справі № 920/886/21 не заявлені.
З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем вартості спожитої активної електричної енергії за період з грудня 2020 року до березня 2021 року включно, суд вважає позовні вимоги правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 99349 грн 14 коп. інфляційного збільшення суми боргу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165, код ЄДРПОУ 26622590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРА СУМИ” (40004, м. Суми, вул. Реміснича, 35, код ЄДРПОУ 41884537) 99349 грн 14 коп. інфляційного збільшення суми боргу, 2270 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складене та підписане суддею 18.10.2021.
Суддя Є.А. Жерьобкіна