Справа № 463/11901/20
Провадження № 2/463/611/21
04 жовтня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді - Леньо С. І.
з участю секретаря - Станько Р.О.
представника позивача - Рачкевич Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», третя особа Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» про стягнення страхового відшкодування -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, який у встановленому законом порядку уточнив та в кінцевому просить ухвалити рішення, яким стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 на банківський рахунок в АТ «Креді Агріколь Банк» страхове відшкодування в розмірі 266 295,74 грн., пеню в розмірі 12921,86 грн., інфляційні втрати в розмірі 1837,44 грн. та три відсотки річних в розмірі 3230,46 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 04.06.2019 уклав з відповідачем договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом якого був автомобіль Рено д.н.з. НОМЕР_1 . 09.12.2019 батько позивача, керуючи зазначеним транспортним засобом, потрапив у ДТП та від отриманих травм загинув на місці, а причиною ДТП в подальшому було визнано порушення його батьком вимог ПДР України. Наступного дня повідомив відповідача про ДТП за номером НОМЕР_2 , а протягом трьох днів надав усі необхідні документи. Однак, незважаючи на подану заяву про виплату страхового відшкодування відповідач відмовив здійснити таку виплату, а причиною відмови вказав те, що він не вчасно повідомив про страховий випадок. Вказані обставини не відповідають дійсності і тому розмір збитків, який згідно висновку експерта становить 266 295,74 грн. просить стягнути в примусовому порядку. Крім того, внаслідок порушення відповідачем умов договору також просить стягнути пеню за період з 07.07.2020 по 01.12.2020 в розмірі 12921,86 грн., інфляційні втрати в розмірі 1837,44 грн. та три відсотки річних в розмірі 3230,46 грн. Вигодонабувачем за умовами договору є третя особа, і тому вказані кошти просить стягнути на банківський рахунок, відкритий в АТ «Креді Агріколь Банк».
Відповідач не погодився та подав відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Проти обґрунтованості позову заперечує, оскільки позивач порушив умови договору та своєчасно не надав письмової заяви про страховий випадок. Крім того, він також не надав інших документів, а саме довідку компетентного органу, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та посвідчення водія особи, яка перебувала за кермом автомобіля в момент ДТП, що в свою чергу виключає можливість визнання випадку страховим. Також звертає увагу на те, що умовами договору передбачено стягнення пені в розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, тоді як позивач обраховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Крім того, позивачем невірно обраховано розмір збитків, оскільки такий становить 250 745,74 грн., тобто страхова сума за виключенням суми знецінення, вартості залишків пошкодженого транспортного засобу і франшизи. Окремо звертає увагу що вигодонабуваем за договором є третя особа, внаслідок чого позивач у даній справі є неналежним. Просить в позові відмовити.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ч. 1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не було подано.
Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.
Позовна заява поступила до суду 09.12.2020.
Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 14.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Визначено строк та черговість для подання заяв по суті справи.
Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов'язки сторін (а.с.42), в тому числі про обов'язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз'яснено порядок та строки подання доказів. Таким, чином суд виконав вимоги статті 221 ЦПК України. Зрештою, сторони не звертались до суду з проханням роз'яснити їхні права та обов'язки.
Надалі, до початку розгляду справи по суті позивач уточнив позовні вимоги, вказавши про необхідність стягнення зазначених коштів на банківський рахунок третьої особи, яка є вигодонабувачем за договором страхування.
Копії зазначених уточнень були направлені учасникам справи і тому суд такі прийняв, про що в судовому засіданні 09.06.2021 постановив відповідну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати.
Після початку розгляду справи по суті позивач повторно уточнив позовні вимоги, подавши відповідну заяву від 17.09.2021. Суд відмовив в прийнятті таких уточнень, оскільки строк для подання цієї заяви завершився.
З огляду на ціну позову справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, а відтак, в силу вимог ч. 3 ст. 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.
З огляду на карантинні обмеження, суд неодноразово йшов на зустріч учасникам справи та відкладав судові засіданні з тією метою, щоб кожен мав можливість відстояти свою позицію перед судом. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.
Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Позивач приймав участь у розгляді справи через свого повноважного представника. Відповідач, також приймав участь у розгляді справи в особі свого повноважного представника. Вони мали можливість надавати суду пояснення та докази, якими підтверджуються їхні вимоги чи заперечення. Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу ч. ч. 2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Узагальнена позиція учасників справи.
Представник позивача під час виступу із вступним словом позовні вимоги підтримала. Дала пояснення, аналогічні мотивам позову та просить позов задоволити.
Представник відповідача в останнє судове засідання не з'явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Попередньо подав до суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. В судовому засіданні 22.07.2021 під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Просив відмовити в позові. Однак, в останнє судове засідання 04.10.2021 на зв'язок не вийшов, в засідання не прибув.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
Оскільки представники сторін виступили із вступним словом та надали пояснення, а строки для подання доказів завершились, суд вважає за можливе заслухати справу у відсутності представника відповідача на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, подав клопотання про розгляд справи без його участі. З підстав, про які вказано вище суд також вважає можливим розглянути справу у його відсутності.
Позиція суду.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, матеріали кримінального провадження № 12019140000000862, порушеного за фактом ДТП, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи.
04.06.2019 сторони уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем Рено д.н.з. НОМЕР_1 (а.с.60-65), який на праві власності належить позивачу.
09.12.2019 за участю застрахованого транспортного засобу, який перебував під керуванням батька позивача ОСОБА_2 відбулась ДТП. ОСОБА_2 від отриманих травм помер на місці. 31.12.2020 слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП у Львівській області складено повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (а.с.171-172 матеріалів кримінального провадження). Однак, у зв'язку з смертю підозрюваного постановою прокурора від 31.03.2020 кримінальне провадження закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України (а.с.175-179 матеріалів кримінального провадження).
Позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування.
Листом від 20.08.2020 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись зокрема на те, що про настання страхового випадку страховика повідомлено за телефоном 311 лише 02.06.2020, а заява про настання страхового випадку отримана 04.06.2020.
Вважаючи таку відмову неправомірною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Таким чином з огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити чи правомірно відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування, чи ґрунтується ця відмова на реальних обставинах справи і, найголовніше, чи відповідають дії відповідача умовам договору та вимогам чинного законодавства.
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.
Статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, поняття «майно» (possessions) може означати «існуюче майно» (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (див., зокрема, згадане вище рішення у справі «Компанія «Пайн Веллі Девелопментс» та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments and Others v. Ireland), п. 51; рішення у справі «Прессос Компанія Нав'єра» та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium) від 20 листопада 1995 року, серія A, № 332, с. 21, п. 31).
На думку суду, під час укладення договору страхування позивач мав «законне сподівання» на отримання справедливої компенсації у випадку пошкодження його майна, а відтак, має право вимоги, що підпадає під поняття «майно», про яке згадується у статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних, і тому, суд розгляне цю справу в світлі цієї норми.
Отже, питання, що потребує вирішення полягає в тому, чи правомірно діяв відповідач відмовляючи у виплаті страхового відшкодування та чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, позивач право на матеріальний інтерес, захищений статтею першою Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Страхування є одним із засобів, покликаних мінімізувати ризики, пов'язані з можливим знищенням або пошкодженням такого майна. Економічне призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних внаслідок пошкодження чи знищення майна при настанні страхових випадків, визначених законодавством або обумовлених договором. Отже, мета такого страхування - компенсування шкоди.
Відповідно до статті 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Пунктом 2 частини першої статті 980 ЦК України встановлено, що предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Згідно зі статтею 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
За приписами статті 989 ЦК України та статті 21 Закону України «Про страхування» страхувальник зобов'язаний, зокрема, вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенню; повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника.
У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).
Частиною першою статті 21 Закону України встановлені обов'язки страхувальника: 1) своєчасно вносити страхові платежі; 2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору; 4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Пунктом 11.1.1.2 договору страхування передбачено, що при виникненні події, що в подальшому може бути кваліфікована як страховий випадок, у зв'язку з якою страхувальник/вигодонабувач звертається до страховика з вимогою про виплату страхового відшкодування, страхувальник зобов'язаний негайно, але не пізніше 6-ти годин, як тільки страхувальнику стане відомо про такі події повідомити страховика за телефоном 311 або 0-800-50-311-5 або (044) 537-6-311 та надати інформацію відповідно до п. 11.1.5 цих ЗУС.
Виходячи зі змісту відмови відповідача, саме невиконання цих умов договору останній визначив як підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Суд з таким твердженням не погоджується.
Положення статей 11, 525, 526, 629 ЦК України дають підстави для висновку, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від виконання умов якого не допускається.
При цьому статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підстави для відмови страховика у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування встановленні статтею 991 ЦК України та статтею 26 Закону України «Про страхування», згідно з якими страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Таким чином, як зазначив Верховний Суд під час розгляду цивільної справи № 444/3259/18 (постанова від 25.11.2020) у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.
Згідно наданої позивачем роздруківки вихідних дзвінків (а.с.34-35) 10.12.2019 о 00:36:19 год. останній здійснив вихідний дзвінок на номер 0-800-50-311-5, який тривав 277 секунд.
Тим самим, підтверджуються доводи сторони позивача про виконання ним умов договору, тоді як відповідач під час розгляду справи так і не долучив до матеріалів справи жодного доказу, що порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком.
Більше того, внаслідок ДТП було порушено кримінальне провадження та проводилось досудове розслідування, автомобіль був визнаний речовим доказом та в кінцевому одночасно із закриттям кримінального провадження постановою прокурора від 31.03.2020 (а.с.182 матеріалів кримінального провадження) був скасований арешт, який накладався на такий автомобіль. В такому випадку немає підстав для висновку, що саме внаслідок поведінки позивача відповідач був позбавлений можливості переконатись в тому, що подія є страховим випадком, тоді як з іншого боку ніщо не свідчить про те, що після закриття кримінального провадження та скасування арешту позивач перешкоджав відповідачу у встановленні дійсних обставин справи.
Тому, така відмова не може вважатись правомірною внаслідок чого суд визнає позов обґрунтованим та надалі переходить до вирішення питання про розмір відшкодування.
В свою чергу, що стосується тверджень відповідача про неподання позивачем повного пакету документів, суд такі визнає безпідставними оскільки з вказаних підстав відповідач не відмовляв позивачу у виплаті страхового відшкодування та не згадував про вказані порушення у своєму листі-відмові.
Щодо розміру страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
За змістом частини першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов'язаних із не наданням доказів.
Згідно долученого позивачем звіту про оцінку вартості (розміру) збитків від 15.06.2020 (а.с.31-33), загальний розмір збитків становить 266 295,74 грн.
Відповідач, як вбачається, не проводив свого розрахунку заподіяних збитків та крім цього, не надав суду доказів на спростування поданого позивачем звіту. Як наслідок, суд погоджується з доводами позивача щодо розміру стягуваних збитків та ухвалює рішення про задоволення позову в цій частині в повному обсязі.
Щодо стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Пунктом 9.5.5 договору передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну сплату страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику/вигодонабувачу пені за кожен день прострочення платежу у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період прострочення.
Позивач натомість, провів обрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що не відповідає умовам договору.
Тому, суд погоджується з доводами відповідача в цій частині та ухвалює рішення про зменшення пені, яка підлягає стягненню до суми 3941,17 грн.
Крім того, підлягають стягненню обраховані позивачем кошти згідно статті 625 ЦК України.
Так, відповідно до цієї норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
В свою чергу, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Згідно наданих позивачем розрахунків, які перевірені та прийняті судом як такі, що проведені фахово та відповідають вимогам чинного законодавства, з відповідача також належить стягнути 1837,44 грн. інфляційних втрат та 3230,46 грн. трьох відсотків річних.
Щодо третьої особи, яка є вигодонабувачем за договором страхування.
Згідно частини першої статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи.
Згідно з частиною другою статті 985 ЦК України страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 листопада 2018 року у справі № 910/18954/17 зроблено висновок, що якщо вигодонабувач відмовився від права, наданого йому на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, тоді вигодонабувач буде третьою стороною у справі, якщо ж ні - належним позивачем має бути вигодонабувач.
Згідно частини третьої статті 12 ЦК України особа може відмовитися від свого майнового права.
Вигодонабувач АТ «Креді Агріколь Банк» виразило свою волю і надіслало позивачу листа № 12410/559 від 30.04.2021, згідно якого не заперечувало, що позивачем у цій справі був саме ОСОБА_1 , що свідчить про відмову банку як вигодонабувача від встановленого договором права на отримання страхових виплат.
Отже, оскільки банк як вигодонабувач відмовився від права на отримання страхових виплат права на отримання страхової виплати, позивач у справі є належним та вправі пред'являти вимогу до страховика.
У підсумку, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат.
Частино першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно п. 3 ч. 2 цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У вказаному нормативному акті не визначено меж його дії, але, враховуючи характер правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства й наявності в цивільних правовідносинах такої «слабкої сторони», як споживач, можливо дійти висновку, що вказаним Законом регулюються відносини, які виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, страхування, фінансово-кредитних послуг тощо. Такі відносини можуть виникати з актів законодавства або інших угод, які йому не суперечать.
Крім того, як зазначив Верховний Суд під час розгляду справи № 444/3259/18 (постанова від 25.11.2020) системно проаналізувавши приписи Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємному зв'язку з положеннями ЦК України та Законом України «Про страхування», можливо дійти висновку, що умови договору страхування, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. І захистити цю «слабку сторону» є обов'язком держави.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору такий пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача безпосередньо в дохід держави, що становить 2753 грн.
В своїй першій заяві по суті справи позивач не повідомляв орієнтовного розрахунку судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи. Крім того, він також не подав доказів про такі витрати до завершення розгляду справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.
Відповідач також не повідомляв в своїй першій заяві по суті справи орієнтованого розрахунку судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи. Крім того, він також не подав доказів про такі витрати до завершення розгляду справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат пропорційно відхиленій частині позовних вимог.
Аналогічною є позиція суду відносно третьої особи, яка також не подала доказів про понесені судові витрати та не повідомляла суд про їх розмір.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,77-82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 509, 526, 625, 979-982, 984, 985, 990, 991, 1166, 1187 ЦК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» ( м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40 ЄДРПОУ20782312) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на банківський рахунок НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк» (м. Київ, вул. Пушкінська, 42/2, ЄДРПОУ 14361575) страхове відшкодування в розмірі 266 295,74 грн. (двісті шістдесят шість тисяч двісті дев'яносто п'ять грн. сімдесят чотири коп.), пеню в сумі 3 941,17 грн., інфляційні втрати в сумі 1 837,44 грн., 3% річних в сумі 3 230,46 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» 2 753 грн. судового збору в дохід держави.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 11.10.2021 року.
Суддя: Леньо С. І.