ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/172/20
провадження № 2/753/958/21
"06" вересня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Кирик К. С. за участі представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
У січні 2020 р. ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_3 , відповідач) про стягнення боргу договором позики з урахуванням трьох процентів річнихв загальному розмірі 21 186,85 дол. США, що є еквівалентом 493 441,74 грн.
Позов обґрунтований такими обставинами. 22.05.2017 відповідач отримав у борг від позивача грошові кошти в сумі 20 000 доларів США на строк до 31.12.2017, на підтвердження чого ним власноруч було складено розписку, яку він засвідчив своїм підписом. Відповідач у встановлений строк свої зобов'язання не виконав, що змусило позивача звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів. Відповідач як боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі положень статті 625 ЦК України зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.
Ухвалою від 21.01.2020 суд (під головуванням судді Цимбал І. К.) відкрив провадження за даним позовом та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 11.03.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
18.05.2020 суд ухвалив заочне рішення про задоволення позову ОСОБА_2
22.06.2020 відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, у якій послався, зокрема, на те, що договір позики дійсно був укладений, але в рахунок оплати заборгованості він передав позивачу у власність сідловий тягач МАЗ 543205-020, номер шасі НОМЕР_1 , а також частково повернув позику.
14.07.2020 від відповідач в доповнення своєї заяви про скасування заочного рішення подав письмові пояснення, в яких зазначив, що частково повернув позику шляхом перерахування за дорученням позивача грошових коштів на карткові рахунки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Ухвалою від 11.08.2020 суд скасував заочне рішення та призначив справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовче засідання.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2020 справу передано до провадження судді Трусової Т. О.
Протокольною ухвалою від 17.05.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 06.09.2021.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав пославшись на наведені у позовній заяві обставини і обґрунтування, обставини, викладені відповідачем у заяві про перегляд заочного рішення, не визнав вказуючи, що борг за договором позики відповідач не повернув, договору застави сторони не укладали та позивач не уповноважував будь-яких осіб на отримання за нього боргу.
Відповідач в судове засідання не заявився, 03.09.2021 від нього надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка мотивна тим, що він хворіє, а його представник бере участь у розгляді кримінальної справи.
Зважаючи на те, що зазначені у даному клопотанні обставини не були підтверджені належними доказами, вимоги статті 223 ЦПК України, а також викладену позицію учасників процесу щодо заявлених позовних вимог,суд не знайшов підстав для відкладення розгляду справи та дійшов висновку про можливість її розгляду за відсутності відповідача та його представника.
Заслухавши представника позивача, дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
22.05.2017 ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 20 000 дол. США, зобов'язавшись повернути борг в термін до 31.12.2017.
Передача та отримання зазначеної суми підтверджується письмовим доказом - розпискою від 22.05.2017, оригінал якої досліджувався в судовому засіданні, та не заперечується відповідачем.
Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Стаття 1047 цього Кодексу передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до положень статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконання у цей термін.
Згідно з даними розписки відповідач зобов'язався повернути борг у строк до 31.12.2017.
З пояснень позивача вбачається, що позику відповідач не повернув, водночас відповідач стверджує, що частково виконав боргові зобов'язання, передавши позивачу в рахунок заборгованості сідловий тягач МАЗ 543205-020 та за дорученням позивача перерахував кошти на карткові рахунки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Визначальним принципом цивільного судочинства є принцип змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень (статті 12, 81 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом норм статей 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості і об'єктивності, а в своїй сукупності - також достатності, для підтвердження наявності або відсутності обставин справи, які відносяться до предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
Оставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов'язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наведене означає, що повне виконання боржником позикового зобов'язання підтверджується наявністю у нього боргового документа або розписки позикодавця, а належним доказом часткового повернення позики можуть бути лише власноручна розписка кредитора або відповідні записи у борговому документі.
Дослідженням оригіналу боргового документа (розписки від 22.05.2017) установлено, що жодних записів про часткове повернення позики у ній немає, також суду не надано відповідної розписки позивача.
Що стосується наданих відповідачем копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - сідлового тягача МАЗ 543205-020, номер шасі НОМЕР_1 , оформленого на ОСОБА_6 , копії поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на вказаний транспортний засіб, укладеного з ТОВ «Юр Транскорпорейд» та копій нотаток незрозумілого змісту та копій банківських квитанцій та дублікатів чеків, які підтверджують здійснення відповідачем платежів на карткові рахунки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , то суд їх відхиляє як неналежні докази, оскільки жодного зв'язку між вказаними документами і спірними правовідносинами не прослідковується.
Не є належними доказами виконання позикового зобов'язання і дублікати чеків про перерахування певних сум на картковий рахунок позивача тим більше, що усі платежі були здійснені відповідачем 26.06.2020, тобто після ухвалення судом рішення у даній справі.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від від 04.07.2018 по справі № 14-134цс18 та від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц.
Наслідки порушення позикових зобов'язань визначені нормою статті 1050 ЦК України, якою передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Три проценти річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення платежу/365/100.
За період з 01.01.2018 по 23.12.2019 (визначену у позовній заяві дату) прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором позики склало 722 дні, а тому є обґрунтованою вимога про стягнення трьох процентів річних в сумі 1 186,85 дол. США (20000х3х722/365/100).
Отже на підставі оцінки наведених сторонами аргументів і наданих ними доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 боргу за договором позики (основного боргу) в сумі 20 000 дол. США та трьох процентів річнихв сумі 1 186,85 дол. США, а усього 21 186,85 дол. США.
Вирішуючи питання про судові витрати у даній справі, суд виходить з наступного.
Відповідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За нормою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача.
Судом установлено, що у зв'язку з розглядом цієї справи позивач поніс витрати на сплату судового збору в сумі 4 934,43 грн.
Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 18.12.2019 № 18/12/19-1адвокати адвокатського об'єднання «Тарас Кулачко та партнери» прийняли на себе зобов'язання надавати правничу допомогу ОСОБА_2 у даній цивільній справі.
Сторони договору домовились, що вартість послуг становить 2 000 грн. за одну годину надання послуг (пункт 3.1. договору).
Згідно з умовами, встановленими додатковою угодою № 2 до договору про надання правничої допомоги № 18/12/19-1від 18.12.2019, клієнт зобов'язується сплатити послуги протягом дев'яносто календарних днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг у безготівковій формі.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Частина 1 статті 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору(стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Детальний опис наданих адвокатом позивачу правових послуг зазначений в акті приймання-передачі наданих послуг від 15.05.2020.
Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
Незважаючи на те, що з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг пройшло понад 90 днів, доказів реальності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду не надано.
За таких обставин суд визнає необґрунтованими та відхиляє вимоги позивача щодо розподілу його витрат на правничу допомогу та покладає на відповідача лише сплачений позивачем судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) на ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики в сумі 21 186 (двадцять одна тисяча сто вісімдесят шість) доларів США 85 центів.
Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ; ) на ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 4 934,43 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя: