13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 360/2308/20
адміністративне провадження № К/9901/7983/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 360/2308/20
за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Пляшковою К.О.
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації (далі - УСЗН Сватівської РДА), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
1.1. визнати протиправним і скасувати наказ від 31 березня 2020 року № 04-13/16 про звільнення позивачки;
1.2. поновити позивачку на посаді провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи;
1.3. допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі на посаді провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи;
1.4. зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2020 року по дату ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.
2. В обґрунтування позову позивачка зазначила, що спірний наказ про її звільнення у зв'язку зі скороченням штату суперечить вимогам статей 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки їй не було повідомлено про наявність чи відсутність роботи за відповідною професією чи спеціальністю в тій самій установі, не надано перевагу у залишенні на роботі, як працівнику, стаж роботи якого становить понад 20 років, не враховано обставин відсутності порушень трудової дисципліни, а також термін настання пенсійного віку (менше трьох років).
2.1. Також позивачка уважає, що у даному випадку роботодавець (відповідач) не дотримався процедури звільнення працівника за скороченням штату, оскільки у цій організації не звільнені у зв'язку зі скороченням працівники з нижчою кваліфікацією, а також з такою ж кваліфікацією як у позивачки, але з меншим безперервним стажем роботи, та працівники, які прийняті на роботу вже після позивачки, тому мають менший стаж і досвід роботи. Крім того, не враховано інші умови переважного залишення на роботі, а саме, що позивачці залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, відсутність іншого заробітку та проживання з чоловіком, який є пенсіонером та отримує пенсію у розмірі 2000,00 грн, наявність безперервного стажу роботи у цій установі.
2.2. Крім того, позивачка зазначила, що УСЗН Сватівської РДА для розірвання трудового договору за пунктом 1 статті 40 КЗпП мало отримати на це згоду первинної профспілкової організації, за отриманням якої відповідач не звертався.
3. У свою чергу, заперечуючи проти задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відповідач наполягав, що її звільнення відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, законодавства про державну службу.
3.1. Так, відповідач зазначав, що на виконання вимог Закону копію повідомлення про наступне звільнення позивачці було вручено своєчасно. Вакантних посад у відповідача не було, тому він не міг запропонувати позивачці іншу посаду, а національне законодавство не встановлює обов'язку відповідача пропонувати вакантні посади по всій райдержадміністрації, яка зареєстрована як інший державний орган та має окрему кадрову службу, яка не підпорядковується відповідачу.
3.2. Також відповідач зазначив, що за змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. Однак, у новому затвердженому штатному розписі відповідача, який почав діяти з 24 березня 2020 року (штатний розпис відповідача № 3, затверджений розпорядженням голови Сватівської райдержадміністрації від 23 січня 2020 року № 24), скорочено посаду «провідний спеціаліст», яка була однією посадою такого виду у секторі інформаційно-консультативної роботи відділу соціальних допомог та компенсацій УСЗН Сватівської РДА (штатний розпис відповідача на 01 січня 2020 року, затверджений розпорядженням голови Сватівської райдержадміністрації від 10 січня 2020 року № 10), яку займала до звільнення позивачка. Інші посади провідних спеціалістів у штатному розписі відповідача не є ідентичними посаді, яку обіймала відповідачка перед її звільненням, оскільки для посад провідних спеціалістів інших структурних підрозділів відповідача визначені інші завдання та функції (виплата, облік, документообіг).
Установлені судами фактичні обставини справи
4. Згідно із записами у трудовій книжці від 10 березня 1980 року серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 01 жовтня 2015 року працювала в УСЗН Сватівської РДА, зокрема з 01 січня 2019 року - на посаді провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи.
5. Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації Луганської обласної військово-цивільної адміністрації від 12 лютого 2018 року № 121 «Про внесення змін до граничної чисельності працівників районних державних адміністрацій» затверджено граничну чисельність працівників Сватівської РДА, а саме: усього 141 працівник, у тому числі апарату - 31 (а.с.55).
6. Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації Луганської обласної військово-цивільної адміністрації від 22 листопада 2019 року № 946 «Про оптимізацію структури та чисельності працівників районних державних адміністрацій, визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень голови облдержадміністрації керівника обласної військово-цивільної адміністрації» зобов'язано голів райдержадміністрацій вжити заходів, зокрема, щодо: оптимізації структури відповідних місцевих державних адміністрацій згідно з рекомендаційним переліком; визначення чисельності працівників структурних підрозділів у межах розподілу чисельності працівників районних державних адміністрацій згідно з додатком; скорочення чисельності працівників райдержадміністрації відповідно до чинного законодавства. Згідно з додатком до цього розпорядження чисельність працівників Сватівської РДА становить 90 працівників, у тому числі апарату - 12 (а.с.56).
7. Розпорядженням голови Сватівської РДА від 10 грудня 2019 року № 519 внесено зміни до штатного розпису УСЗН Сватівської РДА на 2019 рік, затвердивши його у новій редакції, та введено його в дію з 16 грудня 2019 року (а.с.71-72, 73).
8. Згідно з протоколом засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення штатної чисельності працівників УСЗН Сватівської РДА від 02 січня 2020 року № 1, після порівняння продуктивності праці та кваліфікації працівників, комісія вирішила отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації управління на скорочення штату, можливе вивільнення працівників, у тому числі й ОСОБА_1 (а.с.151-152).
9. УСЗН Сватівської РДА звернулося до голови профспілкового комітету УСЗН Сватівської РДА з поданням від 03 січня 2020 року № 04/23 про надання згоди на можливе вивільнення працівників, у тому числі й ОСОБА_1 провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи (а.с.77, 153).
10. Згідно з витягом з протоколу засідання профспілкового комітету УСЗН Сватівської РДА від 03 січня 2020 року № 1 профспілковим комітетом надано попередню згоду на звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи ОСОБА_1 (а.с.120-121, 154-155).
11. ОСОБА_1 09 січня 2020 року під підпис вручено повідомлення про майбутнє вивільнення у зв'язку із скороченням штату працівників УСЗН Сватівської РДА на підставі наказу від 08 січня 2020 року № 04-29/04 «Щодо попередження працівників про заплановане вивільнення» згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), яке відбудеться 10 березня 2020 року. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу роботу у зв'язку з її відсутністю (а.с.79,158).
12. Наказом УСЗН Сватівської РДА від 10 січня 2020 року № 04-29/06 визнано таким, що втратив чинність наказ УСЗН Сватівської РДА від 08 січня 2020 року за № 04-29/04 «Щодо попередження працівників про заплановане вивільнення» (а.с.159).
13. Відповідно до штатного розпису УСЗН Сватівської РДА на 2020 рік, затвердженого розпорядженням голови райдержадміністрації від 10 січня 2020 року № 10 (вводиться в дію з 01 січня 2020 року), у секторі інформаційно-консультативної роботи передбачено 3 посади, а саме: завідувач сектору, завідувач архіву, провідний спеціаліст (а.с.66).
14. У штатному розписі № 3 УСЗН Сватівської РДА на 2020 рік, затвердженому розпорядженням голови облдержадміністрації від 23 січня 2020 року № 24 (вводиться в дію з 24 березня 2020 року), у секторі інформаційно-консультаційної роботи передбачено 2 посади, а саме: завідувач сектору, завідувач архіву (а.с.65).
15. Згідно з протоколом засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення штатної чисельності працівників УСЗН Сватівської РДА від 24 січня 2020 року № 3, після порівняння продуктивності праці та кваліфікації працівників, комісією вирішено отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації управління на скорочення штату, можливе вивільнення працівників, серед яких й ОСОБА_1 . У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , вирішено попередити її про наступне вивільнення у телефонному режимі та шляхом надіслання повідомлення рекомендованим листом (а.с.160-161).
16. У зв'язку зі скороченням штату працівників УСЗН Сватівської РДА на підставі наказу від 24 січня 2020 року № 04-29/11, 24 січня 2020 року складно повідомлення про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, яке відбудеться 24 березня 2020 року. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу роботу у зв'язку з її відсутністю (а.с.19,162).
16.1. Повідомлення про заплановане вивільнення направлено позивачці поштовим відправленням та електронною поштою (а.с.20, 163).
16.2. Про повідомлення позивачки також складено протокол від 24 січня 2020 року № 1 (а.с.166).
16.3. Поштове відправлення з повідомленням про заплановане вивільнення отримано позивачкою 04 лютого 2020 року, що підтверджено її підписом про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.165).
17. УСЗН Сватівської РДА звернулося до голови профспілкового комітету УСЗН Сватівської РДА з поданням від 11 лютого 2020 року № 04/486-1 про надання згоди на можливе вивільнення працівників, у тому числі й ОСОБА_1 , провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи (а.с. 164).
18. Розпорядженням голови райдержадміністрації від 27 лютого 2020 року № 66 внесено зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 10 січня 2020 року № 10 «Про затвердження штатного розпису Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації», а саме Штатний розпис № 3 викладено у новій редакції (а.с.76).
19. Згідно з пунктом 2 наказу УСЗН Сватівської РДА від 23 березня 2020 року № 04-13/13 звільнено ОСОБА_1 , провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи, в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності (а.с.116).
20. Наказом УСЗН Сватівської РДА від 31 березня 2020 року № 04-13/16 на підставі розпорядження голови Сватівської РДА від 27 лютого 2020 року № 66, наказу начальника УСЗН Сватівської РДА від 23 березня 2020 року № 04-13/13, листка непрацездатності від 23 березня 2020 року АДР № 055362 звільнено ОСОБА_1 , провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, 31 березня 2020 року (а.с.23, 81).
21. Позивачка звернулася до Сватівської РДА із заявою про порушення її права за пунктом 10 частини першої статті 42 КЗпП України.
22. Листом від 27 січня 2020 року № 16/39-302 відповідач повідомив позивачку, що за змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. Скорочувана посада провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи є однією посадою такого виду у секторі інформаційно-роз'яснювальної роботи УСЗН Сватівської РДА (а.с.21).
23. Позивачкою у відповідь на звернення до Урядової «гарячої лінії» отримано лист Сватівської РДА від 10 лютого 2020 року № 16/46-427, зміст якого аналогічний листу від 27 січня 2020 року № 16/39-302 (а.с.22).
24. Згідно з інформацією про вакантні посади у Сватівській РДА станом на 09 січня 2020 року (дата ознайомлення позивачки з наказом начальника УСЗН Сватівської РДА від 08 січня 2020 року № 04-29/04 про скорочення штату та наступне вивільнення) у штаті Сватівської РДА були наявні такі вакантні посади: головний спеціаліст-юрисконсульт відділу правового забезпечення апарату вакансію (вакансію скорочено з 16 лютого 2020 року), спеціаліст з питань запобігання і виявлення корупції апарату (вакансію скорочено з 16 лютого 2020 року), заступник начальника управління начальник виробничого відділу управління агропромислового розвитку (вакансію скорочено з 12 березня 2020 року), начальник відділу з питань земельних та водних відносин управління агропромислового розвитку (вакансію скорочено з 12 березня 2020 року), провідний спеціаліст юрисконсульт відділу з питань земельних та водних відносин управління агропромислового розвитку (вакансію скорочено з 12 березня 2020 року), провідний спеціаліст відділу культури (з 12 березня 2020 року відділ культури перейменовано у відділ культури, молоді та спорту та з цієї дати на вакантну посаду переведено завідувача сектору з питань охорони здоров'я, молоді та спорту, який ліквідовано), начальник служби у справах дітей (12 березня 2020 року вакантна посада зайнята у порядку просування державного службовця по службі працівником служби у справах дітей за результатами конкурсного відбору); станом на 24 березня 2020 року вакантні посади відсутні; станом на 31 березня вакантні посади відсутні (а.с.54).
25. За інформацією Сватівської РДА станом на 27 березня 2020 року загальна чисельність осіб, що підлягали вивільненню становить 43 особи (а.с.57).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
26. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
27. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з розпорядженнями голови Сватівської РДА від 10 січня 2020 року № 10, від 23 січня 2020 року № 24 про затвердження штатного розпису УСЗН Сватівської РДА, відбулася оптимізація структури та чисельності працівників УСЗН Сватівської РДА, внаслідок чого з 24 березня 2020 року у секторі інформаційно-консультативної роботи скорочено посаду провідного спеціаліста, яку обіймала позивачка.
27.1. Суди попередніх інстанцій відхилити доводи позивачки щодо недотримання відповідачем процедури її звільнення, наголосивши на тому, що з 02 лютого 2020 року набрали чинності зміни, внесені до КЗпП України Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX, зокрема стаття 43-1 та частина шоста статті 49-2, згідно з якими на державних службовців не поширюються такі обов'язкові гарантії, як: попередня згода первинної профспілкової організації (частина перша статті 43 КЗпП України), звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно у разі неможливості перевести працівника, за його згодою, на іншу посаду (частина друга статті 40 КЗпП України), врахування переважного права на залишенні на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України). Тому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на час звільнення позивачки (31 березня 2020 року) набули чинності особливості, встановлені КЗпП України для звільнення державних службовців за пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв'язку з чим на позивачку вже не поширювалися гарантії, про порушення яких вона зазначала.
27.2. Суди попередніх інстанцій також відхилили доводи позивачки про те, що їй не запропоновано (не повідомлено) про вакантні посади в УСЗН Сватівської РДА, оскільки відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII пропозиція вивільнюваному працівнику вакантних посад є правом суб'єкта призначення, а не його обов'язком та залежить від наявності таких посад. Однак з наданої УСЗН Сватівської РДА та Сватівською РДА інформації судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок проведення скорочення штату, як у відповідача, так і в Сватівській РДА, на час повідомлення позивачці про наступне вивільнення та на час її звільнення з посади були відсутні вакантні посади.
27.3. Зважаючи на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вивільнення позивачки у зв'язку зі скороченням штатної посади провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи УСЗН Сватівської РДА відбулося із дотриманням процедури, визначеної статтею 49-2 КЗпП України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
28. 09 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржниця просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
29. В обґрунтування касаційної скарги скаржниця указує на те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 83 Закону № 889-VIII, пункту 1 статей 40, 49-3 КЗпП України, а також статті 43-1, частини шостої статті 49-2 КЗпП України, зі змінами згідно із Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-ІХ (далі - Закон № 378-ІХ), які набрали чинності 02 лютого 2020 року, згідно з якими на державних службовців не поширюються такі обов'язкові гарантії, як: попередня згода первинної профспілкової організації (частина перша статті 43 КЗпП України), звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно у разі неможливості перевести працівника, за його згодою, на іншу посаду (частина друга статті 40 КЗпП України), врахування переважного права на залишення на роботі (частина друга статті 49-2 КЗпП України).
29.1. Покликаючись на рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(І)/2019, у якому Конституційний Суд України указав на те, що за змістом частини статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, скаржниця доводить, що оскільки процедура її звільнення розпочалася до набрання чинності змін, внесених до КЗпП України Законом № 378-ІХ, то відповідач взагалі не мав розглядати її кандидатуру на предмет звільнення, оскільки на момент початку процедури були відсутні правові підстави для звільнення.
29.2. Також скаржниця зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема, у своїх постановах від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, яка полягає у тому, що для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.
30. 09 березня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
31. Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
32. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 12 жовтня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
33. 11 травня 2021 року від УСЗН Сватівської РДА надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на необґрунтованість доводів касаційної скарги та просить залишити її без задоволення.
33.1. Зокрема, відповідач наполягає, що застосував чинні норми матеріального права при звільненні позивачки. Також відповідач звертає увагу, що згідно з пунктом 10 частини другої статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Але відповідач уважає, що ця норма права не застосовується до позивачки, оскільки її освіта (спеціаліст з дошкільного виховання) не відповідає профілю її роботи.
Позиція Верховного Суду
Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
34. Оцінюючи за правилами статті 341 КАС України у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведених положень у контексті установлених у цій справі обставин, Верховний Суд виходить із такого.
35. Предметом судового контролю у цій справі є правомірність наказу УСЗН Сватівської РДА від 31 березня 2020 року № 04-13/16 про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у контексті дотримання відповідачем процедури вивільнення працівників при її звільненні та наявності чи відсутності у неї переважного права на залишення на роботі у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників УСЗН Сватівської РДА.
36. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
37. Статтею 38 Конституції України унормовано, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
37.1. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
38. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон № 889-VIII, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 117-IX). Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, місцевих державних адміністрацій (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).
39. Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
40. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
41. Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу <…>.
42. Як установлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням голови облдержадміністрації від 23 січня 2020 року № 24 було затверджено штатний розпис № 3 УСЗН Сватівської РДА на 2020 рік (вводиться в дію з 24 березня 2020 року), згідно з яким у секторі інформаційно-консультаційної роботи передбачено дві посади, у тому числі: завідувач сектору, завідувач архіву та відсутня посада провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи.
43. У зв'язку зі скороченням штату працівників УСЗН Сватівської РДА на підставі наказу від 24 січня 2020 року № 04-29/11, 24 січня 2020 року складно повідомлення про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 , згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 № 889-VIII, яке відбудеться 24 березня 2020 року. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу роботу у зв'язку з її відсутністю. Це повідомлення позивачкою отримано засобами поштового зв'язку 04 лютого 2020 року.
44. Верховний Суд ураховує, що Законом № 117-ІХ були серед іншого виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
45. При цьому, ретроспективний аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
46. Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон № 113-IX, яким статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
47. Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справах № 140/90/20, № 260/261/20 та від 20 вересня 2021 року у справі №340/221/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
48. Приписи частини п'ятої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
49. Колегія суддів уважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.
50. Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.
51. Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, на момент виникнення спірних правовідносин (24 січня 2020 року - дату складення відповідачем повідомлення про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 ), незважаючи на виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, Верховний Суд погоджується з доводами позивачки про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ.
52. Верховний Суд наголошує, що за приписами частини третьої статті 49-2 КЗпП України обов'язок у роботодавця запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації виникає одночасно з попередженням про звільнення .Таким чином, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що на час звільнення позивачки (31 березня 2020 року) набули чинності особливості, встановлені КЗпП України для звільнення державних службовців за пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX, який набрав чинності 02 лютого 2020 року, тобто після попередження позивачки у січні 2020 року про майбутнє вивільнення.
53. Колегія суддів наголошує, що суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак відповідач у межах спірних правовідносин був зобов'язаний дотриматися визначеної законом процедури вивільнення державних службовців.
54. Підстави припинення державної служби у зв'язку зі скорочення чисельності або штату державних службовців за своєю правовою природою відповідають ознакам вивільнення працівників, що ґрунтується на загальних підставах звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
55. У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі <…> скорочення чисельності або штату працівників.
56. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи.
57. Так, частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
58. Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
59. Вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
60. Положеннями частин першої та другої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: <…> 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; <…> 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
61. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16, від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
62. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
63. Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, Верховного Суду звертав увагу на обов'язок суду з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 09 квітня 2020 року у справі № 182/1670/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 683/1084/17 та інш.).
64. Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов'язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.
65. Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.
66. Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.
67. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
68. Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.
69. Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
70. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року та від 08 липня 2020 року у справі 2а-9821/11/2670, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, від 15 травня 2020 року у справі №П/811/2408/15, від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a та інш. Підстави для відступу від цієї позиції у цій справі відсутні.
71. Натомість, як слідує з установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, УСЗН Сватівської РДА, обмежившись виключно попередженням позивачки про наступне звільнення за два місяці до запланованої дати, не вжило жодних заходів з метою її працевлаштування.
72. Так, у цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що 24 січня 2020 року відбулося засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення штатної чисельності працівників УСЗН Сватівської РДА, оформлене протоколом № 3, на якому після порівняння продуктивності праці та кваліфікації працівників, комісією вирішено отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації управління на скорочення штату, можливе вивільнення працівників, серед яких й ОСОБА_1 .
73. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій констатували, що внаслідок проведення скорочення штату, як у відповідача, так і у Сватівській РДА, на час повідомлення позивачці про наступне вивільнення та на час її звільнення з посади були відсутні вакантні посади.
74. Проте у світлі аргументів касаційної скарги, колегія суддів уважає за доцільне звернути увагу, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнавав, що у новому штатному розписі наявними були інші посади провідних спеціалістів інших структурних підрозділів відповідача, які позивачці не пропонувалися лише з огляду на те, що її освіта (спеціаліст з дошкільного виховання) не відповідає профілю роботи, яку остання виконувала на посаді провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи. Доводи аналогічного змісту викладені відповідачем також у відзиві на подану позивачкою касаційну скаргу.
75. Верховний Суд не заперечує проти того, що можливо відповідачем дійсно здійснювалося порівняння продуктивності праці та кваліфікації працівників з метою вирішення питання про те, хто з працівників, які підлягали вивільненню у зв'язку із скороченням штату, має переважне право на залишення на роботі. Проте у матеріалах справи відсутні будь-які порівняльні таблиці, довідки, міркування тощо, які б могли підтвердити здійснення відповідачем порівняння кваліфікації і продуктивності праці працівників, яких було запропоновано звільнити, та працівників, яким запропоновано перевестися на інші посади, із зазначенням чому саме надається перевага одним працівникам, а не іншим.
76. У контексті наведено, колегія суддів акцентує уваги, що відповідач (суб'єкт владних повноважень) зобов'язаний був довести належне виконання вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування ОСОБА_1 одночасно з повідомленням останньої про наступне звільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників УСЗН Сватівської РДА.
77. Такий обов'язок відповідача повністю узгоджується з положеннями частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
78. Оскільки цього зроблено не було, тому дії відповідача у процедурі вивільнення позивачки у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників УСЗН Сватівської РДА свідчать про порушення останнім положень статей 40, 49-2 КЗпП України.
79. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a.
80. У зв'язку з наведеним заслуговують на увагу також доводи позивачки про порушення відповідачем частини першої статті 43 КЗпП України.
81. Так, за правилами частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
82. Водночас зі встановлених у цій справі судами попередніх обставин слідує, що комісією з розгляду питань щодо скорочення штатної чисельності працівників УСЗН Сватівської РДА на її засіданні 24 січня 2020 року вирішено, серед іншого, отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації управління на скорочення штату, можливе вивільнення працівників, серед яких й ОСОБА_1 .
83. Однак відповідачем не доведено, а судами попередніх інстанцій з матеріалів справи не встановлено, чи було профспілковим комітету УСЗН Сватівської РДА на зазначене подання надано згоду на припинення трудового договору із ОСОБА_1 , як це передбачено частиною першою статті 43 КЗпП України.
84. З наведеного слідує висновок, що відповідачем порушено установлений законом порядок звільнення позивачки у контексті виконання вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно із попередженням про наступне вивільнення та частини першою статті 43 КЗпП України щодо отримання виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення позивачки, відповідно не можуть бути визнані законними подальші дії відповідача щодо звільнення позивачки, не зважаючи на наступні зміни, внесені до КЗпП Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX, які набули чинності 02 лютого 2020 року.
85. Ураховуючи викладене спірний наказ від 31 березня 2020 року № 04-13/16 про звільнення позивачки є незаконним та підлягає скасуванню.
86. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
87. Тож скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
88. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. Однак повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
89. Зважаючи на те, що позивачку протиправно звільнено з посади провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи УСЗН Сватівської РДА, тому вона має бути поновлена на цій посаді з 01 квітня 2020 року.
90. Крім того, за змістом частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
91. Вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, який триває з дня звільнення працівника до дня винесення рішення суду про поновлення його на роботі.
92. При цьому, вирішуючи питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд має визначити розмір такого заробітку за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100), навівши відповідний розрахунок.
93. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанції, ухвалюючи судові рішення неправильно застосовали норми матеріального права, а саме: частину третю статті 5 Закону № 889-VІІІ та статтю 87 цього Закону у взаємозв'язку з частиною другої статті 40, частиною першою статті 43, частиною третьої статті 49-2 КЗпП України.
94. Крім того, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування спірного наказу та поновлення позивачки на посаді, суди попередніх інстанцій не з'ясували обставини, що мають значення для вирішення справи у частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог Порядку № 100, зокрема не дослідили на підставі відповідної довідки про середній заробіток, сформованої згідно з правилами пунктів 3 та 4 Порядку № 100, склад доходів позивачки за останні два місяці, що передують незаконному звільненню та не встановили кількість фактично відпрацьованих позивачкою днів у останні два місяці перед звільненням. Без встановлення наведених фактичних даних відсутня можливість здійснити обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
95. В свою чергу, положення КАС України не дають суду касаційної інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
96. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
97. За змістом частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
98. Згідно з частинами другою, четвертою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
98.1. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
99. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування спірного наказу та поновлення позивачки на посаді. В частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу необхідно направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
100. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 360/2308/20 скасувати.
3. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації задовольнити частково.
4. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації від 31 березня 2020 року № 04-13/16 «Про звільнення».
5. Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста сектору інформаційно-консультативної роботи Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації.
6. Справу № 360/2308/20 у частині вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Управління соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2020 року по дату ухвалення судом рішення про поновлення на роботі направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов