Справа № 217/691/13
Провадження № 8/242/1/21
06 жовтня 2021 року м.Селидове
Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Селидове заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 11.10.2013 р. по справі № 2/217/324/2013,-
25.09.2019 р. заявник звернувся до суду із заявою про перегляд за ново виявленими обставинами рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 11.10.2013 р. по справі № 2/217/324/2013.
В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 11.10.2013 р. по справі № 2/217/324/2013 ОСОБА_1 було відмовлено у позові до ОСОБА_2 про стягнення коштів моральної шкоди за тих обставин, що відповідач ОСОБА_3 , яка є спадкоємицею ОСОБА_4 , від імені та за дорученням якої брала гроші у борг у заявниці, на дату розгляду справи не прийняла спадок. З тексту судового рішення від 03.05.2019 р., яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позовних вимог, вбачається, що 23.05.2012 р. ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а 27.09.2012 р. із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_5 . Прийняття спадщини є підставою для відповідальності за вимогами кредитора. На час ухвалення рішення Авдіївським міським судом Донецької області юридичний факт прийняття ОСОБА_2 спадщини їй не було відомо. Враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.04.2018 р. у справі № 522/407/15-ц, вважає, що нею, як кредитором спадкодавця, вимоги до спадкоємців пред'явлено безпосередньо та своєчасно. На момент ухвалення рішення від 11.10.2013 р. ОСОБА_2 була належним відповідачем. Прийняття спадкоємцем спадщини є підставою для відповідальності за вимогою кредитора. При ухваленні рішення судом не було враховано обставин формального прийняття ОСОБА_2 спадщини та позицію Верховного Суду України.
15.11.2019 р. ОСОБА_1 уточнила вимоги та просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за розпискою від 26.02.2012 р. в сумі 2000 доларів США, що станом на 23.05.2012 р. еквівалентно 15984 грн., заборгованість за розпискою в сумі 4100 грн., пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у сумі 44398,64 грн., інфляційні витрати в сумі 31985,78 грн., 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 4508,82 грн.
З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 11.10.2013 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04.12.2013 р., у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та моральної шкоди відмовлено.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 15.05.2020 р. частково відновлене втрачене судове провадження у цивільній справі № 217/691/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та моральної шкоди в частині повного відновлення тексту Авдіївського міського суду Донецької області від 11.10.2013 р. та ухвали Авдіївського міського суду Донецької області від 25.10.2013 р. про виправлення описок в судовому рішенні.
З тексту рішення вбачається, що 02.02.2012 р. ОСОБА_4 видала ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважила останню на вчинення дій з питань отримання документів відчуження будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та продажу зазначеної нерухомості за ціною та на умовах, що були попередньо оговорені. 26.02.2012 р. ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_4 , отримала від ОСОБА_6 4100 грн. для оформлення вказаного будинку, про що склала розписку, та отримала 2000 доларів США як завдаток в рахунок продажу будинку, про що також складено розписку.
Рішенням суду встановлено, що сума у розмірі 2000 доларів США сплачена позивачем відповідачеві є авансом за купівлю зазначеного будинку та земельної ділянки.
Рішенням також встановлено, що спадкоємицями першої черги після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
З урахуванням положень ст.ст.1268, 1274, 1218, 1282 ЦК України суд у своєму рішенні зазначив, що вимоги ОСОБА_1 можуть бути задоволені особами, які є спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , в межах одержаного майна.
Відмовляючи у задоволені позову суд зазначив, що оскільки на час розгляду справи питання стосовно прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 не вирішене, то у суду відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення саме з ОСОБА_2 суми авансу та коштів на оформлення будинку, оскільки вона діяла не в своїх інтересах, а в інтересах своєї матері та такі вимоги можуть бути пред'явлені до спадкоємців ОСОБА_4 після прийняття ними спадщини.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04.12.2013 р. зазначене рішення було залишено без змін та зазначено, що оскільки ОСОБА_4 померла, то відповідати перед позивачкою на підставі ст.ст.1218, 1282 ЦК України за борги спадкодавця має спадкоємець, а саме спадкоємці першої черги за законом - діти ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Крім того, вказаною ухвалою встановлено, що на час розгляду справи відносно ОСОБА_5 триває кримінальне провадження за фактом вчинення злочину, що спричинив смерть ОСОБА_4 .
У травні 2013 р. ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що має право на спадщину, в якому просить визнати його спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , справа не розглянута.
У квітні 2018 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права пред'явлення кредитора до спадкоємця.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 03.05.2019 р. у задоволені позовних вимог було відмовлено на підставі того, що обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає вимогам ст.1282 ЦК України.
Рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 на час розгляду справи прийняла спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 .
З тексту рішення вбачається, що мета ріали справи не містять інформації щодо усунення ОСОБА_5 від спадкування, а також, відсутня інформація щодо отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину.
Оскільки зі смертю ОСОБА_4 зобов'язання щодо повернення авансу входить до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми ст.1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Стаття 1282 ЦК України регламентує, що у разі невиконання спадкоємцями вимог кредитора в межах вартості спадкового майна кредитор має право пред'явити позов про накладення стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
В рішенні суду позивачці було роз'яснено, що після визначення кола спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , вона має право пред'явити позов із вимогою про накладення стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
З матеріалів спадкової справи № 85/2012, заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається наступне.
23.05.2012 р. ОСОБА_2 звернулась до Авдіївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Також, 27.08.2012 р. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся син померлої - ОСОБА_5 .
Листом від 05.04.2013 р. державний нотаріус звернувся до Київського районного суду м.Донецька із запитом щодо надання інформації стосовно розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_5 .
Інформація стосовно розгляду кримінального провадження в матеріалах справи відсутня.
03.02.2014 р. ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори з вимогою до спадкоємців ОСОБА_4 щодо повернення боргу. Дану заяву прийнято державним нотаріусом.
07.05.2014 р. ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою, в якій зазначила, що претензію ОСОБА_1 отримала, але не згодна із вимогами, оскільки остання пропустила строк, передбачений ст.1282 ЦК України.
Звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення за ново виявленими обставинами ОСОБА_1 обґрунтувала свої вимоги тим, що на момент ухвалення рішення суду від 11.10.2013 р. судом не було враховано обставину формального прийняття ОСОБА_2 спадщини та позицію Верховного Суду України.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховую висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку, суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в постанові від 13.03.2020 р. у справі № 724/1216/18.
Відповідно до ч.1 ст.423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за ново виявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за ново виявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (п.1 ч.2 ст.423 ЦПК України).
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання рішенням законної сили та віднесені законом до ново виявлених обставин.
Необхідними умовами ново виявлених обставин є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Розрізняють нові докази та докази, якими підтверджуються ново виявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з ново виявленими обставинами.
Не є підставою для перегляду рішення за ново виявленими обставинами докази, які не оцінювались судом у процесі розгляду справи (п.2 ч.4 ст.423 ЦПК України).
Згідно з ч.5 ст.423 ЦПК України при перегляді судового рішення за ново виявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки з цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, ЄСПЛ 03.04.2008 р.).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з ново виявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, одна міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v/ RUSSIA, № 69529/01, ЄСПЛ 18.11.2004 р.).
Обставини, на які посилається заявник, як на підставу для перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами судового наказу не є нововиявленими.
Крім того, під час розгляду справи в судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_1 заявила інші вимоги до ОСОБА_2 , ніж ті, що були предметом розгляду при ухваленні рішення Авдіївським міським судом Донецької області 11.10.2013 р.
Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 429 ЦПК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначені заявником обставини не є ново виявленими та у зв'язку з тим, що при перегляді судового рішення за ново виявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, підстави для перегляду рішення суду відсутні, а тому заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.260,423,427,429 ЦПК України, суд -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 11.10.2013 р. по справі № 2/217/324/2013- відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя