ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.10.2021Справа № 910/7923/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманьгаз Збут" (20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Дерев'янка, 19, код ЄДРПОУ 39711735)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 42399676)
про визнання додаткової угоди до договору укладеною
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Волосна Я.О.
Від відповідача: Мицько Р.М.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Уманьгаз Збут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання додаткової угоди № 2 до Індивідуального договору № 1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 1зб-УГЗ від 18.01.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Уманьгаз Збут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" в редакції Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманьгаз Збут", запропонованій в Протоколі розбіжностей від 24.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального провадження; підготовче засідання призначено на 23.06.2021.
08.06.2021через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Також, 15.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначає, що виключно АМКУ наділений правом визначати наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища господарюючого суб'єкта на певному товарному ринку; відповідач не є монополістом, оскільки відсутнє рішення АМКУ про визнання відповідача таким, що займає монопольне становище; додаткова угода №2 до Індивідуального договору №1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №1зб-УГЗ від 18.01.2021 в редакції запропонованій в позивачем в протоколі розбіжностей від 24.02.2021 укладена не була та не може бути укладена на підставі ч.7 ст.181 ГК України.
Разом з тим, 16.06.2021 позивачем через відділ діловодства подано заяву про зміну предмету позову.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.06.2021 заявив усне клопотання про надання строку для подачі відзиву на заяву про зміну предмету позову.
Відповідно до п. 3 ст. 46 Господарського кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Суд на місці ухвалив залучити до матеріалів справи надані документи та прийняти заяву про зміну предмету позову до розгляду, відомості про дані процесуальні дії занесено до протоколу судового засідання.
Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача про надання строку для надання відзиву на заяву про зміну предмету позову, надати строк до 01.07.2021, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
У підготовчому засіданні оголошено перерву на 12.07.2021.
29.06.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки передбачені ч.7 ст. 181 ГК України умови є підставами для укладання договорів в судовому порядку, в не внесення змін до діючих договорів. Також відповідач зазначає, що позивачем не вказано жодної підстави для внесення змін до діючого договору, як це передбачено статтями 651 - 653 ЦК України та ст.188 ГК України. Відповідачем висловлена незгода з запропонованими ТОВ «Уманьгаз Збут» змінами до Додаткової угоди №2 до Індивідуального договору №1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №1зб-УГЗ від 18.01.2021, викладеними у протоколі розбіжностей. Крім того, відповідач зазначає, що він не є монополістом, оскільки відсутнє рішення АМКУ про визнання відповідача таким, що займає монопольне становище.
Також 09.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.
У судовому засіданні 12.07.2021 представник відповідача заявив усне клопотання про надання часу для представлення суду заперечення на відповідь на відзив.
Представник позивача поставив вирішення даного клопотання на розсуд суду.
Представник відповідача подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.
Суд на місці ухвалив задовольнити дане клопотання відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача про надання часу для представлення суду заперечення на відповідь на відзив, встановити строк відповідачу для подачі заперечення на відповідь на відзив до 20.07.2021, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
У підготовчому засіданні оголошено перерву на 11.08.2021.
20.07.2021позивачем через відділ діловодства подано заперечення щодо відповіді на відзив.
У підготовчому судовому засіданні 11.08.2021 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.09.2021.
У судовому засіданні 15.09.2021 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 06.10.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 06.10.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні 06.10.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.
06.10.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Разом з тим, розпорядженням № 1191-р Кабінету Міністрів України рекомендовано роботодавцям перенести для працівників, яким установлено п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями в суботу та неділю, робочий день з п'ятниці 15 жовтня на суботу 23 жовтня. Внаслідок цього встановлено вихідні дні поспіль з 14 по 17 жовтня.
У зв'язку з вищенаведеним, суд здійснює процесуальну дію у перший робочий день після вихідних днів - 18.10.2021 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
18 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальність «Уманьгаз Збут» (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - відповідач, продавець) укладений Рамковий Договір купівлі-продажу природного газу № Ізб-УГЗ, відповідно до умов якого цей Рамковий Договір (включаючи всі зміни та доповнення) регулює всі угоди, які укладені сторонами щодо купівлі-продажу, передачі та прийому газу (кожна з таких угод надалі йменується - Індивідуальний Договір». Форми Індивідуального Договору наведені у додатку 1, 2, та 3, що є невід'ємними частинами договору) (п. 1.1. Рамкового Договору).
Відповідно до п. 1.2. Рамкового Договору Індивідуальні Договори повинні бути укладені з урахуванням умов Рамкового Договору, у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін, і складають невід'ємну частину цього договору.
Пунктом 1.3. Рамкового Договору унормовано, що кожним Індивідуальним Договором зазначається договірна ціна, договірна вартість, договірний обсяг, періоди поставки, період оплати пункт поставки та інші умови, визначені згідно з цим договором. У разі, якщо інше не передбачено умовами Індивідуального договору, застосовуються положення цього Рамкового Договору.
Згідно з п. 1.4. Рамкового Договору на продавця покладений обов'язок передати у власність покупцю природний газ, в обсягах та у строки, що погоджені сторонами у відповідному Індивідуальному Договорі, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені відповідним індивідуальним Договором та Рамковим Договором.
18 січня 2021 року сторонами були укладені Індивідуальні Договори №1/21-УГЗ та №2/21- УГЗ до Рамкового договору.
В свою чергу до Індивідуального Договору №1/21-УГЗ від 28.01.2021 року сторони уклали додаткову угоду №1, якою встановили договірну ціну газу, який постачається/споживається у періоді поставки 2 (лютий 2021) на рівні 9120,571967411660 грн за 1000 м. куб. з ПДВ
До Індивідуального Договору №2/21-УГЗ від 28.01.2021 року сторони уклали додаткову угоду №1, якою встановили договірну ціну газу, який постачається/споживається у періоді поставки 2 (лютий 2021) на рівні 8932,97940001142 грн. за 1000 м. куб. з ПДВ
12 лютого 2021 року позивач отримав від відповідача на електронну пошту директора позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проект Додаткової угоди №2 до Індивідуального Договору №1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового Договору купівлі-продажу природного газу № Ізб-УГЗ від 18 січня 2021 року.
Після розгляду проекту Додаткової угоди №2 позивач склав протокол розбіжностей до Додаткової угоди №2 та в подальшому директор позивача підписала ці документи та скріпила печаткою. Ці документи в двох примірниках були направлені разом із супровідним листом №87 від 24.02.2021 на адресу відповідача цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення.
В листах від 05.03.2021 року №125/02-260 та №125/02-265 відповідач повідомив про свою відмову від укладання Додаткової угоди №2 з протоколом розбіжностей.
Свої позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманьгаз Збут" обґрунтовує тим, що відповідач є монополістом та на нього розповсюджується правило ч.7 ст.181 ГК України, за яким в разі одержання протоколу розбіжностей сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів, яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
На переконання позивача, відповідач не передав до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, у встановлений ч.7 ст.181 ГК України двадцятиденний строк, а тому пропозиції позивача вважаються прийнятими, тобто, Додаткова угода №2 вважається укладеною в редакції позивача з урахуванням протоколу розбіжностей від 24.02.2021 року.
За таких обставин позивач звернувся до господарського суду та просить суд визнати укладеною додаткову угоду №2 до Індивідуального договору №1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №1зб-УГЗ від 18.01.2021 в редакції ТОВ «Уманьгаз Збут» з 24.02.2021 року.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (стаття 181 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина друга).
Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Згідно з приписами частини третьої статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом, свої позовні вимоги ТОВ «Уманьгаз Збут» обґрунтовує тим, що відповідач є монополістом та на нього розповсюджується правило ч.7 ст.181 ГК України, за яким в разі одержання протоколу розбіжностей сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку зизнаний монополістом на певному ринку товарів, яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Позивач зазначає про те, що він отримав від відповідача проект Додаткової угоди №2 до Індивідуального Договору №1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового Договору купівлі-продажу природного газу №Ізб-УГЗ від 18.01.2021, склав протокол розбіжностей та направив його відповідачу.
05.03.2021 відповідачем на адресу позивача було направлено листи, зокрема, №125/02-260 та №125/02-265, в яких було повідомлено про незгоду відповідача з запропонованими позивачем змінами до додаткової угоди №2 до Індивідуального договору №1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового договору купівлі- продажу природного газу №1зб-УГЗ від 18.01.2021.
На переконання позивача, відповідач не передав до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, у встановлений ч.7 ст.181 ГК України двадцятиденний строк, а тому пропозиції позивача вважаються прийнятими, тобто Додаткова угода №2 вважається укладеною в редакції позивача з урахуванням протоколу розбіжностей від 24.02.2021 року.
Щодо застосування ст. 181 ГК України з огляду на правовідносини, що склалися, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з положеннями ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється, зокрема статтею 187 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст.187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Підстави для зміни або розірвання договору передбачені ст.651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, підставами для зміни договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни договірних правовідносин.
Статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни та розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України).
Аналіз зазначених норм свідчить, що укладання договору та його зміна є різними юридичними складами та мають різне правове регулювання.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 910/10184/19.
Судом встановлено, що фактично вимога позивача спрямована на внесення змін до Індивідуального Договору №1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового Договору купівлі-продажу природного газу №1зб-УГЗ від 18.01.2021.
Проте позивачем не наведено правових підстав для зміни договору в судовому порядку.
Положення ч.4 ст.188 ГК України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов'язку іншої сторони на укладення такого договору.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №922/2743/18.
Позивач не обґрунтував необхідність зміни умов договору, а також не вказав жодних підстав, передбачених 651 - 653 ЦК України, чи 188 ГК України. Також відсутнє обґрунтування необхідності внесення конкретних змін до існуючих правовідносин. Натомість позивач обґрунтовує обов'язковість укладення договору при монопольному становищі суб'єкта господарювання.
За приписами ч.1 ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Стаття 646 ЦК визначає, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Отже, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 ЦК є також вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (зокрема, надання послуг, сплата коштів) у межах строку для відповіді. Водночас відповідь про згоду укласти договір на інших умовах не є акцептом, а є новою офертою.
Подібну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі №910/6002/17.
Частина друга статті 180 ГК України визначає три умови, за яких господарський договір вважається укладеним, а саме: а) досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору; б) додержання передбаченої законом форми договору; в) додержання передбаченого законом порядку укладання договору.
Відповідно до частини восьмої статті 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 6,7 ст.181 ГК України у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Разом з тим, судом встановлено, що 05.03.2021 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на адресу позивача було направлено лист, в якому він повідомив про свою незгоду з запропонованими позивачем змінами до Додаткову угоду №2, якою вносяться зміни до п.3, п.3.1, п.7, п.9, п.10, п.15-4 Індивідуального Договору №1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового Договору купівлі-продажу природного газу №1зб-УГЗ від 18.01.2021 та повідомлено позивачу, що пунктом 9.3 Рамкового Договору передбачено, що зміни умов Рамкового Договору та/або відповідних індивідуальних договорів можуть бути внесені за домовленістю сторін шляхом укладення відповідної письмової додаткової угоди.
Отже, відповідач у визначений законом двадцятиденний строк висловив та довів відповідачу свою незгоду з пропозиціями, викладеними в протоколі розбіжностей, що повністю виключає можливість застосування норми ч.7 ст.181 ГК України до правовідносин між відповідачем та позивачем.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 19.12.2019 у справі №904/5542/18.
Твердження позивача щодо того, що відповідач є монополістом та на нього розповсюджується правило ч.7 ст.181 ГК України, за яким в разі одержання протоколу розбіжностей сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів, яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими, суд визнає помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція, види і межі монополії визначаються законом, при цьому ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання.
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності передбачені у Законі України «Про захист економічної конкуренції», який визначає економічну конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, є: зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Суб'єкт господарювання розглядається як такий, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольне (домінуюче) становище суб'єктів господарювання на ринку визначається Антимонопольним комітетом України відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.
При цьому визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище, накладатиме на нього обмеження у здійсненні господарської діяльності, насамперед, такі обмеження можуть стосуватися його участі в економічних концентраціях, здійсненні дій, що можуть бути заборонені саме для монополістів і вважатимуться зловживанням монопольним становищем.
Тобто, це такі дії як встановлення обмежень на застосування цін та умов придбання або продажу товару, які неможливо було б застосовувати в умовах існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з різними контрагентами без об'єктивно виправданих причин тощо.
Закон передбачає, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень віднесено до повноважень АМКУ. За приписами частини четвертої цієї ж статті здійснення відповідних повноважень іншими органами державної влади не допускається.
Висновок про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища може бути здійснено лише за результатами спеціального дослідження, яке включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку, причому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища (п. 15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15-р «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства»; п. 2 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 25.11.2009 № 01-08/627 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)»).
Таке дослідження проводиться органом АМКУ в порядку, передбаченому Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, затвердженою розпорядженням АМКУ від 05.03.2002 №49-р (далі - Методика), розробленою відповідно до ст.12 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», висновок про визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на?ринку міститься в рішенні АМКУ, прийнятому за результатами розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Судом встановлено, що Антимонопольний комітет України не визнавав Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у встановленому законодавством порядку таким, що займає монопольне становище. Доказів протилежного позивачем суду не надано.
Посилання позивача на висновки АМКУ про те, що Група Нафтогаз має ознаки монопольного (домінуючого) становища, стосуються загальнодержавного ринку первинної реалізації природного газу й охоплюють часові межі до 2021 року.
З огляду на те, що чинне законодавство не містить норм, які б надавали преюдиціальний характер рішенням та рекомендаціям АМКУ, прийнятим в одних справах для інших справ і звільняли б органи АМКУ від обов'язку доказування обставин порушення та власних висновків у кожній справі, визнання суб'єкта таким, що займає монопольне становище здійснюється органами АМКУ у кожній справі окремо з урахуванням товарних, територіальних та часових меж відповідного ринку.
Такий правовий висновок кореспондується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №910/17891/19.
За таких обставин, висновки Антимонопольного комітету України, прийняті щодо загальнодержавного ринку первинної реалізації природного газу, не підлягають застосуванню до правовідносин між позивачем та відповідачем у даній справі.
Відтак, річний звіт Антимонопольного комітету України не може бути доказом того, що ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» займає монопольне становище на ринку газу, а тому дані твердження позивача суд визнає необґрунтованими.
За таких обставин, беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманьгаз Збут" про визнання укладеною додаткову угоду №2 до Індивідуального договору №1/21-УГЗ від 18.01.2021 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №1зб-УГЗ від 18.01.2021, в редакції ТОВ «Уманьгаз Збут» з 24.02.2021 року задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосудця, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"' (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманьгаз Збут" відмовити повністю.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Уманьгаз Збут" (20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Дерев'янка, 19, код ЄДРПОУ 39711735)
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 42399676)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2021
Суддя І.О. Андреїшина