Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
місто Київ
справа № 552/5350/19
провадження № 61-9463св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київська районна в м. Полтаві рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання незаконним та скасування пункту 4 рішення Київської районної у м. Полтаві ради від 28 березня 2019 року «Про розгляд заяв громадян про затвердження документацій із землеустрою та передачу у власність земельних ділянок» про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 5310136400:14:006:0193, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1805968053101, який укладено 07 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Дяченком В'ячеславом Анатолійовичем, договір купівлі-продажу, укладений 28 травня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Яровим Олександром Борисовичем; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1805968053101, за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 31083517 від 04 квітня 2019 року, за ОСОБА_3 , номер запису про право власності: 31440139 від 07 травня 2019 року, за ОСОБА_4 , номер запису про право власності 31749745 від 28 травня 2019 року.
На обґрунтування позову позивач посилалася на те, що вона є власником 2/5 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2019 року у справі № 552/7321/18 позивачу виділено в натурі належну їй частку майна з одночасним припиненням права спільної часткової власності та визнано право власності на виділений об'єкт нерухомості, визначено порядок користування земельною ділянкою, тому вона має всі законні підстави для користування належною їй земельною ділянкою, площею 1 000, 00 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київської районної в м. Полтаві ради від 28 березня 2019 року передано у власність відповідача ОСОБА_2 земельну ділянку за цією ж адресою, площею 973, 00 кв. м. Зазначене рішення є таким, що постановлене з порушенням чинного законодавства України.
Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи зовнішні межі земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_1 та буд. АДРЕСА_1 , перетинаються у площині та накладаються одна на одну, утворюючи дві плями накладення.
Надалі ОСОБА_2 продав цю земельну ділянку ОСОБА_3 , який відчужив її ОСОБА_4 .
Наведені правочини є недійсними, оскільки земельна ділянка була передана відповідачу ОСОБА_2 без законних підстав, з порушенням прав позивача, а тому він не мав права розпоряджатися нею. Також підлягають скасуванню реєстрації за відповідачами права власності на цю земельну ділянку.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, просили відмовити у його задоволенні. У грудні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193, що за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку та повернути її позивачу у належному стані.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київськогорайонного суду м. Полтави від 10 лютого 2020 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що під час розгляду справи не встановлено наявності у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на підтвердження її права користування спірною земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд зазначив, що позбавлення права власності іншої особи є крайнім заходом втручання у мирне володіння майном, тому позивач зобов'язана не тільки зазначити, а й довести своє право на спірну земельну ділянку. Проте у цій справі ОСОБА_1 не доведено наявності у неї прав на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_4 , тобто не встановлено порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, з метою захисту якого подано позов.
Суд першої інстанції зробив висновок, що висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 12 вересня 2019 року № 36, відповідно до якого зовнішні межі земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , перетинаються у площині та накладаються одна на одну, не може бути визнано судом належним доказом.
В оцінці вимог зустрічного позову суд першої інстанції встановив, що на час придбання земельної ділянки ОСОБА_4 була обізнана щодо розташування на ній спірних споруд, проте на момент укладення договору купівлі-продажу претензій до продавця не висловлювала.
Суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_4 обрала неналежний спосіб захисту свого порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення.
Визнано незаконним та скасовано пункт 4 рішення Київської районної в м. Полтаві ради від 28 березня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за цією адресою, площею 973 кв. м, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193.
Визнано недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 973 кв. м, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193, укладений 07 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Дяченком В. А., та укладений 28 травня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Яровим О. Б.
Скасовано записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193, площею 0, 0973 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1805968053101, за ОСОБА_5 , номер запису про право власності 31083517 від 04 квітня 2019 року, за ОСОБА_3 , номер запису про право власності: 31440139 від 07 травня 2019 року, за ОСОБА_4 , номер запису про право власності 31749745 від 28 травня 2019 року.
Здійснено розподіл судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою, що на АДРЕСА_1 , оскільки таке право підтверджено рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2019 року у справі № 552/7321/18, яке набрало законної сили та є обов'язкових для всіх органів, зокрема місцевого самоврядування. Зазначеним рішенням ОСОБА_1 виділено у користування земельну ділянку, площею 1 000 кв. м.
Отже, право ОСОБА_1 , у разі його порушення, підлягає судовому захисту.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що оскільки земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , передано у власність ОСОБА_2 з порушенням прав землекористувача ОСОБА_1 , спірні правочини не відповідають вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до статті 215 ЦК України є недійсними.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 червня 2020 року ОСОБА_4 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявником як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначено, що:
- оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;
- оскаржуване рішення не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), відповідно до якого особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені статтею 317 ЦК України.
Отже, серед підстав касаційного оскарження заявником рішення суду першої інстанції зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської Ради депутатів трудящих від 21 лютого 1955 року № 75 «Про затвердження матеріалів обміру кварталів» за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано землекористування земельною ділянкою, площею 1 890 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується також матеріалами КП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор».
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 2/5 частин садибного житлового будинку з частиною господарських будівель, який знаходиться у АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 грудня 2007 року, посвідченим державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Гофман Е. Л., реєстровий № 2-3736, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» № 17275317 від 03 січня 2008 року.
Інші частини цього домоволодіння на праві спільної часткової власності належать ОСОБА_6 (4/25 частини) згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 вересня 2018 року № 1488 та ОСОБА_7 (11/25 частині) згідно з договором купівлі-продажу від 09 серпня 1980 року № 3781.
За планом технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 02 жовтня 2018 року № 6-352 зазначене домоволодіння складається з: житлового будинку літ. А-1, загальною площею 86, 1 кв. м, та господарських будівель і споруд у складі: сараю літ. Г, гаража літ. З, огорожі № 3, воріт огорожі № 9, що розташовані на земельній ділянці, загальною площею 1 875, 00 кв. м.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2019 року у справі № 552/7321/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - Київська районна у м. Полтаві рада, про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, у самостійний об'єкт та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено.
Суд виділив ОСОБА_1 у натурі належну їй частку із майна, що є у спільній частковій власності, у самостійний об'єкт нерухомого майна, з одночасним припиненням права спільної часткової власності та визнано за нею право власності на виділену у самостійний об'єкт нерухомого майна частку у будинку АДРЕСА_1 , яка складається з частини житлового будинку літ. А-1, загальною площею 86, 1 кв. м, господарських будівель та споруд у складі: сараю літ. Г, гаражу літ. З, огорожі № 3, воріт огорожі № 9, що розташовані на АДРЕСА_1 , яку позначено зеленим кольором, згідно з додатком № 2 до висновку експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження від 09 листопада 2018 року № 89. Визначено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .
Також судом виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1 000, 00 кв. м, яку позначено зеленим кольором, згідно з додатком № 2 до висновку експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження від 09 листопада 2018 року № 89.
Виділено у спільне користування ОСОБА_6 , ОСОБА_7 земельну ділянку, площею 875, 00 кв. м, яку позначено жовтим кольором згідно з додатком № 2 до висновку «експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження» від 09 листопада 2018 року № 89.
18 червня 2018 року на адресу Київської районної в м. Полтаві ради надійшла заява ОСОБА_2 щодо виділення земельної ділянки згідно з графічними матеріалами, в якій заявник зазначив, що він є учасником бойових дій. До заяви додано топографо-геодезичну зйомку за адресою: АДРЕСА_1 , проектна земельна ділянка, площею 0, 0990 га.
Рішенням Київської районної в м. Полтаві ради від 30 серпня 2018 року надано ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 973, 00 кв. м, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням Київської районної в м. Полтаві ради від 28 березня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 973, 00 кв. м, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 5310136400:14:006:0193).
07 травня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В. А., ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку, площею 0, 0973 га, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Надалі, згідно з договором купівлі-продажу від 28 травня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Яровим О. Б., ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку, площею 0, 0973 га, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Відповідно до листа Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради від 04 квітня 2019 року земельні ділянки, площами 1 000, 00 кв. м та 875, 00 кв. м, на АДРЕСА_1 , які виділені у користування рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2019 року, потрапляють на сформовану земельну ділянку, з кадастровим номером 5310136400:14:006:0193, згідно з публічною кадастровою картою України.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 12 вересня 2019 року № 36 земельних ділянок, що розташовані за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , зведений кадастровий план земельних ділянок, розробником якого є НВТОВ «Інтерагроцентр», наглядно показав, що зовнішні межі земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , перетинаються у площині та накладаються одна на одну, утворюючи дві плями накладення. Загальна площа відхилень з боку земельної ділянки, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193, з адресою: АДРЕСА_1 , в бік земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що знаходиться у користуванні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , складає 132,00 кв. м (накладка складає 0, 151%) (132/875). Загальна площа відхилень з боку земельної ділянки, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193, за адресою: АДРЕСА_1 , в бік земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , складає 748, 00 кв. м (накладання складає 0, 748 %) (748/1000).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно з положеннями статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Згідно зі статтею 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 має право користування земельною ділянкою, площею 1 000, 00 кв. м, на АДРЕСА_1 , що, яке набуто нею згідно з рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 січня 2019 року у справі № 552/7321/18, згідно із яким виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1 000, 00 кв. м, яку позначено зеленим кольором, згідно з додатком № 2 до висновку експертного будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження від 09 листопада 2018 року № 89.
Зазначене рішення постановою Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року залишено без змін.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що основною засадою судочинства є, зокрема обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.
Виконання судового рішення, як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.
Відповідно до частини другої цієї ж статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з вимогами частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що, ухвалюючи 28 березня 2019 року рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 973, 00 кв. м, на АДРЕСА_1 , без нотаріально посвідченої згоди землекористувача ОСОБА_1 на вилучення та без відповідного вилучення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на яку накладається сформована за заявою ОСОБА_2 земельна ділянка, кадастровий номер 5310136400:14:006:0193, що призвело до порушення прав позивача щодо мирного володіння своїм майном, яке гарантовано також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання у касаційній скарзі на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки справи розглянуті за різних фактичних обставин. У наведеній справі предметом розгляду був спір з приводу визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі та виселення їх без надання іншого житлового приміщення. У справі, що переглядається, предметом оскарження є рішення органу місцевого самоврядування про розгляд заяв громадян про затвердження документацій із землеустрою та передачу у власність земельних ділянок та визнання недійсними договорів.
Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності рішення суду у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, з огляду на що рішення у наведеній частині з огляду на межі касаційного перегляду, не переглядалося.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко