Справа № 758/11560/17
Категорія 40
07 жовтня 2021 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Бурдун М.В.,
за участю
позивача ОСОБА_1 ,
відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2017 дана цивільна справа розподілена головуючому судді ОСОБА_4
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2017, дану цивільну справу передано судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_3 , оскільки суддю ОСОБА_4 звільнено з посади.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_3 від 29.11.2017 провадження у цивільній справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відкрито, справу призначено до розгляду у судове засідання.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2021, цивільну справу № 758/11560/17 (номер провадження 2/758/833/21) передано судді Подільського районного суду м. Києва Петрову Д.В., оскільки суддю ОСОБА_3 згідно рішення Вищої ради правосуддя № 798/0/15-21 від 08.04.2021 звільнено з посади судді Подільського районного суду м. Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва Петрова Д.В. від 31.05.2021 цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачка як представник ОСОБА_5 склала та особисто підписала позовну заяву про визнання правочину недійсним. В цій заяві вона вказала, що « ОСОБА_1 є шахраєм з дуже великим стажем, він навмисно входить в довіру до людей, яким потрібна правова допомога і натомість, щоб надавати якісні юридичні послуги підсовує на підписання боргові розписки та договори займу. Від його діяльності вже є дуже багато потерпілих і про це є відомості на сайтах про шахраїв в інтернеті». Також Деснянським районним судом м. Києва (суддя Шевчук О.П.) розглядається цивільна справа № 754/11556/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про оплату за договором про надання правових послуг. ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_5 .
В судовому засіданні під аудиозапис відповідачка чітко і однозначно заявила, що ОСОБА_1 є шахраєм. Суддя Шевчук О.П. зробив наголос на тому, що відносно ОСОБА_1 немає обвинувального вироку суду, яким встановлено факт вчинення ОСОБА_1 шахрайських дій. На думку позивача, заява відповідачки щодо того, що ОСОБА_1 являється шахраєм - є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.
Позивач просив визнати заяву відповідачки в частині того, що ОСОБА_1 є «шахраєм» недостовірною інформацією та зобов'язати відповідачку спростувати недостовірну інформацію шляхом направлення до суду заяви, в якій відповідачка визнає те, що вона свідомо поширила відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію.
23.05.2018 на виконання ухвали суду від 29.11.2017 відповідачкою до суду подано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідачка просила в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, судові витрати відповідачки понесені при розгляді справи покласти на позивача.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, підтримала доводи викладені нею у відзиві на позов.
Вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу того, що позивач вважає відповідачку такою, що порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації, шляхом розповсюдження недостовірної інформації про нього. Вказані правовідносини регулюються нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та Цивільного кодексу України.
21.06.2017 ОСОБА_5 в особі представника адвоката Гулько Ж.В. звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Згідно із ст. 7 Загальної декларації прав людини всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом.
Загальна декларація прав людини у статті 8 гарантує право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
З наведеного вище суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів відповідає ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Позивач ОСОБА_1 , як особа, відносно якої поширено, як він вважає, недостовірну інформацію, скористався своїм правом та звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , як до особи, яка поширила недостовірну інформацію, шляхом висловлення на його адресу слів «шахрай з дуже великим стажем», у зв'язку з тим, що вважає викладену відповідачкою інформацію відносно нього недостовірною.
Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позовна заява має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Отже, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право на спростування та відповідь має певний момент виникнення, що пов'язується з юридичним фактом правопорушення, протиправність якого полягає у складі правопорушення.
Щодо поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, судом встановлено наступне.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
З пояснень позивача судом встановлено, що в поданій до Деснянського районного суду м. Києва позовній заяві ОСОБА_2 як представник ОСОБА_5 вказала, що ОСОБА_1 є «шахраєм з дуже великим стажем, він навмисно входить в довіру до людей, яким погрібна правова допомога і натомість, щоб надавати якісні юридичні послуги підсовує на підписання боргові розписки та договори займу. Від його діяльності вже є дуже багато потерпілих і про це є відомості на сайтах про шахраїв в інтернеті». Крім того, відповідачка в судовому засіданні під аудиозапис чітко і однозначно заявила, що « ОСОБА_1 є шахраєм».
Як вбачається з копії висновку експерта № 14608, складеного 26.02.2018 Київським експертно-дослідним центром, за результатами проведення семантико-текстуального дослідження за заявою ОСОБА_2 , відповідача у цивільній справі Подільського районного суду м. Києва № 758/11560/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації «Текст позовної заяви про визнання правочину недійсним від 21.06.2017, поданого до Деснянського районного суду м. Києва представником позивача - ОСОБА_2 відповідає нормам мовної поведінки в ситуації висловлювання критичних зауважень, звинувачень, вимог та ін., а отже, не містить інформації, яка ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Питання щодо форми висловлювань, які містять інформацію про ОСОБА_1 , не вирішувалось, оскільки ці висловлювання не мітять інформації, яка ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції.
Суд, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, повинен визначити характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Згідно із статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що інформація, яка поширена відповідачкою ОСОБА_2 , а саме: «шахрай з дуже великим стажем» не є предметом судового захисту, адже є оціночним судженням. Поширена інформація є висловлюванням, яке не містить фактичних даних, зокрема є критичною оцінкою певного факту, а саме конфліктними взаємовідносинами між позивачем та особою, яку представляє відповідачка ( ОСОБА_5 ), тобто є суб'єктивною думкою відповідачки, а тому не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості, у зв'язку з чим суд вважає, що позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
За таких обставин, суд вважає, що для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні законні підстави, а позов заявлено не обґрунтовано, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено повністю і відповідачкою заявлено клопотання про відшкодування судових витрат понесених при розгляді справи.
Щодо вимоги відповідачки про відшкодування їй позивачем понесених витрат при розгляді справи, а саме у розмірі 14 250,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Статтею 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено граничний розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 1 зазначеного вище Закону передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така позиція закріплена і у п. 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у яких судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).
Зокрема, п. 48 зазначеної вище постанови встановлено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно положень ч.ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений ним час на надання таких послуг відповідачці, а також з огляду на приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення вимог відповідачки про стягнення з позивача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме задоволення цих вимог у розмірі 1 тис. гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
- позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- відповідачка - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Д. В. Петров