Ухвала
11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 462/4633/20
провадження № 61-12992ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст заявлених позовних вимог та ухвалених судових рішень
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), у якому просила поновити її на посаді товарознавця 1 категорії виробничого підрозділу вокзалу станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова
від 15 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строк до 06 вересня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, для сплати судового збору та подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог частини другої статті 389 та/або пункту (абзацу та/або пункту) статей 392 та/або 411 ЦПК України
Копію зазначеної ухвали Верховного Суду, ОСОБА_1 отримала особисто 20 серпня
2021 року, що підтверджується даними зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення.
02 вересня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про усунення недоліків касаційної скарги, оригінал квитанції від 27 серпня 2021 року № 5615-27-010/С про сплату ОСОБА_1 судового збору у розмірі 1 681,60 грн, а також касаційна скарга у новій редакції, у якій заявник, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, посилається на: пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1 частини третьої статті
411 ЦПК України) - суд не дослідив зібрані у справі докази; частину першу статті 412 ЦПК України.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду
від 17 вересня 2021 року № 1742/0/226-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі подання секретаря Другої судової палати Червинської М. Є. у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Усику Г. І., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Ступак О. В.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті
389 цього Кодексу.
Перевіряючи наведені заявником підстави для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, зокрема, посилання на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме не надали належну оцінку письмовим показанням ОСОБА_4 та її показаннями, наданим безпосередньо у судовому засіданні, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з цієї підстави, оскільки посилаючись на неповноту дослідження судами зібраних у справі доказів, заявник не обґрунтовувала касаційну скаргу підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Безпідставними є також посилання заявника на частину першу статті 412 ЦПК України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, оскільки за змістом пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Залишаючи без руху касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,Верховний Суд роз'яснив позивачу та її представнику положення частини другої статті 389 ЦПК України щодо виключних випадків касаційного оскарження судових рішень, а також положення частини першої, третьої статті 411 ЦПК України, однак звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою у новій редакції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не усунув недоліки касаційної скарги, визначені в ухвалі Верховного Суду від 06 серпня 2021 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
В силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня
1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. І. Усик