ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.09.2021Справа № 914/240/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Волковій Д. Р., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до 1) Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення “Укрспецекспорт” - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство “Спецтехноекспорт”
2) Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства “Будінвест”
3) Адміністрації державної прикордонної служби України
за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1) Громадської організації “Правозахисний центр ім. ген. УНР Володимира Сікевича”
2) Регіонального ландшафтного парку “Знесінння”
та за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
3) Товариства з обмеженою відповідальністю “АрхіБуд”
4) Військової частини
НОМЕР_1 ) Львівської міської ради
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна
за участю представників:
від прокуратури: Маліцька Ю. С.;
від позивача: Колток О. М.;
від відповідача-1: Лук'янова І. Ю.;
від відповідача-2: Рабінович М. П.;
від відповідача-3: Бєляєв В. М.;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився;
від третьої особи-3: Рабінович М. П.;
від третьої особи-4: не з'явився;
від третьої особи-5: не з'явився
У лютому 2018 р. Заступник військового прокурора Західного регіону України (далі - прокурор) звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Кабмін, позивач) до Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення “Укрспецекспорт” - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство “Спецтехноекспорт” (далі - ДП “Спецтехноекспорт”, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство “Будінвест” (далі - ТОВ ВП “Будінвест”, відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель та споруд від 20.04.2006 р., укладеного між ДП “Спецтехноекспорт” та ТОВ ВП “Будінвест” з моменту його укладення.
Позов мотивований тим, що нерухоме майно площею 722,6 кв.м., розташоване по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, що є предметом спірного договору купівлі-продажу від 20.04.2006 р. та є військовим майном, вибуло за укладеним відповідачами договором від 20.04.2006 р. з власності держави незаконно, оскільки було відчужене без згоди Кабінету Міністрів України, як власника цього майна.
У позові прокурор просить визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд від 20.04.2006 р., укладений між ДП “Спецтехноекспорт” та ТОВ ВП “Будінвест”, з моменту його укладення.
Під час первісного розгляду справи ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.04.2018 р. до розгляду справи була залучена у якості співвідповідача Адміністрація державної прикордонної служби України (далі - АДПСУ, відповідач-3)
Ухвалами Господарського суду Львівської області від 06.03.2018 р. та від 08.05.2018 р. до розгляду справи були залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадська організація “Правозахисний центр ім. ген. УНР Володимира Сікевича” (далі - ГО “Правозахисний центр ім. ген. УНР В. Сікевича”, третя особа-1) та Регіональний ландшафтний парк “Знесінння” (далі - РЛП “Знесінння”, третя особа-2).
Ухвалами Господарського суду Львівської області від 12.02.2018 р., від 03.04.2018 р. та від 08.05.2018 р. до розгляду справи також залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю “АрхіБуд” (далі - ТОВ “АрхіБуд”, третя особа-3), Військова частина НОМЕР_2 (далі - ВЧ/2144, третя особа-4) та Львівська міська рада (далі - третя особа-5).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.05.2019 р. у задоволенні вищевказаного позову заступника військового прокурора було відмовлено. Проте, постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04.02.2020 р., вказане рішення було скасоване, а справа № 914/240/18 передана на розгляд до Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю, зважаючи на те, що одним з відповідачів у даній справі є центральний орган виконавчої влади, а саме - Адміністрація державної прикордонної служби України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 р., у позові заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено з огляду на пропуск прокурором строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду, застосованого за заявами відповідачів-1, 2. При цьому суд встановив незаконність відчуження ДП “Спецтехноекспорт” від імені Адміністрації державної прикордонної служби України військового нерухомого майна за недійсним правочином купівлі-продажу від 20.04.2006 р.
Постановою Верховного Суду від 20.04.2021 р. вищевказані судові рішення були скасовані, справу направлено на новий розгляд.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 р. дана справа прийнята на новий розгляд у порядку загального позовного провадження, судом було призначене підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
У підготовчому засіданні представники відповідача-1 та третьої особи-3 надали відзив та додаткові пояснення по справі з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.04.2021 р.
Також у підготовчому засіданні представник третьої особи (ТОВ “АрхіБуд”) заявив клопотання про залишення позову прокурора без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України у зв'язку з поданням позовної заяви особою, яка не має права на вчинення таких дій.
Розглянувши вказане клопотання, суд ухвалою від 29.07.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання, у його задоволенні відмовив з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Так, частиною 3 ст. 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з висновком Конституційного Суду України, викладеним у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, поняття "інтереси держави" є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.
У даній справі необхідність захисту інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор обґрунтував незаконним вибуттям з державної власності нерухомого військового майна по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, що стало відомо з листа Міністерства юстиції України від 04.01.2017 р., яким за дорученням Кабміну було розглянуто лист прокуратури регіону від 31.08.2016 р. щодо відновлення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України в суді за вказаним фактом. При цьому ні Кабмін, ні Мін'юст не виявили бажання самостійно звернутись із даним позовом до суду.
Розглянувши такі доводи прокурора, суд вважає, що звернувшись до відповідного компетентного органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, з приводу порушення інтересів держави, прокурор фактично надав йому можливість відреагувати на стверджуване порушення, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації або подання позову чи аргументованого повідомлення прокурору про відсутність такого порушення.
При цьому прокурору достатньо дотриматись порядку, визначеного статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Водночас, згідно з п. 4 наказу Генеральної прокуратури України “Про особливості діяльності військових прокуратур” при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів діяльність військових прокурорів передусім має спрямовуватись на збереження державного (військового) майна, зокрема озброєння, військової техніки, військових містечок. При здійсненні представництва інтересів громадянина або держави в судах, у разі отримання відомостей щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень, прокурору належить надсилати позови (заяви, подання) до суду за підписом керівництва прокуратур усіх рівнів (п. 5 наказу).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави, тоді як компетентний орган не здійснив захисту таких інтересів при наявності відповідних повноважень, відтак, підстав для залишення позовної заяви без розгляду в порядку пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України немає.
Під час розгляду справи по суті прокурор свої вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити з підстав, наведених у позові. Також зазначив, що строк позовної давності за спірними правовідносинами має обчислюватись з того моменту, коли прокуратура дізналась про порушення прав держави в особі Кабміну, який, у свою чергу, дізнався про спірний правочин лише у лютому 2016 р., після направлення йому прокурором позовної заяви, що розглядалась у справі № 5015/2804/12 та була подана в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів та Львівської ОДА до Львівської міської ради та ТОВ “АрхіБуд” про визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2008 р. та витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові.
Представник позивача - Кабінету Міністрів України у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, визначених прокурором, вказав, що військове нерухоме майно Держприкордонслужби вибуло із державної власності без волевиявлення власника - Кабміну, що виключає право ДП “Спецтехноекспорт” на його відчуження за спірним правочином. Також позивач погодився із доводами прокурора про те, що строк позовної давності для звернення із даним позовом заявником не пропущений, оскільки про існування оспорюваного договору він дізнався у лютому 2016 року, у той час, як відповідачами та третьою особою-3 - ТОВ “АрхіБуд” не надано жодних доказів на підтвердження того, що прокурор чи позивач дізналися про оспорюваний договір раніше.
Представник відповідача-1 - ДП “Спецтехноекспорт” у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначив про їх безпідставність. З приводу пропуску строку позовної давності вказав, що Кабмін, як власник відчуженого майна за спірним договором, повинен був дізнатись про своє порушене право ще у 2012 році, з часу звернення військового прокурора з позовом до Господарського суду Львівської області, що був предметом розгляду справи № 5015/2804/12. При цьому при первісному розгляді даної справи Кабмін не заперечував факту пропуску строку позовної давності, про що свідчить подане ним до Господарського суду Львівської області клопотання про визнання поважними причин такого пропуску. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача-2 - ТОВ ВП “Будінвест” та третьої особи - ТОВ “АрхіБуд” у судовому засіданні позовні вимоги прокурора та Кабміну не визнав, просив відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що строк позовної давності за цими вимогами сплив, а прокурор не довів того, що орган державної влади, в інтересах якого подано позов (Кабмін), не міг довідатись, маючи відповідні повноваження, про укладення спірного правочину у 2006 році, при цьому Кабмін безпосередньо був повідомлений прокурором у 2011 році листом № 3/2889 від 19.09.2011 р. про продаж військового майна, але протягом майже 12 років не вчинив будь-яких дій щодо захисту інтересів держави.
Представник відповідача-3 - АДПСУ проти позову також заперечив з підстав його необґрунтованості, підтримав клопотання відповідача-1 щодо пропуску строку позовної давності на звернення прокурора з даним позовом, просив відмовити у його задоволенні.
Представники третіх осіб - 1, 2, 4, 5 (ГО “Правозахисний центр ім. ген. УНР Володимира Сікевича”, РЛП “Знесінння” та ВЧ НОМЕР_2 та Львівської міської ради) у судове засідання повторно не з'явились, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, клопотання про відкладення або про розгляд справи без їх участі до суду не подали. Під час первісного розгляду справи представники третіх осіб-1, 2, 5 вважали, що позов підлягає задоволенню з підстав, визначених прокурором, а представник третьої особи - 4 вказував, що покладається у вирішенні справи на розсуд суду. Також представник ГО “Правозахисний центр ім. ген. УНР Володимира Сікевича” просив суд визнати поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності, про що останнім під час первісного розгляду справи було подане відповідне клопотання.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.04.2021 р. по даній справі, дійшов висновку, що позов прокурора задоволенню не підлягає з урахуванням наступного.
Установлено, що 13.07.2005 р. Кабінетом Міністрів України було прийняте розпорядження 258-р "Про затвердження переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено". Вказаним розпорядженням Адміністрації Держприкордонслужби надано дозвіл здійснювати відчуження на відкритих торгах ряду об'єктів військового містечка № 301-а, по вул. Довбуша, 18 у м. Львові, а саме: склад ІІІ категорії загальною площею 20,5 кв.м., склад ІV категорії - 68,5 кв.м., технічне приміщення ІІІ категорії - 20 кв.м., туалет - 43 кв.м., туалет 3,3 кв.м. та технічне приміщення 20 кв.м., всього 6 об'єктів нерухомості площею 175,3 кв.м.
10.10.2005 р. між ДП "Спецтехноекспорт" (комісіонер) та Адміністрацією ДПС України (комітент) був укладений договір комісії № 527-05/STE-2-101-Д/К-2005 на реалізацію військового майна, відповідно до якого комісіонер взяв на себе зобов'язання відчужити за дорученням комітента військове майно відповідно до Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, затверджене розпорядженням КМУ № 258-р від 13.07.2005 р.
20.04.2006 р. ДП "Спецтехноекспорт" (продавець), на підставі додаткової угоди № 1 від 20.10.2005 до договору комісії від 10.10.2005 р., уклало із ТОВ ВП "Будінвест" (покупець) договір купівлі-продажу (будівель та споруд), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 20.04.2006 р. та зареєстрований у реєстрі за № 931 (далі - спірний договір).
Відповідно до умов цього договору продавець продав, а покупець купив нерухоме військове майно загальною площею 722,6 кв.м. (металевий ангар площею 315 кв. м., цегляний сарай площею 9,7 кв. м., дерев'яний сарай площею 61,6 кв. м., цегляний сарай площею 82,7 кв. м., дерев'яний сарай площею 7,4 кв. м., цегляний сарай площею 61,5 кв. м., дерев'яний сарай 65,9 кв. м., цегляна бетонна теплиця площею 111,8 кв. м., всього 8 об'єктів), що знаходиться по вул. Довбуша, 15 у м. Львові. Продаж будівель та споруд вчинено за 2 660 000,00 грн. з врахуванням ПДВ. Право власності та будівлі та споруди, які є предметом даного договору виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору.
За результатами вказаного продажу майна, 23.08.2006 р. Адміністрація ДПС України надіслала на адресу ВЧ 2144 супровідним листом № 0.614-16533/0/6-06 затверджені акти приймання-передачі будівель та споруд ВЧ 2144 по вул. Довбуша, 15, які необхідно зняти з бухгалтерського обліку внаслідок відчуження. Цим же листом командиру військової частини запропоновано провести роботу щодо передачі земельної ділянки, за вказаною адресою, відповідно до вимог законодавства.
У подальшому, ТОВ ВП “Будінвест” на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.2006 р. відчужило вказане нерухоме майно на користь ТОВ "Архібуд", яке здійснило державну реєстрацію права власності на нього.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор стверджує, що нерухоме військове майно, що є предметом договору купівлі-продажу від 20.04.2006 р., вибуло з власності держави незаконно, оскільки таке майно не було зазначене у розпорядженні Кабміну № 258-р від 13.07.2005, яким надавався дозвіл на відчуження об'єктів нерухомого військового майна, отже, договір купівлі-продажу від 20.04.2006 р. був укладений відповідачами з порушенням норм цивільного законодавства, а тому має бути визнаний недійсним.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 ЦК України у судовому порядку. Зокрема, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.
Частиною 2 статті 3 Закону України “Про правовий режим майна Збройних Сил України” передбачено, що з моменту надходження майна і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим призначенням. Облік та інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюється у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 6 вказаного Закону відчуження майна Державної прикордонної служби України здійснюється Адміністрацією Держприкордонслужби через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання.
Згідно з п. 3, 4 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженого постановою Кабміну № від 28.12.2000, рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням переліку нерухомого майна за пропозицією Державної прикордонної служби України.
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 р. 258-р “Про затвердження переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено” Адміністрації Держприкордонслужби був наданий дозвіл на відчуження на відкритих торгах ряду об'єктів військового містечка № 301-а по вул. Довбуша, 18 у м. Львові, а саме: склад ІІІ категорії загальною площею 20,5 кв.м., склад ІV категорії - 68,5 кв.м., технічне приміщення ІІІ категорії - 20 кв.м., туалет - 43 кв.м., туалет 3,3 кв.м. та технічне приміщення 20 кв.м., а всього 6 об'єктів нерухомості площею 175,3 кв.м.
Проте, зі змісту спірного договору купівлі-продажу вбачається, що його предметом є військове нерухоме майно загальною площею 722,6 кв.м., що знаходиться за іншою адресою - по вул. Довбуша, 15 у м. Львові.
Отже, фактично ДП “Спецтехноекспорт” здійснило відчуження від імені Адміністрації ДПС України на користь ТОВ ВП “Будінвест” військового нерухомого майна загальною площею 722,6 кв.м. (8 об'єктів нерухомості по вул. Довбуша, 15), про яке не зазначалось у “Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, що може бути відчужено”, затвердженому розпорядженням Кабміну від 13.07.2005р. № 258-р.
Заперечуючи проти позову, ТОВ ВП “Будінвест” вказує, що земельна ділянка по вул. Довбуша, 18 (визначена розпорядженням Кабміну № 258-р від 13.07.2005 р., де знаходиться нерухоме військове майно із правом його відчуження) та земельна ділянка по вул. Довбуша, 15, є однією і тією ж земельною ділянкою, при цьому зміна адрес відбулась через рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 139 від 10.02.2006, яким вказаній ділянці було присвоєно № 15. Також відповідач-2 зазначив, що майно, придбане ним 20.04.2006 р. за спірним договором (загальною площею 722,6 кв.м.), було затверджене у Додатковому переліку військового майна Державної прикордонної служби України, яке може бути відчужено № 9 від 05.11.2004, було погоджене міністром економіки та з питань євроінтеграції та затверджене рішенням Урядового комітету з питань оборони. А той факт, що таке майно не було включене у розпорядження Кабміну № 258-р від 13.07.2005, є технічною помилкою, оскільки на момент його прийняття вже діяв затверджений додатковий перелік.
Однак, суд не погоджується із такими доводами відповідача, оскільки за умовами договору комісії та договору купівлі-продажу, мало відчужуватись саме те майно, яке було передбачене Переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 13.07.2005 № 258-р, а не Додатковим переліком, на який посилається ТОВ ВП “Будінвест”. При цьому в згаданому Переліку військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, що було затверджене розпорядженням Кабміну від 13.07.2005 № 258-р, військове нерухоме майно по вул. Довбуша, 15, а саме: 8 об'єктів загальною площею 722,6 кв.м., було відсутнє.
Також, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Львівської міської ради від 10.02.2006 р., з метою впорядкування нумерації будинків, враховуючи, що за адресою м. Львів, вул. Довбуша, 18 обліковувалось військове містечко та житлові будинки, адреса розташування військового містечка по вул. Довбуша, 18 у м. Львові було змінено на № 15. Водночас, встановлено, що рішення від 10.02.2006 р. було прийняте міською радою вже після затвердження Кабміном в установленому порядку "Переліку нерухомого військового майна, яке може бути відчужено" (13.07.2005 р.). При цьому номер військового містечка не змінювався.
Відтак, на час розгляду справи нерухоме майно площею 722,6 кв.м. знаходиться саме за адресою: вул. Довбуша, 15 м. Львів, та це майно не зазначене у Переліку військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, затвердженому розпорядженням Кабміну від 13.07.2005 № 258-р., тобто Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення щодо відчуження нерухомого майна Державної прикордонної служби України, розташованого на земельній ділянці 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 в м. Львові, що є предметом спірного договору купівлі-продажу від 20.04.2006 р.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відчуження нерухомого військового майна загальною площею 722,6 кв.м. (8 об'єктів нерухомості) по вул. Довбуша, 15, яке було відсутнє у визначеному Кабміном Переліку, було здійснене відповідачем-1 на користь відповідача-2 без згоди власника даного нерухомого майна (Кабміну), а отже, договір купівлі-продажу від 20.04.2006 р. був укладений між ДП "Спецтехноекспорт" та ТОВ ВП "Будінвест" із порушенням норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків на час укладення спірного правочину (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Суд, перевіривши доводи прокурора та позивача про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 20.04.2006 р. недійсним, дійшов висновку, що останні належним чином довели невідповідність його приписам закону та наявність обставин недійсності вчиненого ДП "Спецтехноекспорт" та ТОВ ВП "Будінвест" правочину через вибуття нерухомого військового майна, що є предметом цього договору, без згоди власника.
З урахуванням викладеного, зважаючи на висновок суду про порушення прав та інтересів позивача (Кабміну) у даному спорі, суд має розглянути також заяви ДП “Спецтехноекспорт”, ТОВ ВП “Будінвест” та ТОВ “АрхіБуд” про застосування наслідків спливу строків позовної давності, що були заявлені під час розгляду справи.
Обґрунтовуючи свої заяви, вказані учасники справи зазначили, що спірні правовідносини виникли ще 20.04.2006 р. - коли був укладений договору купівлі-продажу військового майна, натомість, прокурор звернувся з позовом за захистом прав Кабінету Міністрів України лише у 2018 році, тобто через 12 років.
Також відповідач-2 зазначив, що Кабмін, як власник відчуженого нерухомого майна за спірним договором, достеменно дізнався про своє порушене право ще у 2012 році - під час розгляду Господарським судом Львівської області справи № 5015/2804/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Львівської ОДА до Львівської міської ради та ТОВ “АрхіБуд” про визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2008 та витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, у якій неодноразово згадувався оспорюваний договір купівлі-продажу, зокрема, у письмових поясненнях ГО “Правозахисний центр імені Генерала УНР Володимира Сікевича” та у листі Головного управління Держкомзему у Львівській області № 01-16/12-3373 від 29.07.2010, де в хронологічному порядку були описані обставини продажу спірних об'єктів нерухомого майна, належного державі.
Зі свого боку, прокурор та позивач, заперечуючи факт пропуску строку позовної давності, вказують, що Кабмін дізнався про перебування справи № 5015/2804/12 у провадженні Господарського суду Львівської області лише у 2016 році, коли йому було надіслано позовну заяву прокурора, датовану 2012 роком, що свідчить про те, що позивач лише з цього часу був обізнаний про порушення державного інтересу.
Верховний Суд, переглядаючи рішення у даній справі та направляючи її на новий розгляд, у своїй постанові від 20.04.2021 р. вказав на необхідність встановлення під час нового розгляду справи обставин, пов'язаних з фактом обізнаності або об'єктивної можливості позивача бути обізнаним щодо порушення його прав та законних інтересів, а також обставин справи, пов'язаних з визначенням початку перебігу строку позовної давності і закінчення строку за вимогами, що є предметом позову.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У контексті викладеного позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Вказаний висновок також було викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц, від 11.09.2019 по справі № 487/10132/14-ц, у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 по справі № 6-1852цс16.
У спірних правовідносинах судом встановлено, у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 5015/2804/12 за позовною заявою першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Львівської міської ради, ТОВ "АрхіБуд", третя особа - Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Львові про визнання недійсним договору оренди землі. Вказана позовна заява була підписана прокурором у червні місяці 2012 року, та зареєстрована у канцелярії Господарського суду Львівської області у липні 2012 року.
При цьому з рішення Господарського суду Львівської області від 07.04.2017 р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 р. у вказаній справі, вбачається, що судами розглядались обставини щодо відчуження ДП "Спецтехноекспорт" на користь ТОВ ВП “Будінвест” за договором купівлі-продажу від 20.04.2006 р. військового нерухомого майна загальною площею 722,6 кв.м., розташованого по вул. Довбуша, 15 у м. Львові.
Також під час розгляду Господарським судом Львівської області зазначеної справи, ще у вересні 2012 р. ГО "Правозахисний Центр ім. Генерала УНР Володимира Сікевича" (у даній справі третя особа-1) надала письмові пояснення, а Головне Управління Держкомзему у Львівській області - лист № 01-1612-3373 від 29.07.2010 р., де також вказувалось про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20.04.2006 р.
Крім того, у судовому засіданні по даній справі представник відповідача-2 пояснив, що заступник військового прокурора Західного регіону України, звертаючись із позовом до Господарського суду Львівської області (у справі 5015/2804/12), надав копію позовної заяви до Львівської міської ради, Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Львові, ТОВ "АрхіБуд", Військової частини НОМЕР_2 та РЛП "Знесіння" про визнання протиправними та скасування ухвал міської ради, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, що була датована січнем 2012 року. Зі змісту вказаного позову вбачається, що про обставини відчуження земельної ділянки та військового майна (у тому числі, розташованого по вул. Довбуша, 15 в м. Львові), Військова прокуратура Західного регіону України дізналась у вересні-грудні 2011 року, а саме - під час перевірки на дотримання службовими особами ВЧ/2144 (у даній справі третя особа-4) законодавства при відчуженні військового майна та земель оборони, що була проведена на підставі звернення президента територіальної асоціації “Центр правозахисної діяльності і правової інформації “Захист і сприяння ім. ген. УHP В. Сікевича”.
Отже, можна дійти висновку, що про обставини вибуття військового майна із державної власності Військовій прокуратурі Західного регіону України стало відомо ще з 2011 року, оскільки саме у цей період прокуратурою була здійснена перевірка щодо додержання службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ/2144) вимог законодавства під час відчуження об'єктів нерухомості військового містечка, що є предметом спірного договору купівлі-продажу від 20.04.2006 р.
Також на зазначені обставини (щодо обізнаності з 2011 р. прокурора про протиправне відчуження військового майна) вказує наявний в матеріалах справи лист Військової прокуратури Західного регіону України № 3/2889 від 19.09.2011 р., адресований Кабміну, в якому прокурор повідомляв про те, що під час проведеної ним перевірки виконання розпорядження КМУ № 258-р від 13.07.2005 р. “Про затвердження переліку нерухомого військового майна Державної прикордонної служби, яке може бути відчужено”, було встановлено, що за вказаною адресою знаходиться житловий будинок, а дійсною адресою майна, яке було відчужене, є м. Львів, вул. О. Довбуша, 15. Окрім цього, у вказаному листі було зазначено, що службовими особами Державної прикордонної служби відчужено 8 (а не 6) приміщень площею 722,1 м. кв. по вул. О. Довбуша, 15 у м. Львові.
Тобто, вже з 2011 року Військова прокуратура Західного регіону України не лише мала можливість дізнатись про порушені державні інтереси, але й була обізнана про такі факти порушення, що були виявлені за результатами відповідної прокурорської перевірки. Більше того, про обставини порушення інтересів держави в особі Кабміну прокуратура повідомила сам Кабінет Міністрів України у тому ж 2011 році.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.12.2018 р. у справі № 910/18560/16, яка є подібною до правовідносин, що розглядаються у даній справі та є обов'язковою до застосуванню у спірних правовідносинах, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Зважаючи на наведені правові позиції та встановлені обставини у справі, суд вважає, що, як і прокурор, позивач так само мав можливість довідатись і був обізнаний про своє порушене право внаслідок незаконного відчуження військового майна за спірним правочином, починаючи з 2011р.
При цьому слід також врахувати, що продавцем за оспорюваним договором є Дочірнє підприємство ДП “Спецтехноекспорт” Державної компанії "Укрспецекспорт", засновником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України. Згідно з п. 2 Розділу VII Статуту Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1247 від 09.10.1996 року (що діяв станом на час укладання спірного договору), прибуток Компанії, що залишається після здійснення відрахувань до державного бюджету, інших обов'язкових платежів і відрахувань до фондів, утворюваних відповідно до цього Статуту, розподіляється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.
Позивач, заперечуючи свою обізнаність про порушені права Кабміну до 2016 р., зазначив, що ДК “Укрспецекспорт” в особі його дочірнього підприємства ДП “Спецтехноекспорт" - є самостійним та незалежним від будь-якої особи суб'єктом правовідносин, що склалися за спірним правочином.
Проте, як вбачається з наявних у справі матеріалів, саме позивач (Кабмін) був (і на даний час є) засновником ДК “Укрспецекспорт” (від імені якої укладено правочин ДП “Спецтехноекспорт”), що має право координувати її діяльність, визначати порядок розподілу прибутку та безпосередньо брати участь у такому розподілі, і перед ним звітує генеральний директор зазначеного підприємства.
Таким чином, суд вважає, що будучи засновником однієї із сторін оскаржуваного договору (продавця) та здійснюючи свої повноваження належним чином, Кабінет Міністрів України (позивач) мав об'єктивну можливість ще у 2006 році довідатись про укладення спірного правочину, предметом якого було незаконне відчуження нерухомого майна, про недійсність якого прокурор звернувся до суду лише у 2018 році.
Як зауважив Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 р. по даній справі, порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, адже норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Разом з тим, позивач не надав суду доказів того, що він не міг з 2006 року дізнатись про порушення його прав спірним договором купівлі-продажу від 20.04.2006 р.
Зазначені обставини про наявність об'єктивної можливості позивача дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, встановлених судом, не спростовують вищевикладених висновків суду про фактичну обізнаність, в т.ч. Кабміну, про виявлені прокуратурою порушення, про що свідчить вже згадуваний лист Військової прокуратури Західного регіону України № 3/2889 від 19.09.2011 р., направлений на адресу Кабміну з інформацією про незаконне відчуження нерухомого військового майна (8 об'єктів) площею 722,6 кв.м., за адресою: м. Львів, вул. Довбуша, 15.
Таким чином, за висновком суду строк пред'явлення позову прокурором в особі Кабміну (право якого порушене) за позовними вимогами закінчився у 2009 року.
Отже, визначивши початок та закінчення перебігу строку позовної давності, суд погоджується із доводами відповідачів та третьої особи-3 про те, що і прокурор, і Кабмін дізнались про порушення державних інтересів ще у 2006 році та, звертаючись до суду з даним позовом у лютому 2018 р., пропустили строк позовної давності на таке звернення.
У матеріалах справи міститься заява позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності, подана ним під час попереднього розгляду даної справи, де він вказує, що 03.02.2016 р. першим заступником прокурора регіону на виконання вимог Господарського суду Львівської області на його адресу було направлено позовну заяву у справі № 5015/2804/12 та долучені до неї документи, зважаючи на те, що до того часу на адресу Кабміну будь-яких процесуальних документів по вказаній справі не надходило, тому останній дізнався про своє порушене право лише в 2016 р.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Згідно з п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Разом з тим, суд вважає, що доводи позивача, про які він вказує в якості підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності, є необґрунтованими та такими, що спростовуються зробленими вище висновками суду з посиланням на наявні у справі докази. Більше того, Закон України “Про доступ до судових рішень” визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, виходячи з вищевикладеного, окрім можливості отримання відповідних процесуальних документів, у тому числі, ухвали про порушення провадження у справі № 5015/2804/12, у якій (справі) Кабмін виступав у якості позивача, останній мав можливість дізнатись про наявну у Господарському суді Львівської області справу та предмет її розгляду, як учасник зазначеної справи, з Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до яких є відкритим. При цьому, доказів неналежного надсилання судом Кабміну процесуальних документів по справі № 5015/2804/12 позивачем не надано.
За таких обставин суд вважає причини пропуску строку позовної давності на звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабміну неповажними, у зв'язку з чим такі строки за заявою позивача поновленню не підлягають. Відтак, у зв'язку з пропуском строку позовної давності суд відмовляє прокурору у задоволенні вимог про визнання договору недійсним, поданого в інтересах держави в особі Кабміну.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору за подачу прокурором позову, апеляційних скарг від 10.07.2018 р., від 05.06.2019 р., від 14.09.2020 р. та касаційної скарги від 01.03.2021 р. покладаються на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону України. А судовий збір за касаційну скаргу ТОВ “ТОВ “АрхіБуд” від 07.11.2019 р. має бути покладено на ТОВ “ТОВ “АрхіБуд”, як було розподілено Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 р. по даній справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва
Відмовити у позові заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення “Укрспецекспорт” - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство “Спецтехноекспорт”, Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства “Будінвест”, Адміністрації державної прикордонної служби України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадська організація “Правозахисний центр ім. ген. УНР Володимира Сікевича”, Регіональний ландшафтний парк “Знесінння”, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю “АрхіБуд”, Військова частина 2144, Львівська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна .
Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 30 вересня 2021 року.
Повний текст рішення складений 11 жовтня 2021 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.