12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 914/3274/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець Гайдай Олександр Сергійович,
представник позивача - не з'явився ,
відповідач - приватне акціонерне товариство "ВАТ Калина",
представник відповідача - Пущик Н.А, адвокат (ордер від 08.10.2021 №11012589),
розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Гайдая Олександра Сергійовича,
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 (головуючий Скрипчук О.С., судді: Кравчук Н.М. та Мирутенко О.Л.)
у справі № 914/3274/20
за позовом фізичної особи-підприємця Гайдая Олександра Сергійовича (далі - Позивач)
до приватного акціонерного товариства "ВАТ Калина" (далі - Відповідач)
про повернення транспортного засобу та виплату штрафних санкцій.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.10.2021 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 914/3274/20 у зв'язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці.
Короткий зміст позовних вимог
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача про повернення транспортного засобу автомобіля марки ВАЗ 211120 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_2 , рік випуску: 2010, колір - сірий, як законному власнику; стягнення 7 390,95 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. У позовній заяві, позивач, зокрема, просить суд призначити автотехнічну експертизу, за висновками якої встановити реальний технічний стан наданого в оренду технічного засобу згідно з договором про оренду транспортного засобу від 01.01.2019 (далі - договір від 01.01.2019).
Позовні вимоги мотивовано тим, що сторонами укладено договір від 01.01.2019 про оренду транспортного засобу (автомобіля марки ВАЗ 211120). Водночас 30.04.2019 за взаємною згодою сторін укладено угоду про розірвання даного договору, проте при підписанні такої угоди від 30.04.2019 акт приймання-передачі підписано не було, як це передбачено пунктом 2.2.4 договору від 01.01.2019. Відповідач не повернув автомобіль, а тому не виконав умови договору, чим істотно порушив узяті на себе договірні зобов'язання за договором від 01.01.2019 та норми чинного законодавства України. У зв'язку з неповерненням автомобіля позивачем на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нараховано неустойку у розмірі 7 390,95 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Львівської області від 26.04.2021 (суддя Горецька З.В.) позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано відповідача повернути позивачу транспортний засіб автомобіль марки ВАЗ211120 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_2 , рік випуску: 2010, колір - сірий. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 102, 00 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що доказів на підтвердження повернення транспортного засобу за актом приймання - передачі, як того вимагає договір, до матеріалів справи не долучено, а тому автомобіль не був повернутий позивачу. Позовна вимога про повернення транспортного засобу підлягає задоволенню.
Крім того, актами про надання послуг від 02.06.2019, 02.07.2019, 02.08.2019, 02.09.2019, 02.10.2019, 02.11.2019, 02.12.2019, 02.01.2020, які підписані сторонами, підтверджено факт перебування автомобіля у розпорядженні відповідача. Твердження відповідача про укладення договору оренди автомобіля від 01.01.2020 як доказ перебування автомобіля у користуванні позивача та необхідності його передачі в триденний термін (пункт 2.1.1 договору від 01.01.2020) у користування відповідача спростовується неповерненням автомобіля власнику за договором від 01.01.2019. Також суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся з позовною заявою 15.12.2020, а тому за даних конкретних обставин ним пропущено позовну давність для стягнення пені, і така вимога задоволенню не підлягає.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 апеляційну скаргу відповідача задоволено повністю. Рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2021 у справі №914/3274/20 скасовано в частині задоволення позову. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. В решті рішення залишено без змін. Стягнуто з позивача на користь відповідача 3153,00 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалюючи постанову, суд виходив з того, що 30.04.2019 між сторонами було укладено угоду про розірвання дії договору від 01.01.2019, якою погоджено, що між останніми немає ніяких зобов'язань за договором оренди від 01.01.2019, а також, укладаючи 01.01.2020 новий договір оренди транспортного засобу, позивач підтвердив, що станом на момент підписання останнього у нього немає ніяких претензій до відповідача щодо неповернення майна за договором оренди від 01.01.2019, адже спірний автомобіль у подальшому мав бути переданий відповідачу.
Також апеляційний господарський суд зазначив, що твердження позивача про те що спірний автомобіль не був переданий йому у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди від 01.01.2019, а договір оренди від 01.01.2020 був укладений, але не виконувався, є тактикою позивача, яка суперечить принципу venire contra factum proprium («заборони суперечливої поведінки»), відповідно до якого поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Наведене суд визнав самостійною підставою для відхилення таких доводів. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що акти виконаних робіт (за період після розірвання договору від 01.01.2019) , які наявні в матеріалах справи , містять у собі посилання на два автомобіля, однак у договорі від 01.01.2019 вказано про оренду лише одного автомобілі; при цьому в них не зазначено, за який період відповідач зобов'язаний провести розрахунок та згідно з якими зобов'язаннями; в даних актах немає жодного посилання на договір від 01.01.2019, а тому обґрунтованим є твердження скаржника, що дані акти не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76,77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Позивач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі № 914/3274/20 у частині відмови у задоволенні позовних вимог та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2021.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 785 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 14.11.2018 у справі №924/195/16 та від 11.05.2018 у справі №926/2119/17 у подібних правовідносинах стосовного того, що: законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов'язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов'язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання- передачі об'єкта оренди.
Водночас позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції припустився порушення вимог частини першої статті 86 та частини п'ятої статті 236 ГПК України щодо оцінки доказів судом та ухвалення судового рішення на підставі повного і всебічного з'ясування обставин справи.
Водночас від позивача надійшла заява в якій останній просить справу №914/3274/20 розглянути без його участі.
Доводи інших учасників справи
Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу в якому останній просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі № 914/3274/20 просить залишити без змін.
Відзив, який надіслано відповідачем засобами поштового зв'язку та зареєстровані 07.08.2021 Верховним Судом, не може бути прийнятий до розгляду колегією суддів, оскільки він не містить підпису особи, яка в ньому зазначена.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) 01.01.2019 укладено договір оренди транспортного засобу (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає орендарю в користування автомобіль марки ВАЗ 211120 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_2 , рік випуску: 2010, колір - сірий, для використання в господарській діяльності відповідача, а орендар приймає автомобіль та оплачує його використання.
Строк дії Договору регламентовано розділом 5 договору. Так, цей Договір вступає в дію з моменту підписання і є чинним до 31.12.2019. Зміна умов Договору чи його дострокове розірвання можливе тільки за згодою сторін. Договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до закінчення строку його дії не заявить про небажання продовжити дію Договору.
Згідно з пунктом 2.1.1 Договору орендодавець зобов'язується у триденний строк після підписання цього договору оренди передати в користування орендаря зазначений в пункті 1.1 автомобіль у належному технічному стані, який забезпечує його нормальну експлуатацію. Передача автомобіля здійснюється актом приймання-передачі, який підписується орендарем та орендодавцем (додаток № 1 до договору).
З пунктів 1,2 акта приймання-передачі від 01.01.2019 вбачається, що позивач належним чином передав, а орендар прийняв автомобіль марки ВАЗ 211120 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_2 , рік випуску: 2010, колір - сірий. Сторони підтвердили , що зазначений вище транспортний засіб на момент передачі знаходиться у належному стані і є придатним до експлуатації. Даний акт підписаний уповноваженими особами та скріплений печаткою відповідача.
Відповідно до пункту 2.2.3 Договору орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. А згідно з пунктом 3.1 Договору за користування вказаним у договорі автомобілем орендар сплачує орендодавцю орендну плату, яка становить 10 000,00 грн. Орендар сплачує орендну плату протягом дії договору не пізніше 25 числа кожного місяця.
Як вбачається з обставин справи, послуги за договором оренди транспортного засобу від 01.01.2019 надано з 01.01.2019 по 30.04.2019, що підтверджується зокрема актами надання послуг від 31.01.2019, 28.02.2019, 31.03.2019 та 30.04.2019.
Оплата у розмірі 36 000,00 грн за договором оренди транспортного засобу від 01.01.2019 проведена у повному обсязі, що не заперечується сторонами.
Після цього позивачем та відповідачем 30.04.2019 укладено угоду про розірвання Договору (далі - угода), з пункту 1 якої вбачається, що орендодавець і орендар вважають розірваним Договір з моменту набрання чинності цією угодою. Пунктом 2 даної угоди визначено, що з моменту набрання чинності цією угодою орендодавець і орендар не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та зобов'язаннями за договором від 01.01.2019. У пункті 3 вказано, що угода набирає чинності з моменту її підписання орендодавцем і орендарем і є невід'ємною частиною договору від 01.01.2019, який розривається. Дана угода підписана уповноваженими особами та скріплена печаткою відповідача.
У матеріалах справи наявні акти надання послуг від 02.06.2019, 02.07.2019, 02.08.2019, 02.09.2019, 02.10.2019, 02.11.2019, 02.12.2019 та від 02.01.2020.
Позивачем 09.09.2020 оформлено лист - претензію на ім'я відповідача, в якій він вимагає достроково та у відповідності до встановленого порядку розірвати попередньо укладені між ними договори про оренду транспортних засобів від 01.01.2019; повернути у відповідності до встановленого порядку надані на підставі договорів про оренду транспортних засобів від 01.01.2009 - транспортні засоби (автомобілі марки Fiat Doblo та марки ВАЗ 211120); належним чином виконати попередньо взяті на себе фінансові зобов'язання за договорами про оренду транспортних засобів від 01.01.2019 та перерахувати на розрахунковий рахунок суму заборгованості у розмірі 288 000,00 грн за несвоєчасну виплату орендної плати за Договором та перерахувати на розрахунковий рахунок суму заборгованості у розмірі 288 000,00 грн за несвоєчасну виплату орендної плати за Договором; просить перерахувати на розрахунковий рахунок суму нарахованої пені у розмірі 30 381,81 грн.
На дану претензію відповідачем надано відповідь від 09.10.2020 за вих. №232, в якій відповідач зазначає, що свої зобов'язання, згідно з договорами від 01.01.2019 про оренду транспортних засобів виконав повністю і на даний час відповідач не має жодних зобов'язань щодо оренди та орендної плати. Вказує також про те, що станом на 08.10.2020 у нього немає жодних договірних зобов'язань перед позивачем.
Слід зазначити, що позивачем долучено до матеріалів справи в суді першої інстанції договір від 01.01.2020 про оренду транспортного засобу, а саме автомобіля марки ВАЗ 211120 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 , 2010 року випуску.
З урахуванням того, що відповідачем не виконано вимог претензії, позивач звернувся з позовом до відповідача про повернення транспортного засобу та виплату штрафних санкцій, який рішенням господарського суду Львівської області від 26.04.2021 у даній справі задоволений частково, а саме в частині повернення спірного транспортного засобу.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.04.2019 між сторонами було укладено угоду про розірвання дії Договору, якою погоджено, що між останніми немає ніяких зобов'язань за Договором та факт укладення 01.01.2020 між сторонами нового договору оренди, отже, апеляційним господарським судом встановлено відсутність підстав вважати, що відповідачем не було виконано обов'язку щодо повернення майна у зв'язку із закінченням строку дії Договору.
Крім цього, апеляційний господарський суд зазначив, що акти виконаних робіт (за період після розірвання договору від 01.01.2019 ) , які наявні в матеріалах справи , містять у собі посилання на два автомобілі, однак у Договорі вказано про оренду лише одного автомобіля; при цьому в таких актах не зазначено, за який період відповідач зобов'язаний провести розрахунок та згідно з якими зобов'язаннями; в актах немає жодного посилання на Договір, а тому обґрунтованим є твердження відповідача, що дані акти не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76,77 ГПК України.
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій у справі № 914/3274/20, судом першої інстанції позовні вимоги задоволено частково; зобов'язано відповідача повернути позивачу транспортний засіб; у частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відмовлено, оскільки позивач звернувся з позовною заявою 15.12.2020, а тому за даних конкретних обставин ним пропущено позовну давність для стягнення пені.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 апеляційну скаргу відповідача задоволено повністю. Рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2021 у справі №914/3274/20 скасовано в частині задоволення позову. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. В решті рішення залишено без змін.
Скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2021 у справі № 914/3274/20 у частині відмови у задоволенні позовних вимог та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2021.
Тобто постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2021 у справі № 914/3274/20 скаржник оскаржує саме в частині відмови у поверненні транспортного засобу автомобіля марки ВАЗ 211120 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_2 , рік випуску: 2010, колір - сірий.
За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Скаржник мотивує касаційну скаргу тим, що законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря безпосередньо з фактом повернення об'єкта оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна. При цьому скаржник посилався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 785 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 14.11.2018 у справі №924/195/16 та від 11.05.2018 у справі №926/2119/17 у подібних правовідносинах.
Так, у справах:
- № 910/20370/17 спір виник між позивачем та відповідачем щодо правомірності нарахування позивачем неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення об'єкта оренди з мотивів невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди за договором оренди після його розірвання на підставі частини другої статті 785 ЦК України.
Тобто спір у цій справі виник між орендодавцем та орендарем виключно щодо правомірності нарахування позивачем неустойки за період прострочення відповідача у поверненні позивачу орендованого майна;
- № 926/2119/17 спір виник між позивачем та відповідачем щодо правомірності нарахування позивачем заборгованості з орендної плати у сумі 18 913,82 грн, яка виникла після закінчення дії договору оренди, оскільки орендоване приміщення орендодавцю не повернуто, що стало підставою для нарахування орендної плати до дня фактичного повернення майна з оренди за актом приймання-передачі.
Тобто спір у цій справі виник між орендодавцем та орендарем виключно щодо правомірності нарахування заборгованості за період прострочення відповідача у поверненні позивачу орендованого майна;
- № 924/195/16: суди, розглядаючи позовні вимоги, встановили, що договір, укладений між сторонами, припинив свою дію 01.11.2015 у зв'язку із закінченням строку оренди. Проте відповідач на вимогу позивача орендоване майно, яке передане йому за актом приймання-передачі майна, не повернув, а тому суди визнали правомірними позовні вимоги в частині необхідності повернення орендованого майна. В іншій частині судові рішення стосуються правомірності нарахування позивачем неустойки за період прострочення відповідача у поверненні позивачу орендованого майна, заборгованості з орендної плати за договором оренди, інфляційних втрат та 3% річних.
Також необхідно врахувати, що у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 зі справи № 910/11131/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17 (на які й посилається скаржник), відповідно до якої зобов'язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов'язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди.
Від правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 13.12.2019 зі справи № 910/20370/17, на який посилається скаржник (відповідно до якого одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном [за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом] є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України), об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/11131/19 не відступала, проте з урахуванням наведеного у постанові зі справи № 910/11131/19 правового регулювання за наслідками, що настають для сторін у разі припинення договору, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, та щодо способу захисту у цьому разі порушеного права орендодавця, тобто, з орендаря, який не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за користування річчю.
Водночас у справі № 914/3274/20, що розглядається, судами було відмовлено у стягненні пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань внаслідок пропуску позовної давності для стягнення пені. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення транспортного засобу автомобіля марки ВАЗ 211120 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , номер шасі: НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_2 , рік випуску: 2010, колір - сірий, встановив, що 30.04.2019 між сторонами було укладено угоду про розірвання дії договору від 01.01.2019, якою погоджено, що між останніми немає ніяких зобов'язань за договором оренди від 01.01.2019, а також, укладаючи 01.01.2020 новий договір оренди транспортного засобу, позивач підтвердив, що станом на момент підписання останнього у нього немає ніяких претензій до відповідача щодо неповернення майна за договором оренди від 01.01.2019, адже спірний автомобіль у подальшому мав бути переданий відповідачу.
Проаналізувавши зміст наведених постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 14.11.2018 у справі №924/195/16 та від 11.05.2018 у справі №926/2119/17, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.
Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Водночас самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд також зауважує, що згідно із положеннями статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом апеляційної інстанції доказів щодо обставин повернення орендованого автомобіля зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.
Суд касаційної інстанції не може вдаватись до переоцінки доказів здійсненої судами попередніх інстанцій, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України
Порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 86 та 236 ГПК України та неврахування приписів 73, 74, 76-79 ГПК України у розгляді справи судом касаційної інстанції не встановлено, а скаржником не доведено.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, фактичні обставини справи, доказову базу та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Гайдая Олександра Сергійовича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі № 914/3274/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова
Суддя В. Селіваненко