Дата документу 11.10.2021 Справа № 180/1435/18
11 жовтня 2021 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний № 180/1435/18
Провадження № 22-ц/807/3108/21
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2019 року, в складі судді Суркової В.П., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначало, що відповідно до укладеного договору № б/н від 23.09.2008 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 29000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2, п. 3.3 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 3.3 Умов та правил надання банківських послуг.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Укладений договір, відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, є договором приєднання. Крім того, відповідач користувався картковим рахунком, використовував кредитні кошти, тобто, в розумінні ч.2 ст. 642 ЦК України прийняв пропозицію.
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором, але відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим станом на 29 травня 2018 року виникла заборгованість у розмірі 13 637, 24 грн., яка складається з: 249, 94 грн. - заборгованість за кредитом; 8 368, 10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 131, 71 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250, 00 грн. - штраф (фіксована частина), 637, 49 грн. - штраф (процентна складова).
Ураховуючи зазначене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 23.09.2008 у розмірі 13 637, 24 грн., яка складається з: 249, 94 грн. - заборгованість за кредитом; 8 368, 10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 131, 71 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250, 00 грн. - штраф (фіксована частина), 637, 49 грн. - штраф (процентна складова), а також судові витрати у розмірі 1762, 00 грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 23.09.2008 у розмірі 13 637, 24 грн., яка складається з: 249, 94 грн. - заборгованість за кредитом; 8 368, 10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 131, 71 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250, 00 грн. - штраф (фіксована частина), 637, 49 грн. - штраф (процентна складова).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1762, 00 грн.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. звернулась до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2019 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2019 року - залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском банком строку позовної давності, а також стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 454, 00 грн. та 2 643, 00 грн., та витрат на правову допомогу в розмірі 10 727, 49 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, тому була позбавлена можливості надати свої заперечення та докази, що призвело до ухвалення заочного рішення без з'ясування істотних обставин справи. Зазначає, що не була ознайомлена з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», та «Тарифами Банку», та не підписувала їх.
Звертає увагу суду, що банк, звертаючись до суду з позовом у червні 2018 року, пропустив строк позовної давності, оскільки строк дії кредитної картки, яка була їй видана закінчився у грудні 2011 року.
Ураховуючи, що в суді першої інстанції вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, просить апеляційний суд застосувати строк позовної давності.
Від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Зазначає, що ОСОБА_1 особистим підписом в анкеті-заяві засвідчила, що вона погоджується з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», та «Тарифами Банку». Також нею підписано довідку про умови користування кредиткою «Універсальна», в якій викладено всі істотні умови. Дії відповідача з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості за кредитом та згоду з умовами кредитування, а розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості.
Вказує, що доводи апеляційної скарги про пропуском банком строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 9.12 Умов та Правил, договір діє впродовж 12 місяців з моменту його підписання, а якщо протягом вказаного строку одна із сторін не проінформує іншу про припинення дії кредитного договору, він автоматично лонгується на такий же строк,тому кредитний договір чинний та продовжує свою дію.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових правовідносин.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи зазначене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 23 вересня 2008 року ОСОБА_1 підписала заяву б/н, за змістом якої вона погодилась, що вказана заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були наданні останній для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 8).
За змістом вказаної заяви ОСОБА_1 отримала кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за № НОМЕР_1 , бажаний кредитний ліміт - 250, 00 грн., базова процентна ставка за кредитом 2,5% на місяць на залишок заборгованості.
Крім того, 23 вересня 2008 року ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій зазначено, що базова процентна ставка за кредитом 2,5% на місяць на залишок заборгованості, строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним, а також визначено умови щодо сплати неустойки (а.с. 9).
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 10-15).
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість за кредитним договором № б/н від 23.09.2008 станом на 29.05.2018 становить 13 637, 24 грн., яка складається з: 249, 94 грн. - заборгованість за кредитом; 8 368, 10 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 131, 71 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250, 00 грн. - штраф (фіксована частина), 637, 49 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 5-7).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Виходячи з положень ст.ст. 526, 1048-1050, 1054 ЦК України, зобов'язання за договором, в тому числі за договором кредиту, за яким кредитор надає кошти, а позичальник зобов'язується їх повернути зі сплатою процентів, є обов'язковими для виконання сторонами, мають виконуватися належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 23 вересня 2008 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 23 вересня 2008 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, неустойки та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Колегія суддів дійшла висновку, що вказані Умови та правила банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 23 вересня 2008 року.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Аналогічні положення містились в ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» станом на час підписання ОСОБА_1 заяви № б/н від 23.09.2008.
Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року.
Інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній до 07.07.2018), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, як, зокрема, особові рахунки та виписки з них. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).
Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
З виписки по особовому рахунку (т.1 а.с. 70-91, 123-127) вбачається, що ОСОБА_1 активувала кредитну картку та активно користувалась кредитними грошовими коштами, в тому числі, здійснювала платежі на повернення кредитних коштів.
Колегія суддів, дослідивши наявну у матеріалах справи виписку про рух коштів, яка є належним підтвердженням отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, користування ними та часткової сплати грошей в рахунок погашення заборгованості, вважає, що позивачем доведено факт отримання ОСОБА_1 кредиту в АТ КБ "ПриватБанк".
Із виписки по особовому рахунку вбачається наявність заборгованості за тілом кредитного договору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неналежне повідомлення судом першої інстанції її про час та місце розгляду справи, що позбавило її можливості надати в суді першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності та просить апеляційний суд застосувати позовну давність.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені доводи є обґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
У заяві про перегляд заочного рішення відповідач вказувала, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що вона не була належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не могла реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення (а.с. 57-64).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 про скасування вищезазначеного заочного рішення залишено без задоволення.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа №200/11343/14-ц, провадження 14-59/18), згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, у заяві про перегляд заочного рішення просила про застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа №200/11343/14-ц, провадження 14-59/18), вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин позовну давність.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Переривання перебігу позовної давності визначається ст.264 ЦК України.
Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.
Таким чином, за кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).
Як зазначалось, ОСОБА_1 , підписавши заяву від 23 вересня 2008 року, отримала кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за № НОМЕР_1 .
В матеріалах справи міститься копії кредитки «Універсальна» за № 5577212904243253, в якій вказано строк її дії - 12/11 (а.с. 67-68).
Отже, апеляційний суд виходить з того, що сторонами погоджено строк кредитування до останнього дня грудня 2011 року, що відповідає терміну дії картки № НОМЕР_1 .
Відтак, у межах строку кредитування, який відповідає строку дії картки до 31 грудня 2011 року відповідач повинна була, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти щомісячними платежами до 25 числа кожного місяця.
Оскільки перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки № НОМЕР_1 , тобто з 01 січня 2012 року, тому строк позовної давності за такою вимогою сплив 01 січня 2015 року. Позивач звернувся до суду з позовом у липні 2018 року, тобто поза межами загального строку позовної давності.
Переривання перебігу строку позовної давності судом не встановлено.
Отже, під час розгляду справи знайшли підтвердження доводи позивача про те, що відповідач неналежно виконувала свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, у результаті чого утворилась заборгованість за кредитним договором.
Водночас, позивач звернувся до суду з указаним позовом з пропуском строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, що є самостійною підставною для відмови у позові.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та неустойкою в межах строку кредитування не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском банком строку позовної давності.
Крім того, щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом та неустойки поза межами строку кредитування слід зазначити наступне.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
З огляду на наведене відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, неустойку до повного погашення заборгованості за кредитом.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом та неустойки за період з 01 січня 2012 року по 29 травня 2018 року задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Отже, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, передчасно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Ураховуючи викладене, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що апеляційна скарга задоволена, з Банку на користь відповідача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору у суді першої інстанції за подання заяви про перегляд заочного рішення у сумі 454 грн (а.с.65), а також зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції у сумі 2643, 00 грн (а.с.135), а всього на суму 3097, 00 грн.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідач просить стягнути з банку витрати на правову допомогу у розмірі 10 727, 49 грн.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на зазначене, положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
У відповідності до положень пункту 1 частини 2 статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Таким чином, склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Так, на підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Працевитим Г.О. надано Договір про надання правової допомоги від 26.02.2021, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого», ордер надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Працевитим Г.О. в Запорізькому апеляційному суді від 16.07.2021; додатковий договір від 26.02.2021 до Договору про надання правової допомоги від 26.02.2021, в якому визначено орієнтовний перелік послуг та їх вартість, розмір гонорару; акт №1 від 26.02.2021 надання послуг щодо ознайомлення з матеріалами справи в суді вартістю 1000, 00 грн. та підтвердження отримання адвокатом грошових коштів; акт №127 від 14.07.2021 надання послуг щодо ознайомлення з матеріалами справи в суді вартістю 1000, 00 грн.; акт № 126 від 14.07.2021 на надання послуг щодо написання заяви про перегляд заочного рішення суду вартістю 3000, 00 грн.; акт № 128 від 14.07.2021 на надання послуг щодо участі в судовому засіданні 05.05.2021 вартістю 1000, 00 грн.; акт № 130 від 14.07.2021 щодо гонорару за ведення справи в суді вартістю 2 727, 49 грн.
Ураховуючи, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, зважаючи на критерій дійсності таких витрат, апеляційний суд звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається, що адвокатом Працевитим Г.О. на підтвердження понесення відповідачем витрат на правову допомогу надано акти про надання послуг на загальну суму лише 8 727, 49 грн.
Крім того, надано два акти щодо виконання послуг з ознайомлення з матеріалами справи на суму 1000 грн. кожний, проте, з матеріалів справи вбачається, що адвокат Працевитий Г.О. ознайомлювався з матеріалами справи лише 17.03.2021 (а.с. 54).
Отже, відповідачем підтверджено витрати на правову допомогу в сумі 7 727, 49 грн.
Щодо оцінки критерію співмірності правових витрат слід зазначити наступне.
В пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
В постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок про те, що згідно з частинами п'ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, АТ КБ «ПриватБанк» не звернувся до апеляційного суду з клопотанням про зменшення заявлених відповідачем до відшкодування витрат на правничу допомогу, не спростував їх розмір та не довів неспівмірність цих витрат критеріям, встановленим у частині четвертої статті 137 ЦПК України, що унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу також не посилався на не співмірність заявлених відповідачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №465/3458/15-ц (провадження №61-19582св20).
Оскільки апеляційну скаргу задоволено, а відповідач понесла витрати на правничу допомогу в суді, при цьому позивач не надав своїх заперечень щодо заяви відповідача про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, та їх не співмірності, а понесені ОСОБА_1 витрати підтверджуються наданими суду апеляційної інстанції документами, то на АТ КБ «ПриватБанк» покладаються судові витрати, понесені ОСОБА_1 , в загальному розмірі 7 727, 49 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровичазадовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2019 рокув цій справі скасувати у та прийняти постанову наступного змісту:
В задоволенні позову акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 )судовий збір в розмірі 3097, 00 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 727, 49 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 11 жовтня 2021 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
І.В. Кочеткова