Постанова
Іменем України
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 159/858/20
провадження № 61-1633св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Велицька сільська рада Ковельського району Волинської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження, касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2020 року у складі судді Лесика В.О. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: головуючого Федонюк С. Ю., суддів Матвійчука Л. В., Осіпука В. В.,
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Велицька сільська рада Ковельського району Волинської області, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,
Короткий зміст заяви
У лютому 2020 року Заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання з ОСОБА_3 . В обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказував на те, що ОСОБА_3 є його рідним братом, що підтверджується копіями свідоцтв про народження. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть. На момент смерті ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою на момент смерті ОСОБА_3 (на час відкриття спадщини) постійно проживав та був зареєстрований ОСОБА_1 . Факт постійного проживання Заявника спільно з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, підтверджується довідкою Велицької сільської ради Ковельського району № 213 від 04 лютого 2020 року. Також факт постійного проживання Заявника спільно з ОСОБА_3 можуть підтвердити свідки. Відповідно до погосподарського обліку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 рахується за Заявником. Інші спадкоємці, які би прийняли спадщину, відсутні.
Заявник зазначає, що від встановлення факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_3 залежить виникнення спадкових прав у Заявника та можливість їх подальшої реалізації, однак факт такого проживання може бути встановлений виключно в судовому порядку, у зв'язку з чим заявник змушений звернутись до суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2020 рокуу задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 помер в місті Черкаси, що підтверджено свідоцтвом про смерть останнього, а не за місцем проживання заявника, а відтак факт постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини належними та допустимими доказами не підтверджено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 рокуапеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2020 року в даній справі залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріальної контори у передбачений законом строк не звертався. Належними та допустимими доказами не довів проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки не надав суду достатніх доказів про те, що він безпосередньо на час смерті спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; ні реєстраційний запис у паспорті або в будинковій книзі, який свідчить про те, що він постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, ні інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем заявником не надано.
Доводи заявника про те, що його проживання разом зі спадкодавцем підтверджується виданою довідкою Велицької сільської ради від 24 липня 2020 року, є необґрунтованими, оскільки такий доказ достовірно не підтверджує саме факт постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем. Одночасно, заявником у заяві не вказано, для якої мети необхідно йому встановити зазначений факт, тобто яке майно після смерті брата має успадкувати заявник. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що встановлення даного факту необхідне для оформлення майнових прав на будинок, успадкований ними з братом в рівних частках після смерті батьків, проте жодних доказів на підтвердження цієї обставини заявником не надано. Також, заявник повідомив, що в місті Черкаси, де ОСОБА_3 був зареєстрований та помер, була співмешканка, а також у місті Ковелі у ОСОБА_3 проживає син.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 січня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.
Доводи особи, яка звертається з касаційною скаргою.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дотримуючись вимог пункту 2 частини четвертої статті 256 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначив, що факт постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини належними та допустимими доказами не доведено, проте не вказано мотивів із яких суд виходив визнаючи надані Заявником докази неналежними та недопустимими.
Відмовляючи у задоволенні заяви Заявника суд першої інстанції помилково прийняв до уваги те, що місце настання смерті ОСОБА_3 є достовірним підтвердженням того, що останній не проживав за місцем проживання заявника, що підтверджено свідоцтвом про смерть, за наявності доказів, які свідчать про інше. Настання смерті особи в певному місці не може бути доказом того, що особа проживала за місцем настання смерті, оскільки це суперечить ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»
При цьому суд апеляційної інстанції враховуючи позицію суду першої інстанції та вважаючи його висновки правильними зазначає, що місце проживання може підтверджуватися тільки відомостями про реєстрацію особи в певному місці, чого не надано заявником, що суперечить у свою чергу висновкам суду першої інстанції, що місце проживання пов'язується із місцем настанням смерті.
На думку Заявника позиція про те, що ОСОБА_3 проживав із Заявником на момент смерті ґрунтується на наступному, відповідно до пункту 211 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (чинної на час відкриття спадщини) - доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкодавець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем: копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Вказаною інструкцією доводиться той факт, що реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі та довідка відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкодавець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем є рівноцінними доказами постійного проживання особи в певному місці.
Вказану інструкцію суди жодним чином не врахували, та не надали обґрунтовані відповіді на неможливість її застосування.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання Заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем.
Інших спадкоємців, які проживали б разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, окрім Заявника не має, а тому в силу положень статті 1272 ЦК України, інший спадкоємець (син) вважається таким, що не прийняв спадщину, оскільки заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк не подавав, що підтверджується відсутністю заведених спадкових справ.
Також не заслуговують на увагу доводи суду апеляційної інстанції, що заявник не вказав мету звернення до суду, оскільки в заяві по суті метою зазначено - встановлення факту постійного проживання як спадкоємця, зі спадкодавцем на час відкриття спадщини від якого залежить виникнення спадкових прав Заявника та можливість їх подальшої реалізації, тобто оформлення всіх спадкових прав.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Черкаси, відповідно до свідоцтва про смерть від 21 липня 2011 року Серія НОМЕР_1 (а. с. 15).
Заявник ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтами про народження (а.с. 16-17).
Відповідно до довідки Велицької сільської ради від 04 лютого 2020 року № 213 повідомлено, що згідно запису господарської книги №2 за 2011 рік за ОСОБА_1 рахувалось будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою з 1999 року зареєстрований та проживає ОСОБА_1 . Спільно з ОСОБА_1 з 2009 року по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживав без реєстрації його брат ОСОБА_3 . Заповіт від імені ОСОБА_3 сільскою радою не посвідчувався (а.с. 18)
Згідно наданих відомостей з Ковельської державної нотаріальної контори Волинської області спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась (а. с. 28).
Відповідно, до листа Велицької сільської ради Ковельського району Волинської області від 15 липня 2020 року № 906/3.23/2-20, вказано, що ОСОБА_3 починаючи з 2009 року до дати смерті постійно проживав разом із братом ОСОБА_1 , проте місце реєстрації значилось: АДРЕСА_2 . До 2009 року, приблизно 2/3 календарного року ОСОБА_3 все ж таки проживав за адресою свого рідного брата ОСОБА_1 . За наявною інформацією відомо, що ОСОБА_3 в 2011 році, приблизно за два тижні до дати смерті поїхав в місто Черкаси де і помер. Державна реєстрація смерті проводилась у відділах реєстрації актів цивільного стану за місцем настання смерті ОСОБА_3 (а.с. 53).
Також, згідно листа від 18 серпня 2020 року вих. №837/01-16 Перша Черкаська державна нотаріальна контора, надалі відомості, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась. (а.с.64-65).
Під час розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні, 22 грудня 2020 року Заявником повідомлено, що у померлого ОСОБА_3 в місті Черкаси була співмешканка, а також є син, з яким ОСОБА_1 стосунки не підтримує.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 рокує посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 317/2329/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20).
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1258 ЦК України, встановлено черговість спадкування за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.
Відповідно, до статтей 1261 - 1262 ЦК України, визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Метою звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту постійного проживання як спадкоємця, зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є виникнення спадкових прав Заявника та можливість їх подальшої реалізації, тобто оформлення всіх спадкових прав.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки подана заява свідчить про те, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не міг знати про те, що у спадкодавця є син. Апеляційний суд, під час розгляду апеляційної скарги з'ясував, що у спадкодавця є син, однак продовжив розгляд заяви ОСОБА_1 у порядку окремого провадження.
З урахуванням спору про право заява ОСОБА_1 має розглядатися у порядку позовного провадження з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення та залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду, роз'яснивши, що він вправі подати позов на загальних підставах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Судові рішення постановлені без додержання норм процесуального права. За таких обставин, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з залишенням заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 315, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук