Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3111/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури м.Харкова в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м.Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Род-Ник Інвест", м.Київ
про стягнення 51703,32 грн.
за участю представників:
прокурора - Клейн Л.В. (посвідчення №057300 від 09.10.2020 року);
позивача - Владимир Я.В. (посвідчення №2084);
відповідача - Барабицька Я.М.(адвокат, довіреність №б/н від 13.07.2021 року)
Керівник Салтівської окружної прокуратури м.Харкова звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом до ТОВ «РОД-НИК ІНВЕСТ» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 51703,32 грн. за бездоговірне використання земельної ділянки площею 162 кв.м. (0,0162 га), кадастровий номер 6310137500:02:043:0062, у період з 01.04.2020 по 31.03.2021.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.08.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3111/21, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 07.09.2021 року яке відкладалось протокольними ухвалами суду на 05.10.21 та на 07.05.21.
Ухвалою суду від 03.09.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про перехід до розгляду справи №922/3111/21 за правилами загального позовного провадження.
Учасниками надано до суду наступні документи:
- відзив відповідача про відмову в задоволенні позову (а.с.57-62);
- клопотання відповідача про залучення доказів (а.с.134-139);
- відповідь прокуратури на відзив (а.с.146-152);
- заперечення відповідача (а.с.171-173).
Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні 07.10.2021 року прокурор та позивач позов підтримували, просили його задовольнити повністю.
Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав, зазначених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Предметом позову в даній справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що внаслідок обстеження на місцевості, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради встановлено, що на сформованій земельній ділянці площею 162 м.2 по пр.Ландау,241-Б у м.Харкові (кадастровий номер 6310137500:02:043:0062), розташовані нежитлові будівлі, право власності на які зареєстровано за відповідачем, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.03.21 року № 1554 (а.с.32) земельна ділянка площею 162 м.2 по пр.Ландау,241-Б у м.Харкові (кадастровий номер 6310137500:02:043:0062. Категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення - 12.08 для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (економіко-планувальна зона-7522).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, в реєстрі відсутні відомості щодо зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на спірну земельну ділянку площею.
Прокурор зазначає, що у період з 01.04.2020 року по 31.03.2021 року земельна ділянка площею 162 м.2 по пр.Ландау,241-Б у м.Харкові (кадастровий номер 6310137500:02:043:0062) використовувалась відповідачем без правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності або право користування.
Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 162 м.2 по пр.Ландау,241-Б у м.Харкові (кадастровий номер 6310137500:02:043:0062) від 10.03.2021 року №1554, яка сформована Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2020-2021 році складає 430861 грн.
При здійсненні розрахунку за 2020 - 2021 роки позивач застосовує 12% ставки річної орендної плати, з огляду на те, що на спірній земельній ділянки знаходиться АЗС (що підтверджується актом обстеження земельної ділянки №1109/20 від 04.08.2020, а.с.84), та 100% від орендної плати через відсутність договору оренди.
Таким чином, прокурор зазначає, що відповідач використовує нежитлову будівлю АЗС на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 6310137500:02:043:0062, яка відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; Цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (код КВЦПЗ 12.08), а тому, посилаючись на приписи статті 1212 ЦК України, вказує, що відповідач безпідставно зберіг грошові кошти у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави за період з 01.04.2020 року по 31.03.2021 року у розмірі 51703,32 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Щодо повноважень прокурора.
Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради відповідно до ст.189 Земельного кодексу України здійснено 19.03.2020 року обстеження земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Харків, пр.Льва Ландау, 241-Б.
За результатами комплексного вивчення наявних документальних матеріалів та інформації виконавчих органів міської ради, а також проведеного обстеження земельної ділянки встановлено бездоговірне користування відповідачем земельною ділянкою та наявна заборгованість у вигляді безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, які не отримала громада м.Харкова.
Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження та складено акт від 26.03.2020 року, яким встановлено, що ТОВ «РОД-НИК ІНВЕСТ» використовує для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ.«А-1» земельну ділянку площею 0,0162 га, кадастровий номер: 6310137500:02:043:0062, за адресою: м.Харків, пр. Льва Ландау, 241-Б.
Право користування земельною ділянкою ТОВ «РОД-НИК ІНВЕСТ» за вищевказаною адресою до цього часу не оформлено.
Згідно з ч.1 ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст.ст.125, 126 ЗК України та ст.182 ЦК України (далі - ЦК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Податковим кодексом (далі - ПК України) визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.36, 14.1.125, 288.5 ПК України).
Відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати ТОВ «РОД-НИК ІНВЕСТ» за рахунок Харківської міської ради.
Внаслідок використання ТОВ «РОД-НИК ІНВЕСТ» вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси Харківської міської ради щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.
Аналогічна правова позиція узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, постановами Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15 та від 12.04.2017 у справі № 922/207/15.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура.
Згідно з п.3 ст.131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частинами 1,3 ст.4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві, скарзі самостійно обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 року у справі №3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВС від 21.02.2018 року у справі №553/3280/16-а).
Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно зі ст.ст.7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл селищ, міст через міські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Як визначено ст.10 Закону міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до приписів ч.5 ст.16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно зі ст.26, ст.33 Закону та ст.12 ЗК України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
При цьому, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
У зв'язку з викладеним, Харківська міська рада є належним позивачем у вказаній справі.
Факт протиправного та безоплатного використання земель комунальної власності порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради, як їх власника щодо реалізації передбаченого ч.1 ст.319 ЦК України права вільно, у встановленому законом порядку, розпоряджатися ними через уповноважений орган місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями ст.142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.
Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст.62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до положень ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно зі ст.ст.10, 265 ПК України плата за землю є місцевим податком. Відповідно до п.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України вона зараховується до бюджетів місцевого самоврядування, а отже бюджет Харківської міської ради недоотримав значну суму коштів за використання земельної ділянки без укладання договору оренди.
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв'язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.
Недоотриманням безпідставно збережених коштів місцевим бюджетом порушує визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади м. Харкова як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.
Таким чином, безоплатне використання землі ослаблює економічні основи територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Разом з цим, Харківською міською радою не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо стягнення з ТОВ «РОД-НИК ІНВЕСТ» безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати та відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до судів не пред'являвся.
Так, 11.01.2021 року прокуратурою скеровано до Харківської міської ради пропозицію щодо вжиття заходів в межах наданих повноважень щодо стягнення з ТОВ «РОД-НИК ІНВЕСТ» безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати. Проте вказані заходи вжиті не були.
У постанові від 15.10.2019 року по справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 26.05.2020 року по справі №912/2385/18 зазначає, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, оскільки вказані інтереси залишилися незахищеними, наведе стало підставою для звернення прокуратурою до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради.
Про прийняте прокуратурою рішення щодо звернення з відповідним позовом проінформовано листом Харківську міську раду, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність звернення прокуратури з даним позовом в інтересах держави в особі ХМР.
Щодо застосування положень ст.1212 ЦК України до спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.
Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу від 21.10.2016 року (а.с.98-100, 102-104). Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування зазначеною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.
Враховуючи правову природу кондикційних зобов'язань (стаття 1212 ЦК України), для яких вина не має значення, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, тобто обов'язок відповідача повернути безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності.
Під безпідставно збереженим майном позивач має на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст.179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним.
Згідно з п."в" ч.1 ст.96 ЗК України Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
Згідно з ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Водночас, за змістом ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Разом з тим, згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 року у справі № 922/1646/20 у подібних правовідносинах.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, яка має межі, площу, кадастровий номер, зареєстрована в Державному земельному кадастрі, тому є сформованою у відповідності до приписів статті 79-1 ЗК України.
Відповідач зазначає про відсутність його вини та про наявну процедуру оформлення договору оренди спірної земельної ділянки з позивачем (ХМР) та вважає спірні правовідносини договірними та зазначає про помилковість застосування до них положень ст.1212 ЦК України.
Суд не погоджується з цим твердженням, з огляду на наступне.
Наявність вини чинне законодавство України та усталена практика судів не пов'язують з застосуванням положень ст.1212 ЦК України.
Так, за ТОВ «РОД НИК ІНВЕСТ» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ.«А-1» загальною площею 22,5 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці площею 0,0162 га, кадастровий номер: 6310137500:02:043:0062, за адресою: м.Харків, пр.Льва Ландау, 241-Б. Право власності за ТОВ «РОД-НИК ІНВЕСТ» зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі №1605 від 30.09.2016 року, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Разом з цим встановлено, що на підставі рішення Харківської міської ради від 26.09.2012 року №845/12 TOB «АМАТ» надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:02:043:0062, за адресою: м.Харків, пр.Льва Ландау, 241-Б, загальною площею 0,0162 га строком до 01.10.2017 року та укладено договір оренди земельної ділянки від 25.07.2013 року.
У подальшому на підставі акту приймання земельної ділянки від 27.01.2020 року №14/20 земельну ділянку передано до земель запасу міста. Вказаний акт зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.02.2020 року.
Відповідно до даних з Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку під вищевказаним об'єктом нерухомого майна за ТОВ “РОД-НИК ІНВЕСТ” не зареєстровано.
З огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст.12, 80, 83 ЗК України, спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою (перемовини про його укладення та підготовка, проекти, листування, тощо не є зареєстрованим укладеним договором оренди землі) відповідачем у спірному періоді.
Внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси позивача щодо неодержаного майна у розмірі орендної плати за землю.
Вказана правова позиція узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.11.2018 року по справі №922/3412/17, та яка прийнята за результатами розгляду аналогічних правовідносин щодо врегулювання спору, що виник з приводу фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати.
Так, у пункті 65 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Таким чином відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Щодо розміру безпідставно збережених коштів суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 5 статті 5, частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За приписами статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, в даному випадку Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Як зазначалось, Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області сформовано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за 2020-2021 роки.
Рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 року №41/08 затверджено "Положення про прядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові", яке набрало чинності з 01.03.2008 року (далі-Положення).
Згідно з п.2.3. додатку до цього Положення базою для обчислення орендної плати є нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка надається в оренду.
Відповідно до висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеному у постанові від 02.06.2020 року по справі №922/2845/19, оскільки договору оренди між сторонами укладено не було і відповідач фактично користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, …..тому відсутні підстави для застосування відсотку від орендної плати для строку оренди у розмірі - 70 %, як це передбачено у Положенні про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08 (зі змінами та доповненнями).
Тобто, при наявності кондикційних правовідносин застосування відсотку строку оренди іншого, ніж 100% є необґрунтованим.
Позивачем нараховано орендну плату (а.с.33) з 01.04.2020 року по 31.03.2021 року в сумі 51703,32 грн.
Щодо заперечень відповідача відносно нарахування плати за березень 2020 року, то цей місяць не входить до спірного періоду.
ХМР не нараховано орендної плати за березень 2020 року, як це помилково стверджує відповідач, оскільки у розрахунку за 2020 рік зазначено стягнення починаючи з 01 квітня 2020 року (а.с.33), що зумовлено п.52-4 ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби (Covid-19)".
Відповідач вважає акт обстеження спірної земельної ділянки неналежним доказом.
Суд не погоджується з цим твердженням, з огляду на наступне.
Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради відповідно до ст.189 ЗК України здійснено 19.03.2020 року обстеження земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, пр. Льва Ландау, 241-Б.
Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
На підставі наданого акту можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідач не заперечував щодо користування спірною ділянкою.
Крім того, в матеріалах справи міститься лист, в якому відповідач просив позивача надати йому в оренду спірну земельну ділянку для експлуатації та обслуговування стаціонарної автомобільної газозаправної станції -АГЗП (а.с.83).
Актом обстеження земельної ділянки №1109/20 від 04.08.2020 року (а.с.84) на спірній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля літ "А-1" та рекламна споруда (стела АЗС).
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, надані прокурором докази в обґрунтування позовних вимог щодо призначення спірної ділянки є більш вірогідними (в т.ч. акт обстеження) ніж надані відповідачем на їх спростування.
За таких обставин суд не приймає до уваги заперечення відповідача як безпідставні.
Щодо тверджень відповідача про застосування ставки річної орендної плати (відсоток від нормативної грошової оцінки) у розмірі 8% як у попереднього власника, а не 12% як це зазначено у розрахунку до позову, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що підставі акту приймання земельної ділянки від 27.01.2020 року №14/20 земельну ділянку передано до земель запасу міста.
Враховуючи, що позивач не замінив по ст.120 ЗК України сторону у договорі оренди, що був укладений між ХМР та попереднім власником будівлі, земля була повернута громаді міста, то застосування ставки 8%, що була у договорі, до спірних бездоговірних правовідносин є безпідставним.
Щодо ставки у 12% суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.4.1. Положення порядок розрахунку орендної плати, встановлений розділом II цього Положення, не розповсюджується на землі, перелік яких наведений в таблиці. До земель, для яких встановлено особливий режим розрахунку орендної плати відносяться землі під АЗС і АГЗС. За використання земельної ділянки під АЗС і АГЗС ставка річної орендної плати (відсоток від нормативної грошової оцінки) становить 12%. (п.13 табл.).
Враховуючи, що на спірній земельній ділянці розташована стаціонарна автомобільна газозаправна станція та для цієї категорії Положенням встановлена ставка річної орендної плати у 12%, то заперечення відповідача з цього приводу є безпідставними.
Щодо сплати відповідачем земельного податку суд зазначає наступне.
Відповідачем сплачено земельний податок у 2020-2021 роках за користування зокрема, спірною земельною ділянкою, що підтверджується платіжними дорученнями, податковими деклараціями, довідками ДПІ (а.с.59, 63-81, 73, 78).
З розрахунків земельного податку вбачається, що за 2020 рік податок складає 6462,92 грн. (а.с.78), а за 2021 рік - 5924,34 грн. (а.с.73).
З довідки ДПІ про відсутність податкового боргу у відповідача станом на 25.08.2021 року (а.с.135), розрахунків земельного податку по кожній ділянці, в т.ч. спірній (а.с.73, 78), та платіжних доручень (в т.ч. за спірну ділянку по пр.Ландау (а.с.63-81) вбачається, що у 2020 році відповідач сплатив податок на землю (за спірну земельну ділянку) в сумі 6462,96 грн.
За 2021 рік нараховано земельний податок за рік в сумі 5924,34 грн., отже за один місяць податок на спірну земельну ділянку складає - 493,69 грн. (5924,34/12), який за спірний період (перший квартал 2021 року) складає 1481,09 грн. та був сплачений відповідачем.
Таким чином, за спірний період з 01.04.2020 року по 31.03.2021 року відповідачем сплачено 7944,01 грн. земельного податку, з яких 6462,92 грн. за 2020 рік та 1481,09 грн. за три місяці 2021 року (493,69*3).
Отже, за спірний період з 01.04.2020 року по 31.03.2021 року сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати з урахуванням сплаченого відповідачем податку на землю складає 43759,31 грн. (51703,32 грн. - 7944,01 грн. сплаченого земельного податку у спірний період).
У позовній заяві зазначено про врахування сплачених коштів земельного податку (а.с.3), проте з розрахунку (а.с.33) вбачається, що таке врахування не проводилось, що підтвердили прокурор та позивач в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.75 ГПК України).
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 43759,31 грн. є обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства України, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
В іншій частині позовних вимог в сумі 7944,01 грн. суд відмовляє, у зв'язку зі сплатою відповідачем до подання позову земельного податку за спірний період, що підтверджується матеріалами справи у їх сукупності (платіжними дорученнями про сплату земельного податку, довідкою з ДПС про відсутність боргу, розрахунком податку).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідачем заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.
В судовому засіданні відповідач просив стягнути дану суму з позивача, прокурор та позивач заперечували.
Як передбачено ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідачем надані до суду копія договору на надання правової допомоги (а.с.112-114), акт надання послуг від 16.08.21 (а.с.136), виписка по рахунку (а.с.137).
Судом встановлено, що між відповідачем та адвокатом Барабицькою Я.М. укладено договір про надання правничої правової допомоги від 16.08.21, відповідно до умов якого складено акт надання послуг від 16.08.21 на загальну суму 20000,00грн.
Відповідно до правової позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у додатковій постанові від 21.01.2020 року по справі №904/1038/19 за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18.
Судова практика свідчить, що українські суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката, керуються практикою Європейського суду з прав людини. У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., “Гімадуліна та інші проти України” від 10.12.2009р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., “Меріт проти України” від 30.03.2004 p., “East/West Jinnee Limited” проти України” від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі “Неймайстер проти Австрії” було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення “Неймайстер проти Австрії”).
Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати (в т.ч. пов'язані з наданням професійної правничої допомоги) покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Позивач просить стягнути з відповідача 20000,00 грн. витрат на правничу допомогу, на підставі акту приймання-передачі наданої правової допомоги.
З п.4 акту (а.с.136) вбачається, що за отримання та направлення виконавчого документу до органів виконавчої служби адвокат нарахував 4000,00 грн.
Судом встановлено, що даний пункт послуг не є обґрунтованим, оскільки вказані послуги по даній справі адвокатом не були здійснені фактично, отже витрати в цій частині не пов'язані з розглядом справи.
Інший обсяг наданих адвокатом послуг підтверджується наявними в матеріалах справи договором про надання правової допомоги та актом приймання-передачі наданих послуг та є обґрунтованим.
Отже, позивачем надані до суду належні докази на підтвердження виконання наданих послуг з правничої допомоги у сумі 16000,00 грн.
З урахуванням часткової відмови в задоволенні позовних вимог, судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених вимог, у зв'язку з чим, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2458,34 грн. покладаються на позивача, решта залишається за відповідачем.
Керуючись ст.ст.73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 247, 251, 252 ГПК України, господарський суд, -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОД-НИК ІНВЕСТ» (адреса: 01133, м.Київ, вул.Євгена Коновальца, 36, приміщення 31; код ЄДРПОУ 40455555) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, код класифікації доходів бюджету - 24062200, номер рахунку (IBAN) - UA 958999980314080611000020002, код отримувача (ЄДРПОУ) 37999649, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), отримувач - УК у м. Харкові) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 43759,31 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОД-НИК ІНВЕСТ» (адреса: 01133, м.Київ, вул.Євгена Коновальца, 36, приміщення 31; код ЄДРПОУ 40455555) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61038, м.Харків, вул.Маршала Батицького, 23; код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету-2800) 1921,22 грн. судового збору.
Стягнути з Харківської міської ради (адреса: 61003, м.Харків, майдан Конституції, 7; код ЄДРПОУ 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОД-НИК ІНВЕСТ» (адреса: 01133, м.Київ, вул.Євгена Коновальца, 36, приміщення 31; код ЄДРПОУ 40455555) 2458,34 грн. витрат на правничу допомогу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "12" жовтня 2021 р.
Суддя К.В. Аріт