12.10.2021м. СумиСправа № 920/936/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/936/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Гагаріна, буд. 1, ідентифікаційний код 34113412),
до відповідача: фізичної особи-підприємця Криворучка Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ),
про стягнення 48 189,06 грн.
26.08.2021 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 48 189,06 грн, з яких основний борг у сумі 41 136,35 грн, пеня у сумі 3 012,92 грн, інфляційні втрати у сумі 3 094,42 грн, 3 % річних у сумі 945,37 грн, а також покласти на відповідача судові витрати у сумі 2 270,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч умов укладеного між сторонами договору та приписів статей 526, 530 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України, допущено прострочення виконання своїх зобов'язань щодо оплати вартості отриманих послуг з теплопостачання за договором № 378 від 23.04.2012 про надання послуг з теплопостачання. Крім того, за прострочення виконання грошових зобов'язань, позивачем заявлено до застосування до відповідача штрафні санкції у вигляді пені згідно з умовами договору, а також застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання згідно статті 625 Цивільного кодексу України.
У позовній заяві позивачем наведено, що попередні (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи складається з суми судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Ухвалою суду від 30.09.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/936/21; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання; призначити розгляд справи по суті на 12.10.2021, 10:30; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України - до 17.09.2021; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України - до 04.10.2021.
Копію ухвали від 30.09.2021 у справі № 920/936/21 надіслано судом на адресу відповідача, яку повідомлено суду позивачем у позовній заяві, а саме: 41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Пушкіна, 9, повернуто відділенням поштового зв'язку на адресу Господарського суду Сумської області з відмітками: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який вчинено судом, у відповідності до вимог статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», за кодом № 40868762207 станом на 12.10.2021, відповідач - фізична особа-підприємець Криворучко Сергій Анатолійович (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання, з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення.
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 12.10.2021 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
23.04.2012 між сторонами укладено договір № 378 про надання послуг з теплопостачання (далі - договір), відповідно до пункту 1 якого позивач зобов'язується надавати відповідачеві вчасно та відповідної якості послуги з теплопостачання, а відповідач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.
Відповідно до пункту 4 договору тариф на послуги станом на день укладення договору, з централізованого опалення становить 982-39 грн за одну використану Гкал. В разі зміни тарифів позивач застосовує їх з дати набуття ними чинності без внесення змін до цього договору. Позивач повідомляє відповідача про зміни тарифів на послуги з теплопостачання письмово.
Сторони у пункті 6 договору передбачили, що розрахунковим періодом є календарний місяць, пунктом 7 визначили, що система оплати послуг є щомісячною, а у пункті 8 визначили, що відповідач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує позивачу вартість послуг, зазначених в договорі, передбачених на розрахунковий період. Кінцеві розрахунки за розрахунковий період проводяться відповідачем до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
Згідно з пунктом 18 договору споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.
Договір діє до 24.01.2013, вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його дії однією із сторін не буде письмово направлено заяву про його розірвання або необхідність перегляду (пункт 32 договору).
Договір підписано та скріплено відбитками печаток сторін. Зазначений факт відповідачем не заперечується та не спростовується.
За приписами частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до додаткової угоди б/н від 11.07.2020 до договору № 378 про надання послуг з теплопостачання від 23.04.2012 заборгованість відповідача перед позивачем за використану теплову енергію станом на 11.06.2020 складає 43 970,89 грн.
За період з 01.10.2020 по 31.03.2021 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплоенергію за договором № 378 про надання послуг з теплопостачання від 23.04.2012 в сумі 11 665,46 грн.
Позивач здійснював постачання теплової енергії в нежитлове приміщення за адресою: вул. Миру, 3, м. Шостка, Сумська область.
Позивачем щомісяця надсилалися відповідачеві рахунки за період з 01 жовтня 2020 року по 31 березня 2021 року та акти прийому-передачі теплової енергії (а.с. 41-52) за вказаний період, але відповідач ухиляється від сплати за отримані послуги. Зазначені документи отримані відповідачем, проте ним не здійснено оплату наданих позивачем послуг у встановлені договором строки та розмірі.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої стаття 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язань, встановлених статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору.
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (стаття 714 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.
Факт надання позивачем відповідачеві послуг за вищевказаним договором повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем, оскільки відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог відповідачем суду не надано.
Відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь основного боргу за надані послуги за договором № 378 від 23.04.2012 про надання послуг з теплопостачання в сумі 41 136,35 грн за період з 01.07.2020 по 16.08.2021 підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 012,92 грн пені (загальний період з 16.08.2020 по 16.08.2021) суд зазначає наступне.
Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 21 договору за несвоєчасне внесення плати із відповідача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано
Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов'язання, з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня.
Оскільки нарахування пені передбачено сторонами у договорі і розрахунки розміру пені здійснені позивачем арифметично вірно, то суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 3 012,92 грн пені (загальний період з 16.08.2020 по 16.08.2021) є правомірними, обґрунтованими та підлягаю задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 094,42 грн інфляційних втрат (загальний період з 01.08.2020 по 31.07.2021) та 945,37 грн - 3 % річних (загальний період з 01.08.2020 по 16.08.2021) суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 945,37 грн за загальний період з 01.08.2020 по 16.08.2021 та інфляційні втрати в сумі 3 094,42 грн за загальний період з 01.08.2020 по 31.07.2021.
Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних суд встановив, що вищезазначений розрахунок виконано позивачем арифметично вірно.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 945,37 грн за загальний період з 01.08.2020 по 16.08.2021 та інфляційних нарахувань в сумі 3 094,42 грн за загальний період з 01.08.2020 по 31.07.2021 підлягають задоволенню на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами в розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2 270,00 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Криворучка Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Гагаріна, буд. 1, ідентифікаційний код 34113412) заборгованість за договором № 378 від 23.04.2012 про надання послуг з теплопостачання в сумі 41 136,35 грн (сорок одну тисячу сто тридцять шість гривень 35 коп.), пеню в сумі 3 012,92 грн (три тисячі дванадцять гривень 92 коп.), 3 % річних в сумі 945,37 грн (дев'ятсот сорок п'ять гривень 37 коп.), інфляційні втрати в сумі 3 094,42 грн (три тисячі дев'яносто чотири гривні 42 коп.) та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статей 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено та підписано суддею 18 жовтня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа