30 вересня 2021 року Справа № 915/691/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Єремєєвої Ірини Михайлівни, АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Олсідз", вул. Шевченка, 59-А, офіс 308, м. Миколаїв, 54030 (код ЄДРПОУ 43951683)
про стягнення коштів в сумі 600 000, 00 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Скалов С.Ю., адвокат;
від відповідача: Петрина О.В., адвокат;
До господарського суду Миколаївської області звернулась Фізична особа-підприємець Єремєєва Ірина Михайлівна з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Олсідз" грошові кошти в сумі 600 000, 00 грн.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.06.2021 року позовну заяву Фізичної особи-підприємця Єремєєвої Ірини Михайлівни (вх. № 8121/21 від 27.05.2021 року) до відповідача ТзОВ "Харвест Олсідз" про стягнення коштів в сумі 600 000, 00 грн. залишено без руху.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 07.07.2021 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.07.2021 року відкладено підготовче засідання по справі на 26.07.2021 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.07.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Відкладено підготовче засідання по справі на 02.09.2021 року.
В судовому засіданні 02.09.2021 року судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою відкладено підготовче засідання на 06.09.2021 року.
В судовому засіданні 06.09.2021 року судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою відкладено підготовче засідання на 21.09.2021 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.09.2021 року закрито підготовче провадження у справі та розгляд справи по суті призначено на 30.09.2021 року.
В судовому засіданні 30.09.2021 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості.
Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини. Позивач згідно рахунку № 15 від 01.01.2021 року перерахував відповідачу 600 000, 00 грн. з призначенням платежу "на оплату за транспортно-експедиційні послуги". Проте, відповідач не надав позивачу будь-яких послуг. Позивач вказує, що на підставі усної домовленості було визначено, що відповідач виставить рахунок на оплату, а згодом буде надано на підписання договір. Позивачу не було надано тексту чи примірнику договору. Відсутність листування та інших відомостей між сторонами щодо узгодження сторонами істотних умов договору транспортно-експедиційних послуг також свідчить про не укладення договору і у спрощений спосіб. Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 600 000, 00 грн. як безпідставно отримані.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 11, 526, 638, 639, 930, 1212 ЦК України, ст. 181, 193 ГК України.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 13447/21 від 06.09.2021) просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що 01.01.2021 року між позивачем та відповідачем в усній формі було погоджено істотні умови договору про надання транспортно-експедиційних послуг.
Відповідач вказує, що 01.01.2021 позивачу було надіслано електронною поштою рахунок від 01.01.2021 № 15 (скан-копія) за надання транспортно-експедиційних послуг (роботи) на суму 1 200 000 грн., в тому числі 200 000 грн. ПДВ.
Після надання позивачу транспортно-експедиційних послуг ТзОВ «Харвест Олсідз» зареєстрував в ЄРПН податкову накладну від 15.01.2021 № 1 на суму 1 200 000 грн., в т.ч. 200 000 грн. ПДВ, отримувачем послуг зазначено позивача ФОП Єремєєву І.М.
Відповідач зазначає, що позивачем надання транспортно-експедиційних послуг не оспорювалось. У разі не згоди із зареєстрованою податковою накладною від 15.01.2021 позивач мав можливість її відхилити, але позивачем цього здійснено не було, тобто ФОП Єремєєва І.М. фактично прийняла надані їй послуги по факту.
Положеннями ч. 2 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі, однак названий закон не містить вимоги, щоб договір транспортного експедирування було викладено у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
Прийняття транспортно-експедиційних послуг позивачем також підтверджується перепискою по електронній пошті, з якої вбачається погодження позивачем податкової накладної, отримання договору та акту виконаних робіт.
Отже, недотримання письмової форми договору транспортного експедирування за загальним правилом не зумовлює його недійсність.
Заперечення обґрунтовані приписами ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», ст. 181 ГК України.
У відповіді на відзив (вх. № 13755/21 від 09.06.2021) позивач зазначає, що податкова накладна та квитанція про реєстрацію податкових накладних не є доказом надання послуг транспортного експедирування, оскільки податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом у розумінні податкового обліку підприємства та відображає у ньому господарську операцію, проте, не засвідчує факт надання послуги, оскільки складається в односторонньому порядку та не передбачає наявності підпису замовника послуг, отже, не може підтверджувати факт здійснення сторонами господарської операції з надання послуг, яка підтверджується первинними документами, виходячи з положень ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Щодо електронного листування позивач зазначає, що зміст листування жодним чином не свідчить про підписання договору ТЕП №1 від 01.01.2021 та відповідного акту виконаних робіт.
З наданих роздруківок наданих відповідачем неможливо будь-яким чином ототожнити адресата листування "Злата Злата" ел. адреса: zlata686868@gmail.com з позивачем.
З наданих відповідачем роздруківок електронного листування не вбачається досягнення згоди сторін на укладення договору та погодження всіх суттєвих умов.
Щодо можливості укладення договору у спрощений порядок, то позивач зазначає, що нормами ч. 1 ст. 930 ЦК України та ч. 2 ст. 307 ГК України встановлена імперативна вимога про обов'язковість саме письмової форми для договорів перевезення.
Відповідач не скористався наданим йому правом на подання заперечень на відповідь на відзив (ст. 167 ГПК України).
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
01.01.2021 року відповідачем ТзОВ «Харвест Олсідз» позивачу ФОП Єремєєвій І. М. виставлено рахунок на оплату № 15 від 01.01.2021 року на суму 1 200 000, 00 грн. з ПДВ для проведення оплати за транспортно-експедиційні послуги (арк. 7).
Підставою виставлення рахунку зазначено договір ТЕП № 1 від 01.01.2021.
15.01.2021 року відповідачем ТзОВ «Харвест Олсідз» подано та зареєстровано податкову накладну № 1 від 15.01.2021 року на суму 1 200 000, 00 грн. (арк. 59). Відповідно до квитанції податкову накладну № 1 від 15.01.20219 року прийнято та зареєстровано через «Єдине вікно подання електронних документів» ДПС України 31.01.2021 року (арк. 60).
В податковій накладній зазначено, що загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість 1 200 000 грн.
Опис (номенклатура) товарів/послуг продавця - транспортні послуги.
Отримувачем послуг зазначено позивача ФОП Єремєєву І.М.
03.03.2021 року позивачем ФОП Єремєєвою І. М. перераховано на рахунок відповідача ТзОВ «Харвест Олсідз» грошові кошти в розмірі 600 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 105 від 03.03.2021 із зазначенням призначення платежу «сплата за транспортно-експедиційні послуги, згідно рахунку № 15 від 01.01.2021» (арк. 21).
Відповідачем до матеріалів даної господарської справи подано скріншоти електронного листування від 29.01.2021, від 03.03.2021 між адресатом «Злата Злата» zlata686868@gmail.com та адресатом ТОВ «Харвест Олсідз» office.harvestallseeds@gmail.com (арк. 61-62).
Зокрема, з електронного листа від 03.03.2021, направленого на адресу «Злата Злата» zlata686868@gmail.com, вбачається, що відповідачем ТзОВ «Харвест Олсідз» запропоновано підписати договір ТЕП № 1 від 01.01.2021 та акт приймання-передачі виконаних робіт № 1 від 01.01.2021 (арк. 62).
З поданого листа неможливо встановити наявність/відсутність додатків до електронного листа.
Суду не подано доказів укладення між сторонами письмового договору на надання транспортно-експедиційних послуг.
20.04.2021 року позивачем ФОП Єремєєвою І. М. направлено на адресу відповідача ТзОВ «Харвест Олсідз» лист від 16.04.2021 року, в якому позивач зазначила, що ФОП Єремєєва І. М., отримавши рахунок № 15 від 01.01.2021, здійснила оплату згідно платіжного доручення № 105 від 03.03.2021 на суму 600 000, 00 грн. В листі позивач зазначила, що договір № 1 від 01.01.2021 з боку ТзОВ «Харвест Олсідз» не надано та не підписано, у зв'язку з чим позивач повідомила про неможливість погодження суттєвих умов договору, розірвання та припинення усіх усних домовленостей щодо укладення договору транспортно-експедиційних послуг. Посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України, позивач запропонувала відповідачу повернути безпідставно отримані кошти в сумі 600 000, 00 грн. (арк. 9).
Лист від 16.04.2021 року направлено позивачем на адресу відповідача за допомогою кур'єрської служби доставки (КСД) та АТ «Укрпошта», що підтверджується поштовою накладною та описом внутрішнього вмісту відправлення (КСД), а також рекомендодваним повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення у цінний лист та поштовою квитанцією (арк. 10, 11).
Суду не подано доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів в сумі 600 000 грн.
Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
4.1. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Правочин - це вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб'єктів.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
4.2. Форма правочину. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Відповідно до ст. 643 ЦК України якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами (постанова КГС ВС від 13.02.2019 по справі № 914/2746/17; постанова ВС України від 23.09.2015 у справі №3-502гс15).
Якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (постанова КГС ВС від 11.10.2018 по справі № 922/189/18).
За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.
Отже, такі ж докази є допустимими й у випадку спору про недійсність правочину, щодо якого не додержано письмову форму (або текст документа не надано сторонами). Ураховуючи, що при фіктивному правочині майно не переміщається, а кошти не передаються, для вирішення питання про те, чи було укладено правочин, слід у повному обсязі дослідити всі докази, які відображають волю сторін, пов'язану з правочином (п. 4.21, п. 4.22 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
4.3. Правове регулювання правовідносин у сфері транспортно-експедиторської діяльності.
Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Аналогічні положення передбачено у ст. 316 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 930 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;
клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;
перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;
учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.
Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.
Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Істотними умовами договору транспортного експедирування є:
відомості про сторони договору:
для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;
для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;
для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України;
вид послуги експедитора;
вид та найменування вантажу;
права, обов'язки сторін;
відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;
розмір плати експедитору;
порядок розрахунків;
пункти відправлення та призначення вантажу;
порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;
строк (термін) виконання договору;
а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 8-13 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Такими документами можуть бути:
авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);
міжнародна автомобільна накладна (CMR);
накладна СМГС (накладна УМВС);
коносамент (Bill of Lading);
накладна ЦІМ (CIM);
вантажна відомість (Cargo Manifest);
інші документи, визначені законами України.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
4.4. Правове регулювання відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку.
Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні:
бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;
господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;
первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 804/15389/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 925/291/18).
За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 909/146/19).
4.5. Правове регулювання порядку та підстав реєстрації податкової накладної.
Положеннями ч. 1 ст. 19 та ч. 1, 2 ст. 67 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частинами 3, 8 ст. 19 ГК України передбачено, що обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції від 01.01.2021) господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності (підрядники та субпідрядники) можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:
покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця;
покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.
У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.
Для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць.
Податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі:
здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу/реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій, або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника);
виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;
надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).
Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, база оподаткування яких, визначена відповідно до статей 188 і 189 цього Кодексу, перевищує фактичну ціну постачання таких товарів/послуг, можуть скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо по кожній операції з постачання товарів/послуг.
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. 4.29-п. 4.31 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що з метою забезпечення однакового застосування норм права в подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19).
У наведеній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на підставі аналізу приписів частини першої статті 202, частини першої статті 205 ЦК України, статті 180, частини першої статті 181 ГК України зробив висновок, що оскільки закон не встановлює спеціальних вимог для форми та порядку укладення договору підряду, предметом якого є виконання вантажно-розвантажувальних робіт, питання про докази укладення такого договору (вчинення правочину) повинно вирішуватися судом із застосуванням норм статей 72, 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким доказом може бути податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Також у цій постанові зазначено, що згідно з абзацом першим пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абзац другий цього пункту). За встановленого в судовому процесі факту реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофлексгруп 2015" податкових накладних, складених на операції з постачання послуг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотор", суд касаційної інстанції дійшов висновку про помилкове відхилення судами попередніх інстанцій доводу ГУ ДФС про вчинення правочину цими юридичними особами.
З огляду на наведене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19). (п. 4.42 - п. 4.45 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Проте, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару (п. 7.9 постанови КГС ВС від 01.06.2020 у справі № 906/355/19).
Подібні висновки викладені Касаційним господарським судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.
4.6. Правове регулювання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Враховуючи те, що договір оренди від 27.12.2018 не існував на дату виконання платежів, які є предметом спору, суд з урахуванням приписів ч. 1 ст. 1212 ЦК України, погоджується, що перераховані відповідачу - підприємцю кошти були отримані відповідачем за відсутності відповідної правової підстави і мають бути повернуті позивачеві (постанова КГС ВС від 24.12.2020 № 906/1216/19).
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори та інші правочини.
В силу положень ст. 205, 639 ЦК України, ст. 181 ГК України правочин (договір) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі, а сторони наділені правом обирати форму правочину, крім випадків, коли законом прямо встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення відповідного виду договорів.
За загальним правилом та в силу положень ст. 180 ГК України договір укладається у письмовій формі (у формі єдиного документа, підписаного сторонами), однак допускається укладення договору у спрощений спосіб, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення відповідного виду договорів.
Системний аналіз положень законодавства свідчить, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 3 ст. 638 ЦК України), при цьому, відповідь особи про її прийняття пропозиції укласти договір на відповідних умовах (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст. 638, 641-643 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України), зокрема, після погодження предмету, ціни та строку.
Спеціальними нормами законодавства у сфері надання транспортно-експедиторських послуг (ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України, Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність") передбачено, що договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Отже, укладення договору транспортного експедирування повинно підтверджуватись єдиним документом у письмовій або електронній формі, підписаного сторонами, що в свою чергу свідчить про неможливість укладення такого виду договорів у спрощений спосіб.
Положеннями ч. 3 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено перелік істотних умов, погодження яких сторонами є необхідним для укладення договору.
В свою чергу, приписами ч. 13 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що факт надання послуги експедитора підтверджується транспортним документом.
Судом встановлено, що договору (у формі єдиного підписаного сторонами документа) на надання транспортно-експедиторських послуг з узгодженням усіх необхідних та передбачених законом істотних умов між сторонами не укладено. Матеріали даної господарської справи не містять доказів направлення відповідачем позивачу підписаного власноручно чи електронним цифровим підписом зі сторони відповідача уповноваженою особою проекту договору на надання транспортно-експедиторських послуг (оферта), та, як наслідок, прийняття та погодження умов договору позивачем (акцепт).
Посилання відповідача на електронне листування як на підтвердження факту укладення між сторонами договору є помилковим, оскільки з поданих до матеріалів даної господарської справи скріншотів електронного листування з електронної пошти неможливо встановити ані факту належності позивачу електронної пошти з назвою "Злата Злата" ел. адреса: zlata686868@gmail.com, ані факту надіслання проекту договору відповідачем позивачу (в електронному листі відсутні посилання на додатки).
До матеріалів справи не доданого самого проекту договору, а також доказів його надіслання на адресу контрагента (позивача).
Як вказано вище, спеціальними нормами законодавства у сфері надання транспортно-експедиторських послуг (ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України, Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність") прямо передбачено, що договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі, а, отже, будь-які інші докази (в тому числі податкова накладна) не можуть свідчити та підтверджувати факт укладення договору, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Виходячи з вищевказаних судом норм податкового законодавства та судової практики Великої Палати Верховного Суду, податкова накладна може бути одним із доказів укладення (вчинення) правочину. Проте, прямою нормою закону (ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України, Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність") передбачено, що договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі, що свідчить про те, що податкова накладна не може замінити собою письмовий договір.
В спірному випадку, матеріали даної господарської справи також не містять будь-яких доказів фактичного надання транспортно-експедиторських послуг (доказів складання та оформлення транспортного документа або комплекта документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тверджень як про укладення між сторонами (позивачем та відповідачем) договору на надання транспортно-експедиторських послуг, так і про надання транспортно-експедиторських послуг, оскільки вказані обставини не доведено належними та допустимими доказами у справі (ст. 76, 77 ГПК України).
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки оплата позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 600 000 грн. фактично відбулась без відповідної правової підстави, оскільки договір між сторонами не укладено, а доказів надання відповідачем позивачу транспортно-експедиторських послуг матеріали справи не містять. За таких обставин, позивачем правильно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України.
Позовні вимоги є обґрунтованими, підставними та підлягають задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Судовий збір в розмірі 9 000, 00 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Олсідз", вул. Шевченка, 59-А, офіс 308, м. Миколаїв, 54030 (код ЄДРПОУ 43951683) на користь позивача Фізичної особи-підприємця Єремєєвої Ірини Михайлівни, АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 ):
- 600 000, 00 грн. (шістсот тисяч грн. 00 коп.) - грошових коштів;
- 9 000, 00 грн. (дев'ять тисяч грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 11.10.2021 року.
Суддя Е.М. Олейняш