Справа № 450/4050/21 Провадження № 2/450/1874/21
12 жовтня 2021 року Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Кукса Д.А.
секретаря судового засідання Оленич О.І.
розглянувши заяву представника позивача Чернеги Володимира Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони вчиняти певні дії, подану у цивільній справі за позовом представника позивача Чернеги Володимира Михайловича, в інтересах ОСОБА_1 до Львівської міської ради, відділу у Крижопільському районі Міжрайонного управління у Крижопільському та Піщанському районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Відділу у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Відділу у Христинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, Відділу у м. Кам'янець-Подільському Міськрайонному управлінні у Кам'янець-Подільському районі та м. Кам'янець-Подільському Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про скасування формування та державної реєстрації земельних ділянок, визнання протиправним та скасування рішень сільської ради, скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно,-
30.09.2021 року представник позивача Чернега Володимир Михайлович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області з даним позовом та просить скасувати формування та державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 4623683800:01:001:0481, 4623683800:01:001:0401, 4623683800:01:001:0418, 4623683800:01:001:0453, 4623683800:01:001:0410, 4623683800:01:001:0482, 4623683800:01:001:0397, 4623683800:01:001:0424, визнати протиправними та скасувати рішення Лисиничівської сільської ради, скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (земельні ділянки), визнати за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки площами 0,0903 га та 0,0923 га відповідно до рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.08.2013 року по справі №450/1415/13-ц та Державних актів на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ №088283 та ІІІ-ЛВ №088284.
Одночасно з позовною заявою представником позивача подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони вчиняти певні дії, а саме, накласти арешт із забороною відчуження та/або передання в користування третім особам на земельні ділянки, що розташовані у селі Лисиничі Львівської територіальної громади:
кадастровий номер 4623683800:01:001:0481, площею 0,0780 га;
кадастровий номер 4623683800:01:001:0401, площею 0,0780 га;
кадастровий номер 4623683800:01:001:0418, площею 0,0788 га;
кадастровий номер 4623683800:01:001:0453, площею 0,0771 га;
кадастровий номер 4623683800:01:001:0410, площею 0,0716 га;
кадастровий номер 4623683800:01:001:0482, площею 0,0715 га,
кадастровий номер 4623683800:01:001:0397, площею 0,0140 га;
кадастровий номер 4623683800:01:001:0424, площею 0,0718 га.
Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.08.2013 року по справі №450/1415/13-ц за ОСОБА_1 визнано в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , право власності на земельні ділянки площами 0,0903 га та 0,0923 га для ведення особистого підсобного господарства на території Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, які належали спадкодавцю при його житті на підставі Державних актів на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ №088283 та ІІІ-ЛВ №088284, виданих Лисиничівською сільською Радою народних депутатів 28.09.2000 року, які зареєстровані в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1197 та №1195 відповідно. Дане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 13.08.2013 року.
Зазначає, що підставою до позову стала неможливість належним чином оформити право власності на ці земельні ділянки, оскільки з незрозумілих причин на їх місці виникли новосформовані земельні ділянки, що вбачається даних Публічної кадастрової карти України.
Так, відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.08.2021, протягом 2019-2020 років на місці первинних земельних ділянок, які успадкував позивач, були сформовані та зареєстровані в Державному земельному кадастрі України земельні ділянки з кадастровими номерами 4623683800:01:001:0481, 4623683800:01:001:0401, 4623683800:01:001:0418, 4623683800:01:001:0453, 4623683800:01:001:0410, 4623683800:01:001:0482, 4623683800:01:001:0397, 4623683800:01:001:0424.
У подальшому Лисиничівська сільська рада передала шість із цих земельних ділянок третім особам у власність згідно рішень №44-1215 від 22.11.2019 року, №48-1351 від 27.03.2020 року, №52-1564 від 25.09.2020 року, №46-1300 від 07.02.2020 року, №44-1216 від 22.11.2019 року, № 49-1416 від 05.06.2020 року. Вказане підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однак, позивач не вчиняв дій щодо відмови від права власності на первинні земельні ділянки. Тому такі дії та рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області щодо формування, реєстрації новоутворених земельних ділянок, передачу їх у власність третім особам вважає протиправними та незаконними. За таких обставин Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області не мала законних підстав та повноважень надавати дозвіл на формування, державну реєстрацію нових земельних ділянок на місці первинних земельних ділянок, які належали позивачу. Тому, внаслідок таких дій позивач не може належним чином оформити своє право власності на належне йому майно. На підставі викладеного, існує вірогідність того, що треті особи в подальшому можуть відчужити новоутворені земельні ділянки, що істотно ускладнить чи навіть унеможливить виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача у разі невжиття заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту на ці земельні ділянки із забороною їх відчуження третім особам.
З огляду на вказане, зазначає, щодо необхідності у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на майно та заборони вчиняти певні дії, а саме, накласти арешт із забороною відчуження та/або передання в користування третім особам на земельні ділянки, що розташовані у селі Лисиничі Львівської територіальної громади з кадастровими номерами 4623683800:01:001:0481, 4623683800:01:001:0401, 4623683800:01:001:0418, 4623683800:01:001:0453, 4623683800:01:001:0410, 4623683800:01:001:0482, 4623683800:01:001:0397, 4623683800:01:001:0424.
Заходи для встановлення зустрічного забезпечення позову просить не застосовувати.
З метою запобігання можливим потенційним порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача просить заяву задоволити.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, ч. 2 ст. 247 ЦПК України сторони у судове засідання не викликалися, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Виходячи з засад диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно із ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відтак, заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим вимогам, тобто бути безпосередньо зв'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову, може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.
Заявник обов'язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді такої заяви покладається виключно на заявника.
Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази не можуть грунтуватися на припущеннях.
Із змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що представник заявника просить накласти арешт із забороною відчуження та/або передання в користування третім особам на 8 (вісім) земельних ділянок, що розташовані у селі Лисиничі Львівської територіальної громади з кадастровими номерами 4623683800:01:001:0481, 4623683800:01:001:0401, 4623683800:01:001:0418, 4623683800:01:001:0453, 4623683800:01:001:0410, 4623683800:01:001:0482, 4623683800:01:001:0397, 4623683800:01:001:0424.
На викопіюванні з Публічної кадастрової карти України заявником нанесено орієнтовні межі земельних ділянок площами 0,0903 га та 0,0923 га, які заявник успадкував відповідно до рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.08.2013 року по справі №450/1415/13-ц та Державних актів на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ №088283 та ІІІ-ЛВ №088284. З зазначеного вбачається, що межі земельних ділянок заявника накладаються лише на чотири новоутворені земельні ділянки, які, за припущеннями заявника сформовані та зареєстровані в Державному земельному кадастрі на місці належних йому первинних земельних ділянок. Однак, жодних доказів на підтвердження того, що земельні ділянки, які успадкував заявник, знаходяться саме в земельному масиві, в якому він їх позначив, суду не надано. Відтак, незрозумілим та відкритим для суду залишається питання про доцільність накладення арешту на вісім земельних ділянок, про які просить представник позивача в заяві про забезпечення позову.
Також, з позовної заяви та заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони вчиняти певні дії неможливо зробити висновок про наявність вищезазначених обставин та загроз, на які посилається представник заявника, зокрема на можливість та загрозу відчуження та/або передачу в користування третім особам спірних земельних ділянок у селі Лисиничі Львівської територіальної громади, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.
За змістом правового висновку Верховного суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №183/5864/17-ц, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою, а доводи, викладені в ній свідчити про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. Разом з цим, заявником не наведено посилань на те, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження та /або передачу в користування спірних земельних ділянок третім особам, а також не надано жодних доказів на підтвердження можливості таких дій.
Доводи представника заявника про те, що вказані спірні земельні ділянки можуть бути відчужені або передані в користування третім особам, що в подальшому може ускладнити чи навіть унеможливить виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача наразі є лише припущенням та не доведені належними і допустимими доказами.
Крім того, до матеріалів позовної заяви та заяви про забезпечення позову не додано належних та допустимих доказів місця розташування земельних ділянок, які успадкував заявник.
За змістом ст. 152 ЦПК України заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, учасників процесу.
Окрім того, згідно положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що слід застосовувати і при розгляді заяви про забезпечення позову.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій інших осіб,які можуть може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження, які встановлює суд в ухвалі, діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, його метою є хоча і негайні, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
За таких обставин, враховуючи, що представником заявника не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову, не надано доказів на підтвердження необхідності накладення арешту із забороною відчуження усіх земельних ділянок з кадастровими номерами 4623683800:01:001:0481, 4623683800:01:001:0401, 4623683800:01:001:0418, 4623683800:01:001:0453, 4623683800:01:001:0410, 4623683800:01:001:0482, 4623683800:01:001:0397, 4623683800:01:001:0424, на які просить накласти арешт заявник, не доведено співмірність із заявленими позовними вимогами, тому суд приходить до висновку, що вимога про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки представником позивача не надано доказів в обґрунтування співмірності виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Крім того, представником позивача нічим не обґрунтоване припущення, про те, що невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду та не зазначено, яким чином може сприяти виконанню рішення суду вказаний захід забезпечення позову. На вказані обставини звернув увагу також Верховний Суд у постанові від 17.10.2018 року по справі № 183/5864/17-ц.
Суд не вбачає необхідності у забезпеченні позову, так як доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а тому безпідставне вжиття заходів забезпечення позову порушить права інших осіб.
Враховуючи те, що представником позивача не надано переконливих доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, суд вважає за необхідне у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити за безпідставністю.
Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.149,150,151,153 ЦПК України, суд,-
постановив:
у задоволенні заяви представника позивача Чернеги Володимира Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15 - денний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області.
СуддяД. А. Кукса