Справа № 686/9561/20
Провадження № 22-ц/4820/1106/21
05 жовтня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Купельського А.В., Ярмолюка О.І.,
секретаря: Шевчук Ю.Г.,
за участю учасників процесу,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2021 року (суддя Мазурок О.В.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частку спільно нажитого майна,
У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частку спільно нажитого майна.
В обґрунтування позову зазначала, що вона та ОСОБА_5 перебували у фактичних шлюбних відносинах із 1999 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Позивач та ОСОБА_5 проживали однією сім'єю у орендованій квартирі АДРЕСА_1 , яку згодом придбали за договором купівлі-продажу від 02.06.2003 року. Також за час спільного проживання ними було придбано гараж у гаражному масиві «Фрагмент» по АДРЕСА_2 , та автомобіль ЗАЗ Daewoo Т13110, державний номер НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 зазначає, що під час спільного проживання з відповідачем вони не перебували в інших зареєстрованих шлюбах. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вели спільне господарство, мали спільний побут, бюджет та проживали однією родиною, кожного року мали спільний відпочинок, що підтверджується фотознімками, свідками та письмовими доказами.
Разом з ОСОБА_5 придбавали побутову техніку, речі домашнього вжитку, одяг, продукти харчування. Спільно обробляли земельну ділянку, що знаходиться у мікрорайоні Лезнево, турбувалися одне про одного. Спільно проводили будівництво, ремонтні роботи дачного будинку, гаража та квартири. Сімейний бюджет в основному складався з коштів від їх трудової діяльності. Встановлення даного факту необхідне ОСОБА_3 для визнання за нею права власності на 1/2 частину спільно набутого майна за час фактичних шлюбних відносин.
Посилаючись на зазначене, позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 із ОСОБА_5 з 01.01.2004 року до 01.11.2019 року; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину легкового автомобіля ЗАЗ Daewoo Т13110, д.н. НОМЕР_1 та право власності на 1/2 частину гаража у гаражному масиві « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2021 року позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 із ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року до 01 листопада 2019 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля ЗАЗ Daewoo Т13110, державний номер НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину гаража у гаражному масиві « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що в АДРЕСА_2 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, що у період з 01.01.2004 року по 01.11.2019 року вона та ОСОБА_5 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому суд вважав за можливе встановити цей факт та поділити майно, яке було придбано подружжям у зазначений термін, шляхом визнання за позивачем 1/2 частини вищезазначених гаража та автомобіля.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування скарги зазначав, що мотивувальна частина рішення суду викладена всупереч вимогам ЦПК України, непослідовна, суперечлива та хаотична. Викладені судом у рішенні свідчення свідків не в повній мірі відповідають їх дійсним поясненням в судовому засіданні. Жоден із свідків не підтвердив факт ведення спільного господарства між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності подружніх взаємних прав та обов'язків, не зміг пояснити обставин придбання спірного автомобіля та будівництва гаража. Свідкам не було відомо обставин коли, за яку суму та за чиї кошти придбавалось спірне майно, скільки заробляли ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Судом також не встановлено коли саме та за які кошти придбавалось спірне майно на ім'я ОСОБА_5 , позивач не надала доказів, що за будівництво гаража вона також сплачувала кошти. Посилання суду на відомості щодо реєстрації права власності на автомобіль ЗАЗ Daewoo Т13110, державний номер НОМЕР_1 , не відповідають фактичним обставинам справи. На думку апелянта, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 придбали у спільну часткову власність квартиру, то позивач усвідомлювала можливість оформлення права власності на майно одразу на двох осіб. При цьому ОСОБА_5 був зареєстрований по АДРЕСА_3 та після придбання вказаної вище квартири не зареєстрував в ній своє місце проживання. Таким чином, суд не навів жодного конкретного доказу на підставі чого він прийшов до висновку про можливість задоволення позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину спірного майна. Суд ухвалюючи рішення про задоволення позову не врахував практики викладеної з подібних правовідносин в постановах Верховного Суду.
Третьою особою ОСОБА_2 також подано апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта суд, приймаючи рішення не з'ясував усі обставини справи. Зазначає, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду, усталені відносини, які притаманні подружжю. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_3 тривалий час, а саме з 2016 року працювала та фактично проживала у м. Києві. До м. Хмельницький приїжджала не часто, що підтверджується квитками на потяг, наявними в матеріалах справи. Судом не встановлено з ким ОСОБА_3 проживала у м. Києві та чи не вела остання спільне господарство та не проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з іншим чоловіком.
Судом не досліджено усі особливості, причини та умови, які визначають факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки з врахуванням місця роботи та місця постійного проживання позивача у м. Києві.
У відзиві на апеляційні скарги третя особа ОСОБА_4 підтримує апеляційні скарги подані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , із рішенням суду не погоджується, вважає його таким що суперечить вимогам закону та правовим висновкам Верховного Суду, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_3 заперечує проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вважає їх необґрунтованими, обставини що викладені в них не відповідають обставинам справи, що були встановлені в ході судового розгляду на основі досліджених судом доказів та не ґрунтуються на вимогах законодавства та судової практики.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , підтримав доводи апеляційних скарг, просив їх задовольнити.
Представник третьої особи Мельник Г.В., ОСОБА_7 , підтримав доводи апеляційних скарг, просив їх задовольнити.
Представник третьої особи Куменка М.С., ОСОБА_8 , в судовому засіданні підтримав доводи апеляційних скарг, просив їх задовольнити.
В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_9 заперечували проти доводів апеляційних скарг, просили їх відхилити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 02.06.2003 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 02.06.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького нотаріального округу, реєстраційний номер 3083. Право власності на вказану квартиру зареєстровано по 1/2 частині за кожним із них.
Із наданих копій розрахункових та абонентських книжок, квитанцій про оплату комунальних послуг вбачається, що оплату комунальних послуг у кв. АДРЕСА_1 за період з 01.01.2004 року по 01.11.2019 року здійснювали як ОСОБА_3 так і ОСОБА_5 . Згідно заявки на доставку ОСОБА_3 на 30.03.2007 року замовлялася доставка плити газової за адресою АДРЕСА_4 .
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу виданого 19.01.1995 року, серія НОМЕР_2 , шлюб між громадянами ОСОБА_10 та ОСОБА_3 розірвано 04.08.1994 року.
Згідно копії запису акта про розірвання шлюбу №743 від 08.08.1998 року, шлюб між громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_11 розірвано.
За довідкою комунального підприємства «Хмельницькбудзамовник», ОСОБА_5 за гараж бокс НОМЕР_3 в масиві «Фрагмент» розрахувався повністю (оплата 15.02.2007 року 11605 грн.). 08 липня 2010 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво на право власності на гараж у гаражному масиві « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що в АДРЕСА_2 , будівництво якого здійснювалося КП «Хмельницькбудзамовник».
За інформацією наданою Регіональним Сервісним центром ГСЦ МВС В Хмельницькій області перереєстрація транспортного засобу ЗАЗ Daewoo Т13110, державний номер НОМЕР_1 , на нового власника ОСОБА_5 проведена по договору купівлі-продажу ТСЦ 8044/2018/902527 від 17 квітня 2018 року.
Як пояснювала в судовому засіданні ОСОБА_3 , автомобіль ЗАЗ Daewoo Т13110, державний номер НОМЕР_1 , було придбано нею та ОСОБА_5 в травні 2004 року за 2500 дол.США, володіли та користувалися зазначеним автомобілем на підставі генеральної довіреності, а в подальшому після спливу терміну довіреності в квітні 2018 року автомобіль було перереєстровано за договором купівлі-продажу на ОСОБА_5 . Перереєстрація автомобіля проводилася в м. Києві, їздили разом з ОСОБА_5 з м. Хмельницького в м. Київ. Автомобілем користувалися для потреб сім'ї. В гаражі, право власності на який було оформлено в 2010 році на ОСОБА_5 , зберігали окрім автомобіля ЗАЗ Daewoo Т13110, фрукти та овочі, які привозили з дачі та консервовані заготовки на зиму. В амбулаторній карті ОСОБА_5 та дозвільних документах на володіння зброєю ОСОБА_5 , адреса проживання його зазначена саме АДРЕСА_4 . Доказів які б спростували зазначене або поставили під сумнів пояснення позивачки матеріали справи не містять.
ОСОБА_3 здійснювала підприємницьку діяльність з 2001 року по 2010 рік, з 2010 року по 2016 рік - працювала в ОСББ «Добробут», з 2016 року по даний час працює в Управлінні освіти та інноваційного розвитку Печерської РДА, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про суми виплачених доходів, від 06.03.2020 року №29418/22-01-58-08-08, листом Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 10.07.2020 року №22213/Р/22.
ОСОБА_5 з липня 1999 року по березень 2016 року працював на посаді директора ДП «Агат-М», з березня 2016 року по липень 2019 року працював на посаді заступника директора ПП «Спецпостач».
Згідно Акта, складеного 28.01.2020 року ПП «Управляюча компанія «Озерна», громадяни ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 підтвердили, що ОСОБА_5 проживав за адресою АДРЕСА_4 разом з дружиною ОСОБА_3 з жовтня 1999 року до дня його смерті та вели спільне господарство.
За показами свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які проживають по сусідству з квартирою, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та померлому ОСОБА_5 , позивачка разом з ОСОБА_5 проживали з 1999 року в квартирі АДРЕСА_1 до дня смерті останнього. Спільно робили ремонт у квартирі, спільно їздили на відпочинок, на дачу, думали що вони є подружжям. ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 робила поминальний обід.
Свідок ОСОБА_15 , донька позивачки, пояснювала, що її мати та ОСОБА_5 проживали разом з 1999 року, в цей період їй було 13 років, проживала разом з ними. Мама разом з ОСОБА_5 вели спільне господарство, купляли речі, робили ремонт. Сторонні сприймали її як доньку ОСОБА_5 . В період з 01.01.2004 року по день смерті ОСОБА_5 ними було придбано автомобіль ЗАЗ Daewoo та гараж.
За показами свідка ОСОБА_16 який є братом ОСОБА_3 , позивачка та ОСОБА_5 проживали однією сім'єю з 1999 року по день смерті ОСОБА_5 , в квартирі, яка належить їм на праві спільної часткової власності, їздили разом провідувати своїх батьків, разом придбано ними автомобіль, допомагав їм у будівництві гаража. Після дорожньо-транспортної пригоди, в яку потратив ОСОБА_5 , часто його навідував як родича, здавав кров на його лікування.
Під час перебування ОСОБА_5 в травматичному відділенні Хмельницької міської лікарні, ОСОБА_3 перебувала біля нього в лікарні, та нею з 05.10.2019 року до 01.11.2019 року було придбано ліків на його лікування на загальну суму 8807,77 грн. (а.с.210, т.1).
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За правилами частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Згідно з частиною другою статті 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Зважаючи на вищезазначене, судом першої інстанції правильно встановлено, під час спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживали за адресою АДРЕСА_4 , спільно вели господарство, відпочивали, а також спільно планували та проводили своє дозвілля, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Дані обставини підтверджуються поясненнями свідків, фотознімками та письмовими доказами. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в період часу з 01.01.2004 року по 01.11.2019 року.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що гараж та автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя (майно придбане внаслідок спільної праці осіб як сім'ї), а тому підлягають поділу, визнавши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину легкового автомобіля ЗАЗ Daewoo Т13110, д.н. НОМЕР_1 та право власності на 1/2 частину гаража у гаражному масиві « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_2 .
Доводи апеляційних скарг, щодо того, що факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу підтверджено тільки поясненнями свідків та фотознімками, що суперечить практиці Верховного Суду при розгляді справ за подібних правовідносин є безпідставним, оскільки факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 підтверджується не тільки показами свідків, фотознімками, а і вищезазначеними письмовими доказами.
Щодо реєстрації ОСОБА_5 по АДРЕСА_3 , то така реєстрація за нормами Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не перешкоджала проживанню ОСОБА_5 за іншою адресою АДРЕСА_4 , що підтверджується належними доказами, а тому твердження апелянтів в цій частині є безпідставними.
Робота позивачки з 2016 року в м. Києві та тимчасове проживання у зв'язку з цим за місцем роботи, не спростовують вищезазначених висновків суду, оскільки це пов'язано з особливостями професійної діяльності ОСОБА_3 та не може свідчити про припинення фактичних шлюбних відносин та про їх відсутність. Впродовж 2016 по лютий 2017 року позивачка працювала одночасно в Києві та у Хмельницькому, що підтверджується доданою до справи формою ОК-5. Крім того, до матеріалів справи додано електронні квитки, які свідчать про те, що ОСОБА_3 постійно у період 2018-2019 р.р. приїжджала до м. Хмельницького.
Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.
Оскільки у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 11 жовтня 2021 року.
Судді: Т.О. Янчук
А.В. Купельський
О.І. Ярмолюк