Дата документу 11.10.2021 Справа № 937/8544/20
Єдиний унікальний № 937/8544/20 Головуючий у 1 інстанції: Міщенко Т.М.
Провадження № 22-ц/807/2440/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
11 жовтня2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Кримської О.М.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 особі представника - адвоката Ващаєва Сергія Володимировичана заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Позов мотивовано тим, що 26 вересня 2019 року між нею, ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 виникла домовленість про те, що позивач надає відповідачу завдаток у розмірі 75000 грн, а відповідач зобов'язується продати позивачу базу у с. Примпосад. Підтвердженням передачі грошей відповідачу є розписка від 26.09.2019, в якій зазначено, що відповідач ОСОБА_1 отримала від позивача ОСОБА_2 завдаток у розмірі 75000 грн. В розписці не вказана дата, до якої сторони мають укласти договір купівлі-продажу, тому, на думку позивача, жодного договору не було укладено сторонами, оскільки термін виконання зобов'язання - це суттєва умова договору. До теперішнього часу відповідач безпідставно отримані грошові кошти не повернула, а в ході усних та телефонних розмов, письмового звернення з вимогою повернення 75000 грн, не виявляє бажання повертати грошові кошти, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх прав. Крім цього, на думку позивача, за весь час безпідставного користування відповідачем грошовими коштами в розмірі 75000 грн., на підставі ст.ст. 536, 1048 ЦК України, вона має сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами на рівні встановленої НБУ облікової ставки за період з 31.01.2020-16.11.2020 у розмірі 16845,21 грн.
Посилаючись на вказані обставини, просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 75000 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 16845,21 грн. та судовий збір у розмірі 918,46 грн.
Заочним рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 лютого 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові
кошти в сумі 75000 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами в
розмірі 16845,21 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 918,50 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 у особі представника - адвоката Ващаєва С.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що між сторонами існувала домовленість про купівлю-продаж майна, щодо реалізації якої сторони уклали попередню угоду та дійшли згоди про предмет продажу, його ціну та строк, до якого мають бути виконанні зобов'язання. Крім цього, сторони за взаємною згодою визначили передачу коштів як правовідношення із завдатку, що власноручно оформили розписками. Ця домовленість за змістом є правочином, та цей правочин судом не визнано недійсним (оспорюваний правочин), на підставі положень ст. 215 ЦК України. Отже вважає, що між сторонами у справі мала місце угода завдатку та угода про намір укладення договору купівлі-продажу у майбутньому. Таким чином, правовідношення сторін щодо зазначених у позові коштів виникли із договору, що виключає стягнення з відповідачки коштів як отриманих без достатніх правових підстав.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Бабкова Д.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вказано, що відповідачем на спростування правомірності набуття нею спірних коштів не було надано жодних належних та допустимих доказів, тому її доводи щодо правомірності набуття цих коштів ґрунтуються лише на припущеннях. Всі дії відповідача ОСОБА_1 вказують на те, що вона не мала на меті укладати договір купівлі-продажу, а отримавши вимогу позивача усіляко намагається ухилитися від обов'язку повернути кошти.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.
Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України слідує, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких згідно з ч. 6 статті 19 ЦПК України належать нескладні справи та справи, у яких ціна позову становить не більше 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, а також дослідивши новий доказ у вигляді розписки, долученої у справу відповідачем, з урахуванням постановлення оскаржуваного рішення в заочному порядку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із їх обґрунтованості, відтак наявності підстав вважати, що правовідносини виникли з безпідставного набуття грошових коштів відповідачем, що унормовані статтею 1212 ЦК України. Тому дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 75000 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 16845,21 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься розписка, згідно з якою 26 вересня 2019 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 завдаток за базу у с. Примпосад у розмірі 75000 грн (а.с.7).
ОСОБА_2 відповідачу 28.10.2020 була направлена вимога щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 75000 грн, яка була отримана ОСОБА_1 30.10.2020, але залишена останньою без уваги (а.с.8-10).
Як вбачається з позовної заяви, боржник станом на 16.11.2020 не повернула зазначених коштів позивачу, чого, зокрема, не заперечувала в ході розгляду справи.
ОСОБА_2 , звертаючись до суду з цим позовом про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, посилалась на ст. 1212 ЦК України, вказуючи, що ніякого договору між сторонами не було укладено, а тому відповідач утримує у себе ці кошти неправомірно.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.
Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 статті 11, ч.ч.1,2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
При цьому відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.
Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
ОСОБА_2 , звертаючись до суду з цим позовом, посилалась на те, що між нею та ОСОБА_1 у вересні 2019 року було досягнуто домовленості про те, що позивач надає відповідачу завдаток в розмірі 75 000 грн., а відповідач зобов'язується продати позивачу базу відпочинку у с. Примпосад.
На підтвердження передачі грошей відповідач надала розписку від 26.09.2019р., в якій зазначено, що відповідач отримала від позивача завдаток у розмірі 75 000 грн.
Відповідач не заперечувала отримання нею спірних коштів у визначеному розмірі,
тому вказані обставини згідно вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
В апеляційній скарзі відповідач вказувала, що судом не враховано, що фактично між сторонами було досягнуто домовленості про купівлю-продаж майна, щодо реалізації якої сторони уклали попередню угоду й дійшли згоди про предмет продажу, його ціну та строк, до якого мають бути виконані зобов'язання. А правовідносини із завдатку оформлені взаємно виданими одна одній розписками.
Крім розписки, яку було надано до справи позивачем, відповідач до заяви про перегляд заочного рішення у цій справі долучила іншу розписку, яку не змогла надати суду першої інстанції у зв'язку ухваленням у справі заочного рішення, яку саме вважає такою, що підтверджує правовідносини з купівлі-продажу.
Дослідженням цієї розписку встановлено, що вона написана від імені ОСОБА_2 та має такий зміст: «Я, ОСОБА_3 , дала задаток за базу «Приморский посад» в размере 3.000 долларов (75 000 гр.) Обязуюсь оставшуюся сумму в размере 24.000 долларов (600.000 т. Гр.) выплатить до 26.12.19г.» ( а.с. 98).
Із заперечень ОСОБА_2 на заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення слідує, що вона не заперечує факту написання вказаної розписки, але вважає, що ця розписка не містить ніяких спільних відомостей із розпискою, яку їй видано відповідачем, крім посилання на суму завдатку. А також, що у цій розписці не мається вказівки про те, що вказані кошти як завдаток видані саме відповідачці.
Між тим, колегія, надаючи оцінку цій новій розписці, оскільки відповідач не брала участі у розгляді справи та не могла надати цю розписку суду першої інстанції, та аналізуючи її разом із розпискою, долученою у справу позивачем, дійшла до наступного.
За загальним правилом цивільного законодавства, знаходження оригіналу розписки у певної особи свідчить, що зобов'язання, які взято на себе іншою особою, яка надавала цю розписку, не виконані.
За своєю суттю розписка про отримання грошових коштів є документом, який одна
сторона договору видає іншій стороні, підтверджуючи отримання певної грошової суми.
Окрім того, досліджуючи розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Разом з тим, у розписці, наданій ОСОБА_1 позивачу, не встановлена дата, до якої сторони мають укласти договір купівлі-продажу, з урахуванням того, що термін виконання зобов'язання є суттєвою умовою договору. Крім того, розпискою не врегульовано питання щодо предмету продажу, його технічні характеристики, місцезнаходження, вартість об'єкта продажу, місце складення, отримана сума прописом.
Зміст розписки, наданої ОСОБА_2 відповідачу, також не містить вказаних реквізитів, а лише визначає дату сплати певної суми коштів.
Разом з цим, обидві розписки визначають сплачену ОСОБА_2 відповідачці ОСОБА_1 суму як завдаток.
Згідно з положеннями статті 546, 547 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а у разі її недотримання - є нікчемним.
Вимогами статті 548 ЦКУ визначено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Отже, за змістом правовідношення із завдатку ним завжди забезпечується будь-яке інше зобов'язання, яке належним чином оформлене між сторонами.
Проте, посилання в апеляційній скарзі на врегулювання сторонами відносин на умовах попередньої угоди не заслуговує на увагу з наступних підстав.
Так, відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 статті 635 ЦК України, договір про наміри, якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Зміст проаналізованих двох розписок не дає підстав визначити їх як попередній договір, оскільки в ньому відсутні умови договору купівлі-продажу, зокрема, про об'єкт купівлі-продажу, повна інформація про нього, адреса місцезнаходження, тип майна: рухоме-нерухоме, його технічні характеристики, посилання на речове право та документ, що його підтверджує, відомості про земельну ділянку, на який він розташований, оцінка майна, його узгоджена між сторонами ціна, а також, у разі відсутності будь-якої умови, що є істотною для договору купівлі-продажу, зазначення про те, що вона буде погоджена у самому основному договорі. Крім того, розписки не містять навіть згадування про дату, до якої слід укласти основний договір.
Також відповідач, наголошуючи на тому, що мала здійснити продаж позивачеві бази «Приморський посад» не надала на підтвердження свого речового права на це майно будь-якого правовстановлюючого документа та навіть посилання на нього.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів щодо укладення сторонами попереднього договору, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 зобов'язалася б протягом певного строку укласти із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу та передати у власність останній базу у с. Примпосад.
Вищевказана розписка від 26.09.2019, як і надана відповідачем розписка без дати ( а.с. 98), не містять зобов'язання щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу,та з огляду на їх зміст, їх не можна вважати попереднім договором, оскільки у них не міститься необхідних істотних умов основного договору, тобто вони не відповідають вимогам, зазначеним у ст. 635 ЦК України.
Колегія зазначає також, що вказані розписки не можуть бути і договорами завдатку, оскільки не існує основного договору, на забезпечення виконання якого вони складені.
Колегія суддів зазначає, що внесення завдатку як способу виконання зобов'язання, може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
За приписами ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Оскільки попередній договір або договір купівлі-продажу бази, які б за своєю формою та змістом відповідали б вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, грошові кошти в розмірі 75 000, 00 грн., отримані ОСОБА_1 , не можуть вважатися ні завдатком, ні авансом.
Так, з матеріалів справи вбачається, що розписка від 26 вересня 2019 року підтверджує отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 75 000, 00 грн., проте, будь-які договірні відносини між сторонами відсутні.
Водночас в матеріалах справи відсутні жодні докази, які свідчать про наявність правових підстав, а саме, угоди, правого акту тощо, які б підтверджували правомірність набуття ОСОБА_1 коштів від ОСОБА_2 в такий спосіб, щоб такі не підлягали поверненню.
Тому, правовідносини, що склалися між сторонамищодо отримання ОСОБА_1 за розпискою грошових коштів від позивача, не врегульовані на рівні правочину (довіреності),а тому за своєю правовою природою не є договірними правовідносинами, що не виключає застосування положень ст. 1212 ЦК України.
Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на безпідставність стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 16 845,21.
Колегія суддів відхиляє вказаний довід апеляційної скарги з наступних підстав.
У відповідності до ч. 2 статті 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними ( статті 536 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Позивачем надано обґрунтований розрахунок нарахованих процентів з урахуванням вимог ст. 1048 ЦК України із зазначенням періоду розрахунку за кількістю днів, облікової ставки НБУ, оскільки розмір процентів узгоджений розписками не був.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 75000 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 16845,21 грн.
Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу необґрунтованою, тому у відповідності до приписів ст. 375 ЦПК України залишає її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 особі представника - адвоката Ващаєва Сергія Володимировичазалишити без задоволення.
Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Постанова прийнята, складена та підписана 11 жовтня 2021 року.
Головуючий: Маловічко С.В.
Судді: Гончар М.С.
Кримська О.М.