ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.10.2021Справа № 910/4691/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл"
до Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича
про стягнення 187 356,00 грн.,
та
за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл"
про визнання договорів недійсними
Представники сторін (за первісним позовом):
від позивача: Некрасов О.С. за ордером від 04.06.2021 року серії АЕ № 1074696;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 187 356,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" посилалося на те, що на виконання укладених між ним та Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем письмових договорів підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020 та від 25.08.2020 року № 25/08-2020, а також договорів купівлі-продажу меблів, укладених між ними у спрощений спосіб (в усній формі), позивач в якості передоплати перерахував на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 187 356,00 грн. Враховуючи невиконання Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем взятих на себе зобов'язань за означеними правочинами в частині поставки погодженого сторонами товару та виконання підрядних робіт, позивач прийняв рішення про відмову від таких угод та направив відповідачу відповідні повідомлення. Оскільки Фізична особа-підприємець Хархун Сергій Васильович отримані ним від позивача кошти у добровільному порядку на вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" не повернув та утримує їх без достатньої правової підстави, позивач, посилаючись на статті 611, 665, 849, 1212 Цивільного кодексу України, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати на оплату професійної правничої допомоги, попередній (орієнтовний) розмір яких склав 42 075,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2021 року відкрито провадження у справі № 910/4691/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22.04.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича, в якій останній просив суд визнати недійсними договори підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020 та від 06.08.2020 року № 25/08-2020, що підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" та Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича. Також Фізична особа-підприємець Хархун Сергій Васильович вказував на те, що приблизно у липні 2020 року до нього звернувся директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" із замовленням на виготовлення меблів, а всі домовленості між сторонами щодо відповідного технологічного процесу, порядку і строків виконання робіт та їх оплати були досягнуті в усній формі. У період із серпня 2020 року по жовтень 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" для виготовлення Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем меблів перерахувало йому грошові кошти у загальному розмірі 187 356,00 грн. Наведена сума коштів була використана Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем на виготовлення погодженої між сторонами продукції, отримане від Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" усне замовлення було виконане підрядником у повному обсязі, а виготовлені меблі - поставлені замовнику та прийняті останнім без жодних претензій до їх кількості чи якості роботи. У той же час у зустрічному позові Фізична особа-підприємець Хархун Сергій Васильович наголосив, що він не підписував письмових договорів підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020 та від 25.08.2020 року № 25/08-2020, а також не надавав жодним особам повноважень на їх підписання від свого імені. Також позивач за зустрічним позовом не підписував, не створював та не виставляв рахунків від 28.07.2020 року № 123, від 28.07.2020 року № 124 та від 26.08.2020 року № 130. В обґрунтування зустрічних вимог Фізична особа-підприємець Хархун Сергій Васильович зазначав про те, що встановлення судом факту недійсності (не укладення) спірних договорів підряду буде передумовою захисту його цивільних прав, адже буде мати наслідком неврахування судом частини обставин справи, на які посилається Товариство з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл", встановлення яких необхідне для правильного вирішення спору.
Крім того, до наведеної зустрічної позовної заяви Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем долучено клопотання про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення приналежності підпису, виконаному від імені позивача за зустрічним позовом у договорах підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020, від 06.08.2020 року № 25/08-2020 та специфікаціях до них, Хархуну Сергію Васильовичу чи іншій особі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/4691/21. Крім того, цією ухвалою вирішено перейти до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, розгляд зустрічного позову призначено разом з первісним у підготовчому засіданні 18.05.2021 року. Також цієї ухвалою у Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко-Стайл" витребувано оригінали договору підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020 зі специфікацією № 1 від 06.08.2020 року та договору підряду від 25.08.2020 року № 25/08-2020 зі специфікацією № 1 від 25.08.2020 року, а також встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Леко-Стайл" строк для подання витребуваних доказів - до 14.05.2021 року.
17.05.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" від 13.05.2021 року (відправлене на адресу суду засобами поштового зв'язку 13.05.2021 року) про долучення до матеріалів справи витребуваних судом оригіналів договору підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020 зі специфікацією № 1 від 06.08.2020 року та договору підряду від 25.08.2020 року № 25/08-2020 зі специфікацією № 1 від 25.08.2020 року.
До початку призначеного підготовчого засідання 18.05.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" від 17.05.2021 року на зустрічну позовну заяву, в якому останнє вказало, що за умови встановлення факту непідписання особисто Хархуном Сергієм Васильовичем спірних договорів підряду, останні є фактично неукладеними, що у свою чергу буде свідчити про наявність підстав для відмови в задоволенні зустрічного позову внаслідок обрання Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем неефективного способу захисту, оскільки неукладений правочин не підлягає визнанню недійсним. Разом із тим, у разі встановлення факту укладення оскаржуваних договорів підряду (їх підписання позивачем за зустрічним позовом), правові підстави для визнання недійсними таких правочинів будуть відсутні, що також призведе до відмови в задоволенні зустрічних вимог Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича.
У підготовчому засіданні 18.05.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою позивачу за зустрічним позовом встановлено строк на подання відповіді на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" на зустрічну позовну заяву до 24.05.2021 року, відповідачу за зустрічним позовом встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив на зустрічний позов до 04.06.2021 року; підготовче засідання відкладено на 15.06.2021 року.
28.05.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій останній зазначив про те, що задоволення його вимог про визнання оскаржуваних договорів недійсними забезпечить захист його права і не дасть можливості Товариству з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" посилатися на непідписані відповідачем за первісним позовом договори та доводити порушення умов цих правочинів Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем. Крім того, до цієї заяви по суті спору Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем долучено заяви свідків - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
07.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" від 03.06.2021 року на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в яких останнє вказало, що за змістом наданих відповідачем (за первісним позовом) заяв свідків саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а не Фізична особа-підприємець Хархун Сергій Васильович, домовлялися про виготовлення меблів та виготовляли і встановлювали їх. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" звернуло увагу на відсутність у матеріалах справи будь-яких актів виконаних підрядником робіт чи інших доказів на підтвердження фактичного виконання Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем робіт за досягнутими між сторонами домовленостями.
У підготовчому засіданні 15.06.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у даній справі на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 13.07.2021 року. Крім того, у вказаному підготовчому засіданні суд, з метою повного та всебічного розгляду клопотання відповідача за первісним позовом про призначення судової почеркознавчої експертизи, запропонував представнику відповідача за первісним позовом забезпечити у наступне підготовче засідання явку Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича, а також підготувати вільні зразки підписів останнього.
09.07.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" від 08.07.2021 року, в яких останнє вказало, що співробітники позивача за первісним позовом не були присутні при безпосередньому підписанні Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем спірних договорів підряду, тоді як означені правочини, підписані від імені Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича, були отримані замовником кур'єрською доставкою. Відтак, зважаючи на посилання відповідача за первісним позовом на непідписання ним оскаржуваних угод, Товариство з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" вказало про відсутність у нього заперечень проти таких посилань та доводів. Враховуючи наведене, позивач за первісним позовом просив суд відмовити у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи.
13.07.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича про долучення до матеріалів справи вільних зразків його підпису.
Разом із тим, підготовче засідання у вказаній справі, призначене на 13.07.2021 року, не відбулося, у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності суддею Ломакою В.С.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2021 року підготовче засідання у справі № 910/4691/21 призначено на 10.08.2021 року.
09.08.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича про відкладення розгляду справи на іншу дату, мотивоване зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні.
У підготовчому засіданні 10.08.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 17.08.2021 року.
У підготовчому засіданні 17.08.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича про призначення в даній справі судової почеркознавчої експертизи зважаючи, зокрема, на визнання та не заперечення Товариством з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" факту непідписання спірних договорів підряду особисто Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем, а також враховуючи відсутність у суду обґрунтованих підстав вважати ці обставини недостовірними або визнаними позивачем за первісним позовом у зв'язку з примусом.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2021 року підготовче провадження у справі № 910/4691/21 закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 21.09.2021 року.
У судовому засіданні 21.09.2021 року представником Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича подано клопотання про залишення без розгляду поданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" позову в частині договорів купівлі-продажу, враховуючи відсутність у представника позивача (за первісним позовом) повноважень на звернення до суду з такими вимогами.
У судовому засіданні 21.09.2021 року оголошувалася перерва до 05.10.2021 року.
У судовому засіданні 05.10.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича про залишення без розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" в частині договорів купівлі-продажу, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів наявності у представника позивача обмежень у повноваженнях на підписання позовної заяви (як єдиного процесуального документа) чи обмежень у можливості викладення та формулювання у такому позові його предмета, підстав чи матеріально-правового обґрунтування.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" у судовому засіданні 05.10.2021 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Водночас останній заперечив проти зустрічних вимог Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича та просив суд відмовити в їх задоволенні за необґрунтованістю та неналежно обраним способом захисту прав.
Фізична особа-підприємець Хархун Сергій Васильович про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 05.10.2021 року не забезпечив.
У той же час, до початку призначеного судового засідання 05.10.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича, в якому останній просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, зважаючи на неможливість представника відповідача за первісним позовом Валька І.В. взяти участь у вказаному судовому засіданні, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні, а також враховуючи неможливість відповідача за первісним позовом бути присутнім в цьому засіданні особисто, у зв'язку з необхідністю перебування з хворою мамою під час операційного втручання.
Розглянувши в судовому засіданні 05.10.2021 року вищенаведене клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Разом із тим, відповідачем за первісним позовом у клопотанні про відкладення розгляду справи не було зазначено про наявність додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути справу № 910/4691/21 по суті, тоді як у матеріалах цієї справи наявні, зокрема, зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича та його відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, а також інші докази, надані Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем та підтвердження його вимог та заперечень.
Також заявником не було доведено і того, що спір у даній справі не може бути вирішено у судовому засіданні 05.10.2021 року.
Водночас, участь представника Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича у судовому засіданні 05.10.2021 року не є обов'язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом.
Крім того, суд звертає увагу Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича на те, що у випадку зайнятості його представника в іншому судовому засіданні відповідач за первісним позовом не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників (у разі наявності), так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Водночас неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню позивачем на загальних підставах, чого у встановленому законом порядку здійснено Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем не було.
Слід зазначити, що з долучених представником Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича до клопотання про відкладення розгляду справи документів не вбачається участі такого представника в іншому судовому засіданні, призначеному на 05.10.2021 року (зокрема, у повістці про виклик до суду в кримінальному провадженні зазначено про виклик адвоката Валько І.В. на 10:00 годину 08.06.2021 року), і до такого клопотання не долучено жодних доказів неможливості особистої участі Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича у призначеному судовому засіданні 05.10.2021 року.
Разом із тим, у Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича було достатньо часу та можливості для того, щоб в повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи вищенаведене, у суду відсутні підстави визнавати поважними причини неявки уповноваженого представника Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича в призначене судове засідання та повторно відкладати розгляд справи.
У судовому засіданні 05.10.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл", розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" та зустрічний позов Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Обґрунтовуючи первісний позов, Товариство з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" (далі - Товариство) посилалося на те, що 06.08.2020 року між ним та Фізичною особою-підприємцем Хархуном Сергієм Васильовичем (далі - Підприємець) було укладено договір підряду № 24/08-2020, за умовами якого Товариство (як замовник) за його завданням доручило Підприємцю (як підряднику) виконати відповідно до умов цього договору виготовлення, доставку та встановлення (монтаж) меблевих виробів, а також зобов'язалося прийняти цю роботу та оплатити її.
За змістом пункту 2.1 Договору № 24/08-2020 підрядник виконує наступні роботи: виготовлення меблевих виробів відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору; доставка та встановлення (монтаж) виготовлених меблевих виробів на умовах, передбачених даним договором.
У матеріалах справи наявна копія наданої Товариством Специфікації № 1 до Договору № 24/08-2020 із зазначенням назви, характеристики, кількості, ціни та загальної вартості меблів.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору № 24/08-2020 вартість та витрати по виконанню робіт становлять 145 900,00 грн. До ціни включається відшкодування витрат підрядника та плата за виконану ним роботу.
За умовами пункту 6.1 Договору № 24/08-2020 на час підписання даного договору замовник вносить аванс у розмірі 72 950,00 грн.; оплата 25 % від вартості робіт здійснюється до 19.08.2020 року; остаточний розрахунок здійснюється протягом 5 (п'ять) робочих днів після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт.
Пунктами 9.1, 9.2 Договору № 24/08-2020 встановлено, що здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом, який є невід'ємною частиною даного договору, протягом 3 днів з моменту повідомлення замовником про готовність предмету підряду до приймання. Прийом-передача здійснюється у присутності замовника та підрядника або їх представників.
Також позивач за первісним позовом у позовній заяві вказував, що 25.08.2020 року між ним та Підприємцем було укладено договір підряду № 25/08-2020, за умовами якого Товариство (як замовник) за його завданням доручило Підприємцю (як підряднику) виконати відповідно до умов цього договору виготовлення, доставку та встановлення (монтаж) меблевих виробів, а також зобов'язалося прийняти цю роботу та оплатити її.
За змістом пункту 2.1 Договору № 25/08-2020 підрядник виконує наступні роботи: виготовлення меблевих виробів відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору; доставка та встановлення (монтаж) виготовлених меблевих виробів на умовах, передбачених даним договором.
У матеріалах справи наявна копія наданої Товариством Специфікації № 1 до Договору № 25/08-2020 із зазначенням назви та характеристики меблів (стільці), кількості, ціни та загальної вартості цієї продукції.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору № 25/08-2020 вартість та витрати по виконанню робіт становлять 88 000,00 грн. До ціни включається відшкодування витрат підрядника та плата за виконану ним роботу.
За умовами пункту 6.1 Договору № 25/08-2020 на час підписання даного договору замовник вносить аванс у розмірі 28 000,00 грн.; оплата 19 000,00 грн. здійснюється до 10.09.2020 року; оплата 19 000,00 грн. здійснюється до 22.09.2020 року; остаточний розрахунок 22 000,00 грн. здійснюється протягом 5 (п'ять) робочих днів після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт.
Пунктами 9.1, 9.2 Договору № 25/08-2020 встановлено, що здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом, який є невід'ємною частиною даного договору, протягом 3 днів з моменту повідомлення замовником про готовність предмету підряду до приймання. Прийом-передача здійснюється у присутності замовника та підрядника або їх представників.
Крім того, Товариство вказувало, що між ним та Підприємцем в усній формі було укладено договір купівлі-продажу меблів у спрощений спосіб.
Враховуючи вказані домовленості, Підприємець виставив Товариству рахунки на оплату погодженого між сторонами товару.
На виконання укладених між Товариством та Підприємцем письмових договорів підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020 та від 25.08.2020 року № 25/08-2020, а також договорів купівлі-продажу меблів, укладених між ними у спрощений спосіб (в усній формі), позивач за первісним позовом в якості передоплати перерахував на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 187 356,00 грн.
На підтвердження означених обставин Товариство надало суду копії відповідних платіжних доручень від 07.08.2020 року № 18159 на суму 72 950,00 грн., від 19.08.2020 року № 536 на суму 36 475,00 грн., від 21.10.2020 року № 699 на суму 13 000,00 грн., від 27.08.2020 року № 552 на суму 28 000,00 грн., від 28.07.2020 року № 374 на суму 18 751,00 грн. та від 30.07.2020 року № 381 на суму 18 180,00 грн.
Враховуючи невиконання Підприємцем взятих на себе зобов'язань за Договором підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020 та Договором підряду від 25.08.2020 року № 25/08-2020 (далі - Договори підряду) щодо виготовлення, доставки та встановлення (монтажу) виготовлених меблевих виробів, листами від 10.11.2020 року № 70/11-2020л та від 10.11.2020 року № 71/11-2020л Товариство звернулося до Підрядника з претензіями про невідкладне виконання передбачених Договорами підряду робіт або повернення до 17.11.2020 року замовнику сплачених ним коштів за цими правочинами.
Оскільки підрядник погоджені сторонами у Договорах підряду роботи в установлений строк не виконав, результатів робіт замовнику не передав та не повернув останньому суми передоплати за цими правочинами (122 425,00 грн. та 28 000,00 грн. відповідно), листами від 03.02.2021 року № 03/02-2021Л та від 03.02.2021 року № 04/02-2021Л Товариство направило Підприємцю повідомлення про відмову від Договорів підряду на підставі частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України та вимагало повернути замовнику сплачені ним грошові кошти, що, зважаючи на розірвання вищенаведених угод, утримуються Підприємцем без достатньої правової підстави.
Крім того, зважаючи на невиконання Підприємцем взятих на себе зобов'язань за досягнутими між сторонами в усній формі домовленостями щодо купівлі-продажу меблів, листом від 26.02.2021 року № 06/02-2021Л Товариство звернулося до Підрядника з претензією про невідкладну передачу покупцю (до 05.03.2021 року) погодженого товару (шафи-купе та тумби з дзеркалом) або повернення до 08.03.2021 року Товариству сплачених ним коштів у розмірі 36 931,00 грн. (лист направлений Підприємцю 27.02.2021 року).
Беручи до уваги невиконання продавцем вищезазначеної претензії, листом від 12.03.2021 року Товариство звернулося до Підприємця з повідомленням про односторонню відмову від договору на підставі частини 3 статті 615 та частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України, в якому також вимагало повернути покупцю сплачену суму передоплати в загальному розмірі 36 931,00 грн. Наведений лист направлений на адресу Підприємця 12.03.2021 року.
Разом із тим, заперечуючи проти вимог Товариства, Підприємець вказував на те, що приблизно у липні 2020 року до нього звернувся директор Товариства із замовленням на виготовлення меблів, а всі домовленості між сторонами щодо відповідного технологічного процесу, порядку і строків виконання робіт та їх оплати були досягнуті в усній формі. У період із серпня 2020 року по жовтень 2020 року Товариство для виготовлення Підприємцем меблів перерахувало йому грошові кошти у загальному розмірі 187 356,00 грн. Наведена сума коштів була використана Підприємцем на виготовлення погодженої між сторонами продукції, отримане від Товариства усне замовлення було виконане підрядником у повному обсязі, а виготовлені меблі - поставлені замовнику та прийняті останнім без жодних претензій до їх кількості чи якості роботи. У той же час у зустрічному позові Підприємець наголосив, що він не підписував письмових договорів підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020 та від 25.08.2020 року № 25/08-2020, а також не надавав жодним особам повноважень на їх підписання від свого імені. Також позивач за зустрічним позовом не підписував, не створював та не виставляв рахунків від 28.07.2020 року № 123, від 28.07.2020 року № 124 та від 26.08.2020 року № 130.
Враховуючи наведене, у зустрічній позовній заяві Підприємець просив суд визнати недійсними Договори підряду від 06.08.2020 року № 24/08-2020 та від 06.08.2020 року № 25/08-2020, що підписані від імені Товариства та Підприємця.
В обґрунтування зустрічних вимог Підприємець зазначав про те, що встановлення судом факту недійсності (не укладення) спірних договорів підряду буде передумовою захисту його цивільних прав, адже буде мати наслідком неврахування судом частини обставин справи, на які посилається Товариство, встановлення яких необхідне для правильного вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги Підприємця задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Разом із тим, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17 наведено такий правовий висновок:
"Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин".
Постанова Верховного Суду від 25.06.2020 року в справі № 904/2922/18 містить такий правовий висновок:
"Тлумачення змісту статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду".
Верховний Суд України у своїй постанові від 25.12.2013 року в справі № 6-78цс13 навів такий правовий висновок:
"З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні".
У постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 року в справі № 6-806ц16 міститься такий правовий висновок:
"При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось".
Так, у наведених вище постановах міститься правовий висновок, який зводиться до того, що для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов'язковому порядку суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб (учасників правочину, або заінтересованих осіб) у зв'язку з укладенням спірного правочину, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 року в справі № 904/5480/19 та від 29.06.2021 року в справі № 916/2040/20.
Суд також звертає увагу, що зазначені вище позиції є сталими і знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року в справі № 920/1771/14 (№ 3-449гс16), постановах Верховного Суду від 12.12.2019 року в справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 року в справі № 910/12787/17 та від 12.12.2019 року в справі № 910/13266/18.
Разом із тим, як було вказано вище, в обґрунтування зустрічних вимог Підприємець зазначав про те, що встановлення судом факту недійсності (не укладення) спірних договорів підряду буде передумовою захисту його цивільних прав, адже буде мати наслідком неврахування судом частини обставин справи, на які посилається Товариство, встановлення яких необхідне для правильного вирішення спору. Крім того, у відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву Підприємець також зазначав, що задоволення його вимог про визнання оскаржуваних договорів недійсними забезпечить захист його права і не дасть можливості Товариству посилатися на непідписані відповідачем за первісним позовом договори та доводити порушення умов цих правочинів Підприємцем.
Проте Підприємцем (з урахуванням визнання останнім факту виникнення між сторонами договірних відносин, предметом яких є виконання ним робіт з виготовлення меблів за замовленням Товариства) належним чином не доведено того, що пред'явлення зустрічного позову в цій справі з вимогами про визнання недійсними письмових Договорів підряду направлене на недопущення або присікання його порушених цивільних прав та інтересів або ж їх відновлення. Крім того, Підприємцем не було зазначено, які його цивільні права були порушені оспорюваними письмовими Договорами підряду та яким чином такі права будуть відновлені у разі визнання їх недійсними. Отже, Підприємцем не доведено конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів, а також, зокрема, того, що у результаті визнання письмових Договорів підряду недійсними майнові права Підприємця буде захищено та відновлено.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Підприємцем було ініційовано означений спір про недійсність письмових Договорів підряду не для захисту його цивільних прав та інтересів, що є недопустимим.
Крім того, посилання Підприємця в обґрунтування зустрічних позовних вимог на те, що встановлення судом факту недійсності (не укладення) спірних Договорів підряду буде передумовою захисту його цивільних прав, адже буде мати наслідком неврахування судом частини обставин справи, на які посилається Товариство, також оцінюється судом критично, оскільки у такому випадку зустрічні позовні вимоги зводяться до встановлення певних фактів та впливають на розгляд справи лише в аспекті доказів та доказування, а відтак направлені на захист процесуальних прав Підприємця, а не його цивільно-правового інтересу, що є недопустимим.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 року в справі № 904/2979/20, а також у постанові Верховного Суду від 08.06.2021 року в справі № 904/2782/20.
Відтак, у задоволенні зустрічних позовних вимог Підприємця слід відмовити, оскільки відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права останнього є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
У той же час суд зазначає, що у письмових поясненнях Товариства від 08.07.2021 року останнє вказало, що співробітники позивача за первісним позовом не були присутні при безпосередньому підписанні Підприємцем спірних Договорів підряду, тоді як означені правочини, підписані від імені Підприємця, були отримані замовником кур'єрською доставкою. Відтак, зважаючи на посилання відповідача за первісним позовом на непідписання ним оскаржуваних угод, Товариство вказало про відсутність у нього заперечень проти таких доводів.
Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зважаючи на визнання та не заперечення Товариством факту непідписання спірних Договорів підряду особисто Підприємцем чи уповноваженою ним особою, а також враховуючи відсутність у суду обґрунтованих підстав вважати ці обставини недостовірними або визнаними позивачем за первісним позовом у зв'язку з примусом, суд дійшов висновку про те, що обставина непідписання Підприємцем оскаржуваних угод є встановленою.
Як було зазначено вище, відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року в справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.04.2015 року в справі № 6-48цс15, та зазначила, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Зазначений висновок є загальним для спорів про визнання недійними договорів, а тому суд відхиляє доводи Підприємця, викладені у відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву щодо нерелевантності означених висновків до обставин справи.
Судом враховано, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.
У той же час у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту виконання спірних Договорів підряду їх сторонами та вчинення обома сторонами дій, які свідчать про фактичне укладення спірних письмових Договорів підряду.
Враховуючи встановлені фактичні обставини даної справи, суд дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги Підприємця до Товариства про визнання недійсними письмових Договорів підряду задоволенню не підлягають.
Разом із тим, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як було зазначено вище, Товариство вказувало, що між ним та Підприємцем в усній формі було укладено договір купівлі-продажу меблів у спрощений спосіб.
Враховуючи вказані домовленості, Підприємець виставив Товариству рахунки на оплату погодженого між сторонами товару від 28.07.2020 року № 123 на суму 18 751,00 грн. та від 28.07.2020 року № 124 на суму 18 180,00 грн. (факт власноручного підписання та виставлення яких Підприємцем під час розгляду справи заперечувався).
На виконання укладених між Товариством та Підприємцем договорів купівлі-продажу меблів, укладених між ними у спрощений спосіб (в усній формі), позивач в якості передоплати перерахував на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 36 931,00 грн.
На підтвердження означених обставин Товариство надало суду копії відповідних платіжних доручень від 28.07.2020 року № 374 на суму 18 751,00 грн. та від 30.07.2020 року № 381 на суму 18 180,00 грн. Факт отримання означених коштів від Товариства Підприємцем не заперечувався.
Проте, зважаючи на невиконання Підприємцем взятих на себе зобов'язань за досягнутими між сторонами в усній формі домовленостями щодо купівлі-продажу меблів, листом від 26.02.2021 року № 06/02-2021Л Товариство звернулося до Підрядника з претензією про невідкладну передачу покупцю (до 05.03.2021 року) погодженого товару (шафи-купе та тумби з дзеркалом) або повернення до 08.03.2021 року Товариству сплачених ним коштів у розмірі 36 931,00 грн. (лист направлений Підприємцю 27.02.2021 року).
Беручи до уваги невиконання продавцем вищезазначеної претензії, листом від 12.03.2021 року Товариство звернулося до Підприємця з повідомленням про односторонню відмову від договору на підставі частини 3 статті 615 та частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України, в якому також вимагало повернути покупцю сплачену суму передоплати в загальному розмірі 36 931,00 грн. Наведений лист направлений на адресу Підприємця 12.03.2021 року.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Як було зазначено вище, Товариством було сплачено на користь Підприємця вартість відповідного товару, зазначеного в рахунках від 28.07.2020 року № 123 та від 28.07.2020 року № 124, у загальному розмірі 36 931,00 грн., однак такий товар від Підприємця Товариство не отримало.
Належні докази, які спростовують вказані обставини (зокрема, первинні бухгалтерські документи), у матеріалах справи відсутні.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу
Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
У той же час, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 3 статті 615 Цивільного кодексу України внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Як було зазначено вище, листом від 12.03.2021 року Товариство звернулося до Підприємця з повідомленням про односторонню відмову від договору на підставі частини 3 статті 615 та частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України, в якому також вимагало повернути покупцю сплачену суму передоплати в загальному розмірі 36 931,00 грн. Наведений лист направлений на адресу Підприємця 12.03.2021 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що на час звернення Товариства до господарського суду міста Києва з позовною заявою в даній справі зобов'язання сторін за усними домовленостями щодо поставки та оплати товару, вказаного в рахунках від 28.07.2020 року № 123 та від 28.07.2020 року № 124 на загальну суму 36 931,00 грн., припинилося.
Разом із тим, станом на момент розгляду спору, Підприємець не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним Товариству товару на суму 36 931,00 грн., як і доказів, які свідчать про повернення ним позивачеві за первісним позовом означеної суми грошових коштів у добровільному порядку.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у 2020 році (як вказано Підприємцем - приблизно у липні) між Товариством та Підприємцем виникли правовідносини за укладеним між сторонами у спрощений спосіб договором підряду, предметом якого було виготовлення підрядником (Підприємцем) меблів для замовника (Товариства). Факт виникнення означених правовідносин сторонами під час розгляду справи не заперечувався.
За умовами частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до частини 1 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Згідно з частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
На виконання досягнутих між Товариством та Підприємцем домовленостей позивач за первісним позовом перерахував на користь підрядника грошові кошти у розмірі 150 425,00 грн.
На підтвердження означених обставин Товариство надало суду копії відповідних платіжних доручень від 07.08.2020 року № 18159 на суму 72 950,00 грн., від 19.08.2020 року № 536 на суму 36 475,00 грн., від 21.10.2020 року № 699 на суму 13 000,00 грн. та від 27.08.2020 року № 552 на суму 28 000,00 грн. Факт отримання вищевказаних коштів від замовника Підприємцем не заперечувався.
За умовами статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Судом встановлено, що листами від 10.11.2020 року № 70/11-2020л та від 10.11.2020 року № 71/11-2020л Товариство звернулося до Підрядника з претензіями про невідкладне виконання взятих на себе підрядником зобов'язань за досягнутими між сторонами домовленостями щодо виготовлення меблів або повернення до 17.11.2020 року замовнику сплачених ним коштів (листи направлені Підприємцю 11.11.2020 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних описів вкладення у цінний лист, поштових накладних та фіскальних чеків).
Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
За умовами частини 4 цієї статті Кодексу замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Оскільки підрядник погоджені сторонами роботи в установлений строк не виконав, результатів робіт замовнику не передав та не повернув останньому суми передоплати у загальному розмірі 150 425,00 грн., листами від 03.02.2021 року № 03/02-2021Л та від 03.02.2021 року № 04/02-2021Л Товариство направило Підприємцю повідомлення про відмову від договору підряду на підставі частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України та вимагало повернути замовнику сплачені ним грошові кошти, що, зважаючи на розірвання означених правовідносин, утримуються Підприємцем без достатньої правової підстави. Вказані повідомлення направлені на адресу Підприємця 10.02.2021 року.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Крім того, відповідно до положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року в справі № 927/468/17, від 15.02.2019 року в справі № 910/21154/17, від 23.04.2019 року в справі № 918/47/18.
Разом із тим, Підприємцем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження, зокрема, виконання погоджених сторонами підрядних робіт, а також доказів, які свідчать про повернення Товариству спірної суми грошових коштів у загальному розмірі 187 356,00 грн. станом на час розгляду справи.
Заперечуючи проти задоволення вимог Товариства, Підприємець посилався на те, що отримана від замовника спірна сума грошових коштів була використана Підприємцем на виготовлення погодженої між сторонами продукції, одержане від Товариства усне замовлення було виконане підрядником у повному обсязі, а виготовлені меблі - поставлені замовнику та прийняті останнім без жодних претензій до їх кількості чи якості роботи. Проте означені заперечення не знайшли підтвердження під час розгляду справи, оскільки Підприємцем не було надано належних і допустимих доказів на обґрунтування вказаних обставин.
Суд звертає увагу на те, що факт узгодження Товариством відповідного замовлення не може підтверджуватися наявними у матеріалах справи ескізами та фотографіями, оскільки наведені документи не свідчать про таке погодження, а також не підтверджують факту виготовлення таких меблів Підприємцем та поставку і встановлення їх саме на об'єкті Товариства. Надані Підприємцем пояснення свідків також не містять інформації про виготовлення меблів безпосередньо Підприємцем (чи іншими субпідрядниками за його дорученням) та прийняття їх уповноваженими особами Товариства без будь-яких зауважень та заперечень.
Слід також зазначити, що посилання Підприємця на непідписання ним рахунків, зокрема, від 28.07.2020 року № 123 на суму 18 751,00 грн. та від 28.07.2020 року № 124 на суму 18 180,00 грн. не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин за статтею 1212 Цивільного кодексу України та, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів фактичної поставки меблів чи виконання Підприємцем на користь Товариства підрядних робіт або повернення отриманих від замовника грошових коштів, не свідчить про законність утримання Підприємцем таких коштів на час розгляду цього спору.
Зважаючи на те, що сума боргу Підприємця, яка складає 187 356,00 грн. перерахованих Товариством коштів за виготовлення та встановлення меблів, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Підприємець на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Товариством чи належне виконання зобов'язань з виготовлення та встановлення на об'єкті замовника погоджених між сторонами меблів, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до Підприємця про стягнення з останнього вищенаведеної суми боргу, в зв'язку з чим даний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За умовами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення зустрічного позову Підприємця та обґрунтованості первісного позову Товариства не спростовує.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Що стосується понесених Товариством витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як було зазначено вище, у позовній заяві Товариство просило суд стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у цій справі, попередній (орієнтовний) розмір яких склав 42 075,00 грн.
У судовому засіданні 05.10.2021 року представник Товариства вказав, що відповідні докази на підтвердження розміру означених судових витрат будуть подані у порядку та строки, передбачені частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання у справі для вирішення питання про судові витрати Товариства на оплату професійної правничої допомоги.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" до Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича про стягнення 187 356,00 грн. задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" (04074, місто Київ, вулиця Резервна, будинок 29-Г; код ЄДРПОУ 37639233) 187 356 (сто вісімдесят сім тисяч триста п'ятдесят шість) грн. 00 коп. безпідставно утримуваних коштів, а також 2 810 (дві тисячі вісімсот десять) грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Хархуна Сергія Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" про визнання договорів недійсними відмовити.
5. Призначити судове засідання для вирішення питання про витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" на професійну правничу допомогу на 02.11.2021 року об 11:40 год. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, корпус В, зал № 31.
6. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл" протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду надати суду докази понесення ним заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.
7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 12.10.2021 року.
Суддя В.С. Ломака