Справа № 362/3589/21
Провадження № 1-кп/362/597/21
Іменем України
13.10.2021 м. Васильків
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючої - судді ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілого - ОСОБА_4 ,
обвинувачених - ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Василькові Київської області кримінальне провадження № 12021225140000002 від 01.01.2021, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Володимирець Рівненської області, українець, громадянин України, освіта середня, неодружений, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , житель АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Митниця Васильківського району Київської області, українець, громадянин України, освіта середня, неодружений, не працює, зареєстрований та житель АДРЕСА_3 , на утриманні малолітня дитина, раніше не судимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 185 КК України,
встановив:
14.12.2020 близько 19:00 год. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом із потерпілим ОСОБА_7 перебували у с. Митниця Обухівського району Київської області по вул. Чумацький шлях у автомобілі марки ВАЗ 21099, д.н.з. НОМЕР_1 . Коли потерпілий ОСОБА_7 вийшов із цього транспортного засобу, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 помітили між переднім пасажирським і водійським сидінням гаманець чорного кольору, всередині з належною потерпілому платіжною банківською карткою АТ «Універсал банк» Monobank з реквізитами по основному рахунку НОМЕР_2 з грошовими коштами у сумі 796, 55 грн. (далі - платіжна картка). Вони відкрили гаманець, виявили платіжну картку і привласнили її.
Реалізуючи цей спільний умисел, направлений на привласнення чужого майна, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пересвідчились, що за їх діями ніхто не спостерігає, переслідували корисливий мотив, усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачали суспільно небезпечні наслідки та бажали їх настання.
Так, платіжна картка є різновидом офіційних документів та є предметом передбаченого ч.1 ст. 357 КК України злочину, згідно з положеннями, п.п.1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст.1, п.15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» , ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», «Положенням про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління НБ України від 30 квітня 2010 року № 223.
Вказані дії ОСОБА_6 та ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 1 ст. 357 КК України, як привласнення офіційного документа, вчинене з корисливих мотивів.
Крім того 14.12.2020 о 20:15 год. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували на автозаправній станції «WOG» (адреса: с. Путрівка Фастівського району Київської області), автодорога Одеса-Київ (у напрямку м. Києва). Там у них виник спільний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна з метою особистого збагачення - заправити вищезазначений автомобіль ВАЗ 21099 з використанням викраденої у потерпілого платіжної картки. Вони, вступивши у злочинну змову між собою, розподіливши ролі кожного, розробивши план дій і дійшовши взаємної згоди про спільне таємне викрадення чужого майна, зайшли до приміщення вказаної автозаправній станції «WOG», де ОСОБА_5 розрахувався за бензин через термінал АЗС «WOG» попередньо викраденою платіжною карткою, таємно викравши із її рахунку грошові кошти у сумі 200 грн., завдавши потерпілому матеріальної шкоди у цьому розмірі.
Реалізуючи цей спільний умисел, пересвідчившись, що за їх діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачали суспільно небезпечні наслідки та бажали їх настання, переслідували корисливий мотив та мету незаконного збагачення.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на спільне таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_5 . ОСОБА_6 , діючи умисно, повторно, з корисливою метою, за попередньою змовою групою осіб, того ж дня доби близько 20:20 год. перебували на автозаправній станції «LUXWEN» (адреса: с. Путрівка Фастівського району Київської області), автодорога Одеса-Київ (у напрямку м. Києва). Зайшли до приміщення вказаної автозаправній станції «LUXWEN», де розрахувались за бензин та газ через термінал АЗС «LUXWEN» вищезазначеною платіжною карткою потерпілого, таємно викравши із її рахунку грошові кошти у сумі 319,70 грн., завдавши потерпілому матеріальної шкоди у цьому розмірі.
Також 14.12.2020 близько 20:28 год. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували на автозаправній станції «Amic», (адреса: с. Глеваха Фастівського району Київської області), автодорога Одеса-Київ (у напрямку м. Києва), де продовжили реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на спільне таємне викрадення чужого майна. Діючи умисно, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з корисливою метою, зайшли до приміщення цієї автозаправної станції, де заплатили за бензин через термінал АЗС «Amic» попередньо викраденою платіжною карткою, таємно викравши із зазначеного рахунку грошові кошти в загальній сумі 199, 92 грн., завдавши потерпілому матеріальної шкоди у цьому розмірі.
Ці дії ОСОБА_6 та ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб.
ОСОБА_6 та ОСОБА_5 при їх допиті у судовому засіданні визнали себе винуватими у вчиненні цих кримінальних правопорушень, вони повністю погодилися з їх кваліфікацією і фактичними обставинами щодо місця, часу, способу вчинення.
Так, ОСОБА_5 дав суду показання, що того дня разом із ОСОБА_6 (далі можливо ОСОБА_8 ) на автомобілі пересувалися по с. Митниця Обухівського району Київської області. Там зустріли потерпілого і ОСОБА_8 розповів, що то його боржник. Через деякий час потерпілий сів на переднє пасажирське сидіння, а ОСОБА_8 - позаду. Вирішили питання стосовно боргу, який складав 900 гривень. Потерпілий вийшов з автомобіля, після чого вони помітили гаманець і зрозуміли, що це майно потерпілого. Там були картки. Вирішили використати одну із банківських карток і таким чином компенсувати борг. Поїхали на автозаправні станції, тричі заплатили карткою потерпілого за пальне. Перешкод використати картку не було, оскільки знали, що до певного встановленого ліміту при використанні картки не потрібно вводити пін-код. У вчиненому щиро розкаявся, пообіцяв у майбутньому не вчиняти злочини і просив суд суворо не карати.
Показання ОСОБА_5 (далі можливо ОСОБА_9 ) повністю узгоджуються з показаннями ОСОБА_6 , який пояснив, що потерпілий купив у нього автомобільні шини на зимовий період, однак тоді гроші не заплатив. Минуло майже місяць, потерпілий уникав зустрічей, гроші не повертав, потім вони випадково зустрілись. У той момент він, ОСОБА_6 був разом із ОСОБА_9 у автомобілі останнього. Запросив потерпілого до автомобіля, вирішили питання щодо боргу. Коли той вийшов, помітили гаманець і там карту. Тричі розрахувалися за допомогою цієї картки на автозаправках. Щиро розкаявся, просив суд суворо не карати.
Потерпілий у судовому засіданні при визначенні виду і розміру покарання поклався на розсуд суду і пояснив, що раніше дійсно «до грошей» взяв у ОСОБА_6 шини до двох коліс. Оскільки працює, то не зміг зустрітися з продавцем через брак часу і заплатити. Пізніше ціна на шини зросла і, зустрівши ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , погодив з останнім, що поверне цей товар. Те, що загубив гаманець, помітив не одразу. Намагався знайти згубу, однак це було марно. Уже вночі зауважив, як на його мобільний телефон прийшли повідомлення від банку про зняття готівки з картки. Відразу заблокував картку. Наголосив, що згоди на використання своєї банківської картки нікому не надавав.
Учасники судового процесу просили розглядати справу відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.
Водночас суд роз'яснив учасникам судового провадження суть вищезазначеної норми та у доступній, чіткій та конкретизованій формі виклав її зміст, надавши розгорнуте його пояснення сторонам. Також суд упевнився, що учасниками судового провадження суть такого роз'яснення сприйнята правильно та переконався у добровільності їх позицій.
Враховуючи те, що учасники судового провадження вважають недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, і судом встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, а також з'ясовано, що вони усвідомлюють неможливість далі оспорити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, роз'яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, крім допиту обвинувачених відносно фактичних обставин справи, дослідження тільки даних, які характеризують обвинувачених.
Оскільки учасники кримінального провадження вважають, що фактичні обставини провадження підтверджені доказами, що знаходяться у матеріалах провадження та не потребують дослідження під час судового розгляду, суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість, так само визнає фактичні обставини провадження доведеними.
Допитавши ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_7 , вивчивши матеріали кримінального провадження стосовно характеристик осіб обвинувачених та речових доказів, суд вважає, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина ОСОБА_6 та ОСОБА_5 доведена повністю.
Дії ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 та ч. 1 ст. 357 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб та привласнення офіційного документа, вчинене з корисливих мотивів.
Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 покарання, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму ВСУ № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суди мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових злочинів. Згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 вчинив умисні кримінальні правопорушення, які згідно із ст. 12 КК України є нетяжким злочином та кримінальним проступком, офіційно не працює, на обліку у лікаря нарколога і у лікаря психіатра не перебуває, раніше не судимий, за місцем проживання без негативних характеристик.
Обвинувачений ОСОБА_5 також вчинив умисні кримінальні правопорушення, які згідно із ст. 12 КК України є нетяжким злочином та кримінальним проступком, не працює, на обліку у лікаря нарколога і у лікаря психіатра не перебуває, раніше не судимий, без негативних характеристик за місцем проживання.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , суд визнає щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , суд не вбачає.
Отже, з урахуванням усіх фактичних обставин кримінального правопорушення, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, щирого каяття ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у вчиненому, осіб винних, стану їх здоров'я, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити покарання в межах інкримінованих санкцій статей у виді обмеження волі та звільнити їх від відбування цього покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України з покладенням відповідних обов'язків. Суд вважає, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення можливих нових кримінальних правопорушень і таким чином сприятиме досягненню визначеної у ст. 50 КК України мети загальної і спеціальної превенції. Суд не знаходить підстав для застосування іншого виду покарання, передбаченого санкцією статті.
Підстави для застосування ст. ст. 69, 69-1 КК України відсутні.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не обирався, цивільний позов не заявлявся, процесуальні витрати відсутні.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 100, 349, 368-371, 374, 394 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч. 1 ст. 357 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;
- ч. 2 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.
Згідно з ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Іспитовий строк відбуття покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту проголошення вироку.
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч. 1 ст. 357 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
- ч. 2 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.
Згідно з ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Іспитовий строк відбуття покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту проголошення вироку.
Речові докази після вступу вироку у законну силу:
-банківську картку чорного кольору АТ «Універсал банк» Monobank з реквізитами по основному рахунку НОМЕР_2 , яку поміщено до паперового конверту білого кольору і здано на зберігання до відділу поліції № 1 Обухівського РУП ГУ НП., - повернути власнику ОСОБА_7 ;
-оптичний носій інформації (ком пакт-диск) № МАР644XE29123052 марки Verbatim DVD-R4x, 4,7 gb 16x 120 min з рукописним надписом « ЄРДР № 12021225140000002 від 01.01.2020», - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Васильківський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Суддя ОСОБА_1