Справа № 463/1826/17
Провадження № 2/463/923/21
06 вересня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді Гирич С. В.
з участю секретаря судового засідання Попович Х.І.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
в м. Львові
у відкритому судовому засіданні,
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вест» про визнання кредитних договорів недійсними, -
ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором №500993896 від 25.07.2016 року в розмірі 25 323,75 грн.
ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до відповідачів, просить: визнати п.2.8 комісійна винагорода банку за обслуговування кредитного договору №500524005 укладеного 30.10.2014 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» недійсним;
визнати п.2.8 пункт договору щодо комісійної винагороди за обслуговування кредитного договору №500993896 укладеного 25.07.2015 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» недійсним;
зобов'язати ПАТ «Альфа-Банк», ТзОВ «Фінансова компанія «Веста», ТзОВ «Вердикт Капітал» здійснити відповідний перерахунок та стягнути на користь ОСОБА_2 безпідставно (зайво) сплачені кошти на підставі п.2.8 Кредитного, договору №500524005 від 30.10.2014 р., п.3.1 Кредитного договору №500978365 від 26.05.2015 р. в погашення зобов'язання за кредитним договором №500993896 від 25.07.2016 р.;
визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги №29-01/19/1 від 29.01.2019 року укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Веста» та ТзОВ «Вердикт Капітал» в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №500993896 від 25.07.2016 р. укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 .
Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору №500993896 від 25.07.2016 року відповідач отримав кредит у розмірі 22 220,17 грн. строком від 25.07.2016 року до 26.07.2018 року. Відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Банк виконав свої обов'язки за кредитним договором у повному обсязі. В той час як відповідач взятих на себе зобов'язань за договором не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 13.03.2017 року становить 23 689,03 грн. та складається з заборгованості за кредитом - 21 141,06 грн., заборгованості за відсотками - 1347,97 грн., штрафу - 1200,00 грн.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 01 листопада 2017 року скасовано заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11.08.2017 року за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №500993896 від 25.07.2016 року в розмірі 23 689,03 грн., судових витрат в розмірі 1600 грн. та призначено справу до судового розгляду в загальному порядку.
23 лютого 2018 року до суду поступила зустрічна позовна заява, яку відповідач мотивує тим, що 30.10.2014 року між сторонами було укладено кредитний договір до укладеного договору №500524005, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 18 848,19 грн строком від 30.10.2014 року до 31.10.2017 року. Банк виконав свої обов'язки за кредитним договором №500524005 від 30.10.2014 року, у відповідності до якого позивач отримав від відповідача грошові кошти в сумі 18 848,19 грн терміном до 31.10.2017, зі сплатою 0,01 відсотків на рік, та комісією за інші послуги банку в розмірі 752,00 грн. від виданого кредиту щомісячно. Які саме інші послуги банку ніхто не пояснив. Також позивач не отримав від відповідача під час укладання Кредитного договору, не надав додаткової інформації, що у відповідності до ст. 11 Закону "Про захист прав споживачів" відповідач зобов'язаний був надати позивачу під розписку. Відповідач при видачі кредиту не має права порушувати принципи кредитування, у відповідності до ст. 4 Закону "Про банки й банківську діяльність". Окрім цього, Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно з яким за положеннями ч.5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) її повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з момент укладення договору.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту, якщо вони визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу Украйні підставою недійсності правочину с недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оскільки, кредитний договір №500978365 від 26.05.2015 укладався з метою погашення боргу за кредитним договором №500524005 від 30.10.2014 р. та кредитний договір №500978365 від 26.05.2015 для погашення боргу за кредитним договором №500993896 від 25.07.2016 р., тобто істотна умова договору ціна (сума кредиту) визначалась із первинної суми що боргу, що виник з кредитного договору №500524005 від 30.10.2014 р. Таким чином, визнання кредитного договору №500524005 від 30.10.2014 р. зумовить недійсність договорів які виникли на підставі нього.
Від позивача до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву в якій зазначає, що ОСОБА_2 у своїй позовній заяві посилається на ненадання банком письмової інформації передбаченої ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Частина 2 статті 11 зазначеного закону передбачає, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі. Таке письмове повідомлення споживача було здійснено банком, що підтверджується пункті 5. Кредитного договору №500524005 від 30.10.2014 р. позивач своїм підписом визнав, що «Підписанням цього договору Позичальник підтверджує, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту і тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки, значення абсолютного подорожчання Кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією надання якої вимагає чинне в законодавство, в тому числі інформацією надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, які йому роз'яснені, зрозумілі, не потребують додаткових тлумачень та з якими він цілком згодний...»
Відповідальність за порушення ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачена ст.ст. 15, 23 цього закону, і не містить визнання недійсним договору. Тому, позивачем вибрано невірний спосіб судового захисту, оскільки відсутні | правові підстави для визнання кредитного договору недійсним.
Правова позиція ВСУ на котру позивається ОСОБА_2 встановлює, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, однак в кредитному договорі має бути чітко зазначено за які саме послуги за вказану комісію надаються. Разом із тим зазначена позиція взагалі не стосується кредитного договору №500524005 від 30.10.2014 року, оскільки в такому чітко визначені послуги за котрі банком нараховується комісія - п.2.8. Кредитного договору.
Оскаржуваний договір укладений 30.10.2014 року, а тому строк позовної давності закінчився 30.10.2017 року. Разом із тим, ОСОБА_2 подає позов про захист прав споживачів лише 23.02.2018 р., відповідно пропустивши трьохрічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Від ОСОБА_2 до суду поступило заперечення на відзив.
Зазначає, що кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо зняття грошей з рахунку стосуються його виконання, а не укладення, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні. Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі 6-63цс12. Згідно з ч.3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в редакції чинній на момент укладання кредитного договору, банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, в редакції чинній на момент укладання кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Позивачем було нараховано, а відповідачем сплачено комісію відповідно до умов кредитного договору на користь банку, що суперечить ч.3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п.3.6 6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Банком в договорі не зазначено, які саме послуги «управління» надаються банком за вказану ним комісію, що суперечить .3.6 6 Правил, на що також звертає увагу Верховний Суд України у правовій позиції №6-1746цс16 від 16.11.2016 року. Суд дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.
Така ж правова позиція щодо перебігу позовної давності в постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15. Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Положення частини п'ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину. Постановою Верховного суду України від 03.02.2016року по справі №6-75цс15 передбачено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, шо створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Таким чином, в кожному конкретному випадку підлягають застосуванню ті чи інші норми права, які разом з відповідною судовою практикою, дають можливість досягти відповідний результат, на який розраховує споживач кредитно - фінансових (кредит, депозит, банківський рахунок, тощо) послуг та захиститися від необґрунтованих дій з боку банківських установ.
10 вересня 2018 року до суду поступила заява відповідача про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом. Також в заяві зазначає, що разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнані недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку або повернення зайво сплачених коштів. Такий правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2018 року закрито підготовче провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитних договорів недійсними та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2019 року замінено позивача АТ «Альфа Банк» на правонаступника ТзОВ «Вердикт Капітал» у цивільній справі в частині вимог Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , третіх осіб ТзОВ «Вердикт Капітал», ТзОВ «Фінансова компанія «Веста» про стягнення заборгованості
Окрім цього, до суду 07.11.2019 року поступила заява від представника відповідача про збільшення позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, дав аналогічні пояснення. Також заперечив проти зустрічного позову з підстав, зазначених у відзиві.
Представники відповідача та відповідач проти первісного позову заперечили, а зустрічний позов - підтримали.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи 25.07.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір №500993896, згідно з яким відповідачу надано кредит у розмірі 22 220,17 грн. строком від 25.07.2016 року до 26.07.2018 року.
Відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Згідно з п. 5 договору кредит надається для погашення заборгованості за кредитним договором №500978365 від 25.05.2015 р. шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , що відкритий позичальнику в ПАТ «Альфа-Банк».
Також вбачається, що 26.05.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір №300978365 відповідно до укладеного договору відповідачу надано кредит у розмірі 20 163,51 грн. строком від 26.05.2015 року до 26.05.2018 року.
Відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Згідно з договором кредит надавався для погашення заборгованості за кредитним Договором №500524005 від 30.10.2014 р. шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позичальника, що відкритий позичальнику в ПАТ «Альфа-Банк».
Також вбачається, що 30.10.2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Кредитний договір до укладеного договору №500524005, відповідно до якого Позивач отримав кредит у розмірі 18 848,19 грн. строком від 30.10.2014 року до 31.10.2017 року. Відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Сторони визнають, що банк виконав свої обов'язки за кредитним договором №500524005 від 30.10.2014 року у відповідності до якого позивач отримав від відповідача грошові кошти в сумі 18 848,19 грн. терміном до 31.10.2017, зі сплатою 0,01 відсотків на рік, та комісією за інші послуги банку у розмірі 752,00 грн. від виданого кредиту щомісячно.
Разом з тим, відповідач свої позовні вимоги мотивує тим, що позивач не отримав від відповідача під час укладання Кредитного договору додаткової інформації, що у відповідності до ст. 11 Закону "Про захист прав споживачів" відповідач зобов'язаний був надати позивачу під розписку, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.
Дійсно, Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно з яким за положеннями ч.5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Як встановлено в судовому засіданні, відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку.
В постанові Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 висвітлена правова позиція, що відповідні дії є незаконним.
Так несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції» чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачиться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Аналіз указаних норм дав підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за: обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту, якщо вони визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Результат аналізу вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь- яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачиться на користь споживача.
У пункті 2.8 кредитного договору №500524005 від 30.10.2014 р встановлено, що комісійна винагорода банку за управління кредитом у розмірі 3,99 %, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, крім того, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавалися відповідачу як позичальнику; окрім цього за приймання готівкових коштів з перерахунком для зарахування на рахунок в касах банку - 35 грн; за виконання операцій переказу коштів за допомогою програмного технічного комплексу самообслуговування агентів банку -1,8 % від суми переказу (без ПДВ).
Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 висловив правову позицію, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного бойку України від 10 травня 2007 року № 168» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має оплатити на користі» банку за дії, які банк здійснює на власну користь (волання оправи» договору облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання
споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс 16, у постановах Верховного суду України справі №182/2725/16 ц від 08.08.2018 р., у справі №753/6484/16ц від 05.07.2018 р.
Таким чином суд погоджується із доводами відповідача та його представника щодо наявності підстав для визнання п.2.8 пункт договору щодо комісійної винагороди за обслуговування кредитного договору №500993896 укладеного 25.07.2015 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» недійсним.
Разом з тим, згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).
Дійсно, оскаржуваний договір №500524005 укладений 30.10.2014 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк». Разом із тим, ОСОБА_2 подає позов лише 23.02.2018 р., відповідно пропустивши трьохрічний строк позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦK України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.
Таким чином, суд погоджується із доводами представника позивача щодо того, що в частині вимоги про визнання п.2.8 комісійна винагорода банку за обслуговування кредитного договору №500524005, укладеного 30.10.2014 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» недійсним, відповідачем пропущено строк позовної давності у зв'язку із чим в цій частині слід в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Окрім цього, у разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнані недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку або повернення зайво сплачених коштів. Такий правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17.
Таким чином, визнання п.2.8 кредитного договору №500524005 від 30.10.2014 р. зумовить перерахунок сум виданих банком на погашення заборгованості згідно кредитних договорів №500978365 від 26.05.2015, №500993896 від 25.07.2016 р., а тому в цій частині вимоги відповідача є також підставними.
Щодо первісного позову, то в цій частині слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.
З врахуванням встановлення судом підстав для визнання п.2.8 пункт договору щодо комісійної винагороди за обслуговування кредитного договору №500993896 укладеного 25.07.2015 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» недійсним, суд позбавлений можливості перевірити та встановити належним чином розмір заборгованості за кредитним договором, а тому суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити за недоведеності розміру заборгованості, яку банк вправі вимагати сплатити відповідачем без врахування незаконно нарахованої комісійної винагороди.
Окрім цього, зустрічну позовну заяву в частині вимоги визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги №29-01/19/1 від 29.01.2019 року укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Веста» та ТзОВ «Вердикт Капітал» в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №500993896 від 25.07.2016 р. укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 слід залишити без розгляду з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст.49 Цивільного процесуального кодексу України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскільки відповідачем подано заяву про збільшення позовних вимог після закриття підготовчого провадження 27 листопада 2018 року, а тому слід вказану заяву залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 2, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд
в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором №500993896 від 25.07.2016 року в розмірі 25 323,75 грн. - відмовити за безпідставністю.
Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вест» задоволити частково.
Визнати п.2.8 пункт договору щодо комісійної винагороди за обслуговування кредитного договору №500993896 укладеного 25.07.2015 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» недійсним.
Зобов'язати ТзОВ «Вердикт Капітал» здійснити відповідний перерахунок безпідставно (зайво) сплачених коштів на підставі п.3.1 Кредитного договору №500978365 від 26.05.2015 р., зарахувавши їх в рахунок погашення зобов'язання за кредитним договором №500993896 від 25.07.2016 р.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вест» про визнання п.2.8 комісійна винагорода банку за обслуговування кредитного договору №500524005 укладеного 30.10.2014 р. між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа-Банк» недійсним, - відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Зустрічну позовну заяву в частині вимоги визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги №29-01/19/1 від 29.01.2019 року укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Веста» та ТзОВ «Вердикт Капітал» в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №500993896 від 25.07.2016 р. укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 - залишити без розгляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного тексту судового рішення - 16 вересня 2021 року.
Суддя: Гирич С. В.