Справа № 755/16951/21
"13" жовтня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Передрій І.В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
представник заявника - адвокат Проскурін В.Г.,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
представник заінтересованої особи - адвокат Колєв Р.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва, в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису.
Згідно заявлених вимог, заявник просить суд видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладання на нього обов'язків: заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 м до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_1 та її малолітніх синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 на строк 6 місяців; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та її малолітніх синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому йому на строк 6 місяців.
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що заявник та заінтересована особа перебували в шлюбі, від якого народилось два сини - ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 09 листопада 2018 року шлюб було розірвано. Судовим наказом від 12 серпня 2019 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання синів. Заявник з дітьми проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить заявнику на праві власності. Починаючи приблизно з вересня 2019 року заявник неодноразово зверталась до правоохоронних органів та служби у справах дітей з приводу психологічного насильства з боку ОСОБА_2 , його поведінка негативно впливає на здоров'я заявника та психологічний стан дітей. Діти не бажають спілкуватись зі своїм батьком, кожна їх зустріч з батьком супроводжується емоційним зривом. Не зважаючи на це, ОСОБА_2 намагається в судовому порядку визначити місце проживання дітей з ним. У вересні
2019 року, після спілкування ОСОБА_2 з дітьми, сину ОСОБА_7 стало погане, що підтверджується відповідями директора школи. Службою у справах дітей з ОСОБА_2 неодноразово проводились профілактичні роботи, 10 лютого 2020 року та 09 червня
2021 року його попереджено про відповідальність за вчинення домашнього насильства та порушення прав малолітніх дітей. Зареєстровано чотири виклики поліції з приводу переслідування ОСОБА_2 дітей. Для побачень з дітьми ОСОБА_2 приходить у вихідні дні зранку, коли діти ще відпочивають. Також заявник зазначає, що акти психологічного насильства до неї та дітей відбуваються все частіше. Зважаючи на викладене, заявник переконана, що вірогідність продовження та подальшого вчинення психологічного насильства ОСОБА_2 щодо неї та малолітніх дітей, а також настання тяжких наслідків для їх здоров'я є дуже високою, тому заявник звертається з даною заявою до суду, оскільки попередні заходи вжиті поліцією до кривдника виявились неефективними та не захистили заявника та її сім'ю від насильства.
Відповідно до ч.1 ст. 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.
Заявник ОСОБА_1 та її представник - адвокат Проскурін В.Г. в судовому засіданні підтримали заяву та просили її задовольнити з підстав, викладених у заяві.
Заявник ОСОБА_1 суду пояснила, що протягом останніх двох років триває скандал між нею та заінтересованою особою. Діти не бажають спілкуватися з батьком, не зважаючи на це, він приходив до школи та бігав за дітьми. Крім того, ОСОБА_2 погрожував дітям, що прийде з поліцією та забере їх, а також в судовому порядку визначить місце проживання дітей з ним, не зважаючи на бажання та думку останніх. На засіданні органу опіки та піклування ОСОБА_2 ображав заявника та дітей. На побачення до дітей ОСОБА_2 приїздить в суботу зранку, коли діти ще сплять, через що діти в п'ятницю за власним бажанням йдуть ночувати до сусідки, щоб не бачитись з батьком. Зазначила, що діти не бажають спілкуватися з батьком через поведінку останнього, оскільки той все знімає на телефон. Пояснила, що психологічне насильство полягає в тому, що ОСОБА_2 знімає спілкування на телефон, говорить, що заявник використовує дітей, сказав дітям, що заявник хвора та скоро помре, погрожує забрати дітей, щоб ті жили з ним та його жінкою, а також погрожує позбавити заявника батьківських прав, крім того ОСОБА_2 висловлює бажання повести дітей до психолога. Зазначила, що діти не бояться батька, а просто не бажають з ним зустрічатися, оскільки ОСОБА_2 сказав дітям, що прийде з поліцією та забере їх жити до себе за рішенням суду. Заявник із заінтересованою особою не спілкується ані особисто ані за допомогою засобів зв'язку. Зазначила, що вона не проти спілкування батька з дітьми, проте діти самі цього не бажають. Пояснила, що в 2019 році, коли діти проживали з батьком, той не дозволяв їм спілкуватися телефоном із заявником. Зазвичай спілкування ОСОБА_2 з дітьми триває не довше 30-40 хвилин, після чого хтось із них викликає поліцію.
Представник заявника - адвокат Проскурін В.Г зазначив, що ОСОБА_2 чинив психологічний тиск на заявника та дітей, знімає свої візити на телефон, діти висловлюють небажання спілкуватися з батьком, проте останній не звертає уваги на їх думку. Також ОСОБА_2 повідомляв, що отримає рішення суду та діти будуть примусово з ним проживати. У одного з дітей після спілкування з батьком болить голова.
Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник - адвокат Колєв Р.Г. в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Заінтересована особа ОСОБА_2 суду пояснив, що заявник маніпулює дітьми, у 2018 році заявник загалом дев'ять місяців була за кордоном та діти проживали з ним. Після повернення, заявник забрала дітей і він зміг побачити синів лише через два місяці, за цей час ставлення синів до нього змінилось. Зазначив, що заявник вчиняла психологічне насильство щодо дітей з приводу їх спілкування з жінкою заінтересованої особи. При спілкуванні заінтересованої особи з дітьми заявник почала його бити. Не зважаючи на рішення органу опіки та піклування щодо побачень батька з синами, йому вдається побачити дітей лише раз в два - три місяці. При зустрічах заявник влаштовує скандали, при дітях кидається з кулаками на нього, тому він змушений записувати зустрічі на телефон. Вважає, що ставлення до нього дітей обумовлене впливом матері, яка зазначає, що її не змусять виконувати рішення органу опіки та піклування та суду, на телефонні дзвінки не відповідає, номери телефонів дітей змінені. Зазначив, що ніколи не вчиняв фізичного чи психологічного насильства, проте заявник формально викликає поліцію. Також пояснив, що ніколи не говорив дітям, що заявник хвора та помре.
Представник заінтересованої особи - адвокат Колєв Р.Г. зазначив, що дана справа є штучною, оскільки відсутні факти психологічного та фізичного насильства. Заявник не комунікує із заінтересованою особою, всі контакти відбуваються виключно в суді. Негативне ставлення та поведінка заявника обумовлені тим, що у ОСОБА_2 інша жінка. При визначенні ОСОБА_2 способу участі у вихованні дітей, службою у справах дітей не було встановлено фактів психологічного або фізичного насильства. На переконання представника, даною заявою заявник бажає нівелювати рішення в інших справах щодо визначення місця проживання дітей та участі в їх вихованні. Зазначив про відсутність підстав для застосування обмежувального припису.
Вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і її вирішення, суд приходить до наступного.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису визначений главою 13 розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України.
Відповідно до ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до п.1, 3 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана: особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - колишнє подружжя; діти подружжя, колишнього подружжя.
В ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» наведено визначення термінів, які вживаються в цьому законі, зокрема:
- домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала, а також погрози вчинення таких діянь;
- психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
- кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;
- обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;
- особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;
- оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно ч.2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. (ч.2 та ст. 26 Закону)
У п. 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч.1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), від 02 вересня 2020 року у справі
№ 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20) та від 10 лютого 2021 року у справі
№ 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20).
Правилами глави 13 ЦПК України визначено, що розгляд справ про видачу і продовження обмежувального припису провадиться в порядку окремого провадження, а правилами ст. 294 цього Кодексу встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України)
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Брати участь у доказовій діяльності можуть усі особи, які беруть участь у справі, це їх право. Однак доказування кожної обставини, яка має значення для ухвалення рішення у справі, на підставі закону стає обов'язком певного суб'єкта. У процесуальній діяльності небайдуже, хто зобов'язаний бути активним у встановленні факту, оскільки завжди має бути можливість покласти наслідки його недоведеності на когось із учасників процесу.
Розподіл і роз'яснення сторонам їх обов'язку щодо доказування - це функція суду в рамках юрисдикційної процедури, це завдання суду організувати дійсно змагальний процес. Розподілити тягар доказування у справі - це означає зробити припущення про наявність або відсутність юридичних фактів на користь однієї із сторін. Якщо противна сторона твердженнями і доказами не може переконати суд у хибності такого припущення, то припущення трансформується у твердження про наявність відшукуваного факту, яке буде відображено у мотивувальній частині судового рішення.
За змістом ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висуваючи вимогу про видачу обмежувального припису стосовно кривдника - ОСОБА_2 , заявник посилається на наявність обставин, які доводять застосування до неї особисто та малолітніх дітей психологічного насильства, та зазначає про свої неодноразові звернення до правоохоронних органів та служби у справах дітей з приводу психологічного насильства з боку ОСОБА_2 , стверджує, що його поведінка негативно впливає на здоров'я заявника та психологічний стан дітей, які не бажають спілкуватись з батьком, а кожна їх зустріч супроводжується емоційним зривом, вказує, що службою у справах дітей з ОСОБА_2 неодноразово проводились профілактичні роботи та його попереджено про відповідальність за вчинення домашнього насильства та порушення прав малолітніх дітей та посилається на зареєстровані виклики поліції з приводу переслідування дітей з боку ОСОБА_2 . А також зазначає, що оскільки акти психологічного насильства щодо неї та дітей відбуваються все частіше, заявник переконана у вірогідності продовження психологічного насильства ОСОБА_2 щодо неї та малолітніх дітей, а також настання тяжких наслідків для їх здоров'я.
При цьому, в заяві не наведено конкретних дій ОСОБА_2 , які розцінюються заявником, як психологічне насильство щодо неї та дітей.
Судом встановлено що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 20 липня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 09 листопада 2018 року. (а.с.26)
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають синів: ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.28, 29)
Судовим наказом Дніпровського районного суду м.Києва від 12 серпня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 серпня 2019 року і до досягнення дітьми повноліття. (а.с.25).
ОСОБА_1 та малолітня діти зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9, 10, 34), що також не заперечується учасниками справи, у зв'язку з чим не потребує доказування в силу ст. 82 ЦПК України.
Висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 18 березня 2020 року № 103/2171/41/3 (протокол засідання комісії №5 від 11 березня 2020 року) визначено участь батька ОСОБА_2 у вихованні малолітніх дітей ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі спілкування з малолітніми синами щосуботи з 10-00 години до
20-00 години, влітку з 01 липня по 15 липня для відпочинку з дітьми. (а.с.56)
Також судом встановлено, що в провадженні Дніпровського районного суду м.Києва перебуває цивільна справа №755/20838/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей. (а.с.65-69)
Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року частково задоволено позов ОСОБА_11 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з онуками та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з онуками. (а.с.77-87)
Виходячи із загального обсягу доказів, які долучено заявником разом із заявою про видачу обмежувального припису та подано представником заінтересованої особи в судовому засіданні, досліджених в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї особисто та/або малолітніх дітей внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із не застосуванням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов'язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.
Так допитана в судовому засіданні, за клопотанням представника заінтересованої особи, свідок ОСОБА_12 , яка є сусідкою заявника, суду показала, що місяць тому вона особисто була свідком, як о 10-00 годині ранку в суботу заявник та діти довго сперечались, чи відчиняти ОСОБА_2 двері до квартири. Думка дітей з цього приводу була різною, нарешті ОСОБА_13 відчинив двері, діти спілкувались з батьком на сходовій клітині. Діти говорили, що не бажають розмовляти з батьком, дуже емоційно переживали, нервувалися. В п'ятницю діти хотіли ночувати у свідка, щоб не бачитись з батьком. Свідку невідомо, чому діти налаштовані проти батька, при свідку заявник з цього приводу жодних дій не вчиняла. Зазначила, що ОСОБА_2 вів себе спокійно, намагався поговорити з дітьми. Про вчинення ОСОБА_2 психологічного чи фізичного насильства свідку нічого не відомо. Після цього між заявником та заінтересованою особою в присутності дітей відбулась розмова на підвищених тонах.
Також свідок зазначила, що ОСОБА_2 сказав дітям, що заявник хвора на рак та скоро помре, в подальшому змінила свої показання та зазначила, що ОСОБА_2 говорив лише, що заявник хвора, потім знову змінила показання та зазначила, що ОСОБА_2 говорив, що заявник хвора на рак.
Суд, надаючи оцінку таким показанням свідка, звертає увагу на їх суперечливість та непослідовність та приходить до висновку, що такі показання не можуть бути безумовною підставою для застосування спеціального заходу у вигляді обмежувального припису.
Що стосується наявних в матеріалах справи письмових доказів, суд зазначає наступне.
Так, сам факт звернення заявника до служби у справах дітей, загальноосвітньої школи та органів поліції (а.с.15, 16, 18, 20) та отримання відповідей на звернення (а.с.17, 21, 22, 24), а також формальне проведення службою у справах дітей роз'яснювальної роботи з ОСОБА_2 через вказані звернення, свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою з приводу участі батька у спілкуванні з дітьми, поте не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 серпня
2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), від 02 вересня
2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20) та від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20).
На час розгляду даної справи відсутня інформація про доведення у встановлений законодавством спосіб протиправних дій ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Слід також зазначити, що з приводу невиконання заявником рішення органу опіки та піклування щодо спілкування ОСОБА_2 з дітьми та постанови Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_11 звертались до органів поліції (а.с.18).
За змістом положень ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Щодо обраних заходів обмежувального припису, слід зазначити, що визначені заявником заходи тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків шляхом заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 м до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_1 та її малолітніх синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 на строк 6 місяців та заборони ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та її малолітніх синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому йому на строк 6 місяців, то визначені заявником способи захисту, в разі їх застосування, фактично призведуть до порушення визначених Сімейним кодексом України прав ОСОБА_2 на виховання синів та спілкування з дітьми, що є не припустимим.
З цього приводу слід також зазначити, що інтереси дитини не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.
Крім того, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даною заявою та визначаючи заходи тимчасового обмеження щодо ОСОБА_2 по відношенню як до себе, так і до малолітніх дітей, вказує в заяві в якості заявника лише себе та не зазначає про її звернення з даною заявою в інтересах малолітніх синів, як законного представника.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи) (ч.3 ст. 26 цього Закону).
Вказані ризики також не доведені заявником.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства відносно неї та/або малолітніх дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому, тому заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», статями 258, 259, 263-265, 293, 294, 3501-3508 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволені заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), про видачу обмежувального припису - відмовити.
Копії повного рішення суду вручити учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні у судовому засіданні, копію рішення суду надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення негайно, але не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.