Ухвала
11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 526/358/21
провадження № 61-15926ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 04 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Гадяцької міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Гадяцька міська центральна лікарня», третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Гадяцької міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Гадяцька міська центральна лікарня» (далі - КНП «Гадяцька МЦЛ»), третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди.
Позов мотивовано тим, що КНП «Гадяцька МЦЛ», засновником якої є Гадяцька міська рада, не виконує його програму реабілітації інваліда від 10 квітня 2020 року № 410 в частині забезпечення його біфокальними окулярами і лупами, а також належним лікуванням. На неодноразові звернення ОСОБА_1 отримує лише відписки, засобами реабілітації його ніхто так і не забезпечив. Внаслідок вказаних неправомірних дій відповідачів він отримав душевні та фізичні страждання, як інвалід ІІ групи з вадами серця і зору з дитинства. Він змушений звертатися до юристів та правоохоронних органів за допомогою, втратив спокійний сон, постійно перебуває у пригніченому стані, що негативно впливає на його відносини з оточуючими людьми та на його здоров'я в цілому, тому він оцінив моральну шкоду у 5 000,00 грн.
Посилаючись на наведені обставини, просив суд визнати протиправною бездіяльність КНП «Гадяцька МЦЛ», стягнути з держави Україна на його користь 10 000,00 грн, зобов'язати міську раду здійснювати належний контроль за роботою КНП «Гадяцька МЦЛ».
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 04 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю, судові витрати віднесено на рахунок держави.
ОСОБА_1 у вересні 2021 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 04 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом спору у цій справі є вимоги як немайнового характеру, зокрема, про приєднання приміщення позивача до системи розподілу і зобов'язання відповідача надати послуги з нестандартного приєднання «під ключ» в строки не більше 15 календарних днів, так і вимога майнового характеру про відшкодування шкоди в сумі 10 000,00 грн.
Ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00 грн).
Справа не представляє складності у зв'язку зі сталістю законодавства та судової практики, а тому справа є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції ухвалою від 30 липня 2021 року визнав справу малозначною.
Касаційна скарга містить посилання на те, що судові рішення у цій малозначній справі оскаржуються до суду касаційної інстанції на підставі підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з урахуванням ціни позову, характеру правовідносин, висновків судів першої та апеляційної інстанції, які зроблено на підставі оцінки обставин справи, зокрема, щодо відсутності доказів перебування ОСОБА_1 на обліку осіб, які мають право на безоплатне забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, Верховний Суд не знаходить необхідності розгляду цієї справи судом касаційної інстанції з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що питання встановлення обставин, які не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, оцінки доказів, не є питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, відповідно доводи касаційної скарги про те, що у цій малозначній справі наявні підстави, визначені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими.
Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для ОСОБА_1 виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що зазначені поняття є оціночними та потребують належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що в ухваленні судового рішення судом першої інстанції брав участь суддя Киричок С. А., якому заявник заявляв відвід.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу було обґрунтовано такою підставою.
Частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише
текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень за номером справи 526/358/21 убачається, ОСОБА_2 уперше заявив про недовіру судді в апеляційній скарзі, при цьому відводу судді при розгляді справи у суді першої інстанції не заявляв, передбачених законом підстав неможливості розгляду справи цим суддею не навів. Апеляційний суд у постанові зазначив, що така недовіра викликана оскаржуваним судом рішенням, тому не може бути підставою для відводу.
Наведене не дає підстав суду касаційної інстанції відкрити провадження у малозначній справі.
Касаційна скарга не містить інших посилань на винятки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків не встановив, заявник їх наявність не обґрунтував.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 04 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Гадяцької міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Гадяцька міська центральна лікарня, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик