Провадження № 2/229/583/2021
ЄУН 229/2208/21
(заочне)
07 жовтня 2021 року м. Дружківка
Дружківський міський суд Донецької області у складі:
головуючої судді Рагозіної С.О.,
за участю секретаря судового засідання Головченко Ю.С., Король І.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю органу опіки та піклування Маріупольської міської ради про надання дозволу на виїзд/в'їзд на територію та з території України, яка тимчасово не контролюється українськими органами влади (територію проведення ООС), дозволу на виїзд/в'їзд за межі України до Російської Федерації та республіки Білорусь без дозволу та супроводу батька.
І. Стислий виклад позиції позивачки.
28 квітня 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , 16 липня 2021 року подала заяву про зміну позовних вимог, в якій просить надати їй дозвіл на вивіз та ввіз неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу та супроводу батька з неконтрольованої території України (території проведення ООС), а також за межі України на територію республіки Білорусь та на територію Російської Федерації для відвідування родичів на період часу до 01.04.2024 року, а також надати дозвіл на виготовлення проїзних документів для неповнолітнього сина без згоди батька. Обґрунтовує свої вимоги тим, що з 14 червня 2008 року по 10 серпня 2021 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем, має спільну з ним неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв'язку з проведенням на території Донецької області операції об'єднаних сил позивачка разом з сином була виїхати з м. Ясинувата до м. Маріуполь 28 липня 2014 року, а відповідач залишився проживати у м. Ясинувата, зв'язок з ним з вересня 2019 року відсутній. Позивачка вказує, що на даний час виникла необхідність періодично їздити у м. Ясинувата, де позивачка разом з сином раніше проживала у власній квартирі, щоб наглядати за своїми речами та квартирою, провідувати близьких родичів. Крім того, позивачка має близьких родичів за кордоном - у республіці Білорусь та на території Російської Федерації і бажає періодично їх відвідувати. Отримати дозвіл від батька дитини на виїзд дитини немає можливості, оскільки місце перебування невідоме. У заяві про зміну позовних вимог позивачка також вказала, що на даний час її син проживає у м. Ясинувата, під час літніх канікул перебуває під наглядом її батьків, бо її робота пов'язання з відрядженнями до різних міст, їй доводиться бути відсутньої в м. Маріуполі протягом декількох днів і навіть тижнів.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала суду клопотання про розгляд справи без її участі. .
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті суду. Суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності.
Представник органу опіки та піклування Маріупольської міської ради в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, справу просив розглянути без його присутності.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 29 квітня 2021 позовну заява була залишена без руху.
11 травня 2021 року позивачка виконала вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 12 травня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження за зазначеним позовом та призначене судове засідання.
Ухвалою суду від 08 червня 2021 року до участі у справі залучений орган опіки та піклування Маріупольської міської ради.
27 липня 2021 року суд, отримавши згоду позивачки, прокольно постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ясинувата Ясинуватського міськрайонного управління юстиції Донецької області 24 жовтня 2008 року на підставі актового запису про народження №329, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 грудня 2012 року, ОСОБА_4 належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про зміну прізвища серія НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ясинувата реєстраційної служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області 04 вересня 2013 року на підставі актового запису №13, ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки від 18.09.2015 №1411027593 ОСОБА_1 разом з неповнолітнім ОСОБА_3 перемістилася з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 -413.
V. Оцінка Суду.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень статті 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
14 липня 2016 року Верховною Радою України внесені зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучено з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законодавчим актом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).
Відповідно до пункту 3 зазначених Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску.
У підпункті 2 пункту 4 Правил передбачено, що громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Однією з важливих підстав для задоволення судом позову під час вирішення такої категорії справ є зазначення в позовній заяві країни, до якої має виїхати дитина, загального строку надання такого дозволу, часового проміжку перебування дитини в іноземній державі та доказів відмови батька чи матері у наданні згоди на виїзд дитини за кордон.
В постанові по справі № 643/1090/17, яку Верховний Суд прийняв 03.07.2019, вказано, що тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини.
Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна, мета та період поїздки.
Верховний Суд вказав, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.
Позивачкою у позові зазначені держави, у які позивач має намір виїхати з дитиною, але не вказані конкретні періоди перебування в них дитини, не вказано адреси місця перебування дитини у зазначених державах, а також умови її перебування.
Також, Вищий спеціалізований суд України, ухваливши рішення у справі № 6-33303ск15 від 16 березня 2016 року, дійшов висновку, що дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, надається кожного разу окремо (тобто на кожний виїзд), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитина буде знаходитися за кордоном.
У постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-15цс17 Верховний Суд України указав на те, що виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Виходячи з положень Сімейного Кодексу України, Цивільного кодексу України , Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Надання дозволу на виїзд до досягнення дитиною 16-річного віку без згоди та супроводу одного з батьків суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення одного з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Враховуючи, що позивачем та його представником не зазначено конкретної адреси місця перебування дитини за кордоном та не надано доказів на підтвердження забезпечення дитини проїзними квитками для повернення на Україну, відсутні гарантії того, що у випадку транскордонного переміщення дитини вона повернеться до України, та той із батьків, який проживає окремо, зможе встановлювати контакт з дитиною на регулярній основі, що виключає можливість встановити обов'язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини.
У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди та супроводу батька.
Щодо надання дозволу на вивіз та ввіз неповнолітньої дитини без дозволу та супроводу батька з неконтрольованої території України (території проведення ООС), суд зазначає таке.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року №638-IV (із змінами ) антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII (із змінами) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Президент України підписав Указ "Про затвердження рішення РНБО "Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей" від 30.03.2018 р. № 116/2018, яким вводиться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони про зміну формату широкомасштабної антитерористичної операції, яка була запроваджена у 2014 році.
Згідно з цим Наказом з 14:00 години 30 квітня 2018 року розпочалась операція Об'єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської федерації у Донецькій і Луганській областях, відповідно до плану операції Об'єднаних сил.
На теперішній час відсутні відомості щодо рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, до цього переліку включено в тому числі місто Ясинувата Донецької області.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» 07 листопада 2015 року №1085-р місто Ясинувата Донецької області належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
З матеріалів справи встановлено, що місце проживання позивачки та її неповнолітнього сина ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , де зазначені особи перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи та фактично проживають.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України). Тобто Конституція України допускає обмеження права громадян на свободу пересування у випадках, встановлених законом.
Вказане положення Конституції України узгоджується із статтею 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права на вільне пересування і обрання місця проживання також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Так само, частинами 1 та 3 статті 12 Міжнародного пакту про громадські та політичні права встановлено, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання.
Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Тобто Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та Міжнародним пактом про громадські та політичні права також передбачена можливість запровадження обмежень вільного пересування на території держави, але виключно законами.
Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено, зокрема, у прикордонній смузі; на тимчасово окупованих територіях (стаття 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Згідно з п. 6«Порядку в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 р. № 815, в'їзд на тимчасово окуповані території України здійснюється через контрольні пункти в'їзду-виїзду громадянами України, які не досягли 14-річного віку, - за умови пред'явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон або свідоцтва про народження, а громадянами України віком від 14 до 16 років - за умови пред'явлення паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, на підставі дозволу фізичній особі, виданого особі, що здійснює супровід; громадянами України віком до 16 років, які виїхали з тимчасово окупованих територій в супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників, - за умови пред'явлення документа, передбаченого в абзаці четвертому цього пункту, в супроводі того з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, інших законних представників, з якими здійснили виїзд; виїзд з тимчасово окупованих територій України здійснюється через контрольні пункти в'їзду-виїзду громадянами України, які не досягли 14-річного віку, - за умови пред'явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон або свідоцтва про народження, а громадянами України віком від 14 до 16 років - за умови пред'явлення паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон в супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників, на підставі дозволу фізичній особі, виданого особі, що здійснює супровід.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»: тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей; режим у районі проведення антитерористичної операції - особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб'єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок, зокрема організовано патрульну охоронну службу та виставлено оточення. У районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України (координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його заміщує, першим заступником чи заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Законні вимоги учасників антитерористичної операції є обов'язковими для громадян і посадових осіб.
Згідно із пунктом 5.1.1 «Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей» від 14 квітня 2017 року № 222ог в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.
Пунктом 5.1.2 вказаного Тимчасового порядку передбачено, що виїзд з неконтрольованої території громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред'явлення свідоцтва про народження дитини, будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.
Тобто виїзд з неконтрольованої території не вимагає дотримання вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України.
Отже, оцінюючи наведені норми у сукупності, слід дійти висновку, що законом встановлені певні обмеження та порядок для в'їзду на тимчасово окуповану територію з метою захисту інтересів неповнолітніх (малолітніх) дітей.
За частинами 1, 3 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Згідно із частиною 1 статті 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини.
З квітня 2014 року на території Донецької області та Луганської областей проводиться антитерористична операція, на теперішній час антитерористична операція не завершена і до тепер на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, до яких позивачка просить надати дозвіл на виїзд/в'їзд неповнолітньої дитини без згоди батька, існує реальна загроза безпеки для життя та здоров'я дитини (внаслідок переміщення терористичних груп, використання зброї, вибухівки тощо), а тому виїзд дитини на тимчасово окуповану територію не забезпечує її інтересів, наражає її на небезпеку, що є неприпустимим.
На території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, держава Україна не може у повній мірі забезпечити інтереси та права дітей у цій справі, які є громадянами України, а також їх повернення на територію, яка контролюється органами державної влади України.
Крім того, на переконання суду, позивачка не довела нагальність потреби в'їзду дитини на тимчасово окуповані території, на яких існують високі ризики небезпеки для життя та здоров'я дитини.
Згідно із статтею 16 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, інші члени сім'ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов'язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
Проте при цьому має забезпечуватись перш за все безпека дитини, а тому доводи сторони позивачки про те, що, не надаючи згоди на в'їзд на тимчасово неконтрольовану органами державної влади України територію Донецької та Луганської областей, відповідач порушує права дитини на відвідання родичів, є необґрунтованими. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з врахуванням п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір з відповідача не стягується, оскільки він сплачений позивачкою при поданні позовної заяви
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141,150, 157 СК України, ст.ст.10-13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 313 ЦК України, суд
відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю органу опіки та піклування Маріупольської міської ради про надання дозволу на виїзд/в'їзд на територію та з території України, яка тимчасово не контролюється українськими органами влади (територію проведення ООС), дозволу на виїзд/в'їзд за межі України до Російської Федерації та республіки Білорусь без дозволу та супроводу батька.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Донецького апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2021 року.
Суддя: С. О. Рагозіна