22-ц/804/1734/21
237/5316/16-ц
Єдиний унікальний номер 237/5316/16-ц
Номер провадження 22-ц/804/1734/21
06 жовтня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Биліни Т.І.,
суддів Баркова В.М., Пономарьової О.М.,
за участю секретаря Сидельнікової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 25 квітня 2017 року у складі суду Ліпчанського С.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
15 грудня 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дружини - ОСОБА_3 , відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 3,97 гектарів, в межах згідно з планом, розташовану на території Єлизаветівської сільської ради Мар'їнського району, Донецької області, пай № НОМЕР_1 . Відповідач по справі - син ОСОБА_1 не заперечував проти оформлення права власності на земельну ділянку, однак відсутність правовстановлюючих документів змусило позивача звернутися в суд з позовом за захистом його інтересів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 25 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 , право власності на земельну ділянку площею 3,97 гектарів, розташовану на території Єлизаветівської сільської ради Мар'їнського району, Донецької області, пай № НОМЕР_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 земельну ділянку на себе не переоформляв, в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини не звертався, є єдиним спадкоємцем земельної ділянки (паю) та фактично прийняв спадщину, оскільки сплачує податки та користується земельною ділянкою.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи
Не погодившись з даним рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким закрити провадження по справі у зв'язку зі смертю позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_3 , після цього ІНФОРМАЦІЯ_3 помер і його батько ОСОБА_2 - позивач по справі.
Окрім нього, спадкоємцем першої черги є його рідна сестра-донька померлого спадкодавця, яка взагалі не була залучена до участі у справі.
Відповідно до довідки виданої Єлизаветівською сільською радою від 10.11.2016 року в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де проживала ОСОБА_3 на день її смерті проживали разом із нею ОСОБА_2 - чоловік померлої, безпосередньо він - син ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - донька спадкоємця та двоє онуків. Ця довідка є в матеріалах справи (а.с.7), яка залишилася судом першої інстанції поза увагою.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у встановленому законом порядку взагалі не звертався до нотаріуса про прийняття спадщини та з вимогою про видачу свідоцтва про право на спадщину, не отримував обґрунтовану постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, наявність якої у справах про визнання права власності на спадщину в порядку спадкування є обов'язковою. Вказані недоліки повинні були унеможливити вирішення спору судом першої інстанції про визнання за позивачем права власності на спадкове майно.
Судом першої інстанції не були досліджені документи спадкової справи, не встановлено коло спадкоємців, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Жодних заяв про те, що він не заперечує проти оформлення права власності на оспорювану земельну ділянку він не підписував, він взагалі не знав про розгляд даної справи в суді, оскільки не був повідомлений про дату слухання справи.
Доводи і заперечення інших учасників справи
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення не відповідає, обставини судом першої інстанції встановлено не повно, висновки зроблено без дотримання вимог законів, які регулюють спірні відносини.
Відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла - ОСОБА_3 , шо підтверджується актовим записом про смерть №23 від 15 липня 2016 року складеного виконавчим комітетом Єлизаветівської сільської ради, Мар'їнського району Донецької області.
Після смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки загальною площею 3,97 гектарів в межах згідно с планом, земельна ділянка розташована на території Єлизаветівської сільської ради Мар'їнського району, Донецької області, пай № НОМЕР_1 .
Земельна ділянка була зареєстрована за померлою - ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 , став розпоряджатися земельною ділянкою.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (шести місяців з дня відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї.
З матеріалів справи вбачається, що позивач - чоловік спадкодавиці проживав разом з нею за однією адресою, разом з дітьми та онуками.(а.с.7)
Якщо відповідач, за твердженням позивача, не заперечував проти оформлення права власності на земельну ділянку на батька, він не був позбавлений можливості заявити нотаріусу про відмову від своєї частини спадщини.
Посилання позивача на відсутність правовстановлюючих документів не є підставою для вирішення вказаного питання в судовому порядку, суд не повинен перебирати на себе не притаманні йому функції.
Перед зверненням до суду позивач повинен був звернутися до нотаріуса та отримати від нього обґрунтовану відмову у вчиненні нотаріальної дії і тільки при її наявності звертатися до суду.
Усталена практика Верховного Суду передбачає, що у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови в позові.
Тобто після смерті ОСОБА_3 її чоловік як спадкоємець першої черги , у спосіб подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини, шляхом постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, мав можливість прийняти спадщину.
Крім того з матеріалів справи вбачається, що відповідач не повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.
Маючи в своєму розпорядженні довідку з місці проживання, суд не звернув уваги, що крім відповідача, разом зі спадкодавицею проживала і її донька, яка у відповідності до положень статті 1268 ЦК України також прийняла спадщину, проте в позові про визнання права власності на земельну ділянку загальної площі, вона не була зазначена в якості відповідача.
При розгляді вказаної справи, суд першої інстанції не дотримався положень ч.4 ст.10 ЦПК України( в редакції чинній на час розгляду справи), які передбачали, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках встановлених цим Кодексом.
Внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі відповідач просив закрити провадження у справі, оскільки позивач по справі помер, підтвердженням чого є свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , видане 04 квітня 2018 року виконавчим комітетом Єлизаветівської сільської ради Мар'їнського району Донецької області.
В суді апеляційної інстанції були досліджені матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_2 з якої вбачається, що свідоцтво про право на спадщину до теперішнього часу ніким не отримано.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
З огляду на вказане клопотання відповідача не підлягає задоволенню, оскільки спірні правовідносини зазначені в позові допускають правонаступництво.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За вказаних обставин доводи відповідача про незаконність судового рішення є обґрунтованими.
При розгляді даної справи суд враховує, що нормами ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на позиції щодо застосування норм права, викладеної у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 748/374/20..
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно та не всебічно дослідив наявні у справі докази і не дав їм належну оцінку, не правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив не законне й необґрунтоване рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням вимог чинного законодавства та повинно бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Повний текст постанови виготовлено 11 жовтня 2021 року.
Керуючись ст.ст. 255, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 25 квітня 2017 року - скасувати та постановити нове.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.
В решті апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий: Т.І. Биліна
Судді: В.М. Барков
О.М. Пономарьова