ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
12 жовтня 2021 року, м. Херсон, справа № 923/878/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська перспектива»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза»
про стягнення 4 110 874,72 грн,
за участю:
- секретаря судового засідання Рури Т.М.,
- представників:
позивача - Усатенка А.В.,
відповідача - не з'явився,
Дії та аргументи СТОВ «Таврійська перспектива»
29.06.2021 СТОВ «Таврійська перспектива» звернулося з позовом до ТОВ «Авто-Плаза»
про стягнення 4 110 874,72 грн, а саме: 1124067,82 грн основної заборгованості, 1286145,05 грн пені, 1383898,82 грн штрафу та 316763,03 грн річних.
У якості обґрунтування власної позиції СТОВ «Таврійська перспектива» вказало, що:
- 24.04.2018 уклало з ТОВ «Авто-Плаза» договір про поворотну фінансову допомогу, за умовами якого надало фінансову допомогу у сумі 17000000 грн,
- у свою чергу, ТОВ «Авто-Плаза» взяті на себе зобов'язання з повернення коштів виконувало несвоєчасно та не у повному обсязі,
- умовами договору встановлений порядок повернення коштів, у тому числі врахування курсової різниці по відношенню до долара США,
- при поверненні коштів ТОВ «Авто-Плаза» не врахувало договірних зобов'язань з повернення коштів з урахуванням курсової різниці, а тому заборгованість склала 1124067,82 грн,
- через несвоєчасне та неповне повернення коштів ТОВ «Авто-Плаза» повинне сплатити вказані суми пені, штрафу та річних.
Дії та аргументи ТОВ «Авто-Плаза»
ТОВ «Авто-Плаза» заявлені вимоги не визнало та вказало, що:
- сума курсової різниці нарахована поза межами дії договору та при цьому не врахований відповідний курс на дати повернення коштів,
- вимогу про сплату курсової різниці СТОВ «Таврійська перспектива» не заявляло, а самостійного обов'язку по відповідній сплаті договір не містить,
- курсова різниця не є упущеною вигодою,
- умовами договору визначалося повернення коштів у національній валюті, а тому вимога про повернення коштів з урахуванням курсу долара США є неправомірною,
- нарахування штрафних санкцій здійснене поза межами шестимісячного строку,
- нарахування річних на суму курсової різниці не відповідає статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вони підлягають нарахуванню лише на суму грошового основного зобов'язання,
- одночасне застосування штрафу та пені не відповідає положенням статті 61 Конституції України.
Процесуальні дії та рішення суду
Ухвалою від 02.07.2021 суд відкрив провадження у справі за правилами загального провадження. Цією ж ухвалою сторонам установлені процесуальні строки подачі відповідних заяв. У свою чергу, ТОВ «Авто-Плаза» надало відзив на позов, а СТОВ «Таврійська перспектива» - відповідь на відзив.
Підготовче провадження здійснене у засіданнях, які відбулися 31.08.2021 та 21.09.2021, а розгляд справи - 12.10.2021. Розгляд справи по суті проведений без участі представника ТОВ «Авто-Плаза», оскільки він в засідання не з'явився та клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
Установлені судом обставини
24.04.2018 між СТОВ «Таврійська перспектива», виступаючим у якості Надавача, та ТОВ «Авто-Плаза», як Отримувачем, укладений договір про поворотну фінансову допомогу.
За умовами договору:
- Надавач передає у власність Отримувачу кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1., а Отримувач зобов'язується повернути у визначений договором строк (пункт 1.1.),
- розмір поворотної фінансової допомоги становить 17000000 грн (пункт 2.1.),
- Отримувач погоджується та підтверджує, що розмір поворотної фінансової допомоги є еквівалентом 647113 доларів США по курсу Національного банку України станом на дату підписання договору (пункт 2.3.),
- Отримувач погоджується та бере на себе зобов'язання, що у випадку зростання офіційного курсу долара США повернення поворотної фінансової допомоги здійснюється у національній валюті України (гривні) з урахуванням різниці такого збільшення (пункт 2.4.),
- строк повернення поворотної фінансової допомоги становить до 01.07.2019 (пункт 4.1.),
- після закінчення строку, встановленого у пункті 4.1. Отримувач зобов'язується повернути Надавачу поворотну фінансову допомогу (пункт 5.1.),
- поворотна фінансова допомога повертається у безготівкову порядку шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок Надавача та вважається повернутою з часу зарахування коштів на поточний рахунок у банківській установі (пункт 5.2.).
- при порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги він повинен сплатити штраф у розмірі 100 % від неповерненої суми та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу (пункт 7.3.).
Відповідно до платіжних доручень № 1804 від 04.05.2018 на суму 10000000 грн та № 2641 від 11.06.2018 на суму 7000000 грн СТОВ «Таврійська перспектива» перерахувало ТОВ «Авто-Плаза» 17000000 грн.
Як слідує з банківської виписки по рахунку від 17.05.2021 ТОВ «Авто-Плаза» повернуло 18.09.2018 СТОВ «Таврійська перспектива» 4000000 грн.
19.06.2019 між сторонами укладена додаткова угода № 1 до вказаного договору, за умовами якої визначений інший строк повернення коштів та інший розмір штрафу за невиконання зобов'язання з повернення, а саме:
- строк повернення поворотної фінансової допомоги становить - до 01.07.2020 (пункт 1),
- при порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги він повинен сплатити штраф у розмірі 10 % від неповерненої суми та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу (пункт 2).
24.02.2021 СТОВ «Таврійська перспектива» надіслало ТОВ «Авто-Плаза» претензію № 1 про сплату заборгованості, у тому числі штрафу, пені та курсової різниці, а всього на суму 16246401,43 грн.
Згідно з банківською випискою по рахунку від 17.05.2021 ТОВ «Авто-Плаза» повернуло 31.03.2021 СТОВ «Таврійська перспектива» залишок фінансової допомоги у сумі 13000000 грн.
07.04.2021 СТОВ «Таврійська перспектива» надіслало ТОВ «Авто-Плаза» претензію № 2 про сплату заборгованості, у тому числі штрафу, пені та курсової різниці, а всього на суму 3637841,20 грн.
Відповідно до розрахунку суми основної заборгованості (щодо курсової різниці) СТОВ «Таврійська перспектива» врахувало:
- курс долара США станом на дату перерахування 10000000 грн - 26,1918 грн за 1 долар США, що складає 381798,88 доларів США,
- курс долара США станом на дату перерахування 7000000 грн - 26,1364 грн за 1 долар США, що складає 267825,71 долар США,
- курс долара США станом на дату повернення 4000000 грн - 28,1268 грн за 1 долар США, що складає 142213,12 доларів США,
- курс долара США станом на дату повернення 13000000 грн - 27,8852 грн за 1 долар США, що складає 466197,12 доларів США.
Поряд з цим, при розрахунку курсової різниці СТОВ «Таврійська перспектива» взяло за основу нарахування курс долара США станом на дату звернення до суду - 24.06.2021 - 27,2737 грн за 1 долар США, у зв'язку з чим визначило, що заборгованість складає 1124067,82 грн (41214,35 доларів США).
Згідно з розрахунками сум штрафу та річних вони розраховані виходячи від суми заборгованості, яка визначена з урахуванням курсової різниці.
Як слідує з розрахунку пені вона нарахована стосовно сум заборгованостей на певні дати та за період з 02.07.2020 по 24.06.2021.
Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства
Щодо правової природи договору та договірних відносин
Установлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов'язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Умовами укладеного договору, з урахуванням додаткової угоди, сторони визначили (серед інших умов) предмет договору (надання коштів у сумі 17000000 грн) та строк повернення коштів (до 01.07.2020).
Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір позики.
Згідно з приписами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики); договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З викладених обставин та правових положень слідує, що за умовами договору ТОВ «Авто-Плаза», отримавши від СТОВ «Таврійська перспектива» відповідну суму позики, зобов'язалося повернути її у строк до 01.07.2020.
У спорі суд установив, що ТОВ «Авто-Плаза» до моменту визначення вказаного строку повернення коштів повернуло СТОВ «Таврійська перспектива» 4000000 грн, а тому відповідний строк повернення стосується 13000000 грн.
Отже, у визначений договором строк (до 01.07.2020) ТОВ «Авто-Плаза» не повернуло СТОВ «Таврійська перспектива» 13000000 грн, а відповідне повернення відбулося із простроченням цього строку (31.03.2021).
Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за якими суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1); кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2); не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
За таких обставин суд висновує, що ТОВ «Авто-Плаза», виконавши зобов'язання із простроченням строку, порушило договірні умови.
Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов'язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов'язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.
У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов'язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.
Отже, зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб'єктивної умови відповідальності.
Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки ТОВ «Авто-Плаза», оскільки вона може бути наслідком не тільки суб'єктивних, але і об'єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України воно повинне довести наявність відповідних причин.
У свою чергу, ТОВ «Авто-Плаза» не надало доказів існування об'єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання.
З огляду на викладене суд вважає, що ТОВ «Авто-Плаза» несумлінно поставилося до виконання зобов'язання з повернення позики, проявило необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до СТОВ «Таврійська перспектива».
Щодо курсової різниці
Умовами наведеного пункту 2.4. договору сторонами обумовлена можливість застосування курсової різниці у разі збільшення курсу долара США по відношенню до гривні при поверненні суми позики. Зокрема, ця умова викладена таким чином, що обов'язком ТОВ «Авто-Плаза» при поверненні коштів у національній валюті є врахування курсової різниці у випадку зростання курсу долара США по відношенню до гривні та сплати відповідної курсової різниці.
За розрахунками СТОВ «Таврійська перспектива» ця різниця складає 41214,35 доларів США (або 1124067,82 грн станом на дату подачі позову до суду) та розрахована виходячи із курсу долара США станом на дати надання позики та їх повернення.
Надаючи оцінку правомірності нарахування цієї суми суд зазначає наступне.
Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (частина 1); сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина 2).
Поряд з цим, за статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях (частина 1); якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи
іншим нормативно-правовим актом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що:
- частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті,
- у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, у пункті 6.3.4. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.02.2020 у справі № 910/10191/17 Суд вказав, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.
Відтак, сторонами правомірно у пункті 2.4. договору урегульовані правовідносини стосовно можливого застосування курсової різниці. При цьому, умови наведеного пункту стосуються випадків як повного, так і часткового невиконання умов договору.
У спорі СТОВ «Таврійська перспектива» надало позику двома частинами: 04.05.2018 на суму 10000000 грн та 11.06.2018 - 7000000 грн, а оскільки курс долара на ці дати відрізнявся, фактично 17000000 грн складають 649628,97 доларів США із розрахунку:
- станом на дату надання позики (04.05.2018) у сумі 10000000 грн по відношенню до доларового еквіваленту вона складала 381803,26 доларів США, з розрахунку: 10000000 грн : 26,1915 = 381803,26 доларів США,
- станом на дату надання позики (11.06.2018) у сумі 7000000 грн по відношенню до доларового еквіваленту вона складала 267825,71 долар США, з розрахунку: 7000000 грн : 26,1364 = 267825,71 долар США,
- 381803,26 доларів США + 267825,71 долар США = 649628,97 доларів США.
У позовній заяві та розрахунку суми основного боргу СТОВ «Таврійська перспектива» вказало, що курс долара США станом на 04.05.2018 становив 26,1918 грн за 1 долар США, проте відповідно даних офіційного сайту Національного банку України курс долара США на цю дату становив 26,1915 грн за 1 долар, у зв'язку з цим здійснений ним розрахунок є помилковим.
Повернення позики відбувалося також двома частинами: 18.09.2018 на суму 4000000 грн та 31.03.2021 - 13000000 грн, а оскільки курс долара на ці дати відрізнявся, фактично 17000000 грн складають 608410,24 доларів США із розрахунку:
- станом на дату повернення частини позики (18.09.2018) у сумі 4000000 грн по відношенню до доларового еквіваленту вона складала 142213,12 доларів США, з розрахунку: 4000000 грн : 28,1268 = 142213,12 доларів США,
- станом на дату повернення частини позики (31.03.2021) у сумі 13000000 грн по відношенню до доларового еквіваленту вона складала 466197,12 доларів США, з розрахунку: 13000000 грн : 27,8852 = 466197,12 доларів США.
Таким чином, різниця між наданою та повернутою сумою позики складає 41214,35 доларів США, виходячи з розрахунку: 649628,97 доларів США - 608410,24 доларів США = 41218,73 доларів США; та становить 1149392,53 грн станом на дату повернення позики (31.03.2021) з розрахунку: 41218,73 доларів США х 27,8852 = 1149392,53 грн.
У цьому контексті суд зазначає, що СТОВ «Таврійська перспектива» визначило суму курсової різниці у національній валюті виходячи із курсу долара США станом на дату звернення до суду (24.06.2021, з курсу - 27,3737 грн за 1 долар, сума 1124067,82 грн), проте за умовами договору курсова різниця стосується визначення курсу на дату повернення коштів. Зокрема, курс долара США станом на 31.03.2021 складав 27,8852 грн за 1 долар США.
Відтак, ТОВ «Авто-Плаза» не повернуло СТОВ «Таврійська перспектива» у визначений договором строк суму позики, з урахуванням грошового еквіваленту в доларах США, у зв'язку з чим заборгувало 1149392,53 грн. Проте, враховуючи, що СТОВ «Таврійська перспектива» заявило вимоги про стягнення меншої суми, а саме 1124067,82 грн, та неможливості суду за статтею 14 ГПК України (із застосуванням принципу диспозитивності сторін) виходити за межі заявлених вимог, позовні вимоги в частині нарахування курсової різниці у сумі 1124067,82 грн є правомірними.
У своїх запереченнях ТОВ «Авто-Плаза» послалося на необхідність врахування курсу долара США не станом на час повернення коштів, а на 01.07.2020, тобто строк дії договору. Ці твердження є помилковими, оскільки за умовами наведеного пункту 2.4. договору курсова різниці визначається по відношенню до дати повернення коштів, а не строку дії позики. Зокрема, за своєю суттю курсова різниця у спірних правовідносинах є різницею співвідношень суми наданої позики по відношенню до курсу долара станом на час її надання та суми повернутої позики по відношенню до курсу долара станом на час такого повернення.
ТОВ «Авто-Плаза» також вказало про відсутність вимоги від СТОВ «Таврійська перспектива» про повернення позики з урахуванням курсової різниці, а також відсутність у договорі умови стосовно самостійного розрахунку відповідної суми. Суд вважає, що такі заперечення не є обґрунтованими, оскільки відповідно до згаданого пункту 2.4. договору безпосередньо ТОВ «Авто-Плаза» погодилося та взяло на себе зобов'язання здійснювати повернення коштів з урахуванням курсової різниці.
Надаючи тлумачення наведеного пункту договору по відношенню до прав та обов'язків сторін, суд зазначає наступне.
Порядок тлумачення умов договору урегульований положеннями статей 213 та 637 ЦК України.
Стаття 637 ЦК України визначає, що тлумачення умов договору аналогічне тлумаченню правочину, і у разі тлумачення можуть враховуватися положення типових договорів, навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Відповідно до статті 213 ЦК України:
- зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) (частина 1),
- при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (частина 3),
- якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частина 4).
Відтак, оскільки правочин - це дія особи, яка відображає внутрішню її волю, у випадку якщо волевиявлення виражене нечітко, можливе різне тлумачення волі сторін правочину, виникає необхідність у особливих правилах тлумачення волі сторони правочину.
Правила тлумачення правочину визначені законом за принципом «концентричних кіл», тобто, при неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення), залучаються все нові й нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору.
Велика Палата Верховного Суду надала правові висновки стосовно правил тлумачення правочинів, а саме у постанові від 17.10.2018 по справі № 753/22010/14-ц зазначила, що тлумачення складається із декількох рівнів:
- перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів (пункт 35.1.),
- другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також, з чого вони виходили при його виконанні (пункт 35.2.),
- третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (пункт 35.3.).
Поряд з цим, у постанові від 18.04.2018 Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у рамках справи № 753/11000/14-ц навів необхідність при тлумачення правочину застосовувати принцип «сontra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem»), що означає - «слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав».
За цим принципом:
- особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови,
- це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою,
- це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
З наведеного слідує, що суб'єктами тлумачення правочину, передусім, є його сторона (сторони). Це цілком природно, оскільки саме сторони найкраще знають, якою була їхня воля, що дійсно малося на увазі при укладенні правочину і що вони збиралися виразити через волевиявлення.
При тлумаченні двостороннього правочину вірогідність розбіжностей у трактуванні тих чи інших положень договору є набагато вищою ніж одностороннього правочину, адже кожен із його учасників може мати своє бачення як власного волевиявлення, так і волевиявлення контрагента за договором. Тому у цьому випадку тлумачення договору на вимогу однієї, обох або усіх сторін правочину рішення про тлумачення змісту правочину може постановити суд при вирішенні спору, який може бути пов'язаний з певними спірними правовідносинами між сторонами.
Наведені правила тлумачення правочину мають застосовуватися як при автентичному тлумаченні правочину його сторонами, так і при тлумаченні правочину судом. Але якщо при автентичному тлумаченні вказані норми мають характер рекомендацій, то у випадку тлумачення змісту правочину судом застосування правил тлумачення є обов'язковим.
У договорі сторони встановили, що:
- Отримувач погоджується та підтверджує, що розмір поворотної фінансової допомоги є еквівалентом 647113 доларів США по курсу Національного банку України станом на дату підписання договору (пункт 2.3.),
- Отримувач погоджується та бере на себе зобов'язання, що у випадку зростання офіційного курсу долара США повернення поворотної фінансової допомоги здійснюється у національній валюті України (гривні) з урахуванням різниці такого збільшення (пункт 2.4.),
- строк повернення поворотної фінансової допомоги становить до 01.07.2019 (пункт 4.1.),
- після закінчення строку, встановленого у пункті 4.1. Отримувач зобов'язується повернути Надавачу поворотну фінансову допомогу (пункт 5.1.),
- поворотна фінансова допомога повертається у безготівкову порядку шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок Надавача та вважається повернутою з часу зарахування коштів на поточний рахунок у банківській установі (пункт 5.2.).
Отже, за наслідками тлумачення наведених умов суд висновує, що ТОВ «Авто-Плаза» зобов'язане (за наслідками погодження при укладенні договору) повернути СТОВ «Таврійська перспектива» отриману позику, з урахуванням курсової різниці, яка обраховується самостійно платником та не потребує будь-якої письмової вимоги про її сплату.
Щодо відповідальності за невиконання зобов'язання
У пункті 7.3. договору (з урахуванням додаткової угоди) сторони обумовили відповідальність у випадку порушення строку повернення коштів шляхом нарахування штрафу у розмірі 10 % від неповерненої суми, а також пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу.
Зокрема, СТОВ «Таврійська перспектива» нарахувало до сплати ТОВ «Авто-Плаза» 1383898,82 грн штрафу, виходячи від заборгованості, яка визначена ним у доларах США, а також пеню у сумі 1286145,05 грн, що розрахована за період з 02.07.2020 по 24.06.2021, виходячи також від суми заборгованості у доларах США.
Здійснення розрахунку виходячи від суми заборгованості у доларах США не відповідає договірним умовам, оскільки платежі за ним здійснюються у національній валюті, а тому і нарахування повинні проводитися від сум, які визначені у гривнях. Водночас, обрахунок із використанням визначення заборгованості по відношенню до курсу долара США фактично вказує на нарахування неустойки як на суму заборгованості, що обрахована з урахуванням курсової різниці.
Вирішуючи спір у цій частині суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування положень статей 216 та 217 ГК України та вказав, що:
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника,
- такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2), а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3).
У пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що:
- пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання,
- до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності
Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання; за її допомогою забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов'язання; вона стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.
У своїх запереченнях ТОВ «Авто-Плаза» вказало на неможливість одночасного застосування пені та штрафу, але у відповідності до наведених положень пеня та штраф є формами неустойки, видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
У пункті 5.44 постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № 913/686/19 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що:
- одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить положенням статті 61 Конституції України, адже пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності,
- у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Отже, нарахування законодавством допускається можливість одночасного нарахування штрафу та пені.
У даному випадку ТОВ «Авто-Плаза» у строк до 01.07.2020 не повернуло отримані кошти, а тому за наведеними умовами договору повинне сплатити штраф у розмірі 10 % від «неповернутої суми».
При визначенні розміру «неповернутої суми» станом на час закінчення строку позики підлягає врахуванню курсова різниця саме на цю дату, оскільки за пунктом 7.3. договору можливість нарахування штрафу пов'язана із порушенням строку повернення коштів від неповернутої суми.
Так, відповідно даних офіційного сайту Національного банку України курс долара США на 01.07.2020 становив 26,6667 грн за 1 долар США, а тому станом на 01.07.2020 неповернута сума коштів (з урахуванням курсової різниці) складала 13531106,25 грн, з розрахунку:
- 649628,97 доларів США (що складало 17000000 грн, загальної сума позики) - 142213,12 доларів США (що складало 4000000 грн, суми частково сплаченої позики) = 507415,85 доларів США (залишок несплаченої станом на 01.07.2020 суми позики, виражений у доларах США),
- 507415,85 доларів США х 26,6667 = 13531106,25 грн.
Отже, штраф у розмірі 10 % повинен обраховуватися виходячи від суми заборгованості, яка дорівнює 13531106,25 грн, а тому таким штрафом є сума 1353110,63 грн, з розрахунку: 13531106,25 грн х 10 % = 1353110,63 грн.
У спорі СТОВ «Таврійська перспектива» заявило до стягнення штраф у сумі 1383898,82 грн, а тому нарахування на суму 30788,19 грн (з розрахунку: 1383898,82 грн - 13531106,25 грн = 30788,19 грн) не є правомірним.
Стосовно нарахування пені суд додатково зазначає, що у пункті 7.3 договору сторонами визначена словесна формула нарахування пені, а саме: «пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу».
За загальними положеннями нарахування пені має математичну формулу: пеня = (заборгованість) х 2 х (ставка НБУ) : 365 х (кількість прострочених днів) : 100.
Отже, сума заборгованості, або інша певна сума, розмір якої установлюється сторонами у договорі, є складовою та необхідною частиною нарахування пені. За її відсутності застосування формули унеможливлене, оскільки пеня за наведеним вище визначенням є відсотками від суми зобов'язання.
У наведеному пункті 7.3. договору сторони не визначили на яку саме суму нараховується пеня - на всю суму позики, на суму заборгованості чи іншу суму. Ними лише зазначено що вона нараховується «при порушенні отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги у визначений договором строк».
Відсутність прямих посилань у договорі на певну суму, яка використовується у формулі нарахування пені вказує на необхідність тлумачення цієї умови договору для можливості правильного її сприйняття.
Із застосуванням другого та третього рівнів тлумачення договору щодо речення: «При порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги, вказаного у п. 4.1. цього договору, він повинен сплатити штраф у розмірі 10 % від неповерненої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу»; суд зазнає, що воно через наявність сполучника «а також» складається із двох частин, які окремо стосуються нарахування штрафу та пені.
Так, одна частина - «При порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги, вказаного у п. 4.1. цього договору, він повинен сплатити штраф у розмірі 10 % від неповерненої суми» стосується визначення умови та формули нарахування штрафу, друга частина - «При порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги, вказаного у п. 4.1. цього договору, він повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу» стосується визначення умови та формули нарахування пені.
Отже, у своїй сукупності вказані окремі словосполучення, які стосуються нарахування пені не складають загальну формулу можливого її нарахування, оскільки перша частина речення («При порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги, вказаного у п. 4.1. цього договору, він повинен сплатити пеню») не є частиною формули, а являється умовою її застосування (використання формули). Натомість друга частина цього ж речення («у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу») не містить у собі однієї зі складових частин формули для нарахування пені, а саме визначення суми, від якої вона нараховується.
Отже, за наслідками такого тлумачення суд приходить до висновку, що умовами пункту 7.3. договору сторонами не визначалася формула (словесна формула) нарахування пені, а тому її нарахування у сумі 1286145,05 грн не є обґрунтованим.
Щодо відповідальності за невиконання грошового зобов'язання
Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення річних у сумі 316763,03 грн суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
У розрахунку річних СТОВ «Таврійська перспектива» використовувало значення заборгованості у доларах США, що не відповідає договірним умовам стосовно повернення коштів у національній валюті та визначення грошового зобов'язання саме у гривнях.
У зв'язку з цим суд здійснив власний розрахунок річних, з урахуванням періодів та сум заборгованості, визначених СТОВ «Таврійська перспектива», за формулою: річні = «заборгованість» х 3% х «кількість прострочених днів» : 365(366, днів у відповідному році); у зв'язку з чим розрахунок наступний:
- 14149 92,53 грн (заборгованість станом на 01.07.2020, виражена у гривнях, за період з 02.07.2020 по 31.12.2020) х 3% х 183 дні : 366 днів = 212240,89 грн;
- 14149 392,53 грн (заборгованість станом на 01.07.2020, виражена у гривнях, за період з 01.01.2021 по 30.03.2021) х 3% х 89 днів : 365 днів = 103503,78 грн.
- 1149 392,53 грн (заборгованість станом на 31.03.2021, виражена у гривнях, за період з 31.03.2021 по 24.06.2021) х 3% х 86 днів : 365 днів = 8124,47 грн.
Всього річні складають 323869,14 грн, як сума чисел 212240,89 грн, 103503,78 грн та 8124,47 грн.
У спорі СТОВ «Таврійська перспектива» заявило до стягнення річні у меншій сумі (316763,03 грн) ніж сума річних, які обрахована судом, а тому, з урахуванням принципу диспозитивності сторін, стягненню підлягає сума річних у розмірі 316763,03 грн.
Розподіл судових витрат
Судовими витратами у справі є витрати Позивача на сплату судового збору у сумі 61663,13 грн, які у відповідності до статті 129 ГПК України покладаються на Відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 41906,26 грн (що складає 67,96 %).
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» (73034, м. Херсон, проспект Адмірала Сенявіна, буд. 41; ідентифікаційний код 32618769) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська перспектива» (73000, м. Херсон, вул. Червонофлотська, буд. 30, офіс 2; ідентифікаційний код 23524131) - 1124067,82 грн основної заборгованості, 1353110,63 грн штрафу, 316763,03 грн річних та 41906,26 грн компенсації по сплаті судового збору.
3. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене - 12.10.2021
Суддя М.К. Закурін