12.10.2021 Справа №607/16467/20
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020215010000151 від 08 серпня 2020 року про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіцмань Чернівецької області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , несудимого,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_5
захисника адвоката ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_4
потерпілого ОСОБА_7
законного представника
неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8
потерпілого ОСОБА_9
законного представника
неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9
та психологів ОСОБА_10 , ОСОБА_11
07 серпня 2020 року близько 21.30 год. у обвинуваченого ОСОБА_4 , який перебував у дворі будинку АДРЕСА_3 , під час словесного конфлікту із малолітніми ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , виник умисел, спрямований на спричинення їм фізичного болю.
Реалізуючи свій умисел, 07 серпня 2020 року близько 21.30 год. обвинувачений ОСОБА_4 , перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_3 , під час словесного конфлікту схопив ОСОБА_9 правою рукою за шию ззаду та почав її стискати, внаслідок чого ОСОБА_9 відчув сильний фізичний біль, але не отримав тілесних ушкоджень. В подальшому ОСОБА_4 , продовжуючи свій умисел на спричинення фізичного болю, взяв в руки іграшкову палицю та наніс нею один удар в ділянку лівого коліна ОСОБА_7 , внаслідок чого останній відчув сильний фізичний біль, однак не отримав тілесних ушкоджень.
Вказаними діями обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.126 КК України, - умисне завдання удару та вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, не визнав та зазначив що в один із вечорів в серпні 2020 року, близько 21.00-22.00 год. він повертався додому. В дворі свого будинку АДРЕСА_3 , він побачив групу підлітків, які шуміли та лихословили. Підійшовши до них та перебуваючи на відстані близько два метри, він зробив їм зауваження, оскільки напередодні мали місце випадки пошкодження майна що знаходиться на прибудинковій території. Проте останні не звернули увагу на його зауваження, після чого він не вчиняючи будь-яких неправомірних дій, пішов додому. Просить його виправдати у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. В задоволенні цивільних позовів законних представників потерпілих просить відмовити.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому йому кримінальному проступку, передбаченому ч. 1 ст. 126 КК України, його винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку повністю доведена зібраними в ході досудового розслідування доказами, що були предметом дослідження під час судового розгляду, а саме:
Показаннями малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , допитаного в судовому засіданні в присутності законного представника - ОСОБА_9 та психолога ОСОБА_10 , який пояснив, що 07 серпня 2020 року близько 21.30 год. він разом із друзями, зокрема ОСОБА_7 , перебував у дворі будинку АДРЕСА_3 , та взявши іграшкову пластмасову палицю (биту), постукав нею по цегляній огорожі, після чого його покликав до себе обвинувачений ОСОБА_4 . Коли він підійшов до обвинуваченого, останній раптово схопив його правою рукою за шию та утримував так приблизно одну хвилину, при цьому стискаючи його шию та після того як обвинувачений відпустив його, він відчув біль, а також від стисканням шиї в нього протягом наступних двох днів залишались сліди пальців рук обвинуваченого. Надалі ОСОБА_7 сказав, щоб обвинувачений відпустив його та у відповідь на це обвинувачений кинув в ОСОБА_7 п'ятилітрову пляшку з піском, яку він відбив, а також піднявши з землі іграшкову пластмасову биту, вдарив нею ОСОБА_7 по нозі. Внаслідок дій обвинуваченого він сильно злякався, його трясло, він не знав, що буде відбуватись далі. Коли обвинувачений відпустив його, він зателефонував матері та розповів про даний випадок, після чого туди прийшов його батько та викликав працівників поліції. Також вказав, що в подальшому він з батьками звертались за допомогою до психолога, оскільки в нього був страх.
Показаннями малолітнього потерпілого ОСОБА_7 , допитаного в судовому засіданні в присутності законного представника - ОСОБА_8 та психолога ОСОБА_10 , який пояснив, що 07 серпня 2020 року близько 21.30 год. він разом із друзями, зокрема ОСОБА_9 , перебував у дворі будинку АДРЕСА_3 , та ОСОБА_9 , тримаючи в руках іграшкову пластмасову палицю (биту), якою він грався до цього, постукав нею по цегляній огорожі, яка вела до парковки будинку, після чого його покликав до себе обвинувачений ОСОБА_4 . Коли ОСОБА_9 підійшов до обвинуваченого, останній схопив його правою рукою за шию, від чого ОСОБА_9 нахилився вперед так, що його голова знаходилась на рівні колін. Після цього він запитав обвинуваченого навіщо він так робить з його другом, на що останній відпустив ОСОБА_9 та взявши з огорожі іграшкову биту, підійшов до нього та вказаною битою наніс йому 2-3 удари в ліву ногу близько коліна, від першого з яких він відчув біль, а від інших ударів він прикрився рукою, тому йому не було боляче, а також обвинувачений кинув в нього п'ятилітрову пляшку з піском, яку він відбив. Також вказав, що від отриманого удару в нього було посиніння протягом одного дня. Після цього його друг Вадим побіг кликати батьків, а також коли він сказав, що вони викличуть поліцію, обвинувачений пішов звідти.
Показаннями неповнолітнього свідка ОСОБА_12 , допитаного в судовому засіданні в присутності законного представника - ОСОБА_13 та психолога ОСОБА_10 , який пояснив, що влітку 2020 року, точної дати пригадати не зміг, близько 21.30 год. він із друзями, зокрема з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , гуляли на вулиці. Коли вони перебували біля будинку №15А по вул. Карпенка м. Тернополя, на балкон вийшов обвинувачений ОСОБА_4 та сказав їм, що вже пізній час, мешканці сплять, щоб вони йшли звідти та не шуміли, однак вони залишились, оскільки ще не було дуже пізно. Приблизно через п'ять хвилин після того як обвинувачений зробив їм зауваження з балкону, останній вийшов з під'їзду та направився в їх сторону. Cпочатку він підійшов до ОСОБА_9 , який до того кидав пляшку з піском, та обвинувачений почав сваритися з ним чому він кидає пляшку з піском, на що ОСОБА_9 відповів, що більше не буде так робити. Під час вказаного конфлікту обвинувачений вдарив ОСОБА_9 пляшкою з піском та штовхнув в спину. Після даного конфлікту ОСОБА_9 був наляканий та плакав. Також вказав, що ОСОБА_7 намагався захистити ОСОБА_9 , однак чи вчиняв обвинувачений фізичні дії до ОСОБА_7 він не пам'ятає.
Показаннями малолітнього свідка ОСОБА_16 , допитаного в судовому засіданні в присутності законного представника ОСОБА_17 та психолога ОСОБА_11 , який пояснив, що влітку 2020 року, точної дати не вказав, близько 21.00 год. він гуляв із друзями та перебували неподалік його дому. В той час ОСОБА_9 увімкнув музику, однак обвинувачений зробив їм зауваження та сказав виключити музику, що ОСОБА_9 і зробив. Однак надалі обвинувачений, вийшовши з магазину, підійшов до ОСОБА_9 та взяв його за руку, а іншою рукою при цьому зловив його за шию. ОСОБА_7 спробував захистити ОСОБА_9 , у відповідь на що обвинувачений кинув в нього якимось предметом, можливо, лопаткою, в передпліччя або в ногу, а ОСОБА_9 відштовхнув від себе до бордюра, а також вдарив по руці та по плечі.
Оголошеними та проаналізованими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження:
- протоколом проведення слідчого експерименту від 13 серпня 2020 року, проведеного з участю малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , згідно якого у присутності його законного представника ОСОБА_9 та понятих, потерпілий ОСОБА_9 показав яким чином та за яких обставин 07 серпня 2020 року близько 21.30 год. в дворі будинку по АДРЕСА_3 чоловік, який перебував у вказаному дворі, правою рукою взяв його за шию та сильно стиснув, чим завдав йому фізичного болю.
(а.м.к.п. 48-50);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 13 серпня 2020 року, проведеного з участю малолітнього потерпілого ОСОБА_7 , згідно якого у присутності законного представника ОСОБА_8 та понятих, потерпілий ОСОБА_7 показав яким чином та за яких обставин 07 серпня 2020 року близько 21.30 год. в дворі будинку по АДРЕСА_3 чоловік, який перебував у вказаному дворі, вдарив його пластиковою іграшковою палицею, яку тримав правою рукою, у ліву ногу.
(а.м.к.п. 53-56);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 14 серпня 2020 року, проведеного з участю неповнолітнього свідка ОСОБА_12 , згідно якого у присутності його законного представника - ОСОБА_13 та понятих свідок ОСОБА_12 показав механізм та спосіб вчинення відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_7 насильницьких дій, зокрема зазначив, яким чином чоловік рукою стиснув за шию ОСОБА_9 та кинув бутилку в ОСОБА_7
(а.м.к.п. 60-63).
При цьому суд не бере до уваги клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_18 щодо необхідності визнання вказаних протоколів слідчих експериментів недопустимим доказами у зв'язку із тим, що під час їх проведення не брав участь психолог. Так, відповідно до ч.1 ст.226 КПК України допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. Така конструкція цієї норми передбачає, що в допиті обов'язковою є участь будь-якої з названих осіб. Матеріали справи свідчать, що під час проведення з малолітніми потерпілими та неповнолітнім свідком слідчих експериментів, в кожному випадку були присутні їхні законні представники. Отже, відсутність чи не зазначення в протоколі слідчого експерименту психолога не є достатньою підставою для визнання вказаних доказів недопустимими, що повністю узгоджується із висновком зазначеним в постанові Верховного Суду № 265/4893/17 від 09 лютого 2021 року.
Також суд критично оцінює твердження захисника в частині порушення процедури проведення слідчих експериментів у зв'язку із не роз'ясненням законним представникам, психологу, їх права за дозволом ставити уточнюючі питання малолітній або неповнолітній особі. Зокрема, як вбачається із протоколів слідчих експериментів, такі після їх складення були прочитані усім учасникам в голос та будь-яких зауважень та клопотань від них не надходило, відомості про що також було засвідчено підписами понятими, а тому відсутність запису в протоколі слідчого експерименту про роз'яснення законним представникам, психологу інформації про їх право за дозволом ставити уточнюючі питання малолітній або неповнолітній особі не є безумовною підставою для визнання такого протоколу недопустими доказом.
Окрім цього суд вважає надуманим клопотання адвоката ОСОБА_18 щодо визнання протоколів слідчих експериментів недопустимими доказами у зв'язку із проведенням таких процесуальних дій не за місцем вчинення кримінального правопорушення, а в службовому кабінеті дізнавача. Так, ст. 240 КПК не передбачає обов'язку проводити експеримент у тому ж місці, де відбулися досліджувані події, а також відтворювати всі умови, які існували на час події, оскільки така вимога може поставити перед слідчими органами нездійсненне завдання (Постанова ВС № 601/1143/16 від 18.02.2020 року). При цьому суд вважає, що дізнавачем змодельовано умови, максимально наближені до тих, що існували на момент події і є важливими для мети експерименту, перевірено і уточнено відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а тому суд вважає проведенні в кримінальному провадженні слідчі експерименти допустимими доказами.
Суд також відмічає, що як потерпілі так і свідок, під час судового розгляду повністю підтвердили свої показання, надані в ході слідчих експериментів.
В той же час суд вважає недопустимими доказами вини обвинуваченого ОСОБА_4 :
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 вересня 2020 року, згідно якого у присутності понятих, законного представника ОСОБА_8 та психолога ОСОБА_19 , потерпілий ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_4 , як особу, яка 07 серпня 2020 року близько 21.30 год., перебуваючи в дворі будинку по АДРЕСА_3 , завдала йому фізичного болю та не спричинила тілесних ушкоджень (а.м.к.п. 57-59);
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 вересня 2020 року, згідно якого у присутності понятих, законного представника ОСОБА_9 та психолога ОСОБА_19 потерпілий ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_4 , як особу, яка 07 серпня 2020 року близько 21.30 год., перебуваючи в дворі будинку по АДРЕСА_3 , завдала йому фізичного болю та не спричинила тілесних ушкоджень (а.м.к.п. 64-66).
Зазначені докази суд визнає недопустими, як такі, що отримані з порушенням вимог ст.228 КПК з наступних підстав:
-по перше, закон допускає впізнання особи за фотознімками або матеріалами відеозапису за необхідності. Отже таке впізнання можливо провести при певних умовах, наприклад, якщо особа, що підлягає впізнанню, померла, місцезнаходження її невідоме, перебуває у розшуку. Тобто при реальній неможливості забезпечення присутності цієї особи. Між тим, дізнавач не зазначає причини, які стали наслідком проведення такої слідчої дії у відсутності обвинуваченого;
-по друге, обов'язковою умовою проведення цієї процесуальної дії є попереднє опитування слідчим (дізнавачем), прокурором впізнаючого про обставини, за яких той бачив особу, що підлягає впізнанню, про її зовнішній вигляд, прикмети, особливості, тощо.
У відповідності до норм вищевказаної статті перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий (дізнавач), прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи.
Проте, зміст вказаних протоколів не містить таких даних. Не відображає прикмет та опису зовнішнього вигляду за якими потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_7 мали намір впізнати особу.
Так, при описанні ознак, за сукупністю яких потерпілі впізнали ОСОБА_4 , зазначили: «форма, риси обличчя, форма носа». Таке формулювання не відображає індивідуальних ознак особи, носить загальний характер.
-по третє, фото з зображенням ОСОБА_4 візуально суттєво відрізняється від інших фотознімків, зокрема за кольоровою гамою та є копією. Ця відмінність здатна привернути увагу впізнаючого та ймовірно вплинути на його рішення.
За таких обставин суд вважає, що сукупність таких порушень вказує на отримання зазначених доказів з порушенням встановленої КПК України процедури, а тому у відповідності до вимог ст. 86 КПК визнається судом недопустимими доказами.
Також, суд вважає неналежним доказом наданий стороною обвинувачення протокол огляду компакт-диску DV-R, 4.7 GB, на якому містяться відеозаписи подій, що мали місце 07 серпня 2020 року по вул. Карпенка, 15А, в м. Тернополі (а.м.к.п. 44-47), оскільки прокурором в судовому засіданні жодним чином не доведено, що він прямо чи непрямо підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інформація яка міститься в ньому має значення для кримінального провадження. З врахуванням вищевказаного, суд вважає неможливим використання вказаного доказу у зв'язку із його неналежністю згідно вимог ст.85 КПК України.
В той же час не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні твердження адвоката ОСОБА_18 в частині порушення прокурором процесуального законодавства щодо прийняття рішення про об'єднання кримінальних проваджень.
Так, як вбачається із матеріалів судового провадження в провадженні сектору дізнання ОДР Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області перебували кримінальні провадження №12020215010000151 від 08 серпня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.126 КК України та №12020215010000152 від 08 серпня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.126 КК України, які постановою прокурора Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_5 від 16 вересня 2020 року об'єднані в одне провадження (а.м.к.п.69-70), що відповідає вимогам ч.3 ст.110, ст.217 КПК України. Вказаний час об'єднання кримінальних проваджень також відображений, як в обвинувальному акті так і реєстрі матеріалів кримінальному провадженні, а інформація зазначена в витягу з ЄРДР, а саме «08 серпня 2020 року 10.39 год». є датою та часом реєстрації кримінального провадження, а не датою об'єднання кримінальних проваджень, як про це вказує захисник.
Також не підлягає до задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст.219 КПК України, після повідомлення особі про підозру до направлення обвинувального акту до суду, з наступних мотивів.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Також ч. 1 ст. 219 КПК України визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Згідно ч. 3 ст. 219 КПК України з дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене: 1) протягом сімдесяти двох годин - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або затримання особи в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298-2 цього Кодексу; 2) протягом двадцяти діб - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, якщо підозрюваний не визнає вину або необхідності проведення додаткових слідчих (розшукових) дій, або вчинення кримінального проступку неповнолітнім; 3) протягом одного місяця - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку, якщо особою заявлено клопотання про проведення експертизи у випадку, передбаченому частиною другою статті 298-4 цього Кодексу; 4) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
У відповідності до п.10 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи.
Так, судом встановлено, що 21 вересня 2020 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020215010000151 від 08 серпня 2020 року.
Крім того 25 вересня 2021 прокурором Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_20 складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020215010000151 від 08 серпня 2020 року відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 126 КК України.
Копію обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування обвинуваченим ОСОБА_4 отримано 25 вересня 2021 року.
З супровідного листа Тернопільської місцевої прокуратури вбачається, що за №7635ВИХ-20 від 29 вересня 2021 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020215010000151 від 08 серпня 2020 року відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 126 КК України скеровано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та отриманий судом того ж дня.
Згідно ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КК України, є кримінальним проступком.
В той же час, як вбачається із матеріалів кримінального провадження ОСОБА_4 на стадії досудового розслідування свою вину у вчиненні кримінального проступку не визнав, а тому на підставі п.2 ч. 3 ст. 219 КПК України, досудове розслідування в даному кримінальному провадженні повинно було закінчене та обвинувальний акт мав бути направлений на адресу суду протягом двадцяти діб з дня повідомлення йому про підозру.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 було повідомлено про підозру 21 вересня 2020 року, а обвинувальний акт направлений на адресу суду 29 вересня 2021, суд вважає, що прокурором в даному випадку не було допущено порушень вимог ст. 219 КПК України в частині строку закінчення досудового розслідування, а тому клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження до задоволення не підлягає.
При цьому судом критично оцінюються показання обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що він не вчиняв будь-яких неправомірних дій щодо малолітніх потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та фізичного болю їм не спричиняв, оскільки вони повністю спростовуються показаннями допитаних в судовому засіданні малолітніх потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_12 .
Показання потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_12 під час судового слідства були послідовними та незмінними такими, що повністю узгоджуються між собою та іншими належними та допустимими доказами зібраними та оголошеними в судовому засіданні. Причин оговорити обвинуваченого з їхньої сторони суд не вбачає.
Натомість показання обвинуваченого ОСОБА_4 , свідка ОСОБА_21 , яка є сусідкою обвинуваченого та перебуває з ним в товариських відносинах, яка ствердила, що визираючи в цей вечір з вікна балкону не бачила будь-яких неправомірних дій обвинуваченого щодо потерпілих, а також свідка ОСОБА_22 , якому відомо про подію лише зі слів обвинуваченого та його дружини ОСОБА_22 , суд вважає такими, які направлені на введення суду в оману з метою уникнення ОСОБА_4 кримінальної відповідальності за вчинене.
Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч.1 ст.126 КК України, - умисне завдання удару та вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, вік та його стан здоров'я, а також його виключно позитивну характеристику за місцем проживання, яку в судовому засіданні підтвердив допитаний в якості свідка голова правління ОСББ «Вершина» ОСОБА_23 . Обставин, які б пом'якшували покарання обвинуваченого суд не вбачає. До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини. За таких обставин суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 126 КК України у виді штрафу, яке на думку суду буде необхідним і достатнім та відповідатиме тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
До початку судового розгляду законним представником потерпілого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_7 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн., який обґрунтовано тим, що внаслідок неправомірних дій обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілому було завдано страждань та болю, деякий час в нього боліла нога у місці забиття обвинуваченим, що викликало дискомфорт. Після вказаних подій потерпілий став дратівливим та неспокійним, постійно відчуває тривогу, перебуваючи біля місця вчинення кримінального правопорушення, з недовірою почав відноситись до дорослих.
Також законним представником потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_9 в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_9 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн., який обґрунтовано тим, що внаслідок неправомірних дій обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілому було завдано страждань та болю, деякий час у нього боліла шия у місці стискання обвинуваченим, що створювало дискомфорт, потерпілий став дратівливим та неспокійним, у нього погіршився сон, у нічний час перед сном та під час сну почали з'являтися панічні стани, з приводу чого вони змушені були звертатися за допомогою до психолога. Крім того потерпілий постійно відчуває тривогу, перебуваючи біля місця вчинення кримінального правопорушення, з недовірою почав відноситись до дорослих.
Вирішуючи вказані цивільні позови суд виходить із наступних обставин справи та вимог закону.
Згідно ст. 127 КПК України, передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням, або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Крім цього, згідно із вимог ст. 22 ЦК України, яка передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому, за змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Таким чином, при вирішенні заявлених у кримінальному провадженні цивільних позовів та визначенні розміру моральної шкоди, завданої потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , суд враховує ступінь вини обвинуваченого ОСОБА_4 , виходячи з засад розумності, виваженості й справедливості та беручи до уваги те, що потерпілими унаслідок вчинення щодо них неправомірних дій обвинуваченим перенесені моральні страждання та негативні наслідки, що настали у зв'язку із цим, порушення нормального та звичного способу життя, душевні страждання, а тому приходить до висновку, що позовні вимоги законних представників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в інтересах малолітніх потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_9 щодо стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди підлягають до часткового задоволенню, зокрема в розмірі 3000 грн. щодо кожного з позовів.
Речовий доказ:
- відео з камер спостереження, які вилучені в ході проведення розслідування та записано на магнітний носій під назвою 1_06_R_200807200000; 2_06_ R_200807210000, яке зберігається при матеріалах кримінального провадження, суд вважає, слід залишити при матеріалах кримінального провадження.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, та призначити йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Цивільний позов законного представника ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої в АДРЕСА_4 ), поданого в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Цивільний позов законного представника ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючого в АДРЕСА_5 ), поданого в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Речовий доказ:
- відео з камер спостереження, які вилучені в ході проведення розслідування та записано на магнітний носій під назвою 1_06_R_200807200000; 2_06_ R_200807210000, яке зберігається при матеріалах кримінального провадження, - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Головуючий суддяОСОБА_1