Дата документу 06.10.2021 Справа № 333/7646/15-ц
Єдиний унікальний № 333/7646/15 Головуючий у 1 інстанції
№ провадження 22-ц/807/2292/21 Стоматов Е.Г.
Доповідач: Бєлка В.Ю.
06 жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Бєлки В.Ю.
Суддів: Полякова О.З.
Онищенка Е.А.
За участю секретаря:Бєлової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Середи Андрія Анатолійовича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Шоста Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування,
У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який в ході розляду справи був уточнений, до ОСОБА_1 , третя особа: Шоста Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування, посилаючись на те, що у неї двоє дочок, та у зв'язку з поганими відносинами з донькою - ОСОБА_3 , вона вирішила забезпечити свою старість та домовилась з відповідачкою про те, що укладе з нею у нотаріуса договір, за яким я вона передає ОСОБА_1 квартиру, а дочка забезпечить її довічне утримання, догляд, забезпечить житлом до кінця її днів, а після її смерті відповідачка зможе розпорядитись її квартирою.
Вказана квартира належала їй на праві власності на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на квартиру, виданого Запорізьким міськжитлоуправлінням 23.03.1999 року, зареєстрованого в Орендному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 23.03.1999 року в реєстровій книзі № 1947 за № 34363, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 4727937, виданим Орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 14.09.2004 року, реєстровий номер 7434757. Вказане свідоцтво було їй видано у зв'язку з повною виплатою паю за вказану квартиру. Квартира знаходилась в будинку ЖБК № 12 «Радіоприлад», а на цей час в будинку ОСББ «ІстокМ8».
18 вересня 2004 року вона передала безоплатно у власність шляхом укладення договору дарування свої дочці ОСОБА_4 , як дарунок квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,13 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м.
Договір дарування 18.09.2004 року посвідчений Гедіковою Г.І. державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за №2-1348.
Вказує, що у даний час вона продовжує мешкати у даній квартирі разом з відповідачкою та онуком, сином відповідачки.
Зазначає, що на час укладення договору дарування вона вважала, щодо житиме у квартирі до своєї смерті, бо у неї не має іншого житла, але відповідачка за останні роки суттєво змінила своє ставлення до неї як до людини та взагалі як до мати.
В 2015 році відповідачка стала їй говорити про те, що нічого для неї робить не буде та вигонить її з квартири. Стала знущатись над нею.
З цього приводу вона неодноразово зверталась до органів поліції.
Після знущань відповідачки, в серпні 2015 року вона дізналась про те, що 18 вересня 2004 року укладала з ОСОБА_1 договір дарування квартири АДРЕСА_2 .
Зазначає, що про наслідки договору, який уклала не розуміла, не хотіла безоплатно передавати у власність відповідачки вказану квартиру. Підтвердженням того, що вона не знала що уклала з відповідачкою договір дарування, підтверджується тим, що договір на поставку електричної енергії залишився укладеним на її ім'я.
Після укладання вказаного договору в провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя перебували цивільні справи № 2-1860/2006, № 333/1506/16-ц, № 333/9132/15-ц за позовами ЖБК до неї та до меншої її доньки ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за комунальні послуги та обслуговування по квартирі АДРЕСА_2 .
Вказує, що до липня 2016 року вона проживала в спірній квартирі. В липні 2016 року відповідачка визвала психіатричну бригаду та її доставили в психіатричну лікарню. Після її виписки з лікарні в серпні 2016 року відповідачка не пустила її в квартиру, змінила замки.
Вона зверталась до суду з позовом до відповідачки про вселення. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.12.2016 по цивільній справі № 333/5215/16-ц позивачку було вселено в спірну квартиру. Рішення суду було виконано примусово державними виконавцями. До вселення в квартиру вона проживала де прийдеться (на вулиці, на вокзалі, знімала кімнату у гуртожитку).
Відповідачка намагалась визнати її недієздатною в рамках цивільної справи № 2-о/333/4/17. Ухвалою Комунарського районного суду від 13 квітня 2017 року по справі № 2-о/333/4/17 заява ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_4 недієздатною була залишена без розгляду.
Зазначає, що спірна квартира є єдиним для неї житлом. Після примусового вселення, вона постійно проживає в спірній квартирі. Пояснила, що на протязі більше 30 років погано чує, з віком стан здоров'я її значно погіршився, вона не чує звичайну мову, в неї туговухість, що вона як глухоніма людина, повинна дивитись на губи, обличчя людини, тільки тоді може якось розібрати розмову.
Вказує, що під час оформлення договору 18 вересня 2004 року вона нічого не чула, їй було незручно перепитувати нотаріуса. Вона не розуміла сутність укладеного нею договору. Нотаріус не звернула увагу на те, що вона погано чує.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд визнати недійсним договір дарування, посвідчений 18 вересня 2004 року державним нотаріусом Шостої державної нотаріальної контори м. Запоріжжя реєстраційний номер 2-1348 за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 квартиру по АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2016 року у задоволені позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір дарування, посвідчений 18 вересня 2004 року державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Гедіковою Г.І., реєстраційний № 2-1348, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 023 грн. 12 коп.
Постановою Верховного суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2021 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування, посвідчений 18 вересня 2004 року державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Гедіковою Г.І., реєстраційний № 2-1348, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп.
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Середа А.А. зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом безпідставно не застосовано позовну давність до позовної заяви. Залишилось поза увагою суду, що при підписанні договору дарування в присутності нотаріуса позивач підтвердила своє волевиявлення на безоплатне передання у власність відповідачу спірної квартири. Не враховано, що належні, достовірні та достатні письмові докази на підтвердження стану здоров'я позивачем не надано, що свідчить про недоведеність вказаної обставини та неправильність оцінки і висновку на підставі цього. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
На зазначену апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_5 подала відзив за змістом якого повністю підтримує висновки суду першої інстанції та встановлені ним обставини. Крім того стверджує, що спірна квратира є єдиним житлом для позивача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює.
Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 18 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 , нотаріально посвідчений державний нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Гедіковою Г. І., реєстраційний № 2-1348.
Судом встановлено, що з консультативного висновку спеціаліста від 06.02.2017 року ОСОБА_2 страждає на туговухість ІІІ ст.
Відповідно до державного реєстру речових прав на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_2 не зареєстровано право власності на нерухоме майно. Вказана квартира є єдиним місцем проживання позивачки.
Згідно висновку спеціалісту №206 від 10.08. 2015 року тілесні ушкодження, отримані ОСОБА_2 08.08. 2015 року в квартирі, в якій вона проживає від відомої жінки кваліфіковані, як легкі тілесні ушкодження.
Відповідно до талону-повідомленню від 10.08. 2015 року ОСОБА_2 звернулась до начальника Комунарського РО ЗМУ м. Запоріжжя з заявою про конфлікту, який стався між нею та відповідачкою.
Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 21 вересня 2015 року закрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК України.
Відповідно до пенсійного посвідчення ОСОБА_2 має статус дитини війни.
Згідно довідок від 18.09.2017 року ОСОБА_2 зверталась до приймального покою МКЛЕ та ШМД з тілесними ушкодженнями.
Заочними рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2016 року по справі № 333/5215/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 позов ОСОБА_2 про вселення задоволено.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06.04. 2006 року за позовом ЖБК №12 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості позов задоволено частково. У вказаному рішенні зазначено, що ОСОБА_2 є членом ЖБК, а ОСОБА_1 є членом її сім'ї.
Заочним рішенням Комунарськго районного суду м. Запоріжжя по цивільній справі №333/1416/16 з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 солідарно стягнуто заборгованість по технічному обслуговуванню будинку.
Постановою про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 333/5215/16 від 15.12.2016 року про вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до положень частини 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при укладенні договору від 18 вересня 2004 року її внутрішня воля була спрямована на те, щоб передати усі свої права на квартиру дочці лише після її смерті та отримувати від неї до смерті позивачки матеріальну допомогу, натомість такої волі договір від 18.09.2004 року не відображає. Таким чином позивач при укладенні договору помилявся щодо обставин, які мають істотне значення.
Згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначається що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме в момент вчинення правочину.
Судом першої інстанції також встановлено, що саме в серпні 2015 році права позивача щодо проживання в спірній квартирі стали порушуватись з боку відповідачки ОСОБА_1 і лише при зверненні за правовою допомогою позивач дізналась про порушення її прав, після чого звернулась до суду з даним позовом у жовтні 2015 року в межах передбаченого законом трирічного строку давності.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
З урахуванням викладеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при укладенні договору від 18 вересня 2004 року внутрішня воля позивачки була спрямована на те, щоб передати усі свої права на квартиру відповідачу - дочці лише після її смерті та отримувати від неї до смерті позивача допомогу, натомість такої волі договір від 18.09.2013 року не відображає. Крім того, після укладення договору дарування ОСОБА_2 залишилась проживати у подарованій квартирі, зберігала реєстрацію у ній, про що свідчать дані паспорту, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2016 року про її вселення до спірної квартири через незаконне вивезення бригадою психіатричної допомоги за викликом ОСОБА_1 з подальшим перешкоджанням у користуванні квартирою, акт державного виконавця про виконання цього рішення.
Більш того, з інших судових рішень, постановлених після дарування квартири, вбачається, що ОСМД «Істок М 8» та інші комунальні служби саме до ОСОБА_2 спрямовували позовні вимоги про стягнення заборгованостей за надані послуги, а вона виконувала ці рішення судів, погашаючи всі борги (справи № 2-1860/2006, № 333/1506/16, № 333/9132/15).
Колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції, яким позов визнаний обґрунтованим, повністю підтвердженим належними доказами та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку доказам, щодо обставин оформлення договору дарування є голослівними, оскільки на їх підтвердження не надано доказів до апеляційної скарги, навпаки спростовуються вищенаведеними доказами, дослідженими судом першої інстанції.
Безпідставними є і доводи викладені у апеляційній скарзі, щодо відрахування позовної давності з посиланням на покази свідка ОСОБА_7 , оскільки вони не свідчать про його пропуск, а про обставини справи по суті справи, а саме обізнаності позивача про укладання саме договору дарування, а не якогось іншого правочину, що спростовується вищенаведеними доказами.
Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Середи Андрія Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2021 року по цій справі залишити без змін.
Дата складання повної постанови 11 жовтня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: В.Ю. Бєлка
Судді: О.З.Поляков
Е.А. Онищенко