Справа №:755/16425/21
Провадження №: 2/755/7698/21
"15" жовтня 2021 р. м. Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді САВЛУК Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.
Вивчивши матеріали позовної заяви та доданих до неї документів, суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України)
У відповідності до ч.ч.1,2 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Позовна заява подана та підписана представником позивача - адвокатом Овсянко О.С.
Розпорядженням № 61 від 13.02.2015 року Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київради від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», рішень Київської міської ради від 01.12.2011 року № 758/6994 «Про деякі питання діяльності комунальних підприємств, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передані до сфери управління Дніпровській районній в місті Києві державній адміністрації», від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», від 06.01.2015 року № 4 «Про затвердження статуту комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» та з метою забезпечення ефективного використання комунального майна територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, поміж іншим, закріплено з 16.02.2015 року на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» об'єкти житлового і нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, та елементи зовнішнього благоустрою.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України, юридична особа бере участь через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».
Що стосується представництва, то за визначенням, наведеним у статті 237 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), ним є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша, третя вказаної статті).
02 червня 2016 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України (Закон України №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»), відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 16-1, підпункт 11 якого передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Вказані зміни набули чинності 30 вересня 2016 року.
Отже, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01 січня 2020 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
Водночас, варто зазначити, що підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.
За загальним правилом, підтримуваним у теорії права, самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення. Принаймні, таке розуміння цих правовідносин закладене у частині 10 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06 лютого 2018 року №2275-VIII.
Разом з тим, змінами, внесеними до Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року №390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб'єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено вичерпний перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: «відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)».
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. (частина четверта цієї статті).
З аналізу змісту цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 58 ЦПК України процесуальних прав, можливий за умови сукупної наявності обох цих умов.
Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Поряд з тим, залишаються чинними і такими, що підлягають обов'язковому виконанню, приписи ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон №755-IV) з наступними змінами та доповненнями.
Так, держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (частина друга статті 167 ЦК України). До юридичних осіб публічного права, що створені державою, слід віднести й органи влади та управління: Верховну Раду України, КМУ, міністерства, відомства, державні комітети, інспекції, і т. і.
Частиною першою статті 82 ЦК України визначено, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 ЦК України).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім ЦК України, спеціальним Законом №755-IV.
Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов'язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону №755-IV).
Обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону №755-IV).
При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону №755-IV, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша статті 10 Закону №755-IV). Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина третя статті 10 Закону №755-IV).
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Також суд звертає увагу, що у сфері державної реєстрації діє принцип мовчазної згоди, згідно з яким державний реєстратор набуває право на проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій навіть без одержання від державних органів у порядку та випадках, визначених цим Законом, відповідних документів (крім судових рішень та виконавчих документів) або відомостей, за умови, що відповідні державні органи у встановлений цим Законом строк не направили до державного реєстратора такі документи або відомості.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 11 лютого 2020 року № 260/988/19.
Крім того, статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Правовий аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що первинним документом, який є підставою для здійснення адвокатської діяльності, в тому числі представництва певної особи у суді, є договір про надання правової допомоги. При цьому у цивільному процесі повноваження адвоката як представника можуть бути підтверджені довіреністю або ордером, виданими саме на підставі та на виконання договору про надання правової допомоги.
Крім того, положеннями статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Згідно ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Позовна заява підписана представником О.С. Овсянко, на підтвердження таких повноважень останнім додано до матеріалів позовної заяви копію Довіреності № 33 на представництво інтересів позивача від 03.09.2021, видану за підписом виконуючого обов'язки директора КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» Вітковського Сергія Івановича та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, однак при цьому представником позивача не було надано підтверджуючих документів стосовного того, що виконуючий обов'язки директора КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» Вітковський Сергій Івановича уповноважений діяти від імені державного органу, обсяг його повноважень, що ставить під сумнів законність виданої Довіреності № 33 від 03.09.2019 року.
Надання правової допомоги без укладання договору про надання правової допомоги в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, крім випадків, передбачених у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Поки адвокатська діяльність у встановленому законом порядку не припинена, укладання договору про надання правової допомоги слід вважати передбаченим законом професійним обов'язком адвоката. Правова позиція викладена у постанові Великою палатою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №817/66/16.
Разом з цим, жодних належних та допустимих доказів (в розумінні ст.ст. 77-81 Цивільного процесуального кодексу України), які б підтверджували повноваження зазначеної особи - Вітковського С.І. на укладення та підписання договору про надання правової допомоги (який є первинним документом для подальшої видачі ордеру на здійснення адвокатської діяльності для представництва інтересів позивача), в тому числі наказу про призначення на посаду виконуючого обов'язки директора КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», як і самого договору про надання правової допомоги, матеріали позовної заяви не містять.
Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку, що представником позивача на підтвердження своїх повноважень не надано належних та допустимих доказів на здійснення представництва інтересів позивача, що унеможливлює встановлення повноважень Овсянко О.С., який уповноважений діяти від імені державного органу, - що є підставою для повернення позовної заяви особі, яка її подала відповідно до положення п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Частиною 7 ст. 185 ЦПК України встановлено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 184, 185, 260, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, - повернути суб'єкту звернення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.