ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.10.2021Справа № 910/10561/21
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУД ФУДС КОМПАНІ"
про стягнення 1662,34 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУД ФУДС КОМПАНІ" (далі - відповідач) шкоди завданої внаслідок ДТП автомобілем, який належить останньому, оскільки страховою компанією відповідача за полісом №АО/003302107 було відшкодовано не всю суму страхового відшкодування Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "АРКС" (далі - позивач).
Від МТСБУ надійшли відомості стосовно умов укладеного відповідачем договору обов'язкового страхування.
Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову (відзив), або будь-які інші письмові заперечення чи пояснення по справі та/або заяви процесуального характеру.
До матеріалів справи (до позовної заяви) залучені докази виконання позивачем вимог ст. 172 ГПК України - надіслання відповідачу копії позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Судом також були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про відкриття судом провадження у справі, оскільки відповідна ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача, яка вказана у позові та зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань,.
В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення, яке підтверджує факт вручення відповідачу копії ухвали суду про відкриття провадження у даній справі (дата отримання - 19.07.2021).
За відсутності відзиву суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
18.07.2019 між позивачем та TOB «РЕККІТТ БЕНКІЗЕР Україна» (далі - страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 285а9ц7 (далі - Договір страхування) предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Hyundai», державний номерний знак « НОМЕР_1 ». Строк дії Договору страхування до 31.07.2020.
У відповідності до умов вказаного Договору страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.
18.03.2020 на Дніпровському узвозі у м. Києві сталося ДТП за участю транспортного засобу «Ford», державний номерний знак « НОМЕР_2 », яким керував водій ОСОБА_1 та транспортного засобу «Hyundai», державний номерний знак « НОМЕР_1 », яким керувала водій ОСОБА_2 , що підтверджується наявною у справі копією Повідомлення про ДТП (далі - Європротокол).
Внаслідок ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
Позивач зазначає, що вина у вчиненні ДТП водія ОСОБА_1 підтверджується Європротоколом.
Оскільки автомобілю «Hyundai», державний номерний знак « НОМЕР_1 » було завдано шкоди, страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку та надав всі необхідні документи (рахунок ФОП Кіяшко від 23.03.2020 на суму 10996,50 грн.). На підставі наданої заяви та документів позивачем було розраховано розмір страхового відшкодування, який складає 10996,50 грн.
З матеріалів справи вбачається, що автомобіль «Ford», державний номерний знак « НОМЕР_2 », яким керував водій ОСОБА_1 на момент ДТП був застрахований в АТ "Просто-страхування" відповідно до полісу №АО/003302107 та на підставі договору про пряме врегулювання збитку позивачем було розраховано розмір страхового відшкодування з урахування норм ст.ст. 12, 22 та 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Розмір страхового відшкодування за полісом №АО/003302107 складає 9334,16 грн. (за мінусом коефіцієнту фізичного зносу 0,46), що в подальшому було відшкодовано страховою компанією АТ "Просто-страхування" в рамках Договору про пряме врегулювання збитку.
Оскільки, розміру страхового відшкодування за полісом №А0/003302107 не вистачило для повного відшкодування шкоди, то позивачем було проведено оплату за Договором страхування.
На підставі вищезазначеного позивачем було складено страховий акт АRХ2555514 від 08.04.2020 та було сплачено страхове відшкодування у розмірі 1662,34 грн., що не покриває поліс №АО/003302107.
Позивач зазначає, що таким чином, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Позивач вважає, що саме відповідач є особою з вини якої настав страховий випадок, а тому звернувся із претензією №0005034/ІНС від 01.06.2020 до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу, однак останній жодним чином не відреагував на претензію та не сплатив позивачу заявлену суму страхового відшкодування, що стало підставою для звернення до суду із позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Обгрунтовуючи свої вимоги позову позивач посилається на ст.ст. 993, 1187, 1194 ЦК України та вказує, що оскільки цивільно правова-відповідальність відповідача була застрахована у АТ «Просто-страхування» (поліс №АО/003302107), то відповідно відшкодування завданих ним збитків в межах виплаченого позивачем страхового відшкодування страхувальнику за договором №285а9ц7 покладаються на відповідача та мають бути відшкодовані позивачу.
На підставі ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відподвідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Позивач зазначає, що вину водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Ford», державний номерний знак « НОМЕР_2 » встановлено Європротоколом складеним на місці ДТП, проте, як вбачається з наданої копії Європротоколу від 18.03.2020 у ньому не міститься відмітки про визнання вини водієм ОСОБА_1 у скоєному ДТП.
Суд зауважує, що посилання позивача про застосування ст.ст. 1187, 1194 ЦК України щодо відповідача не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи.
Так, матеріали справи не містять підтвердження факту належності відповідачу на праві власності чи користування автомобіля «Ford», державний номерний знак « НОМЕР_2 », також відсутні будь-які докази з яких можна дійти висновку, що водій ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Ford», державний номерний знак « НОМЕР_2 » на час ДТП виконував обов'язки від імені відповідача чи був у трудових відносинах з ним.
Суд зазначає, що наявність того факту, що відповідач є страхувальником автомобіля «Ford», державний номерний знак « НОМЕР_2 » за полісом №АО/003302107 не підтверджує наявність права володіння на цей автомобіль на момент спірного ДТП.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як зазначено у ч.2 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Проте позивачем, у супереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не доведено суду своїх позовних вимог, що саме відповідачем було завдано шкоди, і що саме йому належить право володіння транспортним засобом «Ford», державний номерний знак « НОМЕР_2 » на момент спірного ДТП або доказів на підтвердження, що водій ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Ford», державний номерний знак « НОМЕР_2 » на час цього ДТП виконував обов'язки від імені позивача.
А отже, відсутні підстави вважати, що шкоду у ДТП було завдано саме відповідачем і на нього покладено обов'язок у відшкодуванні завданої шкоди.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судові витрати, у які позивачем включено лише витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Сташків Р.Б.