Справа № 242/3796/21
Провадження № 2/242/1125/21
08 жовтня 2021 року м. Селидове
Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Гандзюк К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Селидове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка мотивована тим, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах та 17.10.2019 року був звільнений з посади водія дільниці № 1 за власним бажанням на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю, умов колективного договору. Після звільнення відповідач заборгував йому заробітну плату, яку не виплатив до теперішнього часу. Вважає, що відповідач таким чином порушив трудове законодавство. Просить суд, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 21 995 грн. 46 коп., середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 17.10.2019 року.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 23.07.2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 06.08.2021 року продовжено строк для усунення недоліків за вищевказаною позовною заявою.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 10.08.2021 року відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутність.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, надав відзив, в якому зазначив, що ВП «Автобаза» ДП «Селидіввугілля» частково визнає позовні вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку, та вказав, що сума середнього заробітку, яку просить стягнути позивач, носить над компенсаційний характер відповідальності роботодавця в порівнянні із орієнтованим розміром майнових втрат позивача в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати. Позивач не був позбавлений права звернутись до суду з даним позовом раніше, оскільки час звернення позивача до суду впливає на розмір середнього за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача, залежить в тому числі, і від процесуальної поведінки. Враховуючи викладене, просить суд, застосувати до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принцип пропорційності та співмірності між заявленими вимогами та фактичною сумою боргу відповідача перед позивачем, та розгляд справи проводи без участі представника.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
З матеріалів справи вбачається, що згідно трудової книжки від 10.07.2000 року ОСОБА_1 з 02.08.2006 р. по 17.10.2019 р. працював на ВП «Автобаза» ДП «Селидіввугілля» на посаді водія дільниці № 1. 17.10.2019 р., був звільнений на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю, умов колективного договору, відповідно до наказу № 121/к від 17.10.2019 р.
Як вбачається з довідки № 19/6-179 від 06.07.2021 року, виданої ВП «Автобаза» ДП «Селидіввугілля», ОСОБА_1 дійсно працював на ВП «Автобаза» ДП «Селидіввугілля» з 15.09.2008 р. по 17.10.2019 р. на посаді водія. Заборгованість по заробітній платі станом на 06.07.2021 р., яка склалась з вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку за порушення умов колективного договору згідно ст. 44 КЗпП України становить 21 995 грн. 46 коп.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, обов'язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.
Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов'язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до роз'яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Суд, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, вважає їх такими, що дана вимога підлягають задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 21 995 грн. 46 коп.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд встановив до наступне.
Згідно довідки № 19/6-179 від 06.07.2021 року, виданої ВП «Автобаза» ДП «Селидіввугілля», середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні 2 місяці, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» становить 433 грн. 71 коп. (з урахуванням утримання прибуткового податку).
Позивач просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17.10.2019 року.
Згідно листів № 78/0/206-18 від 08.08.2018 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році», № 1133/0/206-19 від 29.07.2019 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» та № 3501-06/219 від 12.08.2020 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2021 році» кількість робочих днів позивача з 18.10.2019 року (наступний день після звільнення) по 08.10.2021 року (день ухвалення судового рішення) виходячи із зазначених листів складає 496 днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 215 120 грн. 16 коп. з розрахунку 433 грн. 71 коп. (середньоденна заробітна плата) х 496 (кількість робочих днів з наступного дня після звільнення по день ухвалення судового рішення).
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, надаючи оцінку сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просить стягнути позивач, приходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи 26 червня 2019 року справу №761/9584/15-ц прийшла до правового висновку щодо зменшення суми відшкодування, визначеного позивачу відповідно до ст.117 КЗпП України. Зокрема в постанові зазначено, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України, його положення застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також в своїй постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, відповідно ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Враховуючи вищенаведене, дослідивши фактичні обставини справи, зокрема розмір належної позивачу при звільненні 17.10.2019 року виплати від роботодавця заборгованості по вихідній допомозі у розмірі 21 995 грн. 46 коп., що занадто менша за суму середнього заробітку за затримку розрахунку у розмірі визначеному судом, який складає 215 120 грн. 16 коп., а також приймаючи до уваги пасивну поведінку позивача щодо захисту порушеного права, а саме незвернення з відповідними вимогами протягом тривалого часу, суд приходить до висновку про очевидну неспівмірність заявленої до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 40 000 грн. 00 коп. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням розміру заборгованості по вихідній допомозі (21 995 грн. 46 коп.) та періоду (з 17.10.2019 р. по 08.10.2021 р.) затримки розрахунку.
Виведена сума, на переконання суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, з урахуванням утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов'язані із сплатою судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, від сплати судового збору звільняються.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач ОСОБА_1 у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 908 грн. 00 коп.
Враховуючи те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір з урахуванням пропорційності до задоволеної частини позовних вимог, а саме в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку у сумі 399 грн. 97 коп. (44,05 %).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232, 237-1, 264, 430 КЗпП України,ст.ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Селидіввугілля» (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, буд. 41, ЄДРПОУ 33426253) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (місцезнаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, буд. 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 21 995 (двадцять одна тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 46 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп.
Суми, що підлягають стягненню, визначені з урахуванням утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення в межах платежів за один місяць.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (місце знаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, буд. 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (місце знаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, буд. 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 399 (триста дев'яносто дев'ять) грн. 97 коп.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Владимирська