ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.10.2021Справа № 910/9735/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Мельніченка Рустема Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (49000, місто Дніпро, вулиця Січеславська набережна, будинок 29-А)
про розірвання договору про обслуговування банківського особового рахунку № 26007054902663 та стягнення 333 648,10 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Бура А.А.
Від відповідача: Тузова В.О.
Від третьої особи: не з'явився
Фізична особа-підприємць Мельніченко Рустем Олександрович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору про обслуговування банківського особового рахунку № 26007054902663 від 20.12.2005 та стягнення 333 648,10 грн, з яких: 275 509,87 грн сума вкладу та 58 038,23 грн три відсотки річних.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.06.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
06.07.2021 від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 11.08.2021.
30.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що позивач не надав жодного доказу (документу) на підтвердження факту його звернення до відповідача з платіжною вимогою щодо повернення коштів (їх перерахування на інший рахунок), які були розміщені позивачем на рахунку № НОМЕР_2 . Також відповідач зазначає, що відсутній будь-який доказ на підтвердження факту звернення позивача до відповідача з платіжною вимогою щодо перерахування коштів з рахунку № НОМЕР_3 на інший рахунок. Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що відсутнє порушене право позивача та відсутні, відповідно, підстави для задоволення судом даного позову. Також, в обґрунтування заперечень проти позову, відповідач зазначив, що ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" не є належним відповідачем у справі, оскільки 17.11.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» було укладено договір переведення боргу б/н та переведення боргу за зобов'язанням Банку перед позивачем щодо виплати коштів у розмірі 277 207,60 грн, які знаходилися рахунку № НОМЕР_3, а отже ТОВ "ФК «Фінілон» є новим боржником перед позивачем.
Також 06.08.2021 від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" та клопотання про письмове опитування учасника справи.
Разом з тим, 09.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів у відповідача.
Судом встановлено, що клопотання про письмове опитування учасника справи, яке надійшло до суду 06.08.2021, не має підпису представника позивача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.08.2021 клопотання про письмове опитування учасника справи з додатками повернуто без розгляду.
У підготовчому засіданні 11.08.2021 представник відповідача підтримав клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон".
Представник позивача заперечив проти задоволення даного клопотання та підтримав клопотання про витребування доказів у відповідача, зокрема, доказів здійснення переказу коштів позивача (ФОП Мельніченко) на рахунки ТОВ "ФК " Фінілон ", а саме:
- меморіальний ордер на підставі якого було здійснено переказ коштів позивача (ФОП Мельніченко Р.О.) на рахунки ТОВ "ФК " Фінілон ";
- розпорядження, наказ, тощо керівника на здійснення операції, що не визначена в правилах (процедурах) банку (переведення боргу за депозитним договором від 17.11.2014 року);
- виписки з усіх особових рахунків позивача (ФОП Мельніченко Р.О.), з яких було здійснено переказ коштів позивача (ФОП Мельніченко Р.О.) на рахунки ТОВ "ФК " Фінілон".
Представник відповідача заперечив проти задоволення даного клопотання.
Розглянувши заяву відповідача про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", суд дійшов висновку про обгрунтованість та наявність підстав для задоволення даної заяви в порядку ст. 50 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" та відкладено підготовче засідання на 08.09.2021.
16.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли докази направлення на адресу третьої особи копії позовної заяви з додатками.
У судовому засіданні 08.09.2021 представник відповідача повідомив, що йому наразі невідомо про існування та розгляд клопотання про витребування додаткових доказів у відповідача.
Третя особа участь свого представника у засідання суду 08.09.2021 не забезпечила.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 повторно витребувано у відповідача додаткові докази у справі та відкладено підготовче засідання на 15.09.2021.
14.09.2021 через відділ діловодства від відповідача надійшли письмові пояснення.
Представник позивача у засіданні суду 15.09.2021 заявив усне клопотання про повторне витребування у відповідача додаткових доказів у справі та заявив усне клопотання про надання часу для підготовки та подачі клопотання про письмове опитування учасника справи.
Представник відповідача заперечив проти задоволення даних клопотань.
Суд на місці ухвалив залучити надані відповідачем письмові пояснення до матеріалів справи та відмовити у задоволенні клопотань позивача, оскільки судом двічі було витребувано у відповідача ухвалами суду від 11.08.2021 та від 08.09.2021 додаткові докази у справі та відповідачем на виконання даних ухвал надано письмові пояснення щодо відсутності можливості представити суду додаткові докази у справі. Також, cуд обмежений процесуальними строками розгляду справи, а представником позивача не заявлено клопотання про продовження строку підготовчого провадження в порядку ст. 177 ГПК України. Крім того, у позивача було достатньо часу з дня відкриття провадження у справі, а саме з 12.07.2021, для подачі будь-яких клопотань, зокрема клопотання про письмове опитування учасника справи. Відомості про дані процесуальні дії занесено до протоколу судового засідання.
Третя особа участь свого представника у засідання суду 15.09.2021 не забезпечила.
У підготовчому судовому засіданні 15.09.2021 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.10.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 06.10.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні 06.10.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.
Третя особа участь свого представника у засідання суду 06.10.2021 не забезпечила.
06.10.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Разом з тим, розпорядженням № 1191-р Кабінету Міністрів України рекомендовано роботодавцям перенести для працівників, яким установлено п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями в суботу та неділю, робочий день з п'ятниці 15 жовтня на суботу 23 жовтня. Внаслідок цього встановлено вихідні дні поспіль з 14 по 17 жовтня.
У зв'язку з вищенаведеним, суд здійснює процесуальну дію у перший робочий день після вихідних днів - 18.10.2021 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
20.12.2005 року між Фізичною особою-підприємцем Мельніченком Рустемом Олександровичем та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було укладено договір про обслуговування банківського особового рахунку НОМЕР_2.
Позивач у позовній заяві зазначає, що копія зазначеного договору у позивача відсутня та не зберіглась, оскільки минуло більше 15 років з дати укладеного договору.
На підтвердження відкриття рахунку НОМЕР_2 позивачем надано копію довідки №08.7.0.0.0/130930161811 від 30.09.2013 та копію довідки №08.7.0.0.0/140110161807 від 10.01.2014.
Відповідно до довідки №08.7.0.0.0/140110161807 від 10.01.2014 залишок на рахунку НОМЕР_2 складає 596 728,02 грн.
Позивач в позовній заяві зазначає, що 28.05.2014 останній направив відповідачу платіжне доручення № E0528L07F0 про перерахунок 277 207,60 грн з рахунку № НОМЕР_3 .
Як зазначає позивач у позовній заяві, платіжне доручення було одержано банком, проте станом на час розгляду справи так і не виконано.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач пояснив, що неодноразово звертався до банку з проханням розблокувати рахунки, розірвати договори та повернути суму банківських вкладів з нарахованими процентами, проте банк відмовляв у зв'язку з припиненням діяльності на території тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим (далі - АРК) та м. Севастополя та неможливістю здійснення банківського регулювання та нагляду на зазначених територіях.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач на першу вимогу вклад не повернув, а продовжував безпідставно утримувати та користувався чужими грошовими коштами - депозитом позивача - навіть після прийняття рішення про припинення діяльності Кримської філії Банку - в період з 28.05.2014 по 04.06.2021 року, у зв'язку з чим має сплатити 3% річних у розмірі 58 038,23 грн.
Також, посилаючись на ст. 651 ЦК України, позивач просить суд розірвати вказаний договір про обслуговування банківського особового рахунку № НОМЕР_2 .
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою являється договором банківського рахунка.
Згідно зі ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Нормами ст. 1068 ЦК передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
Відповідно до п. 1.6 постанови Правління НБУ від 22.01.2004 №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» зареєстровану в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89761.6, (надалі за текстом - Інструкція), банк, тобто, відповідач здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що розміщені на банківському рахунку. Разом з тим, судом встановлено, що 14.04.2014 було прийнято Указ Президента України "Про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" .
06.05.2014 Банком було отримано лист Національного банку України, яким НБУ доводить до відома та для виконання постанову Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (далі - Постанова № 260).
Національний Банк України прийняв Постанову № 260 з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, беручи до уваги Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", Декларацію Верховної Ради України від 20 березня 2014 року № 1139-VII "Про боротьбу за звільнення України". Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ураховуючи неможливість здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму", Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, керуючись статтею 99 Конституції України, статтями 6, 7, 15, 55, 63 Закону України "Про Національний банк України", статтями 19, 19-1, 23, 44, 63-65, 66, 67, 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статтями 14, 23 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Правління Національного банку України.
Зокрема, НБУ постановило у п. 5 :
- заборонити банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.
- банкам, перелік яких додається до цієї постанови, припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.
Судом встановлено, що 14.05.2014 на виконання Постанови Національного банку України № 260 та з огляду на ризики, які були визначені в мотивувальній частині Постанови НБУ № 260 відповідачем було змінено порядок обліку грошових коштів позивача, тобто залишки коштів з рахунку № НОМЕР_2 були перенесені на рахунок № НОМЕР_3 (балансовий рахунок 2903).
Отже, зміна відповідачем порядку обліку грошових коштів позивача фактично відповідала наявним ризикам тимчасової окупації частини території України (АРК), та дії Банку (із врахуванням зобов'язань відокремлених підрозділів Філії "Кримське регіональне управління" ПАТ КБ "ПриватБанк", в т.ч. відділень у м. Сімферополь перед клієнтами) щодо здійснення внутрішньобанківського переказу з рахунку 2600 на рахунок 2903 (отримувач у яких залишився Клієнт, як це і зазначено у платіжному дорученні, які надає позивач) були наслідком оцінки ризиків та подальшої неможливості виконувати відокремленими підрозділами Банку на території АРК вимоги Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму".
Таким чином, здійснений 28.05.2014 переказ коштів з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_3 вчинявся банком у повній відповідності до вимог законодавства України, яке діяло на дату вчинення даної банківської операції, та відповідно до нормативних актів Національного банку України, якими зобов'язаний керуватися Банк.
Відповідно до вимог Закону України "Про банки та банківську діяльність", та Постанови НБУ № 260 від 06.05.2014, 03.06.2014 відповідач повідомив Національному банку України про фактичне припинення діяльності відокремлених підрозділів Філії "Кримське регіональне управління" ПАТ КБ "ПриватБанк".
Як було встановлено судом вище, згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Національного банку України № 280 від 17.06.2014, рахунок 2903 "Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками" призначений для обліку кредиторської заборгованості банку перед клієнтами за недіючими рахунками.
Відповідно до листа Департаменту платіжних систем Національного банку України від 23.11.2004 №25-118/1918-12202 до недіючих рахунків віднесено рахунки, за якими протягом тривалого часу не здійснювалися операції, із власниками яких банком утрачений зв'язок та зазначено, що кошти клієнтів, перенесені на балансовий рахунок 2903 "Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками", мають обліковуватись банком на цьому рахунку до моменту звернення власників цих коштів щодо розпорядження ними.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Згідно з п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.
Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження факту його звернення до відповідача з платіжною вимогою щодо повернення коштів (їх перерахування на інший рахунок), які були розміщені позивачем на рахунку № НОМЕР_2 .
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту звернення позивача до відповідача з платіжною вимогою щодо перерахування коштів з рахунку № НОМЕР_3 на інший рахунок.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази будь-яких звернень позивача до відповідача.
Відповідно до статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
Пунктом 20.5 Інструкції № 492 передбачено, що закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов'язкових реквізитів: найменування банку; найменування (прізвища, ім'я, по батькові), коду за ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) власника рахунку; номера рахунку, який закривається; дати складання заяви.
Заява про закриття поточного рахунку фізичної особи, у тому числі фізичної особи - підприємця, підписується власником рахунку або уповноваженою ним особою. Заява про закриття поточного рахунку фізичної особи-підприємця засвідчується відбитком печатки (за наявності).
Отже, відкритий клієнтом картковий рахунок повинен бути закритий за заявою клієнта в будь-який час в порядку, передбаченому вказаними нормами.
Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 519/875/14-ц.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутня заява клієнта про закриття поточного рахунку та докази її направлення відповідачу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Враховуючи вищезазначене, суд не надає оцінку укладеному 17.11.2014 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ Фінансова компанія "Фінілон" договору про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 Додаткової угоди до цього договору.
З огляду на встановлені обставини та наведені норми, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Мельніченка Рустема Олександровича про розірвання договору про обслуговування банківського особового рахунку № 26007054902663 від 20.12.2005 та стягнення 333 648,10 грн, з яких: 275 509,87 грн сума вкладу та 58 038,23 грн три відсотки річних є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Мельніченка Рустема Олександровича відмовити повністю.
Позивач - Фізична особа-підприємець Мельніченко Рустем Олександрович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)
Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (49000, місто Дніпро, вулиця Січеславська набережна, будинок 29-А)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2021
Суддя І.О. Андреїшина