Справа № 619/4203/20
Провадження № 2/638/609/21
11 жовтня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретарів Межирицької В.Ю., Куценко К.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути заборгованість за договором позики від 23.10.2018 року у сумі 169 020,00 грн., 3% річних у сумі 9717,50 грн., моральну шкоду у сумі 8935,00 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 23.10.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 позичив грошові кошти у сумі 6000 доларів США строком до 23.11.2018 року. Умови договору були погоджені сторонами усно та на їх підтвердження складено відповідну розписку. Свої зобов'язання за договором позики відповідач не виконав. Станом на 23.09.2020 року період прострочення грошового зобов'язання складає 670 днів. Зазначає, що три проценти річних від простроченої суми складають 9717,50 грн. Крім того позивач просить відшкодувати моральну шкоду у сумі 8935,00 грн. та судовий збір у сумі 1900,00 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 189 572,50 грн.
Ухвалою судді Дергачівського районного суду Харківської області від 13.10.2020 року зазначену справу передано до Дзержинського районного суду м.Харкова за підсудністю.
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 04.12.220 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, в судове засідання не з'явився, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, у зв'язку з чим на підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.04.2021 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст.280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши вступне слово позивача, з'ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв'язку, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
Судом встановлено, що 23 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики у формі розписки, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 6000 доларів США строком до 23 листопада 2018 року включно, що підтверджується оригіналом розписки, яка долучена до матеріалів справи.
Однак ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконав, кошти у визначений строк не повернув.
Згідно з вимогами ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позикик внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, саме розпискою чи іншим борговим документом за вказаним договором позики за нормами матеріального закону підтверджується передання грошей за договором позики та отримання їх позичальником. Законодавцем визначено, що підчас розгляду справи категорії про стягнення боргу за договором позики, підлягає доказуванню факт укладення такого договору та факт невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення позики.
Відповідно до роз'яснень, викладених у правових позиціях Верховного Суду України про стягнення боргу за договором позики від 18.09.2013 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені грошовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строку та в порядку, що встановлені договором.
Виконання договору позики передбачає належне виконання позичальником обов'язку повернути позику в порядку, передбаченому ст. 1049 ЦК України. Договір позики є одностороннім, оскільки обов'язки виникають лише у однієї сторони - позичальника, а права - лише у позикодавця. На позичальника покладається обов'язок повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такої самої якості та такого самого роду, що були передані йому позикодавцем. Позичальник зобов'язується також сплатити винагороду (проценти за користування позикою), якщо договір не є безоплатним. Позикодавцеві належить право вимагати від позичальника повернення позики, та сплати процентів за оплатним договором позики.
Приписами законодавства встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527-545 ЦК України).
За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплати грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із ч.1,2 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
При розрахунку заборгованості за процентами від суми позики, позивачем взято суму заборгованості у розмірі 6000,00 дол. США та помножено на офіційний курс НБУ станом на 21.09.2020 року. Таким чином, сума заборгованості відповідача у гривнях склала 6000 дол. США*28,17 грн.(офіційний курс НБУ станом на 21.09.2020 року)= 169 020,00 грн.
Враховуючи неповернення ОСОБА_2 позивачу суми позики станом на день подачі даного позову, відповідач вважається таким, що прострочив зобов'язання, в зв'язку з чим сума боргу у розмірі 169 020, 00 грн. підлягає стягненню в судовому порядку.
Крім того, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).
Згідно наданих позивачем розрахунків 3% річних від суми позики становить 9717,50 грн., однак суд не може погодитись із наданими розрахунками з огляду на наступне.
Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними для сплати кредиторові.
Таким чином, за договором позики від 23.10.2018 року взято в борг 6000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 21.09.2021 року становить 169020,00 грн.; строк повернення боргу за розпискою - 23.11.2018 року, борг станом на дату подачі позову не повернутий, а отже 3% річних від простроченої суми станом за період з 24.11.2018 року по 23.09.2020 року, за підрахунком суду становить 9307,68 грн. (3% = 169020,00 [Сума боргу] ? 3% [Процентна ставка (%)] / 100% ? 670 [Кількість днів] / 365 [Кількість днів у році])
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Матеріали справи не містять жодних підтверджень або посилань на спричинення моральної шкоди позивачу, у зв'язку з чим суд вважає вимогу про відшкодування моральної шкоди необґрунтованою, та такою, що не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт неповернення ОСОБА_2 суми позики у розмірі 6000 доларів США, що станом на 21.09.2020 року становить 169 020,00 грн., на вказану суму підлягають нарахуванню 3% річних у розмірі 9307,68 грн., а отже загальна сума грошових коштів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 становить 178 327,68 грн.
Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 202, 207, 509, 526, 533, 610, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23 жовтня 2018 року в сумі 169 020 (сто шістдесят дев'ять тисяч двадцять) гривень 00 копійок, 3 відсотки річних у розмірі 9307 (дев'ять тисяч триста сім) гривень 68 копійок.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1783 (одна тисяча сімсот вісімдесят три) гривні 05 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 13.10.2021 року.
Сторони:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 від 03.01.2001 року, АДРЕСА_2 .
Головуючий - суддя: Д.В.Цвірюк