Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3305/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (61022, м. Харків, вул. Сумська, 39, оф. 125)
до Харківського міського центра зайнятості (61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 137-А)
про стягнення 2664,71 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Харківського міського центра зайнятості, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 1231,57 грн., 3 % річних у розмірі 276,52 грн. та індекс інфляції у розмірі 1156,62 грн., всього - 2664,71 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 138/2021 про для потреб непобутових споживачів від 29.12.2020 в частині здійснення споживачем повної та своєчасної оплати вартості газу за період: січень 2021 р. - квітень 2021 р. у встановлені договором строки.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.08.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
15.09.2021 до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 21633), в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами заявленими у позовній заяві та вважає їх необґрунтованими, оскільки позивачем невірно застосовані умови Договору №138/2021 про постачання природного газу для потреб не побутових споживачів від 29.12.2020.
30.09.2021 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 22914).
11.10.2021 до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшли заперечення (вх. № 23956), в яких відповідач просить суд: розглядати справу за участю представника Харківського міського центру зайнятості; відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з Харківського міського центру зайнятості пені у розмірі 1192,37 грн., 3% річних у розмірі 266,72 грн. та індекс інфляції у розмірі 1156,62 грн., всього - 2615,71 грн. В частині стягнення пені у розмірі 39,20 грн., 3% річних у розмірі 9,80 грн. відповідач просить закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору та відмовити у стягненні судового збору за рахунок відповідача.
Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи за участю представника Харківського міського центру зайнятості, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. 7 ст. 252 ГПК України).
Частиною 6 статті 252 ГПК України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
- предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
З огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у даному спорі суд не вважає обставини, на які посилається відповідач такими, що вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. З урахуванням наведеного, клопотання відповідача про розгляд справи за участю представника відповідача задоволенню не підлягає.
Також, суд зазначає, що відповідач не позбавлений був можливості надати додаткові пояснення щодо обставин, які на його думку потребують більш детального дослідження.
У даному разі, суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
29.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (позивач, постачальник) та Харківським міським центром зайнятості (відповідач, споживач) було укладено договір № 138/2021 про постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (надалі - Договір) (7-15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити (передати у власність) споживачу у 2021 році природний газ (далі - газ, товар) належної якості та обсягах у порядку, передбаченому Договором включно з урахуванням замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.
До вищевказаного договору Сторонами були укладені додаткові угоди № 1 від 17.03.2021 року, № 2 від 17.05.2021 року та № 3 від 02.08.2021 року. Додатковими угодами № 1 та № 2 було змінено ціну у бік збільшення у зв'язку з коливанням ціни на ринку природного газу. Додатковою угодою № 3 договір № 138/2021 від 29.12.2020 року було розірвано з 02.08.2021 року за згодою сторін.
З наявних актів приймання-передачі № 69, № 245, № 515 та № 708 убачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" здійснювало постачання природного газу Харківському міському центру зайнятості протягом січня, лютого, березня та квітня 2021 року.
Позивачем у позові вказано, що поставлений природний газ за вказані періоди Харківським міським центром зайнятості оплачено у повному обсязі.
Проте, протягом дії Договору споживачем несвоєчасно здійснювалась оплата за поставлений природний газ у січні-квітні 2021 року.
Так, пунктом 5.2. Договору встановлено, що розрахунки за фактичний обсяг спожитого природного газу здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника до 20 числа місяця наступного за місяцем постачання газу.
Згідно з актом приймання-передачі № 69 у січні 2021 року постачальник передав, а споживач прийняв природний газ у обсязі 15,020984 тис. куб. м на суму 69 189,50 грн. При цьому, оплата споживачем була здійснена 03.03.2021 а розмірі 10839,61 грн. та 18.03.2021 в розмірі 58349,89 грн., що є порушенням умов господарського зобов'язання.
Так, позивачем у позові вказано, що відповідно до акту приймання-передачі № 245 у лютому 2021 року постачальник передав, а споживач прийняв природний газ у обсязі 12,10017 тис. куб. м на суму 60404,05 грн. споживач здійснив розрахунок за даний період 19.03.2021 у розмірі 33077,00 грн., що не суперечить умовам договору, та 15.04.2021 року у розмірі 27 327,05 грн., що є порушенням умов господарського зобов'язання.
У березні 2021 року постачальник передав, а споживач прийняв природний газ у обсязі 8,24064 тис. куб. м на суму 41137,27 грн., що підтверджується актом приймання-передачі №515. Втім, оплата була здійснена Харківським міським центром зайнятості лише 26.04.2021 в розмірі 30418,27 грн. та 30.06.2021 в розмірі 10 719,00 грн. , що є порушенням умов господарського зобов'язання.
Відповідно до акту приймання-передачі № 708 у квітні 2021 року постачальник передав, а споживач прийняв природний газ у обсязі 0,34872 тис. куб. м на суму 1 804,33 грн. У свою чергу, споживач здійснив платіж 30.06.2021 в розмірі 1804,33 грн. , що є порушенням умов господарського зобов'язання.
Здійснення оплат відповідачем підтверджується відповідними виписками з банку.
Таким чином, позивачем у позові наголошено про те, що Харківський міський центр зайнятості порушив умови Договору № 138/2021 від 29.12.2020 в частині здійснення своєчасної оплати за спожитий природний газ у січні, лютому, березні, квітні 2021 році.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням Харківським міським центром зайнятості зобов'язань зі сплати вартості спожитого газу за період з січня по квітень 2021 року, позивачем, відповідно до п. 7.2.1. Договору, нараховано відповідачеві пеню у розмірі 1231,57 грн.
Відповідно до пункту 5.2. Договору, останнім днем виконання зобов'язання із оплати за поставлений у січні 2021 року природний газ є 20.02.2021 року, відтак з 21.02.2021 споживач є таким, що прострочив відповідне зобов'язання, а його повне виконання проведено лише
При цьому, позивачем наголошено про те, що 03.03.2021 та 18.03.2021 останнім днем виконання зобов'язання із оплати за поставлений лютому 2021 року природний газ є 20.03.2021, відтак з 21.03.2021 споживач є таким, що прострочив відповідне зобов'язання, а його повне виконання проведено лише 15.04.2021. Останнім днем виконання зобов'язання із оплати за поставлений у березні 2021 року природний газ є 20.04.2021, відтак з 21.04.2021 споживач є таким, що прострочив відповідні зобов'язання, а його повне виконання проведено лише 26.04.2021 та 30.06.2021. Останнім днем виконання зобов'язання із оплати за поставлений у квітні 2021 року природний газ є 20.05.2021, відтак з 21.05.2021 відповідач є таким, що прострочив відповідне зобов'язання, а його повне виконання проведено лише 30.06.2021.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 138/2021 про для потреб непобутових споживачів від 29.12.2020 в частині здійснення споживачем повної та своєчасної оплати вартості газу за період: січень 2021 р. - квітень 2021 р. у встановлені договором строки, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1231,57 грн., 3 % річних у розмірі 276,52 грн. та індекс інфляції у розмірі 1156,62 грн.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позову, стверджує, що порядком складання, розгляду, затвердження та внесення змін кошторису видатків за бюджетом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, кошторисів видатків установ державної служби зайнятості та ІГЇК ДСЗУ, затвердженого наказом Державного центру зайнятості від 11.09.2019 № 107 передбачено, що розпорядники коштів Фонду мають право брати зобов'язання та здійснювати платежі тільки в межах відповідних напрямів видатків, затвердженими кошторисами. Умовами п. 5.8 Розділу V Договору № 138/2021 від 29.12.2020 передбачено звільнення від штрафних санкцій у зв'язку із затримкою фінансування. Споживач - Харківський міський центр зайнятості (базовий центр зайнятості) - є неприбутковою державною установою. Доходи, отримані базовим центром зайнятості, використовуються виключно для фінансування видатків на його утримання, реалізації мсти (цілей) та виконання завдань за напрямами діяльності, визначеними законодавством. Відповідачем у відзиві зазначено, що останнім здійснено обґрунтований розрахунок пені у сумі 39,20 грн. та 3% річних 9,80 грн. та здійснено оплату на рахунок позивача 14.09.2021.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як свідчать матеріали справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо постачання природного газу відповідачу за період січень 2021 р. - квітень 2021 р.
Однак, Харківським міський центром зайнятості несвоєчасно була здійснена оплата за поставлений природний газ у січні, лютому, березні та квітні 2021 року за договором № 138/2021 про постачання газу для потреб ненобутових споживачів від 29.12.2020 року.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Умовами п. 7.2.1. Договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом VІІ договору, у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом V Договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки ГБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши правильність нарахування пені у розмірі 1231,57 грн., на предмет відповідності вимогам договору та чинного законодавства, зокрема, ст. 253-255, 549 ЦК України, ст. 231, 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пункту 7.2.1. договору, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованим.
Разом з тим, із матеріалів справи убачається, що після пред'явлення позову у цій справі, відповідачем здійснено часткову оплату та перераховано на рахунок позивача пеню у розмірі 39,20 грн., про що свідчить наявне у матеріалах справи належним чином засвідчена копія квитанції №41 від 14.09.2021.
Доказів оплати у повному обсязі сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи наведене, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 39,20 грн. пені підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Водночас, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1192,37 грн. пені (1231,57-39,20=1192,37) є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням обставин справи, умов договору та прострочення по сплаті грошового зобов'язання, господарський суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам договору, нараховані арифметично вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 276,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1156,62 грн. суд визнав обґрунтованими, доведеним матеріалами справи.
Разом з тим, із матеріалів справи убачається, що після пред'явлення позову у цій справі, відповідачем здійснено часткову оплату та перераховано на рахунок позивача 3 % річних у розмірі 9,80 грн., про що свідчить наявне у матеріалах справи належним чином засвідчена копія квитанції №41 від 14.09.2021.
Враховуючи наведене, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 9,80 грн. 3 % річних підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Водночас, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 266,72 грн. 3 % річних (276,52-9,80=266,72), а також 1156,62 грн. інфляційних втрат є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та звертає увагу на таке.
За змістом статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відповідно до цих правових норм, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Вищевказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 905/1851/17.
Також, судом враховано правову позицію Верховного Суду України № 11/446 від 15.05.2012 та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005, в яких зазначалося, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням чого, судовий збір у розмірі 2228,26 грн. покладається на відповідача.
Окрім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом також враховано те, що відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Отже, враховуючи імперативність положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» щодо повернення сплаченої суми судового збору виключно за клопотанням особи, яка його сплатила, беручи до уваги відсутність такого клопотання позивача станом на момент ухвалення цього рішення, правові підстави для вирішення питання про повернення 41,74 грн. сплаченого позивачем судового збору за подання позову в частині вимог, провадження щодо стягнення яких підлягає закриттю, відсутні.
Відтак, судовий збір може бути повернутий позивачу з державного бюджету після набрання цим рішенням законної сили, та за відповідним письмовим клопотанням особи, яка його сплатила (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Харківського міського центра зайнятості (61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 137-А, код ЄДРПОУ 36224721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (61022, м. Харків, вул. Сумська, б. 39, офіс 125, код ЄДРПОУ 40292876) - 1192,37 грн. пені; 266,72 грн. 3 % річних; 1156,62 грн. індексу інфляції та 2228,26 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Провадження у справі в частині стягнення 39,20 грн. пені та 9,80 грн. 3 % річних закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "12" жовтня 2021 р.
Суддя Є.М. Жиляєв