Ухвала
12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 159/2578/20
провадження № 61-16100ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 26 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ковельської міської ради Волинської області, ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Кушнерук Альона Юріївна, про скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації земельної ділянки,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ковельської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Кушнерук А. Ю., про скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначала, що рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради від 01 липня 1994 року № 521-р їй виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , площею 670 кв. м. Пунктом 1.16 рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради № 294 від 24 жовтня 1996 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» їй передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд земельну ділянку площею 670 кв. м по АДРЕСА_1 .
За даними кадастрової зйомки встановлено, що її земельна ділянка перетинається з земельною ділянкою кадастровий номер 0710400000:10:008:0049, яка, згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з 05 жовтня 2018 року належить ОСОБА_2 .
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 063865, виданого 05 травня 2008 року, земельна ділянка площею 599 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:10:008:0049) належала ОСОБА_3 та в подальшому була відчужена.
Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, приватним нотаріусом Кушнірук А. Ю. 05 жовтня 2018 року проведено реєстрацію речового права на нерухоме майно за ОСОБА_2 .
Зазначала, що не погоджувала ОСОБА_3 межі ділянки як суміжний землекористувач, оскільки остання відмовлялася компенсувати їй витрати, понесені на будівництво дороги.
За результатами інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_3 пропонувалося передати у власність наявну земельну ділянку площею 554 кв. м, та, всупереч інвентаризації, Ковельською міською радою приймається рішення № 26/11 від 22 листопада 2007 року, яким ОСОБА_3 передається у власність значно більша ділянка - площею 599 кв. м.
Вказувала, що Ковельська міська рада при прийнятті рішення № 26/1 від 22 листопада 2007 року «Про безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення садівництва» не взяла до уваги матеріали інвентаризації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , протокол узгоджувальної комісії від 16 серпня 2007 року, рішення виконкому міської ради від 24 жовтня 1996 року № 294 та протиправно передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 599 кв. м частково за рахунок її ділянки, чим порушила право позивача на вільне володіння земельною ділянкою, переданою їй у власність згідно рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради № 294 від 24 жовтня 1996 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність».
Ураховуючи вищевикладене просила: визнати незаконним та скасувати п. 37 рішення Ковельської міської ради № 26/11 від 22 листопада 2007 року «Про безоплатну передачу в приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житло будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення садівництва»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 063865, виданий 05 травня 2008 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010808000386; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 0710400000:10:008:0049), укладений 15 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Кушнірук А. Ю. № 28256043 від 05 жовтня 2018 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 ; скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0710400000:10:008:0049.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 26 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав на земельну ділянку.
Постановою Волинського апеляційного суду від 26 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Ковельського міськрайонного суду від 26 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позов пред'явлено до неналежних відповідачів, а апеляційний суд позбавлений можливості усунути такі недоліки, оскільки встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком місцевого суду, який виконується під час розгляду справи.
30 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 26 липня 2021 року у вказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а також формальне цитування постанов Верховного Суду, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 26 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ковельської міської ради Волинської області, ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Кушнерук Альона Юріївна, про скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації земельної ділянки повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ступак