Справа № 399/376/21
Провадження № 2/399/220/2021
Іменем України
29 вересня 2021 року селище Онуфріївка
Онуфріївський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Лях М.М., за участю секретаря судового засіданння Гриценко Т.М., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Онуфріївка в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю,
встановив:
До Онуфріївського районного суду Кіровоградської області з позовом звернувсь ОСОБА_1 до відповідачки ОСОБА_3 , в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначив, 01 квітня 2003 року вони разом з відповідачем уклали договір безоплатного користування квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на один місяць. Відповідно до ст. 324 Цивільного кодексу Української РСР від 30.10.1999 року, який був чинний на той час, за договором безоплатного користування майном одна сторона зобов'язується передати або передає майно у безоплатне тимчасове користування другій стороні, а остання зобов'язується повернути те ж майно.
Після закінчення строку, на який укладався договір безоплатного користування, і по даний час він продовжує відкрито користуватися даною квартирою, не приховує, що володіє і користується нею. Крім того, за весь час його володіння квартирою, ні відповідач, ні будь-хто інший не пред'являв до нього вимоги про повернення вказаної квартири. Відповідно до ч. 3 ст. 344 Цивільного кодексу України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Позивач зазначив, що відповідно до ч. 10, вказаної Постанови Пленуму ВСУ, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору з його власником (оренди, зберігання тощо), який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності за відповідними вимогами (частина третя статті 344 ЦК). При цьому строк позовної давності починає обчислюватись з моменту закінчення строку дії договору, якщо інший строк повернення речі не був установлений самим договором. Строк дії укладеного між ним та відповідачем договору безоплатного користування сплив 01 травня 2003 року. Відтак, строк позовної давності за даним договором почався 01 травня 2003 року і становить 3 (три) роки, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, і закінчився 01 травня 2006 року. Враховуючи, що право власності на майно за набувальною давністю визнається лише на підставі рішення суду, він змушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 08.06.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
01.09.2021 року на адресу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Старікової Н.О. надійшли пояснення щодо мотивів та підстав позову, відповідно до яких зазначено, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку набувальної давності не підлягає задоволенню, оскільки позов побудований на вільному тлумаченні статті 344 Цивільного Кодексу без врахування позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах. Правова позиція в даних правовідносинах є досить однозначною, в постанові ВП ВС від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), де зазначено, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. Посилання позивача на усний договір ним і відповідачем, щодо користування майном, є неукладеним. З огляду на той факт, що спірна квартира до сьогодні є власністю померлої матері відповідача, згідно Довідки Світловодського МБТІ від 11.08.2021 року і вона не отримувала свідоцтва про право на спадкування після її смерті, то і на час домовленостей і на сьогодні, розпорядження майном, яке їй не належить на праві власності, могло бути можливим виключно на підставах передбачених ст. 397 та/або 1000 ЦК України, тобто за дорученням власника або за будь-яким іншим договором.
Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та пояснив, що з квітня 2003 року і по даний час він добросовісно і відкрито користується квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Даною квартирою він користується вже більше 18 років і заволодів нею на підставі договору з відповідачем, що підтверджує добросовісність володіння. Він не приховував володіння квартирою, відкрито користується нею і зберігає там належні йому речі. За увесь час користування квартирою він жодного разу не отримав вимогу про повернення квартири ані відповідачеві, ані будь-яким третім особам. До того ж, відповідач взагалі втратила будь-який інтерес до спірної квартири. Вказане майно позивач набув добросовісно з відома відповідача; увесь час користувався ним вільно і відкрито; претензій з боку зацікавлених осіб, зокрема відповідача, щодо користування квартирою, не отримував. Всі ці обставини дають можливість зробити висновок, що відповідачу весь цей час було байдуже до квартири і вона дійсно втратила інтерес щодо неї. Посилання відповідача на те, що вона не прийняла спадщину, а відтак не є власником майна і не могла укласти договір, не узгоджується з нормами чинного законодавства.
Таким чином, відповідач набула право на квартиру з часу смерті її матері і мала право укладати договір. Тому просив суд не брати до уваги дані посилання відповідача при вирішенні справи. Також відповідач вказує, що крім неї на час смерті її матері були зареєстровані і інші особи які могли б заявляти права на спадкове майно, але такі обставини також не відповідають дійсності і чинному законодавству. Так, у відповідності до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. У даному ж випадку відповідач є єдиним спадкоємцем першої черги, спадщину прийняла, тому інші особи, які були зареєстровані у вказаній квартирі, усуваються від спадкування.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала та просила в його задоволенні відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Старікова Н.О. позов не визнала та заперечила проти його задоволення з підстав зазначених в письмових поясненнях, що подані до суду.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що проживає в квартирі, яка знаходиться поряд зі спірною квартирою та підтвердила, що ОСОБА_1 , дійсно, користується вільно і відкрито нею багато років, натомість ОСОБА_3 вона біля квартири не бачила багато років. ОСОБА_3 взагалі виїхала з селища Онуфріївки.
Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, свідка, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з архівними даними Світловодського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації право власності на квартиру АДРЕСА_3 станом на 01.01.2013 належало гр. ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло 20.08.2002 р., виданого Онуфріївським районним комбінатом комунальних підприємств, що підтверджується архівною довідкою № 814 від 27 червня 2018 року /а.с. 6/.
Згідно технічного паспорта виготовленого 09.08.2018 року на квартиру АДРЕСА_3 , замовником технічної інвентаризації зазначено ОСОБА_1 , що підтверджується копією зазначеного технічного паспорта /а.с. 8-9/.
Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 64925623 від 27.05.2021 року видно, що за параметрами запиту ОСОБА_5 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спадковому реєстрі інформація відсутня /а.с.10/.
Згідно висновку про вартість майна, проведеного на підставі даних, представлених замовником, після вивчення фінансової та технічної документації, після проведення натурного огляду, після консультації з фахівцями, з врахуванням загальних положень та обмежень, з використанням стандартів та методик, затверджених законодавством України, ринкова вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_4 , станом на 07.06.2021 року склала 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень /а.с. 25/.
Відповідно копії запису акта про смерть № 24 від 21.03.2003 року, встановлено, що ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті двохстороння зливна пневмонія, документ що підтверджує факт смерті - Лікарське свідоцтво про смерть № 37 видане Онуфріївською ЦРЛ 21.03.2003 року /а.с. 46/.
Згідно з Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть № 00031629467 від 13.07.2021 року встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась в с. Інгульське Устинівського району Кіровоградської області, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 62 років. /а.с.47/.
Відповідно копії запису акта про одруження № 06 від 05.03.2002 року, встановлено, що шлюб ОСОБА_6 з ОСОБА_7 зареєстровано 05.03.2002 року Онуфріївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 06 (а.с. 48).
Згідно з Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 00031644093 від 14.07.2021 року встановлено, що шлюб ОСОБА_6 з ОСОБА_7 зареєстровано 05.03.2002 року Онуфріївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 06 /а.с.49-50/.
Відповідно копії запису акта про народження № 65 від 20.12.1971 року, та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00031772921 від 22.07.2021 року, встановлено, що ОСОБА_8 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в сел. Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області, та батьками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_9 /а.с. 62-64/.
Згідно копії актового запису про шлюб № 6 від 27.08.1994 року виконавчим комітетом Петрівської сільської ради Глобинського району Полтавської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 /а.с. 87/.
Згідно з архівними даними Світловодського міжміського бюро технічної інвентаризації право власності на квартиру АДРЕСА_3 станом на 01.01.2013 належало гр. ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло 20.08.2002 р., виданого Онуфріївським районним комбінатом комунальних підприємств, що підтверджується архівною довідкою № 850 від 11 серпня 2021 року /а.с. 93/.
ОСОБА_5 , на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 20.08.2002 року /а.с. 94/.
Відповідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні № 54 від 18.06.2009 року встановлено, що до складу сім'ї (зареєстрованих) за адресою АДРЕСА_5 входять ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , 1971 року народження, ОСОБА_7 , 1971 року народження та ОСОБА_13 , 2009 року народження /а.с. 97/.
Згідно ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов'язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 76-81 ЦПК. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ЦПК України). Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до частин першої та другої ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістомстатті 2 ЦК Україниє фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьоїстатті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина другастатті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбаченістаттею 344 ЦК України.
Такого правового висновку дійшла велика палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
До змісту права власності належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
За змістом п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
У відповідності до вищенаведених норм матеріального права, ознаками володіння, необхідними для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне, відкрите та безперервне володіння, які повинні мати місце одночасно.
Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що спірне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 станом на 01.01.2013 належало гр. ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва № 110 про право власності на житло 20.08.2002 р., виданого Онуфріївським районним комбінатом комунальних підприємств.
Згідно з Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть № 00031629467 від 13.07.2021 року встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась в с. Інгульське Устинівського району Кіровоградської області, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 62 років.
Відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні № 54 від 18.06.2009 року встановлено, що до складу сім'ї (зареєстрованих) за адресою АДРЕСА_5 входять ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , 1971 року народження, ОСОБА_7 , 1971 року народження та ОСОБА_13 , 2009 року народження.
Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №64925623 від 27.05.2021 року видно, що за параметрами запиту ОСОБА_5 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спадковому реєстрі інформація відсутня.
Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України (далі ЦК України), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.
Судом встановлено, що спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто під час дії ЦК УРСР, а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлої.
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом; Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом; якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.
Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно з положеннями статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно доказів, які були досліджені в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 , яка є дочкою померлої ОСОБА_5 , тобто спадкоємцем першої черги, прийняла спадщину в установленому законом порядку, оскільки фактично вступила в управління та володіння майном. Від спадщини відповідно до ст. 553 ЦК УРСР не відмовлялась.
Таким чином, враховуючи, що спірне майно, згідно свідоцтва № 110 про право власності на житло 20.08.2002 р., виданого Онуфріївським районним комбінатом комунальних підприємств, має власника, позивач ОСОБА_1 володіє приміщенням протягом тривалого часу на підставі усних договірних зобов'язань (безоплатне користування), власник майна заперечує проти задоволення позовних вимог, що виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю. А тому, у позові слід відмовити.
На підставі ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати понесені позивачем, які складаються з судового збору слід залишити за ним.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 53, 54, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.
Судові витрати по справі залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Кропивницького апеляційного суду через Онуфріївський районний суд Кіровоградської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 6 жовтня 2021 року.
Суддя М.М. Лях