печерський районний суд міста києва
Справа № 757/14416/16-к
05.07.2021 Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_4 ,
представника потерпілого ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Отрадне Ленінградської області Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
ОСОБА_7 15.02.2016 року приблизно о 20 годині 30 хвилин, керуючи засобом підвищеної небезпеки, а саме: технічно справним автомобілем марки «MERCEDES-BENZ», модель «E 220 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався прямо проїжджою частиною вул. Предславинської зі сторони вул. Федорова у напрямку вул. Щорса у м. Києві у своїй смузі руху, де дорога має одну смуги руху у попутному напрямку та одну смугу руху у зустрічному напрямку, позначеними дорожньою розміткою 1.1, 1.12, 1.14.2 Правил дорожнього руху України.
Під'їжджаючи до регульованого світлофором перехрестя з вул. Щорса на дозволяючий сигнал світлофора повертав ліворуч на вул. Щорса у напрямку вул. А. Барбюса. Наближався до регульованого пішоходного переходу, позначеного дорожньою розміткою 1.14.2. та дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України, розташованого по вул. Щорса у м. Києві.
У цей час вказаним пішоходним переходом рухалась ОСОБА_6 , яка перетинала проїзну частину вул. Щорса зліва направо відносно руху керованого ОСОБА_7 автомобіля.
Пішоходний перехід - це ділянка проїзної частини, призначена для забезпечення безпечного руху пішоходів через дорогу. На цих ділянках пішоходи мають перевагу перед автотранспортом, і не повинні враховувати вказані негативні фактори, а також можливість порушення Правил дорожнього руху України водіями транспортних засобів та іншими учасниками руху.
Під час руху ОСОБА_7 порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 підпункт «б» та 10.1;16.2 Правил дорожнього руху України:
- п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- п. 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
- підпункт «б»: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- п. 10.1: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
- п. 16.2: на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку.
Порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 полягали у тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем моделі «MERCEDES-BENZ», модель «E 220 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по вказаній проїзній частині, був неуважним до дорожньої обстановки та її змін, при наближенні до регульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_6 , не урахував дорожню обстановку, яка полягала у наявності світлофорного об'єкту інформаційних дорожніх знаків 5.35.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід» і дорожньої розмітки 1.14.2, які інформували його про наявність небезпеки на цьому пішоходного переході, не зменшив швидкість і не зупинився, щоб впевнитись у відсутності пішоходів на пішоходному переході, внаслідок чого вчинив наїзд на ОСОБА_6 .
Діяння, вчинене обвинуваченим ОСОБА_7 , є суспільно небезпечними і підлягає кваліфікації за ч.2 ст.286 КК України, оскільки він порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження потерпілій.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчинені злочину визнав повнстю та показав, що дійсно він 15.02.2016 керував автомобілем марки «MERCEDES-BENZ», рухався від вулиці Федорова у напрямку перехрестя з вул. Щорса та вул. Предславинської, на світлофорі горів зелений сигнал, який дозволяв рух. Він ввімкнув сигнал повороту та трапилось зіткнення. Швидкість його автомобіля складала приблизно 10-15 км/г. На пішохідному переході, який знаходився ліворуч, пішоходів не було. Виїхавши приблизно на середину перехрестя, він повернув ліворуч, виконуючи маневр повороту. У цей час він відчув поштовх у ліву передню частину автомобіля. Одразу зупинив автомобіль, вийшов і побачив жінку, яка лежала на пішохідному переході, викликав швидку допомогу. Швидка приїхала та забрала у лікарню потерпілу ОСОБА_6 , він залишився на місці події чекати поліцію. У цей день були невеликі опади, проїзна частина дороги була мокра, був темний час доби, в час ДТП рух транспорту був не дуже інтенсивний. Обвинувачений ОСОБА_7 у скоєному щиро кається, цивільний позов потерпілої визнає частково.
Покази обвинуваченого ОСОБА_7 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 показала, що 15.02.2016 року по вул. Предславинській, 31/11 вона підійшла до перехрестя по вул. Щорса, горів зелений сигнал світлофора для пішоходів, вона почала рух через перехрестя, і її збив автомобіль. У той день йшов дощ. Швидку допомогу та поліцію викликав обвинувачений ОСОБА_7 . На перехресті пішоходів та автомобілів не було.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що зимою 2016 року, перебуваючи на перехресті вул. Предславинської та вул. Щорса, він побачив зіткнення людини з автомобілем, він підійшов, щоб допомогти потерпілій. Водій автомобіля «MERCEDES-BENZ» вийшов з автомобіля, щоб допомогти потерпілій, спитав у потерпілої як вона себе почуває, вони викликали швидку допомогу та поліцію. Момент зіткнення він не бачив. Потерпіла після зіткнення скаржилась на біль у голові та стегні.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що вона була пасажиром, якого віз обвинувачений ОСОБА_7 , сиділа на задньому сидінні, це було ввечері. Швидкість автомобіля була невеликою, вони мали повертати праворуч, на пішоходному переході переходила людина, зправа наліво, потім сталось зіткнення. Після зіткнення водій ОСОБА_7 вийшов з автомобіля, щоб допомогти потерпілій, вона не могла підвестись, їй допомогли перехожі перейти на тротуар. Потім хтось викликав швидку, і потерпіла поїхала. Вона не звернула увагу, який був сигнал світлофора, але начебто був зелений для пішоходів.
Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_10 показав, що при проведенні судово-медичної експертизи він керувався медичною карткою стаціонарного хворого, також знімками МРТ, які були надані йому слідчим, при вивченні яких було виявлено перелом правої скроневої кістки, та забої скроневої частини з права.
Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов таких висновків.
Крім показів обвинуваченого, потерпілої, свідків, експерта, вина ОСОБА_7 у скоєнні інкримінованого діяння підтверджується сукупністю наступних доказів, досліджених безпосередньо судом під час судового провадження.
Протоколом огляду місця ДТП від 15.02.2016 р. зафіксована ділянка місцевості від вул. Червоноармійській до б-ру Л. Українки, де відбулась ДТП \а.с. 52-63\.
З висновку судової -автотехнічної експертизи № 200ат від 17.03.2016 р. вбачається, що у ситуації, яке склалося на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною подією, водій автомобіля «MERCEDES-BENZ», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 мав керуватися вимогами пунктів: 12.2, 10.1, 16.2 ПДР України. У даній дорожній ситуації водій ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом виконання вимог пунктів: 10.1, 16.2 ПДР України. У даній дорожній ситуації експертом, з технічної точки зору, у діях водія невідповідностей вимогам пункту 12.2 ПДР України не вбачається, але вбачаються невідповідності вимогам пунктів: 10.1, 16.2 ПДР України. З технічної точки зору причиною даної ДТП є невідповідність дій водія ОСОБА_7 вимогам пунктів 10.1, 16.2 ПДР України а.с. 126-132\.
Аналіз досліджених доказів дозволяє суду зробити висновок, що вина обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України доведена у повному обсязі.
При призначенні покарання суд враховує, що скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, скоєного з необережності.
Також суд враховує відомості про особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Суд, керуючись ст. 94 КПК України, оцінює наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінюючи докази з точки зору належності, допустимості, достовірності в їх сукупності, з урахуванням того, що по справі забезпечено всебічний, повний та об'єктивний розгляд всіх обставин справи, приходить висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого діяння.
Враховуючи наведене, з урахуванням ставлення ОСОБА_7 до вчиненого, а також того, що вчинене кримінальне правопорушення є неумисним та необережним, суд приходить висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, та призначає йому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, яке суд вважає необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень з його боку.
Як обставину, яка згідно ст.66 ч.1 КК України пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , суд визнає щире каяття у вчиненому.
Як обставину, яка згідно ст.66 ч.2 КК України пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , суд визнає добровільне часткове відшкодування завданих збитків.
Обставини, які згідно ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відсутні.
Відповідно до правил призначення покарання закріплених ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, та повинно бути необхідним та достатнім для такого виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Крім того, суд вбачає підстави для призначення покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК України без позбавлення права керування транспортним засобом на визначений законом строк, оскільки у останнього це єдине джерело доходу, а тому позбавлення права на користування автомобілем суттєво вплине на якість життя ОСОБА_7 . При цьому суд також звертає увагу і на те, що той не притягувався раніше до адміністративної чи кримінальної відповідальності за аналогічні правопорушення.
Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_7 суд виходить з наступного.
У відповідності до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з роз'ясненнями наведеними Верховним Судом України у Постанові Пленуму № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 1 від 27 лютого 2009 року), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Аналогічна правова позиція закріплена і у статті 23 ЦК України.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 1 від 27 лютого 2009 року), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілої особи, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини судом визнано презумпцію моральної шкоди, що полягає у тому, що у разі порушення майнових або немайнових прав, «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку, людина відчуває страждання (моральну шкоду).
Тому суд вважає, що дійсно потерпіла ОСОБА_6 зазнала моральних страждань.
Суд приймає до уваги зазначену практику Європейського суду з прав людини як беззаперечну та, враховуючи наведені правові норми, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази та, дотримуючись вимог чинного законодавства, визначає розмір відшкодування моральної шкоди у 130 000 грн., оскільки саме така сума буде співмірною з понесеними потерпілою моральними втратами.
Судом під час судового розгляду встановлено, що у результаті дій ОСОБА_7 заподіяв потерпілій ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження, що як наслідок потягло за собою матеріальні витрати на лікування у сумі 41 660, 18 грн., про що свідчать чеки.
Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_7 відшкодував потерпілій ОСОБА_6 частину матеріальних витрат на лікування у сумі 10 150 грн., тому суд вважає за необхідне стягнути 31 510, 18 гривень.
Процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого.
Питання речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_7 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, і призначити покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням - іспитовим строком тривалістю 2 (два) роки, якщо протягом указаного строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на засудженого такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільний позов потерпілої задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, 130 000 гривень.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, 31 510, 18 гривень.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави розмір процесуальних витрат за проведення автотехнічної експертизи №200ат від 17.03.2016 у розмірі 703, 68 грн.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, у разі не подачі на нього апеляції.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку видається учасникам кримінального провадження відразу після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1