13 жовтня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/10268/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області /далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Полтавській області/ та Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області /далі - відповідач-2/ про:
- скасування рішення №41 від 04 серпня 2021 року Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови в поновленні виплати раніше призначеної пенсії в Україні;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, яку вона отримувала до виїзду на постійне місце проживання за межі України на підставах, визначених пенсійним законодавством України /а.с. 1-2/.
Позов обґрунтований тим, що позивачу з 01 вересня 1999 року призначено пенсію за віком та з квітня 2004 року припинено виплату такої пенсії після виїзду з України до Німеччини. 02 липня 2021 року позивач звернулася до відповідача-1 із заявою про поновлення виплати пенсії, однак рішенням Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №41 від 04 серпня 2021 року позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують в установленому законі порядку місце проживання (реєстрації) в Україні. З вказаним рішенням відповідача-2 позивач не погоджується, оскільки вважає, що вона є громадянкою України та має право на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач-1 позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 18-19/ зазначив, що рішенням Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №41 від 04 серпня 2021 року позивачу правомірно відмовлено у поновленні виплати пенсії з підстави відсутності документів, що підтверджують її місце проживання (реєстрації) в Україні.
У відповіді на відзив /а.с.41/ позивачем зазначено про безпідставність доводів відповідача-1 та наявність у неї права на поновлення виплати пенсії.
Відповідач-2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області як пенсіонер та отримувала пенсію за віком з 01 вересня 1999 року, що підтверджується копіями матеріалів її пенсійної справи /а.с.30-39/.
Відповідно до розпорядження від 11 березня 2004 року /а.с.31/ ОСОБА_1 виплату пенсії закрито у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Німеччини та виплата пенсії припинена 01 серпня 2004 року.
ОСОБА_1 звернулася до управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про продовження виплати пенсії від 02 серпня 2021 року /а.с. 23/, до якої додала копії закордонного паспорту та ідентифікаційного номеру /а.с. 24-25/.
Рішенням Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №41 від 04 серпня 2021 року /а.с. 22/ відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати раніше призначеної пенсії в Україні у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують в установленому законом порядку місце проживання (реєстрації) в Україні.
Не погодившись з рішенням Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №41 від 04 серпня 2021 року щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Статтею 46, пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV /далі - Закон №1058-IV/ пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями частини першої статті 47 Закону №1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою цієї статті поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Проаналізувавши зміст оскаржуваної відмови щодо відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання на території України, суд зазначає наступне.
Статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном, зі збереженням всіх конституційних прав, зокрема й права на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення громадянина.
Рішенням Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення пункту 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07 жовтня 2009 року.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто з 07 жовтня 2009 року право громадянина на виплату йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України, щодо виплати пенсії особі під час її перебування за кордоном.
Такі висновки суду відповідають правовим висновкам, викладеним Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №127/20588/17, від 18 липня 2018 року у справі №263/3644/17, від 17 серпня 2018 року у справі №667/1514/16-а, а також в постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 160/10737/19, від 13 жовтня 2020 року у справі №120/2276/19-а, від 24 листопада 2020 року у справі № 815/460/18 та від 29 квітня 2021 року у справі № 520/11158/19.
А в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду висловила правові висновки, відповідно до яких відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати строком. Статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо права особи на відновлення виплати пенсії з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо поновлення виплати пенсії позивачу за період з 01 серпня 2004 року (дати припинення виплати пенсії позивачу) по 06 жовтня 2009 року, оскільки для задоволення таких вимог до прийняття рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 відсутнє правове підґрунтя.
Таким чином, відповідачем протиправно відмовлено у поновленні позивачу виплати пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №41 від 04 серпня 2021 року щодо відмови в поновленні виплати раніше призначеної пенсії в Україні.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити та виплатити пенсію позивачу відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07 жовтня 2009 року.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача виплачувати їй пенсію за віком, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. А відтак, суд не вправі вирішувати позовні вимоги, які заявлені на майбутнє, та не спрямовані на захист і відновлення вже порушених прав позивача.
Оскільки суд не вправі вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, вищевказана позовна вимога не підлягає захисту судом і у її задоволенні слід відмовити у зв'язку з її заявленням на майбутнє.
Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позову до суду позивач понесла витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією ПАТ АБ "Укргазбанк" №57965350 від 03 вересня 2021 року /а.с.9/. Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає сума в 454,00 грн.
Клопотання позивача про допуск до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення платежу за один місяць задоволенню не підлягає з огляду на його необґрунтованість та наступне.
Перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначено положеннями статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи ту обставину, що питання про стягнення пенсії судом не вирішується та в якості належного способу відновлення порушеного права позивача визначено зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити позивачу нарахування та виплату пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07 жовтня 2009 року, то відсутні підстави для допуску до негайного виконання рішення в частині стягнення пенсії за один місяць.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) та Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Велика Набережна, буд. 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №41 від 04 серпня 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07 жовтня 2009 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні нуль копійок).
Відмовити у задоволенні клопотання позивача про допуск до негайного виконання рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.І. Слободянюк