Справа № 541/1587/21
Провадження №2/541/733/2021
Іменем України
11 жовтня 2021 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області, в складі:
головуючої судді Куцин В. М.
секретаря судових засідань Євдокимової Н. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою,що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом. Вимоги до суду мотивувала тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 . Відповідач зареєстрований у будинку, але з 2011 року за вказаною адресою не проживає. Добровільно знятися з реєстраційного обліку він не бажає, незважаючи на висловлене нею відповідачу прохання у 2016 році, під час останнього його приїзду за місцем реєстрації.
Реєстрація відповідача у спірному будинку перешкоджає позивачу розпоряджатися житлом, отримувати субсидію та призводить до сплати комунальних послуг в збільшеному розмірі. Тому, позивач просила суд визнати відповідача особою такою, що втратила право на користування житлом.
Представник позивач ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити з підстав викладених в позові. Суду пояснила, що відповідач є внуком позивача. Фактично з 2009 -2010 років відповідач не проживає з часу його виїзду на навчання в місто Полтаву. З цього часу відповідач залишив місце реєстрації, його речі відсутні в будинку. Місце перебування відповідача невідоме. Реєстрація відповідача у спірному будинку перешкоджає позивачу розпоряджатися житлом, отримувати субсидію та призводить до сплати комунальних послуг в збільшеному розмірі .
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним (а.с. 43,45,70,75).
Зважаючи на згоду представника позивача, суд вважає за необхідне ухвалити заочне рішення по справі відповідно до положень ст.280-284 ЦПК України.
Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в сукупності вважає що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.
ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок від 04.01.1991 року видане на підставі рішення виконкому Комишнянської селищної ради №80 від 28.12.1990 року та зареєстроване Лубенським бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу №2за реєстровим № 274 04.01.1991 року (а.с.5).
Зміна назви вулиці підтверджується даними щодо місця реєстрації позивача та відповідача відповідно до яких зазначено місце реєстрації будинок АДРЕСА_1 ( а. с. 10 ,16).
Згідно довідки виконавчого комітету Комишнянської селищної ради №2138 від 01.07.2021 року у будинку АДРЕСА_1 ,зареєстрований серед інших ОСОБА_2 1989 року народження (а.с.7).
ОСОБА_2 у будинку не проживає з 2011 року, що підтверджується актом обстеження домогосподарства позивача від 30.06.2021 року та довідкою Комишнянської селищної ради №2134 від 01.07.2021 року (а.с.8,9)
Реєстрація відповідача створює для позивача перешкоди в користуванні житлом та позбавляє права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.
Договір найму жилого приміщення між позивачем та відповідачем не укладався. Згоди на користування жилим приміщенням позивач не надавала.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є цивільно-правовими, регулюються положеннями Цивільного кодексу України щодо права власності та захисту права власності та положеннями Житлового кодексу України.
Зі змісту ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Так, ст. 41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколами 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежна від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власника, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п.11 Постанови Пленуму ВС України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. (Правова позиція ВСУ у справі № 6-709цс16).
Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає до задоволення у повному обсязі.
В зв'язку з задоволенням позову документально підтверджені судові витрати понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ,280-284 ЦПК України, ст. 150, ст. 167 ЖК України, ст. ст. 328, 334, 386, 391, 405 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»,суд -
Позов ОСОБА_1 , задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , особою, що втратила право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 .
Стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судові витрати в сумі 908 грн.00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , проживаюча за адресою АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2021 року.
Суддя: В. М. Куцин