Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
12 жовтня 2021 р. № 520/14999/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: 1) визнати протиправним та дискримінаційним :
- рішення, що оформлено протоколом № 24 від 15.09.2017 року в тій частини, в якій воно стосується вимог Позивача на отримання пенсії за період з 07.10,2009 по 12.09.2017 року;
- дії Відповідача, в частини відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 по 12.09.2017 року;
- бездіяльність Відповідача, щодо невиплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 12.09.2017 року;
2) зобов'язати Відповідача - Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період 07.10.2009 по 12.09.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування вимог заявленого позову позивач зазначає, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. справа №25-рп/2009, яким були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон.
Позивач зазначає також, що всі ці дії, бездіяльність та рішення пенсійного органу, по відношенню до позивача, ж представника групи громадян України, що постійно мешкають в Ізраїлі, на відміну від його відношення, до громадян проживаючих в Україні, свідчить про заборонену ст.24 Конституції України дискримінацію прав Позивача, за ознакою, пов'язаною із його місцем проживання. В результаті допущеної дискримінації по відношенню до позивача, за ознакою, пов'язаною із його місцем проживання, відповідач істотно погіршує його майновий стан в порівнянні з пенсіонерами, що проживають в Україні
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження по справі.
Копія ухвали направлена сторонам по справі, відповідачу запропоновано надати відзив на позов.
Відповідачем надано відзив на позов, в якому ГУ ПФУ у Харківській області з вимогами поданого позову не погоджується. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що доводи позивача, що управлінням не було вчинено дій направлених на нарахування компенсації втрати частини доходів, вважаємо безпідставними, оскільки управлінням нарахування пенсії позивачу до винесення судового рішення не відбувалось, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 по справі №820/2258/18 було виконано в повному обсязі та сплачено заборгованість. Іншого діючим законодавством та судовим рішенням не передбачено.
Відповідач зазначає, що статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів ; зв'язку з порушенням строку їх виплати» № 2050-ІІІ підприємства установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацій громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, 1 тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянин; пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу 5 встановлені строки його виплати.
Відповідно до ч.1 ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 18.01.1996 по досягненню пенсійного віку та наявності 39 років страхового стажу, що підтверджується копією трудової книжки, була призначена пенсія за віком.
18.01.1996 ОСОБА_1 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
До виїзду за кордон позивач була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_2 .
З 1996 року пенсія ОСОБА_1 не виплачувалась.
Із матеріалів справи вбачається, що 13.09.2017 представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова особисту заяву позивача про поновлення пенсії
Листом від 26.09.2017 № 263/С-11 Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повідомило позивача про прийняте рішення комісії розгляду спірних питань при призначенні (перерахунку) пенсії, що оформлене протоколом № 24 від 15.09.2017.
Так, відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 відмовлено в поновленні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із тим, що заява та документи для поновлення виплати пенсії подані з порушенням чинного законодавства України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду з позовом, в якому просила суд зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацію втрати частини доходів.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 року по справі № 820/2258/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог про зобов'язання Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 12.09.2017 залишено без розгляду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2018 р. по справі № 820/2258/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13.09.2017 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсації втрат частини доходів. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вказане рішення набрало законної сили.
Відповідно до частини 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Предметом розгляду у даному провадженні є поновлення та виплата пенсії за віком позивачу у період саме з 07 жовтня 2009 року по 17 жовтня 2018 року шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Таким чином, у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Рішенням суду по справі № 820/2258/18, яке набрало законної сили встановлено, що ОСОБА_1 , як громадянка України має право на виплату призначеної їй пенсії та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13.09.2017 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсації втрат частини доходів.
Суд зазначає, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Однак відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.
За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
За таких обставин суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення пенсійного органу, що оформлено протоколом № 24 від 15.09.2017 року в тій частини, що стосюється вимог позивача на отримання пенсії за період з 07.10.2009 по 12.09.2017 року, а тому - вимоги заявленого позову в цій частині підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, оскільки суд дійшов висновку про те, що оскаржуваним рішенням порушені права позивача, а також про протиправність дій відповідача в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії у період з 07.10.2009 року по 12.09.2017 року, суд дійшов висновку про задоволення позову і в частині зобов'язання відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року по 12.09.2017 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стосовно вимог заявленого позову в частині визнання протиправними дій відповідача, в частини відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 по 12.09.2017 року та визнання протиправною бездіяльність відповідача, щодо невиплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 12.09.2017 року -суд приходить до висновку, що такі по суті є тотожними між собою, а тому в частині вимог заявленого позову про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати недоотриманої позивачу пенсії у зазначений період - суд відмовляє.
Щодо вимог провести поновлення виплати пенсії позивачу з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Стаття 3 даного Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачає, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно ч. 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Як передбачено ч.4 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до положень ст. ст. 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно положень п.2 та 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1 - 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 18 липня 2018 року (справа № 490/6755/15-а), від 12.02.2019 (справа №814/1428/18) та від 15.04.2019 року (справа №727/7818/16-а (адміністративне провадження №К/9901/45555/18).
Таким чином, наявні правові підстави вважати, що недоотримана пенсія підлягає індексації та компенсації.
У зв'язку з вищевикладеним позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень). У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Розподіл інших судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково .
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що оформлено протоколом № 24 від 15.09.2017 року в частини відмови ОСОБА_1 в отриманні пенсії за період з 07.10,2009 по 12.09.2017 року.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в частини відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 по 12.09.2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію за період 07.10.2009 по 12.09.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ14099344) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по оплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривен 00 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кухар М.Д.