Справа № 2-а-36\10
17 червня 2010 року
Борщівський районний суд Тернопільської області
в складі: головуючого Денисової Т.С.
з участю секретаря Тимківа Б.В.
позивачки ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Голуб О.В.
третьої особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Борщеві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дзвиняцької сільської ради, третя особа сільський голова ОСОБА_4, про визнання протиправними та скасування рішень сесії Дзвиняцької сільської ради від 26 березня 2010 року № 152 та від 19 травня 2010 року № 158,
Позивачка ОСОБА_1 26 квітня 2010 року звернулася до суду з позовом до Дзвиняцької сільської ради, третя особа сільський голова ОСОБА_4, про скасування рішення сільської ради від 26 березня 2010 року № 152 в частині відмови у виділенні їй у володіння та користування земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування спадкового жилого будинку та у відмові виділення у володіння і користування земельної ділянки площею 0,13 га для ведення особистого селянського господарства та зобов»язання сільської ради розглянути заяву повторно, яка була подана нею 16 березня 2010 року з вирішенням по суті. Вказала, що, маючи право власності на успадкований після смерті ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину від 18 серпня 1990 року Р.№ 2147, житловий будинок у АДРЕСА_1, у відповідності до ст.1225 ЦК України має право на користування земельними ділянками, що рахувались, згідно довідки Дзвиняцької сільської ради від 15 березня 2010 року № 60, за спадкодавицею ОСОБА_5, площею О,01 га, на якій розташований успадкований житловий будинок та площею 0,03 га, яка необхідна для обслуговування житлового будинку. А тому зазначені земельні ділянки у заяві від 16 березня 2010 року адресованій сесії Дзвиняцької сільради просила виділити їй у володіння та користування, а також просила у відповідності до ст.121 ЗК України передати їй безоплатно земельну ділянку площею 0,13 га для ведення особистого селянського господарства, яка згідно тієї ж довідки сільської ради, знаходилася в спільному користуванні. Рішенням сільської ради, що оскаржується, їй виділено лише земельну ділянку площею 0,01 га, що знаходиться під успадкованим житловим будинком.
В позовній заяві, датованій 26 травня 2010 року, позивачка ОСОБА_1 уточнила свої вимоги, просить скасувати як незаконні рішення сесії Дзвиняцької сільської ради від 26 березня 2010 року № 152 про відмову в праві користування земельною ділянкою в порядку спадкування права на земельну ділянку при спадкуванні житлового будинку, на якій він розміщений, площею 0,47 га, в тому числі, площею 0,02 га під житловим будинком, площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку, та ведення особистого селянського господарства, та рішення сесії Дзвиняцької сільської ради від 19 травня 2010 року № 158 про відмову рішень сесії Дзвиняцької сільської ради від 06 жовтня 2009 року № 127 про розгляд заяви ОСОБА_1 та акту комісії по земельних питаннях по встановленню фактичних обставин справи на місці. Вказала, що рішення сесії № 158 від 19 травня 2010 року прийнято при відсутності кворуму депутатів на сесії, з 16 депутатів були присутніми лише 10, а також вважає, що сесія сільради не вправі скасовувати рішення сесії або визнавати таким, що втратило чинність, яке прийнято на сесії по земельних питаннях згідно діючого земельного законодавства. Рішення № 127 реалізоване, проведено запис в земельній кадастровій книзі з приводу користування ОСОБА_6 та ОСОБА_1 і в тому числі в книзі реєстрації господарств записи з приводу площі землекористування, із яких платиться земельний податок.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала і пояснила, що не згідна із рішенням сесії Дзвиняцької сільської ради від 19 травня 2010 року, вважає, що сесія не правомочна вирішувати питання про скасування своїх рішень, що стосуються землі і які після їх прийняття вже реалізовані. Вона була присутньою на сесії сільради і засвідчує, що з наявних 16 депутатів сільради, присутніми були 10, а повинні бути присутніми більшість депутатів. Вважає правильним, якщо рішення сесії протиправним визнає суд. Рішення № 152 від 26 березня 2010 року просить скасувати повністю, оскільки сесією не розглянуто належно її заяву від 16 березня 2010 року, не виділено їй в користування всю земельну ділянку, якою користувалася спадкодавця ОСОБА_5
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала і пояснила, що сесія сільської ради відповідно до Закону є правомочною за присутності більшої половини складу депутатів. З 16 депутатів були присутніми 10, усі 10-ро проголосували за скасування попередніх рішень сесії сільради № 126 та 158. Підставою скасування рішень стало те, що при повторному вивченні документації сільської ради було встановлено, що згідно рішення п»ятнадцятої сесії сільради 21 скликання № 46 від 12 листопада 1993 року позивачці передано у приватну власність 0,56 га землі, з них 0,19 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та згідно рішення 16 сесії сільради 21 скликання № 49 від 28.12.1993 року ОСОБА_6, матері позивачки, було передано у приватну власність 0,56 га землі, з них 0,16 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. А у відповідності до ст.116 п.4 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. А також зважили на те, що в Борщівському районному суді розглядається цивільна справа щодо розподілу житлового будинку та господарських будівель та споруд, що в АДРЕСА_1, співвласниками якого є позивачка та її мати ОСОБА_6, а самі будівлі за № 89 та № 89а знаходяться на одній земельній ділянці. Рішення № 152 виконано не було. Ніяких записів ні в по господарську книгу, ні в земельно-кадастрову книгу внесено не було, тим більше не була виділена земельна ділянка в натурі на місцевості.
Третя особа ОСОБА_4 вважає, що позов до задоволення не підлягає, оскільки усі скарги позивачки як на сільраду, так і на неї, як голову сільради, є надуманими та безпідставними. Позивачці не раз роз»яснювалося, що лише при згоді між нею та її матір»ю ОСОБА_6 можливий поділ земельної ділянки. Спори в родині ОСОБА_6 виникають впродовж кількох десятків років. Сільська рада постійно вирішує усі заяви, що подаються якщо не позивачкою, то її матір»ю. Відповідно, завжди неправою залишається сільрада. За рішенням сесії сільради від 06 жовтня 2009 року № 127 було погоджено акт земельної комісії від 01 жовтня 2009 року та акт розподілу земельної ділянки між позивачкою та її матір»ю за заявою позивачки. Рішення носило рекомендаційний характер, тим більше жоден з запропонованих варіантів позивачка не визнала. А рішенням від 26 березня 2010 року сесія сільради виділила позивачці 0,01 га земельної ділянки під житловим будинком, успадкованим після смерті ОСОБА_5, а у виділенні інших земельних ділянок відмовила, оскільки іншої землі біля двох будівель, що знаходяться по АДРЕСА_1, не має.
Готуючись до судового засідання по даній справі при повторному огляді документів було виявлено рішення 16 сесії сільради 21 скликання № 49 від 28.12.1993 року, яким ОСОБА_6, матері позивачки, також було передано у приватну власність 0,56 га землі, з них 0,16 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. А тому, на черговій сесії сільради депутати вирішили скасувати рішення попередніх сесій щодо розгляду заяв ОСОБА_1 про виділення їй земельних ділянок. При прийнятті такого рішення депутати врахували, що ними при прийнятті попередніх рішень не було враховано те, що в суді ще на розгляді перебуває цивільна справа про поділ будинковолодіння по АДРЕСА_1 і що матері позивачки як співвласнику будинку було також передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку. Після вступу рішення в законну силу зміняться частки позивачки та її матері в житловому будинку № 89, відповідно зміняться частки і в земельних ділянках. І лише в врахуванням зазначених часток можна буде визначати і розмір земельної ділянки під успадкованим позивачкою житлового будинку № 89а, який знаходиться на одній земельній ділянці із будинком № 89.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб»єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судом встановлено, що у вересні 2009 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Дзвиняцької сільської ради із заявою про передачу їй в приватну власність земельної ділянки біля успадкованого після смерті ОСОБА_5 житлового будинку, що по АДРЕСА_1.
Рішенням 21-ї сесії Дзвиняцької сільської ради п»ятого скликання від 06 жовтня 2009 року № 127 погоджено акт земельної комісії від 01 жовтня 2009 року; затверджено перший варіант розподілу земельної ділянки між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_6
16 березня 2010 року позивачка ОСОБА_1 повторно звернулася до Дзвиняцької сільської ради із заявою про виділення у володіння і користування земельної ділянки площею 0,01 га під успадкованим житловим будинком, земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку, земельної ділянки площею 0,47 га для ведення особистого селянського господарства.
Згідно рішення 24-ї сесії Дзвиняцької сільської ради п»ятого скликання від 26 березня 2010 року № 152 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про виділення у володіння та користування земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку, та про виділення у володіння і користування земельної ділянки площею 0,47 га для ведення особистого селянського господарства; виділено ОСОБА_1 0,01 га під житловим будинком успадкованим після смерті ОСОБА_5; залишено в силі рішення 22-ї сесії № 127 від 06 жовтня 2009 року.
На засіданні 25-ї сесії Дзвиняцької сільської ради п»ятого скликання від 19 травня 2010 року рішенням № 158 визнано таким, що втратило чинність рішення сесії Дзвиняцької сільської ради від 06 жовтня 2009 року № 127 про розгляд заяви ОСОБА_1 та акту комісії по земельних питаннях по встановленню фактичних обставин справи, а також рішення сесії Дзвиняцької сільської ради від 26 березня 2010 року № 152 про розгляд заяви ОСОБА_1
Вирішено після прийняття остаточних рішень суду по розподілу будівель, рішення № 46 від 12 листопада 1993 року та № 49 від 28 грудня 1993 року привести у відповідність до норм чинного земельного законодавства.
В обґрунтування прийнятого рішення зазначено, що згідно рішення п»ятнадцятої сесії сільради 21 скликання № 46 від 12 листопада 1993 року позивачці передано у приватну власність 0,56 га землі, з них 0,19 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,27 га для особистого підсобного господарства в урочищі «Колонія», згідно рішення 16 сесії сільради 21 скликання № 49 від 28.12.1993 року ОСОБА_6 було передано у приватну власність 0,56 га землі, з них 0,16 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,40 га для особистого підсобного господарства в урочищі «Лиса гора», та у зв»язку з тим, що відповідно до ст.116 п.4 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання, а також у зв»язку з тим, що в суді розглядається справа по розподілу житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1, співвласниками якого є позивачка та ОСОБА_6
Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5).
В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140).
У відповідності до ст.12 ЗК України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належать: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до Земельного кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу, вирішення земельних спорів та інші.
Питання регулювання земельних відносин у відповідності до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської ради.
В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144).
В рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року № 7-рп2009 визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту вищевказаного рішення Конституційного Суду України вбачається, що системний аналіз наведених у рішенні положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).
Також Конституційний Суд України в рішенні зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
В судовому засіданні встановлено, що після прийняття рішень сесій сільради № 127 та № 152 станом на 19 травня 2010 року правовідносин, пов'язаних з реалізацією суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не виникло.
Зокрема, з оглянутої в судовому засіданні земельно-кадастрової книги Дзвиняцької сільської ради встановлено, що будь-яких записів у книзі відповідно до рішень № 127 та № 152 не зроблено.
Позивачка ОСОБА_1 26 квітня 2010 року звернулася до суду із позовом про часткове скасування рішення № 152, пояснила, що не погоджується із рішенням № 127, а також не погоджується із рішенням № 152 в частині виділення їй земельної ділянки під будинком площею 0,01 га, оскільки вважає, що має право на 0,02 га земельної ділянки, а в додатковій позовній заяві від 26 травня 2010 року просить скасувати рішення № 152 повністю.
Отже позивачка фактично не заперечувала проти зміни чи припинення рішень № 127 та № 152.
У відповідності до п.11 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування» сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
Дзвиняцька сільська рада складається з 16 депутатів. У сесії ради 19 травня 2010 року брали участь 10 депутатів, що є більшістю половини депутатського корпусу ради.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому до задоволення не підлягають.
На підставі Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп2009, ст.ст.26,46,59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР, ст.12 ЗК України, керуючись ст.ст.2,6,11,71,104,159,163,186 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Дзвиняцької сільської ради, третя особа сільський голова ОСОБА_4, про визнання протиправними та скасування рішень сесій Дзвиняцької сільської ради від 26 березня 2010 року № 152 та від 19 травня 2010 року № 158, відмовити за безпідставністю.
Витрати, понесені сторонами, покласти на них в межах, в яких вони їх понесли.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення через Борщівський районний суд до Львівського апеляційного адміністративного суду та апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження в такому ж порядку.
Головуючий: підпис
З оригіналом згідно.
Суддя Борщівського районного суду Денисова Т.С.
Примітка: Постанова не набрала законної сили.
Суддя Борщівського районного суду Денисова Т.С.